Урок "Світ поезії Івана Штанова"

             Предмет. Позакласне читання.

             Клас. 3

Тема  уроку:  Поетична орбіта. Світ  поезії  Івана  Штанова   «Пам’ять  серця».

Мета:  познайомити  учнів  із  життям  і  творчістю  Івана  Штанова,  формуванням його  світогляду,  творчими  доробками,  дослідити  проблематику  збірок, зацікавити  творчістю  поета-земляка, формувати  вміння  визначати  головну  думку  поезій,  висловлювати  власні  міркування,  вдосконалювати  навички  виразного  читання  поетичних  творів,  виховувати  почуття  любові  до  рідного  краю,  повагу  до  людей,  любов до  рідної  мови,  до  поетичного  слова.

Тип  уроку:  комбінований

         Завдання:

       *ознайомити з віршами Івана Штанова;

                *розвивати в учнів уміння орієнтуватися  в книжці;

                *виховувати любов до читання.

Обладнання:  Виставка книжок, портрет І.Штанова, дитячі малюнки, мультимедійна презентація, збірка творів І.Штанова,  збірки  його  творів, учнівські малюнки до поезій, ілюстрації, таблиці, епіграф до уроку .

План уроку

Хід  уроку

 

І. Організаційний  момент.

ІІ. Вступне слово вчителя.

ІІІ. Повідомлення  теми  та  мети  уроку.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Вірш «Давно  хотілося  мені».
2. Вірш «Моє село».
3. Виступ учня. Читання уривка вірша напам’ять «А море тихо вигравало».
4. Виступ учня. Читання уривка вірша напам’ять «Собі в майстерню я завіз».
5. Виступ учня. Читання  вірша напам’ять «Монумент».
6. Виступ учня. Читання  вірша напам’ять «Весна».
7. Виступ учня. Читання вірша напам’ять «А колись шумів тут ліс».
8. Обговорення віршів.
9. Виступ учня. Читання  вірша напам’ять «Було колись».
10. Виступ учня. Читання уривка вірша напам’ять «Сірку отаману і всьому війську запорізькому присвячую».
11. Виступ учня. Читання уривка вірша напам’ять «Чотири Ганни».
12. Виступ учня. Читання  вірша напам’ять «Сину Івану».
13. Виступ учня. Читання  вірша напам’ять «Гумореска або Пригоди з кабаном».

V. Підсумок уроку.

 

Яке  це  щастя – пам’ятать,

Все,  що  було, - знову  вертать.

Лиш  мить,  і  все як наяву,

А  все  це  значить – знов  живу.

Дай  Бог,  щоб  ти  була  жива,-

Як  ліс,  як  море,  як  трава.

І,  хто  лишив  нас  на  землі,-

Були  між  нами,  як  живі!..

І.Штанов

 

Хід  уроку

 

І. Організаційний  момент.

ІІ. Вступне слово вчителя.

• Справедливо кажуть, що біографія поета – в його віршах. Історія  ж рідного краю нерозривно пов’язана з його людьми. У свою чергу доля кожної людини багато в чому залежить від землі, на якій вона народилася, зростала, мужніла, набувала досвіду, сягала висот інтелекту й духу. Звісно ж, неможливо з’ясувати пряму залежність між видатною особистістю і краєм, який її зростив, виплекав її розум і серце. Та, мабуть, у цьому немає потреби. Кожна земля породжує талант, кожний край може пишатися видатними людьми, що проявили своє обдарування у найрізноманітніших сферах людського життя. Тростянеччина також багата талантами. Ви їх добре знаєте. Добре знаєте і нашого односельчанина – І.І.Штанова. Його ім’я стало відомим не тільки в Тростянці, а й за його межами завдяки наполегливій праці поета. І.І.Штанов за професією скульптор. У вільний час від роботи займається поезією – пише вірші на різну тематику. І.Штанов також спритний мисливець, турботливий батько, дідусь і просто гарна людина.

ІІІ. Повідомлення  теми  та  мети  уроку.

Учитель. Діти,  сьогодні на уроці ми поринемо в світ поезій Івана Штанова, нашого земляка-односельчанина. Познайомимося з життєвим і творчим шляхом поета, його світоглядом, творчими доробками, проблематикою його збірок.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

- Діти, ви любите подорожувати? Сьогодні ми будемо мандрувати по  рідному  краю – мальовничій  Сумщині. А  супроводжувати  нас  в  цій  мандрівці  буде  земна,  чиста,  добра  поезія,  автором  якої  є  Іван  Штанов.

Та  ми  не  можемо  вирушити  у  подорож,  поки  не  познайомимось  із  життєвим  шляхом  поета.

ДАВНО  ХОТІЛОСЯ  МЕНІ

Давно  хотілося  мені

Взяти  папір,  потім  перо –

Вмить  опинитись  на  коні

І  дать  Пегасу  під  ребро.

 

Бо  в  голові  давно  вертілось

І  розповісти  вам  хотілось

Про  те,  як  я  у  світі  жив,

Що  чув,  що  бачив,  з  ким  дружив…

1-й  учень. Іван  Іванович  Штанов -  наш  земляк,  уродженець  села  Станової  Тростянецького  району  Сумської  області. Життя  прожити  -  не  поле  перейти…  А  в  долі  поета  були  і  є  і  поле,  і  море,  і  чарівне  безмежжя  творчості.

 

МОЄ  СЕЛО

Багато  сіл  на  світі  є,

З  усіх  найкраще – це  моє.

Тепліших  в  світі  слів  нема,

Як  рідне  слово – Станова.

 

                                             Я  бачив  море,  стрімкі  гори,

степів  безмежнії  простори,

Міста  великі  і  малі,-

Та  серцем  був  я  у  селі!

 

Твої  поля,  твої  ліси –

Взірець  високої  краси,

І  я  щасливий,  що  колись

І  виріс  тут,  і  народивсь!..

 

2-й  учень.  Народився  І.Штанов  1  грудня  1945  року  у  селянській  родині. Після  закінчення  Станівської  семирічки  навчався  далі  на  коваля  у  Тростянецькому  ФЗУ. Потім  була  служба    на  флоті – велике  враження  на  поета  справили  і  Крим,  і  Чорного  моря  блакить,  і  славне  місто  Севастополь.

А  море  тихо  вигравало

На  струнах  сонця  і  води…

Я  був  щасливий,  що  так  сталось,

Що  доля  занесла  сюди.

 

Я  в  море  дуже  закохався

І  флотську  службу  полюбив.

І  як  би  випадок  не  стався,

отак  би  мрією  і  жив.

( уривок  з  поеми  «Пам’ять  серця» )

3-й учень.Він  з  діда-прадіда  Іван,  у  шостому  поколінні,  то,  мабуть,  в  самому  імені  вже  відчувається -  людина  роботяща,  кмітлива  і  талановита.

Івана  Штанова  доля  наділила  неабиякою  силою – змолоду  був  ковалем. Рука  в  нього  тверда,  міцна,  але  не  тільки  від  ковальського  молота,  а  від  скульпторського  молотка  та  зубила. Це  вже  на  флоті  військовий  моряк  Іван  Штанов  проявив  ще  один  свій  талант -  творця-каменотеса. І  створив  монументальну  композицію  «Героям,  які  фашистів  добре  били  і  кораблі  їхні  топили,  і  на  воді  і  під  водою…»,  яка  й  досі  возвеличує  подвиг моряків  у  Севастополі.

 Собі в майстерню я завіз

Цемент і формувальний гіпс.

Із Балаклави привіз глину

І вперше став ліпить людину.

Які були щасливі дні,

Коли довірили мені

Ліпити моряків – героїв!

І я ліпив і висікав,

І рідко я відпочивав

І не зламався…

І тут устояв.

4-й  учень.  Після  закінчення  Київського  державного  художнього  інституту  Штанов  викладає  у  Вижницькому  художньому  училищі. Та  все ж  доля  повернула  поета  на  рідну  землю,  на  Сумщину. Тут  одружився,  виховав  двох  дітей – доньку Лесю  та  сина  Івана.

- Як було зазначено, Іван Іванович за професією скульптор. Його роботи є по всій країні.

Видатні  роботи  Штанова-скульптора  прикрашають    рідну  Сумщину: бюст  двічі  герою  СРСР Супруну в  обласному  центрі, пам’ятник  жінці-трудівниці  при  в’їзді  у  Суми,  пам’ятник  загиблим  воїнам  у  с. Гребиніківці,  меморіальні  дошки поету  Татаренку у Тростянці,  генералу  Батюку  в  Охтирці,  олімпійському  чемпіону Куцу  в  с.Білка,  пам’ятник  Кобзаря  в  Боромлі, альтанка  в  Станові. 

          Роботи І.Штанова були відзначені різними почесними нагородами, грамотами. Їхні копії є на нашому стенді.

Учитель.Але  якщо  людина  талановита,  то  «іскра  Божа»  ніколи  не  буває  одинокою.  Коли  після  перенесеної  хвороби  стало  важко  тесати  скульптури  з  каменю,  вирішив  викласти  на  папері  все,  що  пережив,  чого  навчився,  чому  навчав  інших.  І  полилися  віршовані  твори,  мов  цілюща  джерельна  вода. Жодного  видуманого  персонажу  у  збірці  «Пам’ять  серця»  немає.  Реальні  події,  реальні  люди,  реальність  буття.

Виступи  учнів.

МОНУМЕНТ

Стоїть  на  вирубці  у  лісі

Кремезний  дуб,  як  монумент,

Як  пам’ятник  страшним  подіям,

Які  цей  ліс  згубили  геть.

 

Одні  залишились  пеньки,

Та  згарища  страшні  зостались…

Дуби,  берези,  ясенки

Навіки  з  лісом  попрощались.

 

Могутні  тут  ліси  буяли,

Та  їх  безбожно  попиляли,

За  море  туркам  продали,

Бо,  мабуть,  лишні  ті  були.

 

Стоїть  на  вирубці  один,

Стоїть  як  лицар  серед  поля.

Ми  чимось  схожі  дуже  з  ним,

Бо  в  нас  із  ним  -  єдина  доля…

 

ВЕСНА

Повіяв  з  півдня  вітерець –

Кінець  зимі  і  холоду  кінець!..

І  хай  зима  кусається,  лютує,

Та  дзвін  синиці  нам  тепло  віщує.

 

І  сонячне  проміння    гріє  і  сліпить

Душа  бунтує,  кров  кипить,

І  жити  хочеться

І  хочеться  любить! 

А  КОЛИСЬ  ШУМІВ  ТУТ  ЛІС

Сотні  літ  дуби  стояли,  сотні  літ  шумів  тут  ліс…

Попиляли,  порубали,  гірко  бачить  це,  до  сліз!..

Все  за  долари  спустили,  і  поплив  ліс  за  кордон.

Хмиз,  гілля,  усе  спалили – ось  і  весь  тобі  закон.

А  колись  діди  садили  і  дубочки  і  сосну,

Щоб  цей  ліс  шумів  весело  не  одну  весну.

І  щоб  звірі  і  птахи  тут  знайшли  оселю,

І  щоб  люди  тут  жили  щирі  і  веселі.

 

І  щоб  дихала  земля  ,  і  ми  разом  з  нею.

Щоб  гойдалося  гілля  завжди  над  землею.

Люди! Друзі  мої! Чом  ми  не  розумні,

Нащо  творим  на  землі  ті  вчинки  безумні?

Чом  живем  у  себе  вдома,  наче  на  чужині,

Грабуємо,  руйнуємо,  нехтуєм  святині?

Схаменіться,  мої  любі,  доки  ще  не  пізно…

                                  Любіть  свою  Батьківщину  і  вірно,  і  ніжно!

• Які  думки  і  почуття  викликали  у  вас  ці  поетичні  рядки?
• Чи  об’єднує  їх  спільна  тема?
• Яка  саме?
• Іван Штанів – поет – природолюб, котрий закохався у красу рідного краю, у природні витоки щедрої української землі, у навколишнє життя. Свідченням цього є його поезія.

             Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов  до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дороге серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.

 - Опишіть  картини,  які  виникли  у  вашій  уяві  під  час  читання  віршів.

БУЛО  КОЛИСЬ

Було  колись:  як  заграє

Кобзар  на  бандурі,

Аж  серденько  крає,

Аж  мороз  по  шкурі.

 

Як  заграє,  заспіває

Про  козацьку  славу,

Як  ходили  запорожці

під  саму  Варшаву.

 

Як  гуляв  козак  Голота

По  чистому  полю,

Як  звільняли  братів-в’язнів

Козаки  на  волю.

 

Як  палили  гайдамаки

Багаті  маєтки.

Як  любили-боронили

Нашу  землю  предки…

 

СІРКУ-ОТАМАНУ  І  ВСЬОМУ  ВІЙСЬКУ  ЗАПОРІЗЬКОМУ  ПРИСВЯЧУЮ

Летять  чайки  через  море,

Аж  гудуть  вітрила…

То  славетні  запорожці, нездоланна  сила.

 

Летять  чайки  через  море –

В  гості  до  султана.

Зустрічайте,  вражі  турки,

Сірка-отамана!..

 

У  Стамбулі  і  Синопі

турки  сполошились,-

бо  уже  на  горизонті

козаки  з’явились.

 

Тільки  славні  запорожці

Берега  дістали,

Як  турецькі  мінарети   в ту  мить  запалали.

 

                                                   Славно  хлопці  турка  били,

Гарно  погуляли…

І  братів  своїх  з  неволі

Всіх  по визволяли…

 

Довго  турки  не  забудуть

Сірка-отамана,

Як  їздили  запорожці

В  гості до  султана…

 

Летять  чайки  через  море,

До  Дніпра-Славути.

Славні  подвиги  козацькі

Повік  не  забуті!

 Стисле  повідомлення  вчителя  про  історичні  події  Великої  Вітчизняної  війни  на  території  Тростянецького  району.

Вчитель. Минають роки, відлітають у вічність. Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні пострілт, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Все далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав заради перемоги своє життя.

         Напевно, немає у всій Європі містечка, де б не було безіменної могили. Ім’я солдата загубилося на шляхах Вітчизни. І в хвилюючі  моменти життя приходять люди до обелісків. Печалиться в довічному горі біля могили чоловіка сива від горя дружина, схиляється над меморіальними плитами молоде подружжя з квітами в руках, пильно вдивляється у викарбувані імена посивілий солдат, згадуючи своїх однополчан.

          Пливе сьогодні над землею сумний передзвін, у звуках кожного з дзвонів вчуваються голоси, які застерігають: …»Дивіться, люди! Дивіться і запам’ятайте назавжди. Цього забути на можна!» Ці ж звуки долітають до нас зі сторінок збірок І.Штанова.

• Наша  подорож  продовжується. Зупинимось  у  с. Братське.

ЧОТИРИ  ГАННИ

Давно  літа  ті  відгриміли,                                І,  може,  все  б  скінчилось  гарно,

Давно  скінчилися  війна,                                  та  німців  біс  сюди  заніс.

Вмирати  люди  не  хотіли                                 Вони  з  Охтирки  налетіли,

Та  не  питала  їх  вона…                                   Порядок  навести  хотіли,

Наш  край  фашисти  захопили                         та  партизан  вже  не  було -

І  що  хотіли,  те й  творили –                            І  підпалили  все  село…

      Стріляли,  вішали,  палили…                            Фашисти  діло  своє  знали,

Страшні  часи  тоді  були!                                 ( Чи  поліцаї  підказали?.. )

Проте  не  довго  ми  терпіли,                           Всіх  чотирьох  дівчат  зв’язали,

Рабами  бути  не  хотіли,-                                  У  крайню  хату  потягли.

Як  у  старі  часи,  колись,                                  Як  свічка  запалала  хата,

Ми  в  партизани  подались.                              У  муках  корчились  дівчата,

Ліси  чернігівські,  сумські                                Страшний  банкет  справляла  смерть,

Народним  гнівом  запалали,                             Усе  до  тла  згоріло  геть…

І  німці  зразу  хвіст  піджали,                           Чотири  Ганни…  Вічна  слава!..

Хоча  й  сильнішими  були!..                             Над  Братським  тихо  ліс  шумить.

Тоді  на  Братському  у  нас                               Сміються  весело  отави,

Стояли  в  лісі  партизани.                                  І  серце  хоче  жить  і  жить…

Їм  хліб  пекли  чотири  Ганни                           Давно  роки  ті  відгриміли,

І  крадькома  носили  в  ліс.                               Давно  закінчилась  війна…

Вмирати  люди  не  хотіли,-

Та  не  питала  їх  вона!

-Болем  і  співчуттям  повниться  душа,  коли  читаєш  рядки  про  найбільшу  втрату  поета – трагічну  смерть  22-річного  сина  Івана…

СИНУ  ІВАНУ

Летять  ключі  журавлині

З  далекого  краю..

«Чи  не  бачили  ви  сина?»-

Я  у  них  питаю.

                                                «Ні  не  бачили,  не  чули

Твоєї  дитини!»-

Летять  ключі  журавлині

Та  немає  сина…

Упаду  я  серед  поля,

Гірко,  гірко  плачу.

Летять  ключі  журавлині,

А  сина  не  бачу…

Але  горе  не  зломило.  Він  живе,  працює,  творить,  любить  рідний  край,  родину  і  вірить  в  добре  майбутнє. І  хоче  встигнути  зробити  ще  чимало  добрих  справ.

• Станівська  земля  -  земля  золотих  пшеничних  ланів,  квітучих  вишневих  садів,  розкішних  калинових  гаїв,  дрімучих  зелених  лісів,  чарівних  пісень,  працелюбних  людей…  Вміють  люди  працювати,  вміють  і  відпочивати. До  вашої  уваги  -  своєрідні ,  самобутні    вірші,  сповнені  щирого  мисливського  гумору,  які  вміщені  у  збірці  «Пам’ять  серця».

ГУМОРЕСКА  АБО  ПРИГОДИ  З  КАБАНОМ

Захотілось  Первакові  дуже  дичини,

А  у  лісі  край  города,  рились  кабани.

І  рішив  Першак:»  Швиденько,  щоб  їх  не  злякати,

Підкрадуся  потихеньку  і  буду  стріляти!»..

 

Крався  він,  як  ота  кішка,  ящіркою  ліз…

Тут  було  не  до  усмішок,  а  було  до  сліз.

Кропива  була  висока,  щільна,  мов  стіна,

Він  спіткнувся,  й  ненароком,  впав  на  кабана…

 

Важко  собі  уявити,  що  тоді  було...

Вепр  із  ляку  як  сказився,  забіг  у  село,

А  Першак  у  ліс  забився,  з  місяць  не  було…

Так  йому  й  не  довелося  з’їсти  дичини…

Лиш  одне  зробить  прийшлося:  замінить  щтани.

Виступи учнів з коментуванням своїх малюнків до поезій.

V. Підсумок  уроку.

Учитель.  Ось  і  закінчується  наша  подорож  сторінками  поезії  Івана  Штанова. Сьогодні  ми  доторкнулися  до  творчості  нашого  талановитого  земляка,  вірші  його  написані  двома  мовами,  російською,  з  якою  зрісся,  і  рідною  -  українською,  яку  ніколи  не  втрачав,  і  якої  ніколи  не  цурався. Вірші  перейняті  любов’ю  до  рідного  краю,  до  всієї  України. Кожен  рядок,  кожен  вислів  і  кожне  слово  поезій  Івана  Штанова  переповнене  непідробністю,  щирістю,  добротою,  любов’ю.

- Повернімося  до  епіграфа  нашого  уроку.( зачитує учень )

-  Як  ви  розумієте  зміст  цих  рядків?

-  До  чого  закликає  поет?

( Рідна земля яскравою зіркою світила своєму синові на безкрайому небі життя, наче дороговказ стояла на роздоріжжі життєвого лабіринту. Куди б не йшов наш земляк, щоб не робив – серце завжди пам’ятало, задувало, радело, сумувало. Голосно сміялося і болісно плакало. Пам’ять серця – найміцніша пам’ять – стверджує творчість Івана Штанова.  

- Які  вірші,  що  прозвучали  на  уроці  вам  найбільше  сподобались?

- Чим  саме?