Урок. Тема. Робота з дитячою книжкою. Українська народна казка «Квіти материнської надії»

Предмет. Навчання грамоти.

Тема. Робота з дитячою книжкою. Українська народна казка  «Квіти материнської надії»

Мета: ознайомити дітей із  українською народною казкою «Квіти материнської надії», яка  допомагає  зрозуміти силу материнської любові та віри; збагачувати мову дітей епітетами, пестливими словами; розвивати вміння слухати та аналізувати зміст казки, виділяти головну думку; виховувати любов до рідної мови, шанобливе ставлення до матері та народних традицій.

Обладнання: інтерактивна дошка, жовті стрічки, папір, шаблони квіток, фарби.

Хід

1.Організація дітей.

Доброго ранку, Вкраїно моя,

Доброго ранку, школо рідна,

Доброго ранку,

Всім миру й тепла.

2.Вступна частина. Ранкове коло.

а) гра «Тепле слово».

-Назвати у колі своє найулюбленіше «тепле» слово.

б) гра «Передай тепло».

Діти передають промінчик- жовту стрічку, промовляючи комплімент сусідові.

3.Основна частина.

а) Виконай дії та прочитай слово

КВА – В + З + МКА – М

-Українська мова-це не просто звуки, а скарбниця мудрості,

яка передається від мами з першою колисковою та казкою. У давні часи казки передавалися із вуст в уста. Казка – це народний або літературний твір про фантастичні події.

б) Бесіда про українську народну казку.

в) Вікторина «Відгадай назву казки за 10 с по емодзі»

г) Слухання української народної казки «Квіти материнської надії» .

ґ) Словникова робота: насіння, крук, врода, орда, рада, хустка.

д) Творче  обговорення образів казки: матері, сини, квіти чорнобривці.

-Ця казка вчить, що добро завжди перемагає, якщо бути сміливим і чесним.

е) Дидактична гра «Лагідне словечко».

-Замінити звичайні слова на пестливі:

мама-…., казка-…., сонце-…., пташка-…., хата-…., квіти-….,

малий-…, теплий-…., чорнобривці-…..

4. Закріплення вивченого матеріалу.

а) вправа « Творча майстерня».

Намалювати квітку, розфарбувати «теплими кольорами», на пелюстках написати  лагідні слова  для мами.

б) фізкультхвилинка та розвиток емпатії.

Діти присідають –«насіння», потім повільно підіймаються-

«паростки», тягнуть ручки до сонця і розкривають долоні-«квіти».

-Ось так розквітала надія в серці мам у казці.

в) Гра «Так чи Ні».

В одному селі жили працьовиті хлопці. (Так)

Налетіла на село дощова хмара. (Ні)

Хлопців вороги забрали в чужі краї. (Так)

Посіяли матері пшеницю. (Ні)

Квіти ці були чорнобривці. (Так)

5. Підсумок заняття.

а) робота над прислів’ям:

Добро роби- добре й буде.

«Мікрофон».

-Чи стало тепліше на серці від нашого заняття?

Рефлексія. «Смайлик-казкар»: обрати той смайлик, який схожий на відчуття дитини.

Українська народна казка « Квіти материнської надії»

 Було це в давні й тривожні часи, коли на нашу землю налітали вороги, мов чорні круки на свіжу ріллю. Жили в одному селі хлопці – статні, дужі, працьовиті, а вродою такі, що дівчата очей відвести не могли: у кожного очі ясні, а брови – чорні, густі, мов шнурочки шовкові.

Та налетіла орда. Запалали стріхи, заплакала земля. Вороги не шукали золота, їм потрібна була жива сила. Похапали вони всіх молодих хлопців, скували в кайдани і погнали в далеку чужину, у рабство невільниче.

Заголосили матері, побігли за возами, простягаючи руки до своїх дітей, та ворожі батоги відігнали їх назад. Залишилися в селі тільки жінки, діди та малі діти.

Зібралися матері на раду посеред спаленого села.

– Як же наші сини знайдуть дорогу додому, якщо колись втечуть? – бідкалася одна. – Шляхи заростуть травою, сліди зітруться вітрами.

– Ми посіємо знаки, – сказала найстарша мати, витираючи сльози кінцем хустки. – Ми засадимо всю землю квітами, яких ніде більше немає. Нехай вони світять нашим дітям, як маяки.

Взяли жінки насіння і засіяли ним кожну стежку, кожну межу і кожен поріг. Поливали вони землю не водою, а гіркими сльозами чекання.

Минула зима, настало літо. І сталося диво – скрізь, де ступала нога матері, зійшли дивовижні квіти. Вони були не схожі на інші. Їхні пелюстки горіли яскравим вогнем – жовтим і червоним. Але найдивнішим було інше: навколо серцевини кожної квітки темніла оксамитова смужка, точнісінько така, як чорні брови їхніх втрачених синів.

– Чорнобривці... – прошепотіли жінки, впізнаючи в квітах рідні риси.

Поверталися хлопці додому не скоро. Хто через роки, хто через віки, а хтось – лише душею. Але кожного з них зустрічали ці квіти. Вони кивали голівками від вітру, ніби віталися: "Ми чекали. Ми зберегли для тебе дім".

З того часу чорнобривці ростуть біля кожної української хати. Вони стали символом вірності і роду. Кажуть, поки цвітуть чорнобривці, доти мати чекає на дитину, і доти існує дорога, що веде до рідного порогу.