Урок та презентація "Класифікація та різноманітніть рослин"

КЛАСИФІКАЦІЯ ТА РІЗНОМАНІТНІСТЬ РОСЛИН.

ВОДОРОСТІ (ЗЕЛЕНІ, ЧЕРВОНІ, ДІАТОМОВІ, БУРІ)

1. Класифікація рослин

Пригадайте:

— На які дві великі групи поділяються всі живі організми?

Очікувана відповідь учнів:

Усі живі організми на Землі поділяють на дві великі групи — імперії: Клітинні та Неклітинні.

— Які царства утворюють неклітинні організми?

— Які царства утворюють клітинні організми?

Слово вчителя

Для чого вивчати різноманітність живого? Як це робити? На ці та багато інших запитань відповідає наука систематика.

Запитання для опрацювання:

— Що таке систематика?

Очікувані відповіді учнів:

Систематика — це наука, яка описує і впорядковує різноманітні види, розподіляє (класифікує) їх на певні систематичні групи (таксони) та займається створенням природної системи органічного світу

Розповідь учителя

За допомогою свого власного досвіду ви можете відрізнити березу від клена, грушу від яблуні, а також можете встановити їхні спільні ознаки.

— Виберіть із запропонованих рослин ті, які вам здаються схожими. (Учитель демонструє фотографії рослин (бажано в період цвітіння) або проектує їх на екран.) За якими ознаками ви їх вибирали?

 (Учні повинні об’єднати в одну групу яблуню, грушу, шипшину.)

Розповідь учителя

Отже, ми об’єднуємо в групу організми, подібні за певними ознаками, і відрізняємо їх від інших груп за відмінними рисами. Саме так учені, спираючись на всебічне вивчення організмів, а не лише на підставі особливостей будови, об’єднують їх у певні групи — систематичні одиниці.

Основна одиниця систематики — вид. Вид — це група організмів, подібних за будовою та процесами життєдіяльності, які вільно схрещуються і дають плодюче потомство.

• Подібні між собою види об’єднуються в один рід.

• Близькі роди об’єднуються у родини.

• Близькі родини об’єднуються у порядки.

• Близькі порядки об’єднують у класи.

• Класи входять до складу відділів.

• Усі відділи рослин належать до царства Рослини.

Найвищою систематичною одиницею є царство.

Складання опорної схеми (учитель під час пояснення може використовувати таблиці або фотографії рослин)

ВИД → РІД → РОДИНА → ПОРЯДОК → КЛАС → ВІДДІЛ → ЦАРСТВО

Запитання до учнів:

— Що означає класифікувати організм?

Отже, класифікувати певний організм — означає визначити його місце в системі органічного світу. При цьому вчені визначають приналежність певного виду до всіх основних систематичних одиниць — роду, родини, порядку, класу, відділу, царства.

Завдання для учнів:

— Установити відповідність між систематичними категоріями та їхніми назвами.

Відповідь: А — 4, Б — 6, В — 5, Г — 3, Д — 1, Е — 2.

2. Наукові назви рослин

Розповідь учителя

 Усім відомий міф про те, як люди, щоб дістатися неба, спробували збудувати Вавилонську вежу. Вони були покарані незвичним, але дуже дієвим способом — «змішуванням мов». Люди перестали розуміти один одного, і вежа залишилась недобудованою. Для біологів також було б неможливим спілкування без мови-«посередника», якою є латинська — класична мова науки Середньовіччя. Вона є універсальною мовою ботаніки.

Запитання до учнів:

— Які ще науки використовують латинську мову? (Медицина, фармакологія тощо.)

Розповідь учителя

 Завдяки Карлу Ліннею, який запропонував давати видам подвійну назву, учені-систематики ніколи не сплутають рослини, бо користуються їхніми латинськими назвами.

 До Ліннея назву рослини складали з п’яти, шести і навіть дванадцяти слів, що являли собою короткий опис рослини. Звичайно, така громіздка назва була незручною. Широке й сміливе введення бінарної номенклатури в науку рівнозначне справжній реформі.

 Наприклад: Меліса лікарська. Перше з двох слів — Меліса — це назва роду, до якого належить указаний вид (рід — спільнота кількох подібних між собою видів). Це слово завжди пишеться з великої літери. Друге слово — лікарська — вказує на належність до певного виду, його пишуть з маленької літери.

3. Різноманітність рослин.

Слово вчителя

Ми з вами вже знаємо, що всі рослини поділяються на Вищі на Нижчі.

Запитання до учнів:

- Назвіть, будь ласка, представників Нижчих рослин? (водорості)

Вищі рослини поділяються на спорові та насінні. Спорові у свою чергу поділяються на мохоподібні, плауноподібні, хвощеподібні, папоротеподібні. А Насінні на голонасінні та покритонасінні.

4. Водорості

Водорості — казковий світ підводного царства. Якщо стояти на березі й дивитися в товщу прозорої води, то складається враження, що ти бачиш казкову країну з лугами, садами, кущами й лісами, які коливаються разом із хвилями. Якщо витягнути цей казковий світ з води і перенести на суходіл, то він зморщиться і похилиться на землю. Водорості розправляться знову, як тільки їх повернуть у воду.

Водорості - найстаріші представники рослинного світу. Це фототрофні хлорофілоносні нижчі рослини. Тіло представлене таломом (сланню), тобто не розчленоване на корінь, стебло і листок. У них не має сформованих тканин (механічної, провідної); органи статевого і нестатевого розмноження звичайно одноклітинні.

— Пригадайте, які водорості ми вивчали в цьому навчальному році. (Хлорела, хламідомонада, вольвокс, ульва.)

— До яких груп організмів вони належали? (Хлорела, хламідомонада — одноклітинні, вольвокс — колоніальні, ульва — багатоклітинні водорості.)

— Що є загальною ознакою всіх цих водоростей?

Очікувана відповідь учнів:

Загальною ознакою всіх водоростей є наявність хлорофілу.

Розповідь учителя з елементами бесіди

 Загальною ознакою всіх водоростей є наявність хлорофілу.

Водорості прийнято ділити на 10 відділів: синьозелені, пірофітові, золотисті, діатомові, жовтозелені, бурі, червоні, євгленові, зелені, харові.

Поділ водоростей на відділи збігається звичайно з їхнім кольором, який як правило зв'язаний з наявністю певних пігментів (каротин, фікоксантин, фікоеритрин, фікоціан, ксантофіл) та зеленого пігменту хлорофілу. Хлорофіл та пігменти містяться у хлоропластах (хроматофорах), дуже різноманітних за формою.

Наявність пігментів у клітинах водоростей забезпечує автотрофний тип живлення, проте деякі водорості можуть переходити до гетеротрофного типу, або поєднувати обидва.

 Кількість видів водоростей перевищує 40 тис. Проте класифікація їх не завершена, оскільки не всі форми достатньо вивчені. Ми будемо вивчати чотири відділи водоростей.

Складання опорної схеми

Розмножуються водорості вегетативним, нестатевим та статевим способами.

Вегетативне розмноження у багатоклітинних здійснюється частинами слані. Нестатеве розмноження відбувається за допомогою спор із джгутиками (зооспори) та нерухомих спор (моно-, тетраспори), що утворюються у спорангіях.

5. Середовища існування водоростей

Складання опорної схеми

6. Загальна характеристика відділу Зелені водорості.

Бесіда з учнями, складання опорного конспекту

Зелені водорості

• Кількість: близько 20 тис.

• Середовища існування: прісні водойми, зволожені ділянки суходолу, деякі види живуть у солоних водоймах.

• Пігменти: переважає хлорофіл.

• Склад клітинної стінки: пектин, целюлоза.

• Запасна речовина: крохмаль.

• Розмноження: нестатеве, статеве, вегетативне.

• Різноманітність: одноклітинні (хламідомонада, хлорела, протокок); багатоклітинні — нитчасті (улотрикс, спірогира), пластинчасті (ульва); колоніальні (вольвокс).

7. Загальна характеристика відділу Червоні водорості.

Своєрідність багрянок обумовлена, насамперед, набором пігментів. Крім зеленого пігменту, червоні водорості містять ще червоні, сині та жовті. Характерне забарвлення червоних водоростей визначається, насамперед, наявністю особливих червоних та синіх пігментів – фікобілінів, які є лише у них та ціанобактерій. Різні сполучення фікобілінів із жовтими та зеленими пігментами може обумовлювати рожеве, червоне, помаранчево-жовте, фіолетове або майже чорне забарвлення. Червоні пігменти дозволяють цим водоростям вловлювати слабке світло на глибинах 200-250 м. Вони є, мабуть, єдиними водоростями, що живуть на такій глибині. Відділ Червоні водорості об'єднує переважно багатоклітинні організми, лише деякі види цих водоростей є одноклітинними або колоніальними. Слань більшості багрянок має вигляд красивих кущиків або пластинок. Клітинні покриви представлені декількома шарами, у складі яких є целюлоза, пектинові речовини та агар-агар. Тіло багатьох червоних водоростей дуже ніжне і тендітне. Але є частина багрянок, які відкладають у своїх клітинних стінках Карбонат Кальцію. Запасають червоні водорості особливу речовину – багрянковий крохмаль, що відкладається в цитоплазмі. Червоні водорості розмножуються вегетативно – частинами талому та додатковими "пагонами", які можуть відростати від сланких ниток або підошви, нестатево – за допомогою спор, та статево – за участю гамет. Цікаво, що жодні їхні клітини, у тому числі й статеві, не мають джгутиків .

8. Діатомові водорості

Відомо 15 тис. видів. До них належать: мелозира, хетоцерос, циклотела, астеріонела та ін. Це одноклітинні або колоніальні організми. У діатомових водоростей кожна окрема особина оточена тонкою клітинною стінкою, що просочена кремнеземом — речовиною, з якої складається пісок і виготовляють скло. Кремениста клітинна стінка утворює своєрідний панцир, який складається з двох половинок. Панцир має щілини, крізь які відбувається обмін речовин з навколишнім середовищем. Поширені по всій земній кулі, живуть у прісних та солоних водоймах, ґрунті. Мул, утворений рештками діатомових водоростей, дістав назву «діатоміт». Його висушують та просочують певними речовинами, отримуючи вибухівку — динаміт, який винайшов наприкінці ХХ ст. шведський інженер А. Нобель. Частину прибутків від виробництва вибухівки він заповів на підтримку найвидатніших науковців, письменників і політиків. Так з’явилася славнозвісна Нобелівська премія.

9. Бурі водорості

Відомо близько 1,5 тис. видів. До них належать: ламінарія, саргасум, фукус, макроцистис, лесонія та ін. Назва відділу зумовлена тим, що вони містять, крім хлорофілу, коричневі та жовті пігменти, поєднання яких зумовлює бурий колір водоростей. Бурі водорості — найкрупніші. Це переважно морські багатоклітинні водорості, які поширені в береговій зоні. Саме тіло вищих представників бурих водоростей — ламінарії й фукуса — почленоване на листкоподібні, стеблоподібні й коренеподібні частини. Коренеподібні частини — ризоїди — охоплюють каміння, яке знаходиться на дні. Найдовша водорість, що досягає від 60 до 100 м,— макроцистис, трапляється вона в Тихому океані. Фукус утворює кущики заввишки до 1 м.

 

 

 

МОХИ

Слово вчителя

 У горах Європи, у тому числі й у Карпатах, на скелях та в печерах росте особливий вид мохів. Зелена нитка, що проростає зі спор цього моху, живе тривалий час і досягає значних розмірів. Здатна вона й до світіння в темряві — особливі лінзоподібні клітини вловлюють слабке світло й спрямовують його на хлоропласти, створюючи умови для фотосинтезу. Світло проходить крізь мох, і стінка клітини відбиває його вже як зелений промінь. Світіння цього моху породило народні легенди про гномів, які вночі в печерах із ліхтарями охороняють скарби.

Про різні види мохів та особливості їхньої будови ми дізнаємося на сьогоднішньому уроці.

Повідомлення теми уроку. Визначення разом з учнями мети і завдань уроку

ІV. Вивчення нового матеріалу

1. Загальна характеристика вищих спорових рослин

Слово вчителя

 Ми дуже мало знаємо про перші рослини, бо вони всі вимерли, та й викопних решток тих рослин знайдено небагато. Проте вчені все ж за відбитками, залишеними давніми рослинами, змогли відтворити не лише зовнішній вигляд перших мешканців суші, але й вивчити особливості їхньої будови.

Складання опорного конспекту за результатами роботи:

Загальні ознаки вищих спорових рослин:

• мають хлорофіл (зелене забарвлення);

• характерний процес фотосинтезу;

• клітини тіла диференційовані й об’єднані в тканини, а тканини — в органи;

• живуть у вологих місцях;

• ніколи не цвітуть, не утворюють насіння і плодів;

• розмножуються нестатево за допомогою спор;

• характерне чергування поколінь: статевого і нестатевого.

2. Загальна характеристика мохів

 Мохи належать до вищих спорових рослин, для яких характерне розділення тіла на органи. Мохи трапляються повсюдно (за винятком пустель), але переважно в областях з помірним і холодним кліматом: у густих лісах, на болотах, на корі дерев, на стінах і дахах дерев’яних споруд, у воді річок та озер, на скелях. Мохи здатні переносити сильні морози та сильну спеку.

 Мохи — найпримітивніші з вищих наземних рослин. Клітини їх диференційовані. Об’єднуючись, вони утворюють спеціалізовані тканини. Тіло почленоване на стебло й листя. У центрі стебла у вигляді пучків розташовується провідна система, по якій проходять розчини мінеральних солей та органічні речовини.

 Листя представлене лінійно-ланцетними зеленими пластинками, що складаються з кількох шарів клітин, які містять хлорофіл і здійснюють фотосинтез. Справжня коренева система відсутня. Функцію коріння виконують безбарвні прозорі вирости епідермісу — ризоїди, розташовані в нижній частині стебла, що нагадують за виглядом кореневі волоски.

А чи знаєте ви, що мохоподібні дуже чутливі до нестачі вологи? Тому за час існування в умовах суші у мохоподібних виробилося багато різних пристосувань.

Складання опорного конспекту

Пристосування до виживання на суші:

1) вбирають атмосферну вологу всією поверхнею тіла;

2) здійснюють фотосинтез за будь-яких умов, навіть у темряві печер;

3) висихають до сухого стану, залишаючись живими.

3. Особливості будови тіла мохів

Вивчення особливостей будови мохів можна провести на прикладі зозулиного льону звичайного.

Розповідь учителя

 Вегетативне тіло представлене сланню, що складається зі стебла і листків, коренів немає, є ризоїди — вирости поверхневих клітин тіла. Стебло покрите шкірочкою, під нею розташована механічна тканина, далі в глибину — основна, і в центрі — примітивний провідний пучок. Стебло невелике (30–40 мм), трав’янисте, пряме, нерозгалужене, густо вкрите сидячими лінійно-ланцетними листками. Листки дрібні, лускаті. Зозулин льон — дводомна рослина, бо чоловічі й жіночі статеві органи розміщені на різних рослинах.

 4. Розмноження мохів

 На верхівці стебла чоловічої особини формуються антеридії, у яких дозрівають сперматозоїди; на верхівці стебла жіночої особини формуються архегонії, де дозрівають яйцеклітини. Запліднення відбувається за участю вологи напровесні.

 Сперматозоїд проникає до яйцеклітини за допомогою води — відбувається запліднення. Із заплідненої яйцеклітини виростає нестатеве покоління (спорофіт): він складається зі стопи, стеблоподібної ніжки і коробочки, що накрита кришечкою. У коробочці містяться спорангії, у яких достигають спори. Коробочка має спеціальне пристосування до розсіювання спор. Кришечка з коробочкою з’єднана зубчиками, які в суху погоду відчиняються назовні й цим самим відкривають вихід дозрілим спорам. Спора падає на землю і починає проростати, утворюючи протонему — тонкі розгалужені нитки, що мають верхівкову бруньку, з якої виростають дорослі рослини моху.

 (Учні замальовують схему в зошиті.)

Роль мохів у природі та житті людини

Малопомітні і непривабливі, на перший погляд, мохоподібні відіграють велику і важливу роль у житті природи. Уловлюючи енергію Сонця, виділяючи кисень, беручи участь у кругообізі речовин й енергії на Землі, як і інші рослини, являють собою незамінний компонент біосфери Землі, невід’ємною частиною якої є і людина.

Значеня мохів в природі:

— Беруть участь у створенні особливих біоценозів, особливо там, де майже суцільно покривають грунт (тундра);

— Моховий покрив здатний накопичувати і утримувати радіоактивні речовини;

— У зв’язку зі здатністю вбирати і утримувати велику кількість води, відіграють велику роль у регулюванні водного балансу ландшафтів;

— спричиняють заболочування територій.

Значеня мохів в діяльності людини:

— Інтенсивно розвиваючись, мохи можуть погіршувати продуктивність сільськогосподарських земель, сприяючи їх заболочування, в той же час мохи забезпечують рівномірне перенесеня поверхневого стоку вод у підземний, оберігаючи грунту від ерозії.

— сприяють утворенню торфу, який використовується як паливо.

Це цікаво!

• Мохи витримують висушування навіть протягом кількох років, швидко оживаючи при зволоженні. Разом з тим вони спроможні переносити і довготривале затоплення, і значні температурні коливання. Наприклад, мохи знаходили в гарячих джерелах Камчатки, де температура підвищується до +40…+45 °С. Інші види трапляються в антарктичній пустелі, де морози сягають –50 °С.

• Мохи невибагливі й до освітлення: вони добре почуваються як при повному сонячному освітленні у піщаних пустелях, так і при світлі в нетрях лісів та в печерах, де у 150–200 разів темніше, ніж на поверхні. Багато мохів, використовуючи розсіяне світло, відновлюють свою життєдіяльність після зимового стану спокою ще під сніговою ковдрою.

 

 

 

 

 

ХВОЩІ ТА ПЛАУНИ

1. Середовища існування плаунів і хвощів

Розповідь учителя

 Хвощі — це багаторічні трав’янисті рослини до 40 см заввишки. Хвощі тропічних лісів великі — до 12 м. Поширені хвощі на всіх континентах, окрім Австралії та Нової Зеландії. Ростуть на луках, болотах, берегах водойм, у лісах, на полях. В Україні відомо 9 видів, найбільш поширені: хвощ польовий, хвощ луговий, хвощ болотний, хвощ багновий, хвощ лісовий.

Усі сучасні представники плаунів — багаторічні вічнозелені трави, поширені на зволожених ділянках лісів у помірній та особливо в субтропічній і тропічній зонах.

2. Будова плаунів і хвощів

Особливості будови хвощів

Для хвощів характерна особлива будова пагонів, що відрізняє їх від решти вищих спорових рослин. Їхні пагони складаються із члеників (міжвузлів) і вузлів з кільчасто розміщеним листям. Листя являє собою дуже змінені бічні гілочки.

Інша особливість хвощів — накопичення кремнезему в стінах клітин всієї рослини, а також на поверхні клітин покривної тканини, що створює міцний шар з дрібними горбиками. Зовні шар кремнезему покритий кутикулою з восковим нальотом. Кремнезем відіграє і механічну, і захисну роль: хвощі практично не ушкоджуються молюсками й комахами, їх уникають хребетні тварини.

Підземне стебло (кореневище) хвощів розташовується на різній глибині. Бувають два типи кореневищ — горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні кореневища товстіші, з більш довгими міжвузлями, ніж у вертикальних. На кореневищах утворюються бульби, які є потовщеним і видозміненим міжвузлям гілки. Клітини бульб дуже великі та заповнені крохмальними зернами.

Особливості розмноження хвощів (на прикладі хвоща польового)

Весною на кореневищах виростають пагони, на яких розташовуються спороносні колоски. Колоски містять спорангії, у яких формуються спори. Після розкриття спорангія спори висипаються й розносяться вітром на великі відстані. Зі спор розвиваються гаметофіти (заростки) у вигляді пластинок діаметром від кількох міліметрів до 3 см. На нижньому боці гаметофіта виникають безбарвні ризоїди завдовжки до 1 см, за допомогою яких він прикріпляється до ґрунту і всмоктує воду з розчиненими в ній мінеральними солями. Запліднення у хвощів здійснюється, як у всіх спорових рослин, у присутності краплиннорідкої вологи на поверхні гаметофіта. Сперматозоїди підпливають до жіночого статевого органа, один із них проникає в нього й зливається з яйцеклітиною. Утворена зигота проростає в спорофіт.

Отже, у життєвому циклі хвощів чергується статеве (гаметофіт) і нестатеве (спорофіт) покоління. Переважає спорофіт (нестатеве покоління).

Значення хвощеподібних у природі та житті людини

1. Хвощі, як і решта вимерлих вищих спорових, утворили кам’яне вугілля.

2. Поява на городі чи полі хвоща свідчить про закисання ґрунту, що є небажаним для багатьох культур, наприклад, таких, як кукурудза та квасоля. Отже, хвощ є біоіндикатором кислих грунтів.

3. Хвощ польовий використовують у народній медицині як сечогінний та кровоспинний засіб.

4. Хвощ галузистий, хвощ рябий та хвощ зимуючий використовються як кормові рослини для тварин, але після поїдання болотного, річкового та польового хвощів трапляються випадки отруєння коней, вівців та великої рогатої худоби.

5. Більшість хвощів є злісними бур’янами полів і пасовищ.

6. Жорсткі стебла хвощів використовують для чищення металевого посуду та полірування дерева.

7.  Лікарські препарати з хвоща польового призначають хворим на туберкульоз, при захворюваннях нирок, кровотечі із сечових шляхів (виявляє кровоспинну дію), людям похилого віку, як засіб, що поповнює кількість Силіцію в організмі.

8. Хвощі відіграють певну роль у формуванні рослинного покриву.

Цікаві факти про хвощі

• Завдяки своїм підземним кореням, хвощ здатний пережити лісові пожежі.

• Більшості видів хвощів отруйні.

• Хвощ отримав свою назву за схожість з хвостами коней (та й саме слово походить від латинського «Екісетум», що означає «щетина коня»).

• У світі існує понад 20 видів хвощів. Найбільший вид хвоща — хвощ гігантський. Росте в тропічних і субтропічних лісах Мексики, Куби, Чилі і Перу (досягає до 10-12 метрів у висоту). Хвощ може бути знайдений майже скрізь за винятком Австралії , Нової Зеландії, кількох островів у Тихому океані і Антарктиди.

• Хвощ не схильний до вірусних та бактеріальних інфекцій і здатний виносить високі дози пестицидів (хімікатів).

• Хвощ не цвіте і не дає насіння.

Формулювання загального висновку:

• Хвощі — багаторічні трав’янисті рослини.

• Стебло почленоване на вузли та міжвузля.

• Вегетативні пагони кільчасто розгалужуються.

• Листки у вигляді зубчиків.

• Мають видозмінені підземні пагони — кореневища.

• Для запліднення потрібна вода.

• У життєвому циклі переважає нестатеве покоління — спорофіт.

Особливості будови плаунів

Плауни мають усі типові для рослин тканини, але системи забезпечення водою і регуляції випаровування води у них менш ефективні, у порівнянні з квітковими рослинами. Близько 400 сучасних видів плаунів (багаторічні трав’янисті рослини) поширені на усіх континентах, окрім Антарктиди, вони тяжіють до більш зволожених місць зростання (плаун булавоподібний, баранець, плаунок плауноподібний, молодильник озерний, салагінела, плаун річковий).

 Плаун булавоподібний ще називають лікоподій, дереза, плавун тощо. Багаторічна, трав’яниста, вічнозелена спорова рослина родини плаунових (30–50 см заввишки). Стебло повзуче, довге (до 1 м), укорінюється, з висхідними короткими пагонами, густо вкритими листками. Плауни мають справжні корені, пагони галузяться дихотомічно (тобто вилчасто), густо вкриті маленькими вузькими ланцетоподібними листочками, що мають продихи й одну жилку. Добре розвинені провідна та покривна тканина (корінь, стебло). Спороносні колоски циліндричні (2–4 см завдовжки), зібрані зазвичай по два, рідше — по три-чотири, на довгих ніжках, на яких рідко розміщені тонкі листочки із зубчастими краями. Спорангії в колосках розміщені в пазухах округлояйцеподібних або трикутнояйцеподібних споролистків.

Особливості розмноження плаунів (на прикладі плауна булавоподібного)

Спори утворюються в липні-червні. Вони дрібні, округлої форми, містять до 50 % олії, тому не тонуть у воді, а пливуть за течією, звідки й виникла назва «плаун» (пливун). За сприятливих умов зі спори виростає невеличкий (близько 3 см у діаметрі) безхлорофільний двостатевий гаметофіт — заросток, який вступає в симбіоз із грибами. Заросток веде підземний спосіб життя, розвивається дуже повільно і живе до 20 років. На 12–15 році життя на ньому виникають численні органи статевого розмноження. За наявності води дводжгутикові сперматозоїди виходять із чоловічих статевих органів, потрапляють до яйцеклітини і запліднюють її. З утворених зигот утворюються зародки, які деякий час живляться за рахунок гаметофіта, а згодом розвиваються у нові рослини — спорофіти.

Отже, у життєвому циклі плауна булавоподібного чергується статеве (гаметофіт) і нестатеве (спорофіт) покоління. Переважає спорофіт (нестатеве покоління).

Значення у природі і житті людини

1. Наземні вегетативні органи утворюють значну біомасу, однак деякі види містять алкалоїди і тому не споживаються тваринами.

2. Спори плаунів, які містять невисихаючу олію, застосовують у медицині як дитячу присипку та при ураженнях шкіри як підсушуючий і болезаспокійливий засіб.

3. Вимерлі форми плауноподібних відіграли важливу роль в утворенні кам’яного вугілля.

4. Спори плауна використовують  при виготовленні ракет для феєрверків.

5. Медичні препарати, виготовлені з плаунів, використовують при лікуванні психічних захворювань, при наркозі, при лікуванні запалень внутрішніх органів, очних хвороб. Раніше використовували для виготовлення оболонок пігулок (спори).

Формулювання загального висновку:

• Плауни — багаторічні трав’янисті рослини.

• У плаунів уперше з’являються корені, що відростають від повзучого стебла.

• Стебло дихотомічно розгалужується.

• Листки лінійно-ланцетні, дуже дрібні.

• Мають покривну тканину з продихами, з’являється провідна тканина.

• Для запліднення потрібна вода.

• У життєвому циклі переважає нестатеве покоління — спорофіт.

 

 

 

ПАПОРОТІ

Слово вчителя

  Послухайте казку.

 Була в лісничого Корнія донька Любава. Дуже вона любила природу, уміла прислухатися до неї і розуміти життя зеленого дивосвіту. І було в неї улюблене місце в лісі — струмок і верба біля нього. Дуже любила Любава вербиченьку. Одного разу, гуляючи в лісі, натрапила дівчина на захований у чагарнику склеп. Із цікавості зайшла вона до нього і побачила там стару жінку зі сплутаним сивим волоссям і у брудному одязі. Запропонувала Любава жінці допомогу, хоч і зрозуміла, що це лиха відьма, про яку вона чула у селі. Але стара вигнала її, порадивши піти попрощатися з вербою, бо дерево гине. Прибігла Любава до вербиченьки і побачила, що пересох струмочок і в’яне верба. Заплакала дівчина з горя, а вербиченька їй прошепотіла: «Звернися до Папороті, матінки лісової, вона допоможе». Почувши це, схопилась на ноги Любава і побігла шукати Папороть.

 Довго ходила дівчина лісом, дуже втомилася, але знайшла-таки Папороть. Геть знесилена, заснула Любава біля неї. І наснилася дівчині красива жінка, яка розповіла їй про те, що раз на рік, на Івана Купала, вона дарує людям чарівну, але непримітну квітку. Саме ця квітка допоможе Любаві повернути воду у струмок і життя вербичці. Прокинувшись, Любава повернулася до вербиченьки і розповіла їй про зустріч із Папороттю.

 А коли прийшло свято Івана Купала, Любава знайшла квітку папороті, принесла до струмка і закопала біля нього. І повернулася вода у струмок, і ожила вербиченька. Так урятувала свій улюблений маленький світ добра, щира дівчина Любава.

Бесіда

— Чи помітили ви в казці біологічну помилку?

— Чи має папороть квітку?

Спробуємо поглянути на папороті очима науковця.

Повідомлення теми уроку. Визначення разом з учнями мети і завдань уроку.

ІV.  Вивчення нового матеріалу

1. Поширення та різноманітність папоротей

Запитання до учнів:

— Де можна натрапити на папороті?

Очікувана відповідь учнів: папороті є декоративними рослинами (їх вирощують на клумбах та використовують як кімнатні рослини), ростуть у лісах.

Розповідь учителя

 Папороті поширені фактично по всій земній кулі, трапляються в різних місцевостях, починаючи від пустель і закінчуючи болотами, озерами та солончаками. Але найбільше їх у вологих тропічних лісах. Тропічні деревоподібні папороті сягають у висоту 20 м. У гірських лісах переважають ліаноподібні папороті й епіфіти, що ростуть на стовбурах та гілках дерев. Типові папороті є рослинами сирих і вологих місць. В Україні справжнім раєм для папоротей є Карпати.

2. Особливості будови папоротей

Розповідь учителя

 Папороті — це вищі спорові, в основному трав’янисті, рослини, досить поширені: їх налічується близько 10–15 тис. видів.

 Папороть має корені, коротке стебло й листя. Корені додаткові, вони розвиваються зі стебла замість відмерлого кореня зародка. Стебло представлене коротким дерев’янистим кореневищем і має епідерміс, механічну та провідну (судинні пучки) тканини. Стебла багаторічні, від них щороку відростає нове листя. Точка зростання знаходиться на вершині кореневища, і весною з неї виходить пучок нового листя.

3. Розмноження папоротей

Запитання до учнів:

— Які функції виконує листок папороті?

Очікувана відповідь учнів:

Листок папороті суміщає функції фотосинтезу й спороношення.

Розповідь учителя

 Улітку на нижньому боці листка з’являються коричневі горбики — соруси (групи спорангіїв), у яких утворюються й дозрівають спори. Доспілі спори розносяться вітром, проростають, утворюючи серцеподібну зелену пластинку — заросток, який має в поперечнику 2–4 мм. Заросток прикріплюється до ґрунту ризоїдами. На нижньому його боці утворюються статеві органи: архегонії — жіночі, антеридії — чоловічі; у них дозрівають жіночі та чоловічі статеві клітини. Запліднення відбувається за наявності вологи (дощ або рясна роса), яка затримується під заростком.

Розмноження папоротей: 1 — листок із сорусами: 2 — сорус зі спорангіями; 3 — спори; 4 — проросла спора; 5 — заросток (гаметофіт); 6 — розвиток спорофіта; 7 — доросла рослина (спорофіт)

 Із зиготи розвивається зародок, який має первинний корінець, стебельце та листок. Спочатку зародок прикріплений до заростка й одержує від нього поживні речовини. Потім він закріплюється в ґрунті та дає початок дорослій рослині.

 Отже, під час розвитку папороті відбувається чергування двох поколінь, що різко розрізняються між собою. Листкостеблова рослина, на якій утворюються спори, називається спорофітом і є нестатевим поколінням. Воно в папороті переважає. Статеве покоління — заросток (гаметофіт) — представлене невеликою зеленою пластинкою.

Формулювання загального висновку

• Папороті — багаторічні трав’янисті рослини, деревоподібні форми та ліани.

• У папоротей добре розвинуті листки (вайї), що виконують фотосинтезуючу та спороносну функції.

• Мають видозмінені підземні пагони — кореневища.

• Для запліднення потрібна вода; у життєвому циклі переважає нестатеве покоління — спорофіт.

4. Роль папоротей у природі та значення в житті людини

• Деякі види папоротей, такі як орляк звичайний, осмунда корична, страусник звичайний, людина вживає в їжу.

• Окремі види папоротей отруйні.

• Багато з цих рослин використовують в медицині та фармацевтичній промисловості.

• Такі папороті, як нефролепис, птерис, костенець, вирощують як кімнатні рослини.

Це цікаво!

• Масаї Нової Зеландії, аборигени Канарських островів, індіанці Америки виготовляли з кореневищ орляка хліб або вживали їх у сирому вигляді.

• Зола орляка містить велику кількість калій карбонату, який використовують у виробництві тугоплавкого скла та мила.

• Мийні та вибілювальні властивості орляка були відомі задовго до появи мила.