Урок "Творчий шлях Богдана-Ігоря Антонича".

Про матеріал

Конспект структурує матеріал, допоможе раціонально використати час та забезпечити досягнення навчальних цілей із теми "Творчий шлях Б.-І. Антонича", а саме : ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поета-митця надзвичайно самобутнього поетичного мислення; допомогти школярам усвідомити ідейно-художнє багатство та естетичну красу поезій Антонича; поглиблювати вміння визначити головні мотиви, ідеї, художні засоби, коментувати їх, давати власну оцінку; розвивати вміння працювати з додатковими джерелами; удосконалювати дослідницькі вміння, навички проектної діяльності; виховувати життєлюбство, любов до поезії, естетичний смак.

Перегляд файлу

Тема: Творчий шлях Богдана-Ігоря Антонича. Аполітичність, наскрізна

життєствердність, метафоричність і міфологізм поезії. Вірші

“Автопортрет”,“Вишні”

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поета-митця надзвичайно самобутнього поетичного мислення; допомогти школярам усвідомити ідейно-художнє багатство та естетичну красу поезій Антонича; поглиблювати вміння визначити головні мотиви, ідеї, художні засоби, коментувати їх, давати власну оцінку; розвивати вміння працювати з додатковими джерелами; удосконалювати дослідницькі вміння, навички проектної діяльності; виховувати життєлюбство, любов до поезії, естетичний смак.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань та вдосконалення компетенції

саморозвитку та самоосвіти.

Методи й прийоми: інтерактивна лекція, дослідницька робота , проблемне запитання, інтерактивна вправа «Мікрофон», усне монологічне висловлювання, вибіркове конспектування.

Випереджувальні завдання:

«бібліографу»: дослідити життєвий і творчий шлях поета Б.-І. Антонича, звернути увагу на метафоричність та міфологізм у його творах;
«народознавцю»: підготувати повідомлення з наодознавства;
«спостерігачу»: підготувати повідомлення про своє розуміння твору Б.-І. Антонича «Вишні» і поділитися своїми враженнями;
«кліпмейкеру»: візуалізувати образи-символи поезії «Вишні»;
«репортеру»: підготувати інформацію про знаменитий «Антонич-фест».

Технологічна картка:

Творчість Б.-І. Антонича

Знати:

віхи життєвого і творчого шляху поета;
зміст поезій «Вишні», «Автопортрет».

Вміти:

розповісти про творчий шлях митця;
давати загальну характеристику творчості;
виразно і усвідомлено читати поезії;
визначати головні мотиви, ідеї, коментувати їх, давати власну оцінку;
пояснювати специфіку пейзажу, символіку образів у вірші “Вишні”, ;
знаходити необхідну інформацію, порівнювати і співставляти різні явища;
сприймати і розуміти естетику образного слова, його значення для розвитку загального естетичного смаку, естетичної розвиненості людини;
усвідомлювати європейську єдність естетичних цінностей із морально-етичними.

Епіграф:

Поезія – це завжди неповторність...

Ліна Костенко

Хід уроку

І.Актуалізація пізнавальної діяльності.

Вступне слово вчителя

Так історично склалося, що частина людей, які відчували себе українцями, мислили й говорили українською мовою, опинилися за межами своєї держави. Йдеться про західноукраїнські землі, що були й австро – угорськими, й польськими й іншими через переділ територій «сильного світу цього». Але, як не дивно, вони зберегли своє українство, ще й збагатили літературу та мистецтво завдяки відкритості зарубіжним традиціям і новітнім модерновим процесам. Саме тому можна відзначити, що автономність сприяла високому розвиткові літератури в Західній Україні до 1939 року.

Про одного з найяскравіших поетів цієї доби Богдана – Ігоря Антонича ми будемо говорити сьогодні на уроці. Тим самим відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії.

ІІ.Мотивація навчальної діяльності.

Зверніть увагу на епіграф уроку. Пропоную вам висловити своє розуміння цих слів Ліни Костенко.

Дмитро Павличко сказав: « Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».
Чи згодні ви з такою оцінкою поезій Б. І. Антонича – поміркуємо на уроці. ??????

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку

Цього року ми з вами вперше маємо щастя вивчати «сонцехвальну» поезію цього оригінального майстра слова. Поетичний світ Богдана-Ігоря Антонича спробуємо осягнути через призму актуальних тенденцій літературознавства.

Ознайомитись із життєвим і творчим шляхом Богдана – Ігоря Антонича.
Характеристика його творчості.
Зрозуміти , у чому оригінальність поезії Б.-І. Антонича

ІV.Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Виступ «бібліографа» із демонстрацією слайдів презентації

- Розповідь про життєвий і творчий шлях Богдана – Ігоря Антонича. Мультимедійна презентація

Представлення проекту

Народився в родині греко-католицького священика Василя.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Упродовж 1920—1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як кращий учень.

Протягом 1928—1933 Антонич — студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті. Був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти».Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні».Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований письменник на Янівському цвинтарі Львові.

Творчість

Привітання життя: книжка поезій. Львів, 1931;
Велика гармонія (збірка друкувалась 1932-33 рр. у періодиці; повністю надрукована 1967 р.);
Три перстені: поеми й лірика. Львів, 1934;
Книга Лева. Львів, 1936;
Зелена євангелія. Посмертне видання. Львів, 1938;
Ротації. Посмертне виданн. Львів, 1938;
Низка поезій поза збірками;
Лібрето до опери «Довбуш» (у двох редакціях);
Поетичні переклади (Ашіль Мільєн, Владислав Белза, Ярослав Врхліцький, Густав Фальке, Райнер Марія Рільке).
На другому березі (незакінчений роман);
Політик (сатиричний гротеск);
Три мандоліни (новела);
Окремі твори у фрагментах.
«Національне мистецтво»
«Між змістом і формою»
«Становище поета»
«Як розуміти поезію»
«Сто червінців божевілля»

2.Слово вчителя

Отже, поет прожив 28 років, літературна спадщина невелика, але яскрава. Його зоря творчості не втомлюється вабити нові й нові покоління, відкривати красу поетичного слова й самого буття у всіх його виявах.

3. Виразне читання поезії «Автопортрет»

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

Автопортрет

«Я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені».

«Я — закоханий в житті поганин».

З першої книжки «Привітання життя»

Червоні клени й клени срібні,

над кленами весна і вітер.

Дочасності красо незглибна,

невже ж тобою не п'яніти?

Я, сонцеві життя продавши

за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди,

поет весняного похмілля.

4. Обмін враженнями щодо прочитаного

- Який загальний настрій, тональність поезії?

- Які ключові слова твору ? ( Ключові слова- «захоплений у життя»).

- Які вірування відбиваються у творі? (Язичницькі: поганин)).

- У чому знаходить відгук у вірші Антонича антична традиція?

(У Діонісійському світобаченні).

Світобачення – це уявлення людини про світ, його сутність та будову.

Важливе значення для християнської філософії мав кодекс праць Діонісія Ареопагіта під загальною назвою "Ареопагітики" (уперше оприлюднений 532 р.) Тут проведено думку про ієрархічну (суворо підпорядковану) будову світу, в якій кожен вид буття мас свою міру причетності до божественного світла: про шляхи богопізнання: катафатичний шлях (позитивний) передбачав вивчення форм буття задля сприйняття величі божественної мудрості апофатичний шлях (негативний) був пов'язаний з відкиданням усього, то пізнане, як несумісного з абсолютністю творця і. отже, передбачав прилучення людини до невимовної таємниці сутності Бога.

5. Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстні»)

Жанр : «Автопортрет» за жаром – медитація. Митець міркує над своїми пракоренями.

Цей вірш за обсягом невеликий – усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.- І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині - у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно – чарівний світ природи.

У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «… невже ж тобою не п’янить?».

Наступна строфа – про те, що він – людина , для якої Бог є природа.

Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «… я - закоханий в житті поганин».

Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу людини. В основі Антоничевого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно – активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці.

Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».

6.Словникова робота( робота в зошитах)

Міфологізм – певна пов’язаність із міфами.

Асоціативність – наявність наведеного чи використаного за подібністю до чогось.

Пантеїзм – обожнення природи, відчуття присутності Бога в усьому довкіллі.

Міфоло́гія — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

7. Слово вчителя

У творчості Богдана-Ігора Антонича органічно з'єдналися тяга до язичницького міфологічного оживлення природитрадиції з християнськими обрядами. Це зумовлено тим, що він народився в родині греко-католицького священика Василя.
Крім того, Богдан Ігор Антонич використав мотиви античності (єгипетської, індійської, грецької) і язичеської міфології слов’ян про великий кругообіг життя у Всесвіті. Він вище всього цікавився так званими дописьменними культурами. Його надихала думка про створення новітніх міфів, які народжуються на наших очах.

Отже, велика самоцінність спадщини Антонича, а також те, як він поєднав ідеї авангарду і міфопоетики, робить його центральною постаттю в українській поезії XX ст.

8.Виразне читання поезії Антонича «Вишні». Обмін враженнями щодо прочитаного

Вишні

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з Євангелії, де світанки,

де небо сонцем привалило білі села,

цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко,

як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

Проблемне питання

- Як ви думаєте, чому поет звертається до образу – символу вишні?

Дослiдження учня з народознавства

Вишня — символ свiтового дерева життя, сонця, святе Боже дерево, утiлення образу дiвчини, матерi, рiдної домiвки, рiдного краю, любовi, злагоди, символ України.

Наш народ здавна шанував й оберігав вишню. У давнину нашi пращури-хлiбороби святкували Новий рiк у березні, у час весняного рiвнодення (з 21 на 22 березня).

Вишню мали за ритуальне дерево. Звичаю прикрашати ялинку тодi ще не було. Ще восени невеличку рослину садили з коренем у дерев’яну дiжечку із землею, поливали тiльки водою, принесеною в ротi, а в березні з’являвся бiлий, біло-рожевий цвіт. За ним родина визначала врожайність, а дівчата пророкували собі долю: вийдуть заміж чи нi? Можливо, первiсно саме до дерева, а не до матерi, було звернено слова доньки, гiлка якої чомусь не зацвіла: «Мамо, моя вишне, чи я в тебе лишня?» З вишневих гiлок, зрiзаних навесні, нашi предки варили ритуальний напiй, який уживали на Новий рiк, Зеленi свята, Купала тощо.

Чулий до краси наш народ склав багато пiсень, оспiвавши вишню, вишневий садок — найбiльш поширений образ з багатою, значущою символікою. Яких тiльки несподiванок не вiдкриє цей сад, чого тiльки в ньому не діється, і насамперед — кохання.

Стала пiдростати, стала пiдростати,

Стала усiм хлопцям принаду давати.

Найпершу принаду, найпершу принаду —

Нарвала ягiдок з вишневого саду,–

каже дiвчина в баладi «За нашим городом зацвiла калина».

Ночувала нiчку в вишневiм садочку,

Із тобою, сивий соколочку,–

зiзнається iнша.

В вишневiм саду

Я ж твого коня пасла,–

звертається дiвчина до милого.

У вишневому саду копає козак криниченьку, сподiваючись на зустрiч з дiвчиною. А якi рiчки з цього саду витiкають, якi почуття, ситуації з ними узгоджуються.

Вишневий сад — це i окраса обійстя, що вабить прохолодою, де приємно відпочити, особливо пiсля лiтнього спекотного дня, i ознака маєтностi, достойності.

Образ вишнi — архетип рiдної оселi, краю, України — пiднiс до вершини національної символiки в поезії «Садок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченко. Ще глибшого символiчного осмислення набуває дерево у вiршi Богдана-Ігоря Антонича «Вишні».

9. Коментар учителя

Вишня – символічне для українців дерево. Про нього складено багато пісень, балад, на його гілочках ворожили: ставили гілочку взимку в хаті й чекали, щоб зацвіла, пророкуючи дівчині швидке щасливе заміжжя, а в родині – врожай та добробут. Вишневий сад – це й окраса сільського подвір’я, й ознака заможності, потягу господарів до краси.

Образ вишні – архетип рідної оселі, краю, України – до вершин національної символіки підніс у поезії «Садок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченко.

У тогочасній ліриці, особливо авангардистській, традиційні символи вважалися застарілими, такими, що не відповідають урбаністичному світові. Але в митця інша думка, і він знаходив в архетипних образах ознаки нашої ментальності, що не втрачають свіжості й до нашого часу.

10. Словникова робота

Архетип – прообраз, закономірний у глибинах колективної свідомості.

Символ – художній образ, який умовно відбиває певну думку, ідею, почуття, поняття.

Сфарагіта – уживання імені чи прізвища певного автора у написаному ним творі.

11. Бесіда

- Знайти сфарагiту у творi.

- Чому лiричний герой назвав себе хрущем?

(Усвiдомлює себе не паном природи, а рiвним будь-якiй iстотi чи рослинi. Цей образ уводить його у свiт Шевченкої лiрики.)

- Знайти головнi образи вiрша.

- Назвати художнi засоби, їх роль у твореннi образiв (метаморфоза, епiтети, риторичне вокативне звертання метафори).

Метаморфози («Перевтілення») — найбільша за обсягом поема у римській літературі (15 книг), найвизначніший твір Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — 18 р. н. е.). Описує створення та історію світу на основі грецької та римської міфологій. Один із найпопулярніших творів про міфологію, був добре відомим середньовічним авторам і мав значний на них вплив.

12. Опрацювання таблиці

Заповніть таблицю, виписавши образи поезії, пояснивши їхнє значення та визначивши художні засоби їх творення.

Образи поезії «Вишні»

Образ	Значення	Художній засіб
Антонич - хрущ	Ліричний герой відчуває себе скромним малим створінням, невіддільним від природи, яку оспівав Шевченко. Підкреслюється спадкоємність поколінь	Метаморфози
Україна	Пряме значення, рідний край, у який разом з автором залюблений ліричний герой.	Епітети, інверсія, поетичне звертання
Вишні	Символічне значення рідного дому, краю, батьківщини, природи; Образ має життєрадісний, життєстверджуючий пафос	Символ, епітети, інверсія, метафора

Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.

Вірш написано16 квітня 1935 року.

V. Закріплення вивченого

1. Проблемне питання.

Повернемося до слів Дмитра Павличка : « Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

Чи згодні ви з такою оцінкою поезії Б.- І. Антонича ?

2. Творча робота (під час уроку створює «психологічний» портрет письменника).

Психолоргічний портрет :

Заглиблений у себе, нерідко замкнутий, наїжачений, гордовитий, самовпевнений і водночас – зніяковіло усміхнений, сором’язливий.

- Що є характерним для творів Богдана – Ігоря Антонича ? (Ритмічність мелодики вірша на грунті національної традиції, метафоричність і символічність образів)

- Чи можна назвати метафори в поезіях Б. І. Антонича особливими? Чому?

3.Виступ «репортера»

Розповідь «репортера» про фестиваль «Антонич-фест», присвячений сторіччю від народження Б.-І.Антонича.

VI.Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

«На уроцi для мене було вiдкриттям...»
«Я пишаюся тим, що..»
«Особливо мене схвилювало те...»

VІІ. Домашнє завдання

1. Складіть «паспортну анкету» Богдана – Ігоря Антонича (роки, місце народження, освіта, факти формування як поета та громадянина, назви збірок, жанри, у яких писав, захоплення, громадська робота та інше)

2. Вивчити напа’ять вірш «Вишні»

3. Написати твір – мініатюру на одну з тем: « Моє розуміння поезії Антонича» або «Український образ світу в поезії Антонича.

Шкала сприйняття поетичного твору

(з точки зору синкретизму художнього твору)

ВІДЧУВАЮ	СПРИЙМАЮ	РОЗУМІЮ

Дуже часто ми намагаємося, прочитавши поетичний твір, відразу його зрозуміти. Однак вчені доводять, що треба вчитись сприймати поезію, пройшовши через 3 етапи: відчуття, сприймання, розуміння. Адже кожний твір поета – це явище мистецтва. І людина чує його по-своєму, уявляє певні художні образи (зорові, слухові, нюхові) і приходить до свого розуміння цього мистецького творіння.

Отже, спробуємо і ми відчути, сприйняти, зрозуміти…

3.Представлення концепту теми:

Отже, спробуємо і ми відчути, сприйняти, зрозуміти…

Шкала сприйняття поетичного твору

(з точки зору синкретизму художнього твору)

ВІДЧУВАЮ	СПРИЙМАЮ	РОЗУМІЮ

4. Представлення результатів роботи над проектами.

Виступ групи «критиків»

Виразне читання тексту поезії Б.-І. Антонича «Автобіографія».
Учні виконують завдання у зошиті, під час читання заповнюючи шкалу сприйняття поетичного твору «Відчуваю, сприймаю, розумію».
Обговорення записаного, обмін враженнями від поезії.

Слово вчителя

Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».

Виступ групи «спостерігачів-перцепторів»

1.Виразне читання тексту поезії Б.-І. Антонича «Вищні».

2.Учні виконують завдання у зошиті під час читання, заповнюючи шкалу сприйняття поетичного твору «Відчуваю, сприймаю, розумію».

3.Обговорення записаного, обмін враженнями від поезії.

Асоціації та думки учнів:

Співець природи, Б.-І. Антонич не відділяє себе від неї, із хлоп'ячою бешкетливістю та задерикуватістю веде свій родовід від хруща. А вишні в нього асоціюються із Шевченком і його неперевершеним «Садком вишневим коло хати...». Поезія «Вишні» виказує глибоку любов автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка. Тому він називає свою батьківщину не інакше, як «моя країно зоряна, біблійна й пишна».

Виступ групи «кліпмейкерів»

1. Виразне читання тексту поезії Б.-І. Антонича «Вишні».

3.Обговорення записаного, обмін враженнями від поезії.

4. Демонстрація кліпу, створеного учнями – «кліпмейкерами» за твором Б.-І. Антонича «Вишні».

Коментарі учнів до свого відеокліпу та вірша Богдана-Ігоря Антонича «Вишні»:

Коли читаєш вірш Богдана-Ігоря Антонича «Вишні», насамперед в уяві постають картини Шевченківського вишневого садку та білосніжного українського села. Це яскраве та тепле сонце, у променях якого купається кожна хатинка, дерево, травинка, квітучі буйним цвітом вишні, над якими рояться хрущі. Один лише погляд на цю красу - і вона одразу ж заворожує і п’янить тебе. Так і Антонич не залишився байдужим до цього буденного та водночас надзвичайного явища.
Одразу ж чутно гудіння бджіл, що витають над квітучими деревами, ніжний шелест молодого листя, а десь там, в далечі, співає дзвінкоголосий соловейко, який захоплює нас своєю незвичною піснею.

Коли говорити про кольори, то перед очима бачиш яскраві, насичені та світлі відтінки зеленого, білого, рожевого, жовтого, блакитного, а десь навіть червоного.

Слухаючи вірш, читач переживає усі найсвітліші відчуття: гордість за батьківщину, насолоду від споглядання краси української природи, любов до своєї країни. Також відчуваємо, ніби наяву, тепло яскравого ранкового сонця, ніжність пелюсток квітки вишні та м’якість молодої трави під ногами.

Дуже чітко відчувається запах квітів вишні та молодого листя, навіть хочеться уже спробувати плоди цих квітучих дерев.

Частіше в тексті ми бачимо себе спостерігачами, а от Антонич ніби став учасником описаних ним подій. Він бачить себе хрущем. Антонич пояснює своє «перевтілення» в хруща, як входження в світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща.

Ми маємо подякувати Богдану-Ігорю Антоничу за такий яскравий та незвичайний вірш, як «Вишні».

Виступ групи «репортерів»

Розповідь групи «репортерів» про фестиваль «Антонич-фест», присвячений сторіччю від народження Б.-І.Антонича.

5.Оцінювання виступів заздалегідь обраним журі.

6.Підсумки.

Рефлексія

На уроці я відчув…

На уроці я сприйняв…

На уроці я зрозумів…

7. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять вірш Антонича «Різдво»

Тема: Творчий шлях Богдана-Ігоря Антонича. Аполітичність, наскрізна

життєствердність, метафоричність і міфологізм поезії. Вірші

“Автопортрет”,“Вишні”

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художнє багатство та естетичну

красу поезій Антонича; поглиблювати вміння визначити головні

мотиви, ідеї, художні засоби, коментувати їх, давати власну оцінку;

розвивати вміння працювати з додатковими джерелами;

удосконалювати навички роботи у групах, дослідницькі вміння,

навички проектної діяльності; виховувати життєлюбство, любов до

поезії, естетичний смак.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань та вдосконалення компетенції

саморозвитку та самоосвіти.

Випереджувальні завдання:

«біографам»: дослідити життєвий і творчий шлях поета Б.-І. Антонича, звернути увагу на метафоричність та міфологізм у його творах;
«критикам»: проаналізувати поезію Б.-І. Антонича «Автопортрет» ;
«спостерігачам»: підготувати повідомлення про своє розуміння твору Б.-І. Антонича «Вишні» і поділитися своїми враженнями;
«кліпмейкерам»: візуалізувати образи-символи поезії «Вишні»;
«репортерам»: підготувати інформацію про знаменитий «Антонич-фест».

Технологічна картка:

Творчість Б.-І. Антонича

Знати:

віхи життєвого і творчого шляху поета;
зміст поезій «Вишні», «Автопортрет».

Вміти:

розповісти про творчий шлях митця;
давати загальну характеристику творчості;
виразно і усвідомлено читати поезії;
визначати головні мотиви, ідеї, коментувати їх, давати власну оцінку;
пояснювати специфіку пейзажу, символіку образів у вірші “Вишні”, ;
знаходити необхідну інформацію, порівнювати і співставляти різні явища;
сприймати і розуміти естетику образного слова, його значення для розвитку загального естетичного смаку, естетичної розвиненості людини;
усвідомлювати європейську єдність естетичних цінностей із морально-етичними.

Епіграф:

Поезія – це завжди неповторність...

Ліна Костенко

Хід уроку:

1. Актуалізація пізнавальної діяльності:

Шановні старшокласники, сьогодні у нас незвичайний урок літератури – захист ваших проектів. Я нагадаю, що минулого тижня вам запропоновано було об’єднатись в групи з метою опрацювання запропонованих тем. Тобто, ми маємо сьогодні почути виступи представників кожної групи.

Перша група - група біографів, вони дослідили життєвий шлях поета і на цьому уроці познайомлять нас із своїми висновками.

Друга група – група критиків, які намагалися осягнути таїнство українського Різдва на Лемківщині.

Третя група – група спостерігачів-перцепторів доводила, що можливо поєднати біблійні та язичницькі мотиви в поезії.

Четверта група – група кліпмейкерів візуалізувала образи-символи твору «Вишні».

П’ята група – група репортерів, котрі розкажуть нам про знаменитий «Антонич-фест».

2. Оголошення теми та завдань уроку:

3.Представлення концепту теми:

Отже, спробуємо і ми відчути, сприйняти, зрозуміти…

Шкала сприйняття поетичного твору

(з точки зору синкретизму художнього твору)

ВІДЧУВАЮ	СПРИЙМАЮ	РОЗУМІЮ

4. Представлення результатів роботи над проектами.

Виступ групи «біографів»

Народився в родині греко-католицького священика Василя.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Упродовж 1920—1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як кращий учень.

Творчість

Привітання життя: книжка поезій. Львів, 1931;
Велика гармонія (збірка друкувалась 1932-33 рр. у періодиці; повністю надрукована 1967 р.);
Три перстені: поеми й лірика. Львів, 1934;
Книга Лева. Львів, 1936;
Зелена євангелія. Посмертне видання. Львів, 1938;
Ротації. Посмертне виданн. Львів, 1938;
Низка поезій поза збірками;
Лібрето до опери «Довбуш» (у двох редакціях);
Поетичні переклади (Ашіль Мільєн, Владислав Белза, Ярослав Врхліцький, Густав Фальке, Райнер Марія Рільке).
На другому березі (незакінчений роман);
Політик (сатиричний гротеск);
Три мандоліни (новела);
Окремі твори у фрагментах.
«Національне мистецтво»
«Між змістом і формою»
«Становище поета»
«Як розуміти поезію»
«Сто червінців божевілля»

Словникова робота:

У творчості Богдана-Ігора Антонича органічно з'єдналися тяга до язичницького міфологічного оживлення природитрадиції з християнськими обрядами. Це зумовлено тим, що він народився в родині греко-католицького священика Василя.
Крім того, Богдан Ігор Антонич використав мотиви античності (єгипетської, індійської, грецької) і язичеської міфології слов’ян про великий кругообіг життя у Всесвіті. Він вище всього цікавився так званими дописьменними культурами. Його надихала думка про створення новітніх міфів, які народжуються на наших очах.

Виступ групи «критиків»

Виразне читання тексту поезії Б.-І. Антонича «Різдво».
Учні виконують завдання у зошиті, під час читання заповнюючи шкалу сприйняття поетичного твору «Відчуваю, сприймаю, розумію».
Обговорення записаного, обмін враженнями від поезії.
Слухання колядки сучасної групи «Менестрелі» – «Тешуть теслі з срібла сани» на слова Б.-І. Антонича.

Б.-І. Антонич не погоджувався, коли його називали «безрозсудним поганином самого почування», — адже він не вдавався до «оязичення християнства» чи— навпаки. Часто в одному творі з'являлися мотиви двох вір, як у вірші «Різдво», де сюжет християнської містерії, тонко помережаний язичницькими елементами, розгортався в українському середовищі. Волхви уподібнювалися до лемків: «Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий», тобто хліб. Згаданий тут символ місяця пов'язувався здавен із дохристиянським святом Різдва. До речі, язичницький місячний знак—«золотий горіх» опинився в долоні Матері Божої, втаємниченої у долю її небуденного Сина. Вона знає його трагічне майбутнє, але нічого вдіяти не може, покладаючись у всьому на Господнє провидіння.

Виступ групи «спостерігачів-перцепторів»

1.Виразне читання тексту поезії Б.-І. Антонича «Зелена Євангелія».

3.Обговорення записаного, обмін враженнями від поезії.

Асоціації та думки учнів:

Весна…каруселі…метелики у животі…навіть стовбури надихають…після холодної зими життя набуває новий сенс…все розцвітає, ніби світ народжується заново…

Весна – пора кохання. Весною сонце світить яскравіше, люди посміхаються частіше, пташки якось по-іншому співають, і ніби весь світ зупиняється ,коли поряд кохана людина, що так тепло тримає за руку. Я думаю, що кожна людина хоча б раз в житті закохувалася. Ось і Богдан-Ігор Антонич розповідає нам про неймовірну красу весни, як місяць в цю пору року вразливий, що аж червоний, як тюльпан, як вітер свіжий з’єднує людей. У місті не така весна, як у селі. За містом повітря чисте, навіює натхнення, краєвиди чудесні, гірські сади добре впливають на стан людини. Кохання може породитися не тільки у людських стосунках, а у гармонії з природою. На землі стільки дивовижного, і коли ти зіллєшся в єдине із природою, душа очиститься і думки будуть “закоханими”.

Виступ групи «кліпмейкерів»

1. Виразне читання тексту поезії Б.-І. Антонича «Вишні».

3.Обговорення записаного, обмін враженнями від поезії.

4. Демонстрація кліпу, створеного учнями – «кліпмейкерами» за твором Б.-І. Антонича «Вишні».

Коментарі учнів до свого відеокліпу та вірша Богдана-Ігоря Антонича «Вишні»:

Ми маємо подякувати Богдану-Ігорю Антоничу за такий яскравий та незвичайний вірш, як «Вишні».

Виступ групи «репортерів»

5.Оцінювання виступів заздалегідь обраним журі.

6.Підсумки.

Рефлексія

На уроці я відчув…

На уроці я сприйняв…

На уроці я зрозумів…

7. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять вірш Антонича «Різдво»

Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Богдан-Ігор Антонич

ХІД УРОКУ

Організаційний момент

Повідомлення теми, мети уроку

Вивчення нового матеріалу. Усний журнал

Перша сторінка. Рідний край

Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну? Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава оселя. Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять в нашу свідомість разом з материнською колисковою піснею. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок. А потім ти вийшов за поріг! Перед тобою відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть, цвітуть вогнисто мальви, соняшник, вишня.

А над хатою синіє високе, безкрає, бездонне небо… Простяглася розгонисто вулиця в шумливих яворах і тополях. Вже веде до школи…

Ширшає, розсувається загадковий мінливий світ. І ти починаєш розуміти, що то — твоя Батьківщина, що звідти, від батьківського порога, від материної пісні, вона бере свій початок.

Тут сиве небо й сиві очі у затурбованих людей.

Сльота дуднить і шиби мочить, розмови стишені веде.

Під сивим небом розстелилась земля вівса та ялівцю.

Скорбота мохом оповила задуману країну цю.

Як символ злиднів, виростає голодне зілля — лобода.

Відвічне небо і безкрає,

Відвічна лемківська нужда.

З далекої Лемківщини, з краю з прадавньою історією забили джерела самобутнього обдарування — Богдана-Ігоря Антонича.

Друга сторінка. Дитинство

Невеликий на зріст, білявий, з коротко стриженим волоссям, з добродушною і вибачливою усмішкою, в окулярах, він швидше нагадував сільського вчителя, ніж поета, і глибоко інтелігентну людину.

Народився Антонич на Лемківщині в селі Новиця Горлицького повіту (тепер Польща) і був єдиною дитиною в сім’ї. Батько, сільський священик Василь Кіт, незадовго до народження сина змінив прізвище на більш поважне — Антонич. Про дитячі роки поета відомо небагато. Він був хворобливим хлопчиком, тому початкову освіту здобував удома з приватною вчителькою. Нянею його була проста сільська дівчина з поетичною уявою. Вона знала напам’ять багато віршів і часто їх розказувала вголос, а малий Богдан слухав, слухав і запам’ятовував. А іноді й сам починав говорити віршами, та коли няня кликала маму послухати, то хлопчик соромився і замовкав.

Потім навчався в Сяноцькій гімназії. Це був єдиний заклад на всю Лемківщину, де, крім польської, грецької та латинської мов, вивчали ще й українську, або «руську», як її тоді називали. Української мови було дві години на тиждень, тому про її досконале знання годі було й думати. Та вчитель Володимир Чайківський запрошував учнів до себе додому, спілкувався з ними і дозволяв користуватися власного бібліотекою.

Майже все з цієї бібліотеки Антонич перечитав. Своєму вчителеві він довірив свої перші вірші.

Вчився хлопець. Учителі гімназії ставили його в приклад іншим. Одного разу на лекції у сьомому класі професор латини глузував з якогось учня: «Може, позвати маленького Антонича, щоб тобі підказав?». На уроках хлопець ніколи не піднімав руки. Він більше любив слухати і мовчати. Коли професор запитував щось в учнів — підводилось море рук, але руки Антонича ніколи не було. І якщо ніхто не міг дати задовільної відповіді на поставлене запитання, то останнім запитували Богдана. Він піднімався і відповідав завжди правильно.

Третя сторінка. Юність

Уже в гімназії майбутній поет виявляв всебічні інтереси: поезія, спорт, малярство, техніка, медицина, музика. У своїх спогадах тодішні гімназисти відзначають дві риси характеру Антонича — прискіпливу допитливість і замкнутість, задуманість. Ніколи його не бачили веселим, здебільшого був сумний, «з нахилом до меланхолії». Юнак створив собі інший світ, у який нікого не впускав. Його постійним «другом» став старий, запорошений з віршами зшиток, з яким і ділився Богдан своїми потайними думами. На жаль, серед паперів поета цей зшиток не вдалося відшукати.

Після восьми років навчання в гімназії Антонич вступає до Львівського університету на гуманітарний факультет. Лемківський діалект, який часто видавав хлопця, проблема з наголосами, вживання полонізмів зробили його ще більше замкнутим. Особливо ніяково почував він себе в товаристві, часто мовчав, хоч умів дуже цікаво оповідати. Антонич, котрий українську мову знав в основному з книжок, взявся за її студіювання. Архівні папери поета свідчать, що він багато працював зі словниками, виписував синонімічні ряди з творів українських письменників, розставляв наголоси у словах. Невдовзі копітка робота над словом дала плідні результати — знанням української мови він перевершив навіть друзів-галичан. У мовленні, як і в житті, був педагогом…

Четверта сторінка. Творчість

Ще в студентські роки, у 1931 році, Антонич видав першу поетичну збірку «Привітання життя», а поява другої — «Три перстені» (1934) — збіглася із закінченням навчання в університеті. Відтоді Антонич зайнявся журналістською й літературною працею; певний час він редагує молодіжний журнал «Дажбог», живучи від одного гонорару до другого. Багато працює над собою, пройшовши за короткий час значну творчу еволюцію. Спочатку, йдучи в руслі творчості модерних поетів, кубофу- туристів, він привносить у свою поезію чимало формалізму:

Лисніє липовий, липневий липень, липучий і лискучий в білім збанку.

Антонич же другої половини 30-х років — це вже цілком сформований неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує нам читати велику книгу природи, бо саме в ній можна віднайти підказку загадки нашого буття.

Одна за одною виходять його збірки («Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія», «Ротації», що побачили світ вже після смерті поета (1938)). Сім років праці, п’ять поетичних збірок висунули Антонича на місце, якому міг би позаздрити не один з довговічних поетів.

П’ята сторінка. Гармонійне поєднання людини і природи

У кожної людини буває такий день, коли вперше радієш сонцю, коли вперше деревами тішишся, збагнувши, що вони гарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чи пелюстки, вперше переходять у здивування — в таке почуття, яке за браком точнішого слова назвати можна щастям. Такі дні, здається, більшість людей переживає в дитинстві. До таких днів ми повертаємося спогадами. І нема на світі зеленішої левади, як та, через яку біліла твоя перша стежка до школи, і деревини кращої немає, як та, в якій ти вперше впізнав живе єство, і сонця ласкавішого нема, як те, яке хотів би підняти, немов блискучий таріль, із голубого дна калабані. У сфері таких почуттів живе Антонич… Біографічне і героїчне «Я», що звикло бути центром уваги в ліричному жанрі, цілком розпливається тут у малюнках карпатської природи і лемківського села. І ніби від того, що це «Я» все-таки хоче дати нам знати себе, малюнки ці дають незвичайну пластичність і вражають, як щирий голос дитини, здивованої світом і не зіпсованої жодними чужими уявленнями про світ…

Шоста сторінка. Останні роки життя

Рано обірвалося життя поета. Операція на апендицит, запалення легенів, висока температура — і слабке серце не витримало. Прожив Антонич лише двадцять вісім років, здобувши славу відомого поета ще за життя. Та доля розпорядилася так, що він надовго був викреслений з історії української поезії. Сьогодні Антонич належить до тих, хто повертається із забуття в безсмертя.

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

Автопортрет

«Я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені».

«Я — закоханий в житті поганин».

З першої книжки «Привітання життя»

Червоні клени й клени срібні,

над кленами весна і вітер.

Дочасності красо незглибна,

невже ж тобою не п'яніти?

Я, сонцеві життя продавши

за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди,

поет весняного похмілля.

Коментар

Вишні

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з Євангелії, де світанки,

де небо сонцем привалило білі села,

цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко,

як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

Коментар

Богдана-Ігоря Антонича називають поетом-романтиком, поетом-мислителем. Що дає підстави для такого твердження? Найперше — це світосприйняття митця, його особистісне відчуття в реальному техногенному світі: «Я розумію вас, звірята і рослини, я чую, як шумлять комети і зростають трави. Антонич теж звіря сумне і кучеряве». Поет вважав, що все на світі має свою душу, що має існувати гармонія всесвіту, а завдання митців — цю гармонію відтворювати.

Саме асоціації від сприйняття його творів, а не детальний аналіз художніх засобів дають підставу для думок. Довколишній світ стрімко розвивається, ми самі це помічаємо, наприклад, у розвитку комп’ютерних технологій. Але чи так само стрімко розвивається людина, чи збагачується її духовний світ? У поезіях Антонича довколишній світ є природним, він має поєднати наші душі у великому очищенні від облуди, невиправданих умовностей, закликає повернутися до наших першооснов, і не обов’язково це називати поверненням до язичництва. Це повернення до тієї гармонії в житті людини, яка закладена в ній від народження. Адже всі діти народжуються добрими, вони безпосередньо й щиро все сприймають.

Таким постає у своїй творчості Богдан-Ігор Антонич. У його творах постає нова художня дійсність, що живе на перетині міфічного та реального, як у поезії «Автопортрет», де підсвідомі стихії людського буття й міфологічні «знаки» показують зв’язки людини з природою: «Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля…»

Збірку віршів «Зелена Євангелія» називають книгою природи. Поезія «Зелена Євангелія» — ніби візитна картка поета, він невтомно продовжує стукати в наші душі: «Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!» Невеличкий поетичний твір насичений незвичайними порівняннями: «Весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан», метафоричний образ «на каруселі білі коні» — неповторний образ весни, що міг з’явитися лише у стилі цього поета. Митець ще раз підкреслює, що наші предки шанували дві стихії — воду і сонце: «…на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце».

Ідея цілісності людини в єднанні з природою відтворена у вірші «Вишні»: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». Поет назвав себе малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке виросло з шевченківських традицій, тим самим підкресливши свою причетність до української культури, історії, мистецьких здобутків. Свою любов до батьківщини Антонич виражає через низку епітетів: «Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейкаї»

У поезії «Різдво» бачимо не нове потрактування Біблії, за якою «народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі», а показ того, що духовність не має географічного окреслення, лемки так само шанують Бога, як і віруючі в Єрусалимі, кожен із нас отримує

первісні знання там, де народився, а сам автор уперше почув про Бога і Діву Марію саме на Лемківщині, тож і не дивно, що на свято Різдва прийшли не Три Царі, а «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий».

У поезії «Дороги» (1933) дорога, як відкрита книга, манить у безмежні далі, символізуючи життя з його красотами, таємницями і складнощами, небо і пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами)»; а юність у цій дорозі вже вбачає наближення зрілості: «Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє».

Ритмічність мелодики вірша на ґрунті національної традиції, започаткована та, власне, й завершена Павлом Тичиною (як стверджують літературознавці), продовжилася у творчості Антояича, але вже на рівні метафоричних і символічних образів. Антонич апелював не тільки до гармонійної єдності з природою, у його останніх поезіях з’явилися урбаністичні мотиви (посмертна збірка «Ротації»), проте незмінним лишилося одне: де б людина не знаходилася., вона мусить прагнути до гармонії, а цього навчає саме природа, людина — дитя її.

У своїх творах Антонич явив свою душу, яка сповнена добра й окрилена вірою в людину, його поетичні рядки надихатимуть не одне покоління вірою у своє призначення — бути послідовними творцями природної краси на рідній землі

Богдан-Ігор Анто́нич (* 5 жовтня 1909, с. Новиця — †6 липня 1937, Львів) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х; справив значний вплив на сучасну українську поезію; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганської символіки; впливи Омара Хайяма, Волта Вітмена; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.

Народився на Лемківщині в родині греко-католицького священика Василя. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.

Коли у 1919 році рідного брата його матері Олександра Волошиновича за спробу обєднання польської і словацької часток Лемківщини режим Пілсудського засудив до страти родина Антоничів з десятилітнім сином проживала певний час на Пряшівщині у Межилабірцях і Михайлівцях.

Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови» (М. Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як кращий учень.

Із середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили у селі Бортятин (тепер — Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Б. І. Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів.

Протягом 1928–1933 Антонич — студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти», наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».

Крім того, він випробовував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4[1].

Гурток студентів-україністів у Львові, червень 1931 р. 2 ряд знизу, перший зліва— Б. І. Антонич, поряд — Ірина Пеленська, посередині — лектор О. Шемлей.

«АВТОБІОГРАФІЯ». «АВТОПОРТРЕТ». «РІЗДВО»

В одному із своїх віршів—«Елегії про співучі двері» Б.-І. Антонич писав про лемків, що вони «моління шлють Христу і Духу», а водночас їм ворожить «в таємних кручах давня Лада». Поет не осуджував своїх краян за «двовір'я», яке історично склалося на українських землях, не тільки тому, що язичництво та християнство у народному уявленні віддзеркалюють і доповнюють одне одного. У світобаченні українця відсутнє протиставлення вір: вони—рівновеликі прояви божественної перш о сутності.
Тож не дивно, коли у ліриці Б.-І. Антонича (як і П. Тичи-ни| суворий біблійний Бог врівноважувався яскраво-сонячним Богом поганської космогонії. Тут традиція наших далеких предків-дайбожичів співіснувала з традицією християн. Бона позначилась на багатьох творах поета, який завжди уникав релігійної крайності. Так, у вірші «Автобіографія» він самоназивався у такий спосіб: «п'яний дітвак із сонцем у кишені», «закоханий б життя поганин». Дана самохарактеристика мала для нього глибокий сенс. Недарма він перегодом знову звернеться до неї, візьме її епіграф до іншого свого твору «Автопортрети. Пильно вдивляючись у свою душу, Б.-І. Антонич намагався висвітлити її істотні риси, щоб осягнути самого себе, збагнути джерела інтенсивного «сонцепоклонництва», «сп'яніння» магічною красою життя:

Я, сонцеві життя продавши

за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди,

поет весняного похмілля.

Б.-І. Антонич не погоджувався, коли його називали «безрозсудним поганином самого почування», — адже він не вдавався до «оязичення християнства» чи— навпаки. Часто в одному творі з'являлися мотиви двох вір, як у вірші «Різдво», де сюжет християнської містери, тонко помережаний язичницькими елементами, розгортався в українському середовищі. Волхви уподібнювалися до лемків: «Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий», тобто хліб. Згаданий тут символ місяця пов'язувався здавен Із дохристиянським святом Різдва. До речі, язичницький місячний знак—«золотий горіх» опинився в долоні Матері Божої, втаємниченої у долю її небуденного Сина. Вона знає його трагічне майбутнє, але нічого вдіяти не може, покладаючись у всьому на Господнє провидіння.

«ВИШНІ»

Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "Вишні»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Насправді нічого «незрозумілого» тут не спостерігалося. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літературної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців. Мовиться про сфрагіту, тобто про вживання імені чи прізвища певного автора у написаному ним творі. Ним користувалися в античну добу Інаприклад, Фокілід), в арабському й тюркомовному віршуванні (Гафіз, Махтумкулі та ін.).

Урок української літератури 11 клас

Учитель І категорії

Чистенського НВК «загальноосвітня школа

І – ІІІ ступенів - гімназія»

Євдокимова Юліана Анатоліївна

Тема. Українська література за межами України. Література в Західній Україні (до 1939 року). (Огляд)

Богдан – Ігор Антонич. Життя і творчість. «Автопортрет», «Вишні». Аполітичність, наскрізна життєствердність , метафоричність і міфологізм поезій

Мета: допомогти учням усвідомити основні тенденції розвитку української літератури за її межами; ознайомити із життям і творчістю поета, зацікавити ними; розвивати навички вирізнення провідних тенденцій і рис у розвитку літератури, світогляді письменника; розкрити особливості поетичного таланту митця; навчити учнів бачити й відчувати красу навколишнього світу, розвивати мовлення, навчити виразного читання; виховувати високу культуру почуттів.

Поглиблювати вміння висловлювати власну думку; виховувати прагнення до самоосвіти, духовного збагачення засобами мистецтва.

Цілі та завдання уроку: зацікавити особистістю поета; формувати самоосвітню, комунікативну, художньо – естестетичну компетентності; удосконалення вміння працювати в групі, конспектувати лекційний матеріал; удосконалювати вміння лаконічно висловлювати свої думки, робити висновки, мотивувати школярів до кращого пізнання глибинного змісту творів Богдана – Ігоря Антонича.

Очікувані результати: учні вміють розповідати про розвиток української літератури за межами України, в Західній Україні ( до 1939 року); знають матеріал про життєвий і творчий шлях митця, уміють характеризувати його поезії.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Жанр уроку: урок – конференція

Методи й прийоми: інтерактивна лекція, дослідницька робота в групах, проблемне запитання, інтерактивна вправа «Мікрофон», усне монологічне висловлювання, вибіркове конспектування

Обладнання: мапа Європи першої третини 20 століття, мультимедійні презентації, створені учнями, підручник, виставка творів.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Створення емоційно – позитивної атмосфери на уроці

Діти, посміхніться мені, посміхніться одне одному, сідайте.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми проводимо урок – конференцію, для цього ви об’єдналися у кілька груп, які досліджуватимуть та готуватимуть матеріал за різними аспектами: «історики», «літературознавці», «бібліографи», «дослідники». У процесі роботи кожен із вас заповнює індивідуальну картку навчальних досягнень

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку

Основні тенденції розвитку української літератури за її межами.
Ознайомитись із життєвим і творчим шляхом Богдана – Ігоря Антонича.
Характеристика його творчості.
Зрозуміти , у чому оригінальність поезії Б.-І. Антонича

Вступне слово вчителя

Про ці літературні процеси, а також одного з найяскравіших поетів цієї доби Богдана – Ігоря Антонича ми будемо говорити сьогодні на уроці.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу Соціалізація результатів дослідницької роботи учнів

1. Виступ групи «історики»

Історична ситуація на західноукраїнських землях до 1939 року 20 століття.

У першій третині 20 століття більшу частину земель Західної України було розділено між владою декількох держав: Польщею, Румунією, Чехословаччиною. До складу Польщі входили землі Східної Галичини, Західної Волині, Полісся, Холмщини й Підляшшя. Північна Буковина й Бессарабія перебували під румунською владою, Закарпаття – Чехословацької Республіки. На цих територіях політичне, соціально – економічне становище корінного населення українського населення (а це майже 7 млн) було важким. Пригнічувались і будь – які національні прояви: закривали українські школи, забороняли використання української мови в державних установах і під час церковних, нищили православні храми. Тому національно – визвольний рух на цих окупованих землях ніколи не припинявся – його не було приспано жодними процесами, подібними до «українізації» в УСРР.

Недавні січові стрільці, вояки Армії УНР часто ставали вчителями, просвітянами, відкривали приватні школи. Вони вчили дітей самовіддано любити Україну, бути справжніми українцями – нащадками славних русичів і запорожців. Подібну функцію виконували й священики українських церков.

(Мультимедійний проект «Лідери національно – визвольного руху на західноукраїнських землях (1921 – 1938 р)».

У 1921 р. в Галичині було відкрито таємний Український університет, а згодом і Вищу технічну школу. Розпочинає свою дослідницьку й видавничу діяльність Наукове товариство ім.. Т.Г. Шевченка, яке підтримує зв’язки з подібними закордонними товариствами.

Усе це сприяло тому, що тотальну полонізацію українців було дещо пригальмовано. У всій Західній Україні стає масовою діяльність культурницького товариства «Просвіта», педагогічного товариства «Рідна школа», жіночих і дитячих організацій тощо. Відкриваються українські театри, служба Божа все частіше правиться українською. Тодішня галичанська періодика нараховує десятки різноманітних видань.

Отже, ми з’ясували , яка історична ситуація виникла на західноукраїнських землях до 1939 року 20 століття.
А тепер дізнаємося про видатних постатей літературного процесу цього періоду.

2. Виступ «літературознавців»

«Видатні постаті літературного процесу Західної України»

(мультимедійна презентація)

На цей період також припадає творчість таких відомих письменників як Ольга Кобилянська, Василь Стефаник… Поряд з ними з’являється і нове покоління яскравих самобутніх письменників.

І сьогодні відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії. Познайомимося з однією визначною особистістю, про яку Дмитро Павличко сказав: « Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

Чи згодні ви з такою оцінкою поезій Б. І. Антонича – поміркуємо на уроці. ??????

Тому епіграфом до нашого уроку можна взяти слова Б.І. Антонича

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,

Я – закоханий в життя прочанин

Пізніше, ми з вами повернемося до цих слів і пропоную вам висловити своє розуміння цього епіграфу.

3. Виступ групи «бібліографів» із демонстрацією слайдів презентації

- Розповідь про життєвий шлях Богдана – Ігоря Антонича. Мультимедійна презентація

- Народився Антонич на Лемківщині, а що це за край?

(Розповідь про лемків та їхню доля (історична довідка)

- Показ фільму «Антонич»

4. Творча робота (під час перегляду фільму створюємо «психологічний» портрет письменника).

(Заглиблений у себе, нерідко замкнутий, наїжачений, гордовитий, самовпевнений і водночас – зніяковіло усміхнений, сором’язливий.)

- Отже, поет прожив 28 років, літературна спадщина невелика, але яскрава зоряного творчості не втомлюється вабити нові й нові покоління, відкривати красу поетичного слова й самого буття у всіх його виявах.

5. Виступ групи «дослідники творчості»

1. Виразне читання поезії «Автопортрет». Обмін враженнями щодо прочитаного

- Який загальний настрій, тональність поезії?

- Як епіграф перегукується з основною думкою твору ? ( Ключові слова- «захоплений у життя»).

- Які вірування відбиваються у творі? (Язичницькі).

- У чому знаходить відгук у вірші Антонича антична традиція?

(У Діонісійському світобаченні).

2. Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстні»)

«Автопортрет» за жаром – медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий – усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.- І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині - у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно – чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «… невже ж тобою не п’янить?».

Наступна строфа – про те, що він – людина для якої Бог є природа.

Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «… я - закоханий в житті поганин».

3. Словникова робота ( робота в зошитах)

Міфологізм – певна пов’язаність із міфами.

Асоціативність – наявність наведеного чи використаного за подібністю до чогось.

Пантеїзм – обожнення природи, відчуття присутності Бога в усьому довкіллі.

4. Виразне читання поезії Антонича «Вишні». Обмін враженнями щодо прочитаного

- Як ви думаєте, чому поет звертається до образу – символу вишні?

Дослiдження учня з народознавства

Стала пiдростати, стала пiдростати,

Стала усiм хлопцям принаду давати.

Найпершу принаду, найпершу принаду —

Нарвала ягiдок з вишневого саду,–

каже дiвчина в баладi «За нашим городом зацвiла калина».

Ночувала нiчку в вишневiм садочку,

Із тобою, сивий соколочку,–

зiзнається iнша.

В вишневiм саду

Я ж твого коня пасла,–

звертається дiвчина до милого.

5. Коментар учителя

6. Словникова робота

Архетип – прообраз, закономірний у глибинах колективної свідомості.

Символ – художній образ, який умовно відбиває певну думку, ідею, почуття, поняття.

Сфарагіта – уживання імені чи прізвища певного автора у написаному ним творі

7. Бесіда

- Знайти сфарагiту у творi.

-Чому лiричний герой назвав себе хрущем?

- Знайти головнi образи вiрша

8. Опрацювання таблиці

Образи поезії «Вишні»

Образ	Значення	Художній засіб
Антонич - хрущ	Ліричний герой відчуває себе скромним малим створінням, невіддільним від природи, яку оспівав Шевченко. Підкреслюється спадкоємність поколінь	Метаморфози
Україна	Пряме значення, рідний край, у який разом з автором залюблений ліричний герой.	Епітети, інверсія, поетичне звертання
Вишні	Символічне значення рідного дому, краю, батьківщини, природи; Образ має життєрадісний, життєстверджуючий пафос	Символ, епітети, інверсія, метафора

Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.

Вірш написано16 квітня 1935 року.

- Повернемося до слів Дмитра Павличка

- Чи згодні ви з такою оцінкою поезії Б.- І. Антонича ?

V. Закріплення вивченого

- Стисло, використовуючи хронологічну таблицю, розкажіть про життєвий і творчий шлях Богдана – Ігоря Антонича.

- Що спільного між Богданом – Ігорем Антоничем і Павлом Тичиною? (Ритмічність мелодики вірша на грунті національної традиції, метафоричність і символічність образів)

- Чи можна назвати метафори в поезіях Б. І. Антонича особливими? Чому?

VI. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

«На уроцi для мене було вiдкриттям...»
«Я пишаюся тим, що..»
«Особливо мене схвилювало те...»

Оцінювання

Домашнє завдання:

2. Вивчити напа’ять вірш «Вишні»

Урок 26

Мельник Марія Володимирівна, вчитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ст. №2

Тема. Богдан – Ігор Антонич. Життя і творчість поета.

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поета-митця надзвичайно самобутнього поетичного мислення; розкрити оригінальність його поезії; розвивати в учнів образне і логічне мислення, спостережливість, уміння аналізувати поезії, виховувати інтерес до творчості поета.

Обладнання: портрет Богдана-Ігоря Антонича; виставка творів, мапа України.

Хід уроку

І. Повідомлення теми, мети, завдань

Ознайомитися із життєвим і творчим шляхом Богдана-Ігоря Антонича.
Характеристика його творчості.
Зрозуміти, у чому оригінальність поезії.

ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

В читель Є куточок в найвіддаленішій частині України – Лемківщина. Ця багатостраждальна західноукраїнська земля, віками переслідувана і принижена, подарувала хлопчика. Сталося це 5 жовтня 1909 року в с. Новиця, Горлицького повіту (тепер це територія Польщі). (Показ на карті), якому судилася доля стати поетом – Богданом-Ігорем Антоничем.

Мальовнича природа Карпат, працьовиті земляки мали великий вплив на формування світорозуміння письменника, його ніжної поетичної натури. Про це він пізніше скаже у вірші «Автобіографія».

Учень читає поезію «Автобіографія».

Учитель Як святиню з батьківської хати сільського священика, виніс Антонич народну мову своєї «задуманої країни», черемх, ялівцю, звичаїв та обрядів, потім незабутніх дитячих вражень.

Уже змалечку, як свого часу Іван Франко та Василь Стефаник, вiдчув «меншовартість» українця, пережив хвилини величезного приниження. Йому довелося вiдстоювати нацiональну і людську гiднiсть у польськiй гiмназiї в мiстечку Сяноку (1920— 1928 рр.), де перечитав у перекладах твори свiтової й української класики; у Львiвському унiверситетi (1928—1934 рр.) на вiддiленнi славiстики, бо українського вiддiлення окупаційка польська влада в Галичинi не вiдкрила. Богдану-Ігорю Антоничу, уже магiстру фiлософії, було вiдмовлено навчатися в Болгарiї тiльки тому, що він українець, а не поляк. Для нього, високоосвiченого фахiвця, у панськiй Польщi не було державної роботи.

Поет самотужки глибоко засвоїв лiтературну українську мову, дивуючи своїми знаннями сучасникiв, вiдвiдував гурток українiстiв, де виступав з рефератами з питань розвитку мистецтва, читав власнi поезiї. Вiн вiрив у незнищеннiсть свого народу в йото етнічних межах – від Сяну по Кубань, бо «не вміє пригинати спини козацький вільний юний син».

Рання смерть обірвала життя великого поета. Немов метеорит, сяйнуло воно на літературному небозводі, залишивши на ньому слід. 6 липня 1937 р. Богдана-Ігора Антонича не стало. Помер він на 28 році життя у Львівській лікарні через запалення легенів.

Оригінальність сприйняття лiричним героєм природи й навколишньої дiйсностi через народнi символічні образи в поезii «Вишнi»

Словникова робота.

Символ — художнiй образ, який умовно вiдбиває яку-небудь думку, iдею, почуття та iн.

Архетип — прообраз, закорiнений у глибинах колективної свiдомостi.

Сфарагiта — уживання iменi чи прiзвища певного автора у написаному ним творi.

Читання поезiї «Вишнi».

Дослiдження учня з народознавства.

Стала пiдростати, стала пiдростати,

Стала усiм хлопцям принаду давати.

Найпершу принаду, найпершу принаду —

Нарвала ягiдок з вишневого саду,–

каже дiвчина в баладi «За нашим городом зацвiла калина».

Ночувала нiчку в вишневiм садочку,

Із тобою, сивий соколочку,–

зiзнається iнша.

В вишневiм саду

Я ж твото коня пасла,–

звертається дiвчина до милого.

Декламування вірша напам’ять учнем.

Робота над поезiєю «Вишні» Б.-І. Антонича.

Короткий коментар учителя У тогочаснiй лiрицi, зокрема авангардистськiй, традицiйнi символи (вишня, калина, тополя) вважалися застарiлими, невiдповiдними урбанiстичному свiтовi. Та митець не подiляв цих поглядiв. Вiн знаходив в архетипних образах ознаки нашої ментальностi, що не втрачають свiжостi й до нашого часу.

Бесiда.

- Знайти сфарагiту у творi.

-Чому лiричний герой назвав себе хрущем?

- Знайти головнi образи вiрша

Робота з таблицею

«Літературна творчість поета»

1931р. Львів. «Привітання життя»

1934р. «Три перстені»

1936р. «Книга Лева»

1938р. «Зелена Євангелія «Ротації» (після смерті поета)»

III. Пiдсумок уроку.

Інтерактивна вправа «Мiкрофон»:

«На уроцi для мене було вiдкриттям...»

«Я пишаюся тим, що..»

«Особливо мене схвилювало те...»

IV. Домашнє завдання

Повторити вивчений матерiал. Самостiйно проаналізувати поезiю «Село» в групах:

1 група — дослiдити архетип тополi;

2 група — створити асоцiативний кущ вiрша;

З група — виписати художнi засоби та пояснити їх роль у творі.

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Пиріг Ольга Ігорівна

Пов’язані теми

Українська література, 11 клас, Розробки уроків

Додано

25 серпня

Переглядів

Оцінка розробки

Відгуки відсутні