Урок-суд "Голодомор 1932-1933 рр."

ГОЛОДОМОР 1932 – 1933 рр.
НА УКРАЇНІ
(Урок-суд)

Задачі:


- познайомити учнів з історією голодомору 1932-1933 рр., пояснивши його причини й наслідки;
- вчити давати власну оцінку подіям;
- виховувати почуття співпереживання, патріотизму, поваги до минулого своєї країни;
- формувати ставлення до терору як до злочину проти людяності і людства;
- вміти робити аналіз історичних подій, вивчати і аналізувати історичні документи, збирати інформацію з різних джерел, знаходити аргументацію й робити висновки;
- розвивати творчість при вивченні історії.




Обладнання: книга сталінських злочинів /макет, персональний компютер



Тип заняття: вивчення нового матеріалу із використанням інтерактивних методик.

Між предметні зв'язки: українська мова, українська література, географія, правознавство.


Епіграф:

«Нагадайте мені інший народ, який би зазнав такої чорної недолі, як народ український?!»
І.Огієнко

Перебіг уроку

Викладач:
О, як же ти не вмерла, Україно
Бо скільки ж та зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
А ще ж були голодомори;
Валялись трупи – цілі гори!
Бувало – сіла вимирали
Але червоні генерали
Кричали «Мало! Мало!
Ще є в селян і хліб і сало!»
Забрали все… Людей не стало.

Мотивація:
Жахливим злочином проти власного народу став голод 1932-1933 рр., організований сталінським керівництвом. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. Мало хто знав, скільки безневинних людей пішло в могилу – старих, молодих і дітей.

Оголошення теми заняття:
Сьогодні ми з вами говоритимемо про голодомор 1932-1933 рр. Нам треба буде знайти відповіді на питання багато кого:
1. Чому в житниці Європи вмирали з голоду люди?
2. Хто винен у тому, що трапилося?
3. Чи можна було уникнути тієї страшної трагедії?
4. Який урок повинно винести людство?

Викладач:
Сьогодні про голод говорять часто. Багатьом ця тема вже встигла набриднути, людям здається, що влада країни акцентує увагу на минулому, щоб відволікати громадян від проблем сьогодення.
Але говорити про це треба. Адже головне завдання історії – не допустити повторення помилок минулого.
У радянський час період голодомору 1932-1933 рр. був білою сторінкою. Режим не хотів визнавати і усвідомлювати неправильність політики радянського ладу.
Перші дослідження фактів голодомору проведені в березні 1934 р. спеціальною комісією Статистичної комісії СРСР. Результати звіту були вивчені вперше в умовах горбачовської гласності.
У 1981 р. Сенат США почав опрацьовувати законопроект і дві резолюції у зв'язку з Голодом на Україні в 1932-1933 рр. Для цього була створена спеціальна комісія у складі 15 чоловік. Вона повинна була протягом 3-х років вивчити проблему і зробити висновки. На фінансування роботи комісії з бюджету США було виділено 400 тис. доларів. Комісія дійшла до висновку, що жертви були «заморені до смерті рукотворним голодом», і Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців.
27 грудня 1987 р. перший секретар ЦК КПУ В.Щербицький у докладі на врочистому засіданні, присвяченому 70-річчю встановлення радянської влади на Україні, вперше офіційно згадав факт існування голоду.
Після розпаду СРСР першим, хто на державному рівні відкрито назвав Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом, був Леонід Кравчук. Це відбулося під час міжнародної наукової конференції в Києві в 1993 р.
У 2002 р. Леонід Кучма в своєму вступі визнав голодомор геноцидом українського народу і запропонував за встановити величний меморіал пам'яті жертв в Києві.
З 2003 р. на Україні встановлений державний День пам'яті жертв голодомору, який проводиться в останню неділю листопада.
У листопаді 2006 р. Верховна Рада визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.
Президент України збирається внести проект закону про кримінальну відповідальність за невизнанню геноцидом Голодомору 32-33 рр. і Холокосту, як того вимагає Конвенція 1948 р.
2008 р. Президент оголосив роком пам'яті жертв Голодомору.
Історичний факт Голодомору 1932-1933 рр. в Україні визнали близько 70 країн світу. Парламенти 10 країн /США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі/ визнали його актом геноциду.
У 2003 р. на 58 сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята декларація «Спільна заява з нагоди 70-ї річниці Голодомору – Великого голоду 1932-1933 рр. в Україні.
Співавторами стали 36 держав, у тому числі й Російської Федерації. Уперше в історії ООН визнала Голодомор як національну трагедію.
2 листопада 2007 р. ЮНЕСКО визнав Голодомор – національну трагедією українського народу.
Сьогодні ми з вами спробуємо зрозуміти і усвідомити сутність цієї національної трагедії.
Ніхто не розповість краще про події, ніж їх очевидці. Тому будемо досліджувати цю проблему на основі рольової гри, головними учасниками якої станете ви.


Суддя:
Встати! Суд йде. Прошу сідати. Слухається справа про жорстокий злочин сталінізму проти українського народу, про організований режимом голод в 1932-1933 рр., жертвами якого стали мільйони ні в чому не винних людей.
Суд у складі: судді – Степчиної Тетяни Едуардівни, державного обвинувача Копанишин Людмили Віталіївни, адвоката Кисельової Римми Олексіївни і народних засідателів починає засідання..
Суд надає слово обвинуваченню.

Прокурор:
Ваша честь!
До І світової війни Україна займала провідне місце в світі по експорту зернових. На її частку припадало 98% зерна, експортованого Росії. Перша світова війна й Громадянська війна нанесли економіці України, і в першу чергу селу, велику втрату. Фронт забрав чоловіків, землі експропрійовані, селяни постійно піддавалися пограбуванню з боку більшовиків. У 1919 р. (початок воєнного комунізму) більшовики планували вивезти з України 50 млн. пудів зерна. Але підчас продрозкладки було зібрано тільки 8,5 млн. пудів. Отримати бажане не дозволили селяни України, які будь-якими способами намагалися чинити опір аграрній політиці більшовиків. За 1919 р. в Україні, за офіційними даними, зареєстровано 250 селянських бунтів. Однак це більшовиками не афішувалося. Хоча влада цим була стурбована. У повідомленні Центрального комітету ЧК ЦК КП(б)У можна прочитати наступне визнання: «Тепер усе селянство повстало проти радянської влади. Партійним, радянським працівникам небезпечно проводити агітацію серед селян. Маса селян іде в банди, повстання поширюються на цілі волості і райони».
Для боротьби з народом московські більшовики використовували регулярні частини армії, частини особливого призначення.
Розуміючи неправильність рішення аграрного питання, в 1921 р. на Х з'їзді партії В.І.Ленін оголосив про перехід до нової економічної політики. Продрозкладку замінив продподатком, селянам дозволив продавати надлишки, а також використовувати найману працю.
Однак і цей захід уряду не зміг забезпечити країну хлібом.
Становище сільського господарства погіршив неврожай 1921 р. Але цей факт не зупинив московський уряд перед наміром забрати в українському селі останні запаси зерна. На 15 жовтня 1922 р. тільки в південних губерніях голодувало 4 млн. чоловік.
Народ вистояв та переміг і це випробування.
Уже навесні 1925 р. посівні площі на Україні становили 95% (в 1922 р. – 46%), врожайність досягла довоєнного рівня. В селі панувала приватновласницька атмосфера, й ніякі комітети або партійні органи не могли вплинути на сільськогосподарське виробництво.
Побоюючись за своє становище, партія намагалася економічними способами утримати свій авторитет. Більшовицька влада всіляко підтримувала створення ще в 1919 р. перших артілей комун. Вони одержували в першу чергу позики на придбання сільськогосподарських машин і інвентарю. Кредити одержували під 4% річних, а індивідуальщики - під 12%.
Однак і такі поступки з боку держави не пробуджували інтересу селян до колективного господарства.
1927 р. став переломним у економічній політиці більшовиків. На 15 з'їзді партії було взято курс на індустріалізацію. Основним джерелом фінансування повинне було стати селянство.
У 1927-1928 рр. намітилася хлібозаготівельна криза. Навіть в умовах тоталітаризму, селяни показали, що працювати собі в збиток вони не будуть. І тоді Й.Сталін і його оточення ухвалюють вирішують виправити важелі політики так, щоб не купувати зерно у власників, а забирати його у колективних господарств.
У 1928 р. уряд СРСР ухвалив рішення про проведення суцільної колективізації в стислі терміни. У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: колективізацію в Україні завершити до весни 1932 р. (до 15 річниці Жовтня). І дійсно, до 1933 р. індивідуальних сільських господарств в Україні залишилося всього 1%.
Але якою ціною більшовики досягли виконання наміченого?
Ціною життів, за різними даними, від 7 до 10 млн. чоловік. Страшно уявити, що невеликий шматок хліба став символом для багатьох наших співвітчизників життя.
Ваша Честь! Я думаю, що ніхто не може краще розповісти про події 1932-1933 рр. на Україні, ніж свідки цього жахливого злочину, яких ми знайшли в різних куточках України (а їх залишилося дуже мало). Сьогодні ці люди готові розповісти правду про ті страшні події.

Суддя:
Для дачі показань свідків запрошується член Центрального Комітету КП(б)У – Фейгін Володимир Петрович. Володимир Петрович, що Ви можете сказати щодо тієї ситуації, яка склалася в Україні в роки колективізації.

Фейгін В.П.:
Ваша Честь!
Я, Фейгін Володимир Петрович, що був членом партії в 30-і роки, член Центрального Комітету КП(б)У.
Наприкінці 20-х років в партії велася дискусія. Особливо багато суперечок викликало питання про темпи колективізації. Група Бухаріна запропонувала проводити колективізацію на добровільних засадах. Але багато членів компартії України розуміли, що «добровільно» втягнути в колгоспи і радгоспи українське селянство не вдасться. Тому принцип добровільності був замінений на грубий тиск зверху. Більш того, керівництво УРСР вирішило закінчити колективізацію до 15-ї річниці Великого Жовтня, тобто до 1932 р. Судіть самі: в січні 1930 р. тільки 15% селянських господарств було колективізовано, а в березні 1930 р. – тобто через 2,5 місяці таких господарств було вже 62,8%. В умовах продовольчої кризи 1932 р. уряд проводив відверту злочинну політику, я маю на увазі примусові хлібозаготівлі. Тоді у селян вилучалися не тільки надлишки, але і посівний фонд, а пізніше навіть овочі.

Суддя:
З матеріалів слідства ми бачимо, що на 1 жовтня 1932 р. план хлібозаготівель був виконаний тільки на 41%. Як на це відреагував уряд СРСР?

Фейгін В.П.:
Замість того, щоб проаналізувати становище, що склалося, і прийняти відповідне рішення, з центру приходили директиви з вказівкою «більше давити на колгоспників» і виконати план хлібозаготівель за всяку ціну.

Прокурор:
Розкажіть більш детально, що ви маєте на увазі?

Фейгін В.П.:
В жовтні 1932 р. до України прибула комісія на чолі з В'ячеславом Молотовим. Вона повинна була організувати й провести додатковий збір хліба з селянських господарств. З цією метою на Україні було введено блокадне становище.

Прокурор:
Ваша Честь! У мене питання! В чому полягала блокада?

Фейгін В.П.:
Населенню не дозволялося ввозити і вивозити продовольство. Селянам заборонили виїжджати із сіл, а їхнім родичам з міста допомагати їм продовольством.

Суддя:
Пане прокурор! Ви вивчили архівні документи Молотовської комісії?

Прокурор:
Ваша Честь!
Всі протоколи діяльності комісії були знищені ще наприкінці 30-х років. У мене питання до свідка. Скажіть, такі дії уряду і самого Сталіна не піддавалися критиці з боку уряду УРСР?


Фейгін В.П.:
Репресії, які вже набирали темпу на Україні, паралізували значну частину партійного апарату. Для того щоб уникнути найменшої можливості прояву критики на свою адресу, Сталін на січневому пленумі в 1932 р. заявив, що матеріальне становище трудящих поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися тільки закляті вороги радянської влади.
Таким чином було негласно заборонено яким-небудь чином заперечувати правильність сталінської політики.

Суддя:
Питання до свідка є?
Спасибі, свідок, Ви вільні.
Для показань свідків запрошується Васельчук Михайло Іванович.

Прокурор:
Михайло Івановичу, в 32-у році, Ви звичайно ж, були маленькими, але може пам'ятаєте, чим годувала Вас мама тією страшною зими?

Васельчук М.И.:
Ваша Честь!
Я, Васельчук Міхайло Іванович, родом із Дніпропетровщини. Мені було всього 3 роки, коли був голод. І про ті страшні роки мені розповідала мати. Їсти не було що. Люди рвали бурячиння, лопухи, розбавляли водою і пекли млинці. Лопухи рвали на шматочки й додавали наметеного пилу і робили борщ. Обдирали з дерев клей, зривали акацію й їли її. Померли з голоду Лук'янчук Василь, баба Оліта, баба Палата, дід Матвій, дядько Матвій, Іван, тітка Галика.

Суддя:
Питання до свідка є?
Спасибі, свідку, ви вільні!
Для дачі показань свідків запрошується Лихолет Дмитро Трохимович.

Лихолет Д.Т.:
У той страшний рік мені було 9 років. Одного разу пішов я до свого товариша, а в них якраз сновигала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці й почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п'ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота.

Прокурор:
Ваша Честь! У мене питання. Дмитро Трохимовичу, існують документи про те, що в селах померлих від голоду часто навіть не ховали. Як ця проблема вирішувалася у Вас на селі?

Лихолет Д.Т.:
За нашим містом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями для померлих по кілограму хліба. І ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам'ятав одну дівчинку, років 9-10. У неї були білі кіски й сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закривав, але не було кому. Я ще пам'ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками – просили та й задубіли.

Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідок, ви вільні!
Для дачі показань свідків запрошується Петренко Оришка Сергіївна з Харківської області.

Петренко О.С.:
Ваша Честь!
Мені дуже важко говорити про ті часи. Якщо ви дозволите, я прочитаю вірша, якого написала нещодавно.
Їдуть у гості до бабусі з Вінниці онуки.
А назустріч – ліс і поле, будиночки й луки.
Любо глянуть на хліба, сади та лісочки.
- Ой, бабуню, - кличе внук, - які колоски!
Гірко стало на душі у жінки старої
Бо згадала ті роки неволі важкої.
- Дорогі мої синочки, за ті колосочки
Я одержала тюрми чотири голочки.
Тільки вийшла після жнив колосся збирати,
Щоб голодній дітворі щось приготувати.
Отут комунівські дозорні мене захопили,
За чотири колосочки в тюрму посадили.
Отаке було на світі пекло в нашім краї,
Голодування й ту весну добре пам'ятаю.

Адвокат:
Ваша Честь! У мене питання до свідка! Нам відомо, що відповідно до закону про 5-ть колосків, за крадіжку 3-х колосків передбачалося 10 років тюремного ув'язнення. Як же Вам вдалося відсидіти всього 4 роки?

Петренко О.С.:
Мені допоміг голова сільради. Мати йому за це віддала дуже коштовний бабусин перстень.



Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідку, ви вільні!
Для дачі свідчень свідків запрошується Куліш Дмитро Іванович. Відомо, що голодомор був спрямований на те, щоб змусити голодних селян вступати в колгоспи. Скажіть, чи дійсно це так?

Куліш Д.И.:
У 1932 р. врожай гарний вродив. Аллі все, що було – забрали У мене родина велика була, та вся на той світ пішла. Люди у колгоспі як мухи мерли. Поїхав у поле – там і скінчився. Воли стоять, а він мертвий. Мене знайомий урятував, зав. фермою був. Узяв мене в радгосп фураж підвозити. Пухлим не був, пайок давали. Бувало, поїду у неділю додому, верст 4-и з радгоспу. Люди то тут, то там валяються. Приїду додому, а брати лободу варять. Бувало, вкраду бурячок, принесу додому, а вони плачуть, цілують мене. Дивлюся, вже когось немає чи з хлопчиків, чи дівчаток. А потім узагалі нікого не стало. Я вижив лише завдяки тому пайку, що давали у колгоспі.

Суддя:
Обвинувачення й захист! У вас є питання до свідка?
Спасибі, свідку, ви вільні!
Для дачі показань свідків запрошується Малиночка Антоніна Миколаївна.

Прокурор:
Ваша Честь! У мене питання.
Антоніно Миколаївна! Нам відомо, що ваш батько був із заможних селян. Відповідно до постанови радянського уряду однієї із задач колективізації була ліквідація куркульства як класу. Як жилося вашій сім'ї в роки голодомору?

Маліночка А.Н.:
Тільки тепер, маючи своїх дітей і онуків, я розумію тіой біль, який терзав мою маму, коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуня. Мама боролась за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не терплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років 12-ти. Вона страшно спухла. На литках глибокі тріщини – безкровні рани, з яких текла рідина. У ранах копошилися дрібні білі хробаки. То був останній день коротенького Лізиного життя. Тепер на сільському кладовищі немає жодних слідів від тих братських могил. І жахливо подумати, що відійде покоління, яке пам'ятає жахи 33-го. Спасибі тим, хто відроджує правду.

Суддя:
Але ж, Ви, не дивлячись на куркульське походження, вижили.
Малиночка А.Н.:
Так, я вижила. Але на моїх очах розстріляли батька, на моїх очах від голоду померли мама й два молодших брати. Не дай Господи нікому пережити ті, що пережило моє покоління.

Суддя:
Для дачі показань запрошується Валентина Іванівна Булах з Артемівського району Донецької області.

Булах В.И.:
Я, Булах Валентина Іванівна. Народилася в Ямському районі в 1937 р. Про голодомор мені розповідала мама. Її батька бандити вбили в 1924 р., в сім'ї вона була молодшою. У 1933 р. маму колгосп направив на навчання до школи рахівників в селище Яма (сьогодні м.Северськ). Їсти було практично нічого. Мама одержувала пайок з відходів борошна й конопляне масло. Доводилося економити, тому від голоду мама часто втрачала свідомість. А в її рідному селі Василівка багато вмерло, а ті, що залишилися в живих, пухнули з голоду і харчувалися мертвечиною.

Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідку, ви вільні!
Для дачі показань свідків запрошується Іванова Тетяна Василівна з Харкова.

Прокурор:
Тетяно Василівно! У роки голодомору в Україні були зафіксовані випадки канібалізму. З точки зору очевидця й медика Ви можете підтвердити або спростувати цей факт?

Іванова Т.В.:
Ваша Честь!
У ті роки я була студенткою медичного інституту й приїхала на практику в с. Єфримівка Харківської обл.
Картина, яку я побачила квітневим ранком 1933 р. вразила мене, 20-річну студентку, й залишилася в пам'яті на все життя.
Я зайшла в одну з хат і скам'яніла. Біля самої стіни на дерев'яній лавці лежала майже висохла дитина років 5-6, над нею схилилася мати, тримаючи в руці ніж, і намагалася відрізати їй голову. Ніж і руки були в крові, дитина конвульсивно смикала ногами. Вона мене не бачила, але інстинктивно відчула присутність сторонньої людини. Повільно обернулася в мій бік і відразу з ножем у руках кинулася до мене. На мить я уловила її погляд, вона дивилася на мене, але навряд чи бачила, її очі були сухі, позбавлені всякого блиску й нагадували очі мерця, якому ще не закрили віка. Її руки й ноги були настільки худі, що здавалося – ось-ось переломляться. Вона підняла на мене ніж і тут-же впала, як підкошена. Не пам'ятаю, як я вискочила з цієї хати, як і скільки часу бігла. Отямилася тільки в дверях сільської ради. Голова і двоє чергових ще не встигли охлянути, хоча голод вже торкнувся їхньої зовнішності, байдуже помітили, що випадки, коли батьки їли своїх дітей, у селі були не одиничні. Через годину ми увійшли до цієї хати, щоб зафіксувати цей випадок людожерства, але побачили згадану мною жінку, яка лежала з відкритими мертвими очами, які скляно дивляться в закопчену до чорноти стелю. До грудей вона притискала відрізану голову дитини.

Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідку, сідайте!
Запрошується свідок Туровець Ольга Іванівна.

Прокурор:
У 30-і роки Ви працювали редактором газети «Зоря». Скажіть, а як преса того часу висвітлювала події 1932-1933 рр. на Україні?

Редактор:
Ваша Честь!
Щоб проілюструвати це, я процитую номер газети «Зоря» за 6 січня 1933 р. Передова стаття рясніла такими рядками: «Нещадно, з усією суворістю розправлятися із заклятими ворогами робітничого класу і колгоспного селянства – куркулями й їхніми пособниками». А далі на першій сторінці друкувалися постанови про виключення з партії, про арешт директорів радгоспів, про виселення в концтабори 50 комуністів, а в північні райони 700 селянських родин.

Прокурор:
Скажіть, а листи зі скаргами селян на політику держави до вас не надходило?

Редактор:
Наша пошта була переповнена листами від селян. Про що вони писали!? Ось зміст деяких із них.
Іван Литвин із с.Юр'євки на Дніпропетровщині писав: «Я здав усе по нормі. Але приїхала озброєна бригада, провела обшук, нічого не знайшла. Зірвали двері в коморі, забрали весь хліб, що я заховав, і залишили мене з родиною на сьогодні голодними». Потім приписка: «Я вважаюся середняком, у мене 0,5 га землі, 1 корова, телиця. У мене забрали 30 пудів хліба, 5-пудову свиню. Цих продуктів моїй родині вистачило б надовго».
А ось другий лист. Роман Кухар із с.Перечиски Вінницькій обл. писав: «Я заробив 440 трудоднів, за що отримав 28 пудів хліба, 25 з них у мене забрали. Спочатку говорили, що він крадений, а коли все-таки з'ясували, що я його заробив чесною працею, його вже відправили на хлібозаготівельний пункт. Крім того, забрали 66 пудів картоплі, яку я виростив на своєму городі».

Прокурор:
Скажіть, а такі листи публікувала ваша газета?

Редактор:
Мені соромно про це говорити. У нас не вистачало на це мужності. Ми просто боялися за себе і наших рідних. В редакційному портфелі газети «Зоря» недоторканим вантажем осіли тисячі листів. Всі вони були схожі один на одного. У них селяни скаржилися на злочинні дії хлібозаготівельників.

Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідку, сідайте!
Запрошується свідок Чертков Михайло Павлович.

Прокурор:
Михайле Павловичу! Ви працювали кореспондентом всесоюзної газети «Правда». Скажіть, а видання союзного значення одержувало листи, подібні тим, які ми зараз почули?

Чертков М.П.:
Листи до редакції йшли, але ми їх спалювали, навіть не читаючи. А тим більш друкувати було заборонено. Але в 1934 р. один із них я все-таки прочитав. Штатний кореспондент газети «Правда» показав мені лист, що йому надіслав батько з України в 1933 р.:
«Мій коханий сину! Цим листом повідомляю тобі, що твоєї матері немає вже серед живих. Вона померла від голоду після кількох місяців страждань. Мені також вже недовго мучитися, як і багатьом іншим у нашому селі. Час від часу нам вдається урвати якусь крихту, але цього нам не вистачить надовго… Тут у нас на сотці кілометрів нема ніяких харчів. Останнім бажанням твоєї матері було, щоб ти, наш єдиний син, замовив заупокійну молитву за неї. Як і твоя мати, я також сподіваюся, що ти забудеш про свій атеїзм тепер, коли безбожники нам принесли гнів Всевишнього… Тоді легше буде вмирати».

Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідку, сідайте!
Запрошується свідок Нагорна Олена Федорівна, із Київської області.



Прокурор:
Олено Федорівно! Ви в роки голодомору втратили 3-х синів. Нам відомо, що Ваш батько був одним із лідерів повстання на заводі «Арсенал». Невже дочці героя громадянської війни не допомогли представники органів місцевої партійної влади?

Нагорна Е.Ф.:
Я, Олена Федорівна Нагорна, 1910 р. народження, з Київської області. Боюся я заводити розмову про таке. Бо після голоду був 37-й рік. У нас чорний ворон їздив, клював людей. А в голод померло троє моїх синочків – Василько, Гриць і Петрусь. Один одного менший. Як же вони хлібця просили! Боже ж ти мій! Та ніхто не допоміг – ні Бог, ні сільрада. Розпухли мої дітки. У сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла я через них. Люди, не треба забувати лиха, не треба.

Суддя:
Питання є?
Спасибі, свідку, сідайте!

Прокурор:
Ваша Честь! Попередній свідок правильно помітила, що таке забути неможливо. Хоча, як відомо, з роками біль притупляється. Я прошу викликати як свідка відомого канадського письменника Яру Славутича.

Суддя:
Для дачі показань свідків запрошується громадянин Канади Яр Славутич.

Прокурор:
Пане Славутич, Ви громадянин Канади, але нам відомо, що народилися Ви недалеко від польсько-радянського кордону. У 1932 р. Вам було 15 років. Тому ситуацію в країні Ви сприймали вже як дорослий. Що Ви можете розповісти про той період вашого життя?

Яр Славутич:
У 1932-1933 рр. українці з польських берегів Збруча і Бугу пускали плоти із продовольством. Польські прикордонники робили вигляд, що не помічають цього, а радянські прикордонники відкривали стрілянину й стріляли доти, поки продовольство не тонуло. Мені було 15 років, і я бачив, як вмирає мій дідусь, що опух від голоду, і вже тоді в юному віці я заприсягнувся вижити в цьому голодному пеклі й розповісти світу про те, як Москва намагалася знищити Україну.



Прокурор:
Ваша Честь! У мене питання до свідка. Скажіть, пане Славутич, чи вдалося Вам здійснити свою ідею? І якщо так, то як називається ваша книга?

Яр Славутич:
Я написав книгу «Голодомор в українській літературі на заході». І коли писав, у мене перед очима увесь час стояла кілометрова черга за «комерційним хлібом». І в ній я, що мріє одержати хоч 100 гр. чорного хліба, щоб урятувати вмираючого діда.

Суддя:
Спасибі, свідку, ви вільні.
Слово для обвинувачення надається прокурору.

Прокурор:
Шановний Суд!
Уважно вивчивши матеріали справи, заявляю:
1. За 25 років Радянська Україна тричі потрапляла в страшний лабіринт голодомору з величезними людськими жертвами. Але за своєю глибиною й трагізмом голодомор 1932-1933 рр. не має аналогів.
2. Я з повною відповідальністю заявляю, що найважливішою причиною голодомору був державний терор, спрямований проти українського селянства.
3. Архівні дані, а також показання свідків доводять і підтверджують абсолютну байдужість вищої влади до голодуючих.
4. Трагедія голоду – це результат політичного курсу радянського керівництва на чолі зі Сталіним і його оточенням: Молотовим, Кагановичем, Постишевим і Коснором.
5. Ключовими репресивними методами були нереальні плани хлібозаготівель, а коли стало очевидним, що плани нереальні, тоді ввели практику натуральних штрафів – м'ясом, картоплею і ін. продуктами.
6. Документи свідчать, що протягом восьми місяців 1932-1933 рр. в Україні від голоду померло до 7 млн. чоловік. Доведені до відчаю селяни їли кішок, собак, жаб, зустрічалися випадки людожерства.
7. Сіла, що мали заборгованість по хлібозаготівлях, заносили на «чорну дошку», що значило фактичну блокаду: селянам заборонявся виїзд із сіл, і у разі відсутності продовольчих запасів, люди вмирали голодною смертю.
Ваша Честь! Виникає питання, чи можна було уникнути цієї трагедії?
Вивчивши матеріали розслідування, я з повною впевненістю заявляю – так, можна. Судіть самі, тільки в 1932 р. за кордон було вивезено 107,9 млн. пудів хліба, а в 1933 р. – 105,3 млн. пудів. Засіки Батьківщини ломилися від зерна. Воно гнило. Його вивозили для переробки на спиртогорілчані заводи. А навколо від голоду вимирали цілі райони.
Шановні товариші судді, я закликаю Вас до справедливості, вважаю підсудного винним і вимагаю для нього від всього народу України вищої міри покарання.

Суддя:
Для захисту підсудного слово надається адвокату.

Адвокат:
Ваша Честь! Я як адвокат практикую вже 20 років. Але ніколи до цього мені не було так не складно виконувати свою роботу, як сьогодні. Захищати символічного підсудного дуже складно.
Перед вами книга сталінських злочинів. Подивіться, яка вона об'ємна. В ній зібрані всі злочини сталінізму проти людства. І колір цієї книги – червоний – не випадково. Адже всі злочини відзначалися страшною жорстокістю і цинізмом.
Все це так.
Але, пани судові засідателі, давайте уважно розглянемо нашого підсудного. Так, 30-і роки увійшли до історії як найстрашніші. Так, закони були занадто суворі. Особливо про 5 колосків. Але я вважаю, що ці заходи були вимушеними, щоб зберегти в країні врожай і не допустити розкрадання і інших злочинів. Ви повинні зрозуміти, що керівництво країни було зв'язано договірними зобов'язаннями з іноземними державами про поставки зерна. Саме в цей час почалася світова економічна криза. Це особливо відобразилося на радянській зовнішній торгівлі. Ціна на сировину, що вивозилася, впали значно нижче, ніж ціни на устаткування, що ввозилося. Тому необхідно було експортувати значно більше сировини, щоб мати можливість купити верстати. Ось чому уряд продавав хліб за кордон.
З висоти ХХІ століття можна бачити непослідовність і половинчатість окремих дій і суджень Сталіна, його керівництва.
Але не слід забувати про те, що та епоха ще зберігала старі порядки й одночасно вводила нові. Тодішньому керівництву доводилося маневрувати, йти на компроміси. Іноді доводилося дотримуватися політики «закручування гайок».
Але генеральної лінії свого життя, що полягала в зміцненні могутності своєї країни, Сталін дотримувався до останнього подиху.
Ваша Честь! У мене все!

Суддя:
Суд іде на нараду.

Викладач:
Поки суд буде працюватиме над виголошенням вироку, я пропоную Вам попрацювати над історичними документами. На основі вивчення історичних джерел Вам необхідно зробити висновки, які стануть наступними сторінками цієї страшної, але необхідної історії книзі.
Робота в групах. Групи одержують завдання і оформляють відповіді.

(Студенти пояснюють свої висновки)

Суддя:
Встати! Суд іде!
Суд вивчив матеріали розслідування і зробив наступний висновок.
Сталін і його керівництво могли уникнути голоду, але цього не зробили. Більш того, з показань свідків ми бачимо, що голодомор був добре продуманою політикою сталінізму. Суд вважає, що факт злочину проти людства очевидний. У результаті непродуманих рішень, жорстоких репресій, селянство було знищено як клас. За різними джерелами, загинуло від 7 до 10 млн. чоловік. Ці жертви були безвинні.
Відповідно до статті 13 Кримінального Кодексу України, в діях Сталіна і його команди міститься склад злочину, передбаченого особливою частиною Кримінального Кодексу України.

Суддя:
Ім'ям України!
Суд, у складі судді Степчиної Т. і народних засідателів, вважає Сталіна і його керівництво винним у здійсненні злочину проти українського народу і присуджує:
- до вищої міри покарання – презирства й осуду;
- всьому людству пам'ятати про трагедію голодомору 1932-1933 рр. і робити все можливе й неможливе, щоб такі трагічні злочини ніколи не повторювалися.

Вирок суду остаточний і оскарженню не підлягає!


Викладач:
«Хотілося б, щоб у вашім серці, душі, закріпилася думка про те, що людське життя безцінне, і ніяка влада не має права її знищити». Ці слова належать Матері Терезі, що присвятила все своє життя служінню людям.
Вона вивела формулу життя, яке я вважаю, кожен із нас повинен засвоїти раз і назавжди й передавати іншим поколінням.

1. Життя – це шанс. Скористайся ним!
2. Життя – це краса. Любуйся нею!
3. Життя – ця насолода. Насолоджуйся нею!
4. Життя – це мрія. Здійсни її!
5. Життя – це виклик. Прийми його!
6. Життя – це обов'язок. Виконай його!
7. Життя – це гра. Стань гравцем!
8. Життя – це цінність. Цінуй її!
9. Життя – цей скарб. Бережи його!
10. Життя – це любов. Даруй її!
11. Життя – це таємниця. Розгадай її!
12. Життя – ця обіцянка. Виконай її!
13. Життя – це гімн. Заспівай його!
14. Життя – це боротьба. Прийми її!
15. Життя – ця пригода. Зважся на неї!
16. Життя – це щастя. Заслужи його!
17. Життя – це життя. Захисти його!