Виховна година для 9 - 11 класів на тему: " Герої не вмирають , коли їх пам'ятають"

Каланчацька загальноосвітня школа І-ІІІ ст.№2

Каланчацької районної ради

Херсонської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Герої не вмирають, коли їх пам’ятають»

Виховна година

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НІГАЧОВА Г.Д., ВЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ

ТА ПРАВОЗНАВСТВА

КАЛАНЧАЦЬКОЇ ЗОШ І-ІІІ СТ.№2

Мета: ознайомити учнів з історичними подіями в м. Києві на Майдані восени 2013-взимку 2014 року, розкрити сутність та причини гібридної війни на Донбасі, ознайомити з Юними героями Майдану, виховувати патріотизм-суспільно-психологічне та моральне почуття, яке містить відданість і любов до своєї Батьківщини, до свого народу, до захисту її від ворогів.

Завдання:

• Розкрити причини акції протесту на Майдані Незалежності в м. Києві.
• Прослідкувати хід подій революції Гідності.
• Ознайомити учнів з Юними героями Майдану Устимом Голоднюком та Назарієм Войтовичем.
• Використовувати поетичні твори з Майдану та місцевих поетів.

Обладнання: книги “Зима, що нас змінила”, О.Майская“Стенография”, музичне забезпечення, презентація фото з Майдану, портрети Устима Голоднюка, Назарія Войтовича.

Вітчизна – це не хтось і десь,

Я – теж Вітчизна

І. Світличний

Хід заходу

Вчитель. Два роки відділяють нас від того переломного четверга 21 листопада 2013 року.

Саме в цей день народ України заявив на весь світ, що слова, які записано в Основному Законі нашої держави – Конституції, що народ – джерело влади, - це не пустий звук.

Вся Україна жила надією вступу до Євросоюзу, надією жити за сучасними цивілізованими Європейськими законами, Європейськими стандартами та цінностями…

І ось, Кабінет Міністрів України на таємній частині свого засідання ухвалив постанову, якою призупинив процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом. У соц. мережах поширились заклики вийти на Майдан на знак протесту. Й небайдужі люди з усієї країни піднялись за свою волю… Ніхто тоді ще не знав, який тернистий і кривавий шлях нам треба було пройти.

Ведучий.                        

Повставала ми, щоб скинути ярмо.

Ми зможемо, бо підростають наші діти,

Вони в країні вільній будуть жити…

Ми разом честь її відстоїмо!

Навіки ми тепер народ єдиний,

 Героям Слава! Слава Україні!

 (демонстрація слайдів про Майдан)

 

Ведучий 1	До вашої уваги Хроніка подій на Майдані Незалежності
Ведучий ІІ.	Другий день Майдану. Окружний суд м. Києва постановив заборонити під час мирних акцій встановлювати намети, кіоски, навіси. Кількість активістів зростає. О 14.30 – вивели Беркут. Зібралося 3-5 тис. мітингуючих.
Ведучий ІІІ.	Третій день Майдану. Київська міліція намагалася відтіснити мітингувальників, розширювати площу навколо місця встановлення новорічної ялинки
Ведучий IV	. 24 листопада у Києві відбулося велика хода на мітинг на Майдані Незалежності. Зібралося більш ніж 100 тис. громадян. Близько 15:00 перші зіткнення міліції з мітингувальниками.
ВедучийV.	29 листопада 2013р. Активісти вибудували живий ланцюг, що з’єднав Майдан з кордоном Польщі.
Ведучий І.	30 листопада 2013р. Кривавий розгін. Близько 4-ї ранку беркутівці  оточили площу й жорстоко набили учасників протесту, переважно студентів. Силовики активно  використовували палиці і звукошумові гранати. Кілька десятків учасників отримали поранення
Ведучий ІІ.	. Хвилі протестів посилюються. 8 грудня – відбувся Марш мільйонів – Народне віче.
Ведучий ІІІ.	10 грудня – зачистка в урядовому кварталі Силовики стягують військову техніку. Споруджуються барикади силовики їх вперто штурмують. А Майдан стоїть.
Ведучий ІV.	14 грудня – концерт “Океан Ельзи”. 15 грудня відбулося Третє віче, 22 – Четверте.
Ведучий V	. 200 тисяч святкує Новий рік на Майдані, а 7 січня – Різдво. І дзвони били всі столичні храми Києва.
Ведучий І	.  10 січня 2014р. сутички під Святошинським РВ УМВС, 16 січня – ухвалено “диктаторські закони”. Заборонялося рух у колонах більше 5 автомобілів, встановлення наметів, носіння шоломів, допомога протестувальникам.
Ведучий ІІ	. 17 січня – Янукович підписав усі закони 19 січня нова хвиля протестів і після Віче мітингувальники почали штурм силовиків на вул. Грушевського, мітингувальники    розібрали частини бруківки, кидали нею та “коктейлями Молотова” убік блокпостів. Силовики відповідали гранатами, гумовими кулями, на морозі обливали водою людей. Вперше почав стріляти снайпер.
Ведучий ІІІ.	Кривавий День Соборності. Вбито 3 молодих чоловіка Сергій Нігоян, вірмем за походженням, Михайло Жизневський, білорус – були вбиті вогнепальною зброєю. В лісосмузі  знайдено тіло Юрія Вербицього. Бійця спец загону міліції на  морозі роздягли Михайла Гаврилюка до шкарпеток піддавали тортурам та проводили знущальну фотосесію
Ведучий ІV.	На Майдані палають шини. В Україні сильні морози 21 січня Янукович скасовує закони 16 січня
Ведучий V	18 лютого 2014р. Кривавий вівторок. Почався наступ силовиків, зі сторони Інститутської водомети, БТРи, о 22  годині загорівся Будинок профспілок. 26 загиблих
Ведучий І	20 лютого – “Чорний четвер”. Масові розстріли Мітингувальників. Загинуло від 70 до 100 українців. Набирає обертів “Ленінопад”.
Ведучий ІІ.	21 лютого – втеча диктатора Януковича. Люди вперше  побачили покинуту резиденцію “Межигір’я”.
ВедучийІІІ.	23 лютого – День жалоби. На Майдані прощаються із                                  загиблими

 

 

.

(На фоні музики “Пливе кача”)

Ведучий 

Небесна сотня

Жахлива була Майданна бійня,

Земля стогнала вся від ран,

Як снайпери людей прицільно,

Вже мертвих клали на Майдан.

Як обрій в синьому світанні

Тоді весь шинами димів…

А душі вбитих на Майдані

Небесна сотня в битві не здалася

Рожевим ранком обрій голубів…

Небесна сотня в небо піднялася,

Небесна сотня білих голубів.

(В. Москвич)

Ведучий.             

Ми живі! Ми небесна сотня!

Нас ніхто вже не заляка,

Ми історію пишем сьогодні,

Кров’ю пишемо на віка!

Задихались з нестатку повітря

Й взагалі все було невпопад,

Але вольним повіяло вітром

Із Майданівських барикад

Нас лякали, та що нам погрози?

Сам Господь нам постав за взірця!

Барикади скріпили морози,

А надія вкріпила серця.

Як в наповнене серце Любов’ю

Снайпер влучив у область спини  -

Полетіло освячене кров’ю

Із бруківки каміння війни!

За свободу! За справжню свободу!

Стільки в нас вже було

Лже – свобод!

Ми є вихідцями із народу

І життя віддали за народ

Для живих ми лишили пораду

Це порада й водночас наказ!

Хай народ контролює владу,

Ну, а влада, щоб знала про нас.

Ми живі! Ми Небесна Сотня!

Нами править Господня рука.

Ми історію пишемо сьогодні –

Кров’ю пишемо на віка

(А. Суганяк)

Ведучий. Серед сотні загиблих майданівців було і дві зовсім юних душі.

Устим Голоднюк народився 12 серпня1994р. в м. Збараж – помер 20 лютого 2014р. м. Київ. Боєць 38 сотні самооборони Майдану. У 2011р. закінчень Львівський державний ліцей з посиленою військово – фізичною підготовкою імені Герої Крут. Був студентом третьокурсником Бережанського агротехнічного інституту. Упродовж трьох місяців був на Майдані. В ніч на 30 листопада його жорстоко побили беркутів ці. За 3 місяці лише на декілька днів відлучався. Десь роздобув голубу миротворчу каску. У той день він збирався їхати додому. По нього до Києва їхав батько, щоб забрати його хоча б на декілька днів. Ще о 9-й ранку він говорив з сином по телефону, в 11-й мали б зустрітися. Та живим сина Володимир Голоднюк вже не побачив. Біля готелю Україна його уже вів снайпер і вистрілив у голову. Не допомогла навіть блакитна оонівська каска. Куля, випущена снайпером зверху з відстані 30-40 метрів пробила голову наскрізь і не дала Устиму шансів вижити.

Ведучий. Інтернет – користувачі писали в соц. мережах про нього.

Ліда Паньків: “Він просив кричати небо падає” у разі небезпеки на Майдані, аби не полякати людей навколо, але дати зрозуміти, що ми у небезпеці!

Тієї ночі я кричала… Небо падає! Небо падає! Чому ти не сказав, Устиме, що впадеш ти замість неба?! Останнє, що ти написав на сторінці в соц. мережі “Рабів до раю не пускають!” Таких як ти, Устиме, туди запрошують. Герої потрібні всюди…

Сподіваюсь ми колись зустрінемось! Тримай для нас небо, хлопче.»

21 листопада 2014 року. Устиму Голоднюку посмертно присвоєно звання

Герой України  з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Ведучий:                    

 Небо падає, Устиме, подивися!
Вже на сході полум’я багряне,
Горе й смуток по Вкраїні розлилися
І надія наша, наче квітка, в’яне

Небо падає, Устиме! Звір вже поряд

Лязгає зубами на порозі.
Холодить його кривавий погляд…
Він не спить, він завжди насторозі.
Небо падає, Устиме! Ми самотні…
Ті, хто дупи гріють в кабінетах,
Розв’язали руки путлерській мерзоті,
Зраджуючи тих, хто жив в наметах.

 (Ю. Рудановська)

 

Ведучий: Назар Войтович народився 2 червня 1996 року у селі Травневе Збаразького району Тернопільської області. Студент Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу. Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде. Це рішення коштувало йому життя. З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку, а за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет.Він був єдиною дитиною в батьків. Вони переживали і не пускали його до Києва! Йому було 17 років. Всього 17.

    21 листопада 2014 року Назарію Войтовичу, посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».                                       Три години він пробув на майдані і його застрелив снайпер.

 

Ведучий: Назар писав вірші, дуже гарно малював.

Зима. Сніг навколо падав                                                                                                               А я йшов все бачив і не знав,                                                                                                  Що все мине, усе розтане                                                                                                           й прийде весна                                                                                                                                   І зацвітуть сади, луги, місто                                                                                                              І час пройде куди не знаю                                                                                                    Невже так швидко промайнуть літа…                                                                                 Отак подумаєш, не маєш змоги                                                                                                                             Побачити усього світу усього,                                                                                                     А так хочеться прожити                                                                                                            Своє життя по цікавіше.                                                                                                                             

 Войтович Назар, 7 клас

Ведучий: «Наш Назарчик», «Назарко», — називали хлопця однокласники. Кажуть, що його не можна було не любити. Світловолосий, з веснянкуватим обличчям, сірими добрими очима та щирою усмішкою. Завжди привітний, доброзичливий, співчутливий, інколи — замріяний, заглиблений у свої потаємні думки. 
Він був наймолодшим Героєм Майдану! Ворожа куля не дала йому можливості зустріти своє повноліття.

Ведучий:                              

 Матусю, пам’ятай мене живого…               
Матусю, пам’ятай мене живого,
Бо навіть спам’ятатися не встиг,
Від кулі снайпера мені чужого
Я наймолодший з тих, хто в землю ліг.

Пробач, завдав, голубко, тобі болю,
І чорну хустку доля одягла.
Я стану птахом, лісом і рікою -
Всім тим, ким би не став я за життя.

Я ніг твоїх торкнусь осіннім листом,
Ласкавим сонцем ляжу на лице,
До рук впаду калиновим намистом,
Проллюсь дощем весняним в озерце.

Я буду скрізь тебе охороняти,
Я буду білим ангелом твоїм.
Посмертно не хотів Героєм стати -
Я вірив, що повернуся живим.

Матусю, пам’ятай мене малого…
Я так любив розмай твоїх пісень.
Із вас тепер найближче я до Бога,
Ночей немає… Тут є лише день.

Є лише світло, що не ранить очі,
Є лише радість, що дає тепло.
Я чую голос твій, що молить: «Отче…»,
Я бачу, нене, все наше село…

Матусю, пам’ятай мене красивим,
На тебе схожим, ластівко моя,
Я буду поміж ангелів щасливим,
Тепер тут дім мій, тут моя сім’я.

Зі мною хлопці ті, що на Майдані
Під кулі неозброєними йшли,
Горів кривавий сніг, топився під ногами…
Та ми не стали на коліна, ні.

Хай ті стоять, хто в нас стріляв без міри,
Хто за наказом цілився в серця,
Як доказ, свіжі будуть їм могили,
Свічки і квіти на усе життя.

Матусю, пам’ятай мене щасливим -
Я стільки мрій в душі своїй плекав.
На жаль, не стану батьком, дідом сивим,
Залишусь юнаком, який життя не знав.

Та я любив всім серцем Україну -
Засмучену, веселу і святу,
Любив я землю, як малу дитину,
Колись я з неї цвітом проросту…

Матусю, пам’ятай мене живого…

Світлана Бояркевич.

 

Ведучий: На жаль не всі в суспільстві сприймали події на Майдані як революцію Гідності, не всі були патріотами, щирими борцями за волю. Вони засуджували майданівців, ставилися до них презирливо. А коли Майдан переміг – били себе в груди й фарбувалися в патріотів.                                                                    

 

Ведучий:

  А ти був на Майдані?                                                                                                                                                        

А ти був на Майдані?                                                                                              
Що ти судиш сьогодні Майдані,                                                                                               А ти був на Майдані?                                                                                                                       Чи хоча би йому співчував!                                                                                                          А був у той день                                                                                                                         коли «Беркут» у спину стріляв                                                                                                          І в мороз водою                                                                                                                           нас поливав!
А ти був на Майдані?
І атаки нічні відбивав?
А чи мертві тіла на асфальті збирав?
А ти був на Майдані?
Як кийками дітей добивали?
І Героїв Небесної Сотні ховали?
Чи хоча б телевізор тоді умикав?
І дивився Майдан,
А якийсь толі тупий серіал?
Щонеділі на віче ходив
І «Гімн» так щодуху горлав?
А щоб жити в Європі
Життя своє відбував?
Як ти можеш казати,
Що шануєш сьогодні Майдан!
Ти ж словами брудними
Тоді їх усіх обзивав
Й ненавидів всією душею Майдан.
А був би тоді патріотом
Сьогодні б Донбас у вогні
не палав,
І Крим би нікому ніхто
не віддав.
Як ти можеш сьогодні
судити Майдан?
Ти ж ніколи на ньому
В житті не бував!!!

   Г. Нігачова  

 

Ведучий: Але наш мужній та відважний український народ і сьогодні виборює свою волю у гібридній війні з путінською Росією. Анексія Криму, палаючий Донбас та Луганщина. Українська свята земля вкривається снарядами та бомбами.

Ведучий: 

На лани доглянуті шовкові

Ринула навала руйнівна

Гинуть люди, мирні і військові

Гинуть діти «В чому їх вина?

найманці «вєлікої» Росії

Путінський брудний електорат

Розбрат у серцях людей  посіяв

Хто колись був брат, тепер не брат.

Козаки російські і чеченські

Покидьки пропутінська пітьма.

В них нема святого Бога в серці,

А молю на місце в цім займа!

За грошову “Яка вже там ідея?”

Де пройдуть – кровавий плине слід…

Та постали наші Прометеї

Український боронити Схід.

Хлопці не злякались, хоча знали.

На війні без жертв не обійтись

І на смерть за матінку стояли

Щоб її соборну вберегти.

      А.Суганяк

 

Ведучий: Багато наших каланчацьких хлопців пройшли крізь горниво кровавої війни яку скромно називають АТО. І до сьогодні боронять на Сході нашу свободу. Але не всім судилося вижити в тому пеклі. Особливо в пеклі донецького аеропорту. Олександр Береза, наш земляк навічно залишився на тому зраненому летовищі. Збираючи поранених товаришів він і сам став мішенню для ворожого снайпера.

Ведучий:                                      

Ллються сльози народні
Бо в останню путь
В нас героя сьогодні
Побратими несуть
Наша гордість свята
Ти, Береза Сашко
Наші душі сплітають
Світлу пам'ять вінком,
Ти ще рвешся до бою…
А народ на правий
не вмирають герої
І ти, Сашко, живий.

                   А.Суганяк

 

Ведучий:  

Герої не вмирають …
Вони відійшли у вічність, наші сини – герої, залишивши батькам, рідним та друзям невигойну року і страшенний біль, який нічим не вгамувати, Герої не вмирають. Вони відлітають від нас у небесну блакить, щоби там у вселенському безмежжі янгольськими сотнями захищати рідний край від демонів зла.

 

Пісня С. Вакарчука
«Не твоя війна»

 

 

 

 

Література

1.Зуєва Р. Україна понад усе! [Текст]: Зуєва Р. Виховна робота в школі – 2015 - №9 (30) вересень – с. 27-28

2. Зима, що нас змінила… [Текст]: реком.-бібліогр. посіб. / Збаразька центр. б-ка, метод.-бібліогр. від.; уклад. В. Радовська, Н. Сенчишин. – Збараж: [б. в.], 2015 – 3-14,15,21-27,37-51 с.

3.Нігачова Г. Світанкові роси  [Текст] ; Каланчацька центр. Б-ка; Каланчак. 2015. с. 21

4.Суганяк А. Збірка віршів Каланчак. – 2015 с .17-21
5.Майская О. Стенографія. Херсон – 2015 с.4