МЕТА: поглибити знання учнів про життя і творчість Ірини Жиленко, допомогти їм усвідомити ідейно-художню цінність її поезій; розвивати навички виразного та усвідомленого читання поезій, коментування їхнього змісту, знаходження і пояснення прикладів художніх засобів; виховувати вміння бачити красу навколо, цінувати доброту, дружбу.
ПІДКОВА Була зима. Ішов зелений сніг. За ним — рожевий. Потім — фіалковий. І раптом протрюхикав на коні Дідусь Мороз. І загубив підкову. Та не просту. А золоту. Таким, на місяць схожим, серпиком лежала, — аж розгубились в небі літаки, кричали: «Мама!» — Й крильцями дрижали. А я знайшла. Сказала їй: — Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! — Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг, то голубий, то ніжно-фіалковий. Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова. Що ж, покладу підкову в чемодан, куплю я шубу. А тоді поїду в Лапландію. Хоч трішки і шкода, вже так і буть — віддам підкову Діду. Оце і все. А сніг звичайним став. Легкий і рівний, пада, пада, пада... Роти закрили всі сімсот роззяв. І розійшлись... І полягали спати.
«ПІДКОВА» У поезії «Підкова» героїня знайшла підкову, яку загубив Дідусь Мороз. Як відомо, підкова приносить щастя, тож дівчина сказала їй: «Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося!» Але знайшлися ті, хто позаздрив, - сімсот роззяв, що стали під вікном і не хотіли йти: «Вони стояли вперто, день при дні, - зачарувала їх моя підкова…». Тому героїня вирішує купити шубу й вирушити до Лапландії, аби віддати підкову власнику. І сніг, що раніше іскрився й світився то зеленим, то рожевим, то ніжно-фіалковим, одразу став звичним, тихим, рівним. Так звичайна заздрість може перетворити казку на буденність.
Рідний дім — це фортеця людини, її оберіг. Добре, коли в цьому домі затишно, привітно, коли чекають рідні, найдорожчі люди. Здається, що якийсь добрий гном чи домовичок оберігають лад і спокій у домі. А може, це старий буфет, прабабусина шафа чи ще щось із старих меблів? Вони бачили багато, пам'ятають увесь рід, що тут жив, і бережуть цю пам'ять. Фантастична й зворушлива картина, яку змалювала письменниця, містить у собі глибокий смисл: тільки любов до людей, пошана до старшого покоління можуть допомогти жити в мирі та злагоді.
«ГНОМ У БУФЕТІ» У таємничий мікросвіт домашнього затишку переносить нас віршований твір «Гном у буфеті». У кожної дитини є свої маленькі друзі, невидимі дорослим. Гном живе в буфеті вже кілька століть, він золотить на свята сервізи, любить пити какао, смоктати м’ятні гостинці. Маленький житель дому сварить пустунів, а слухняним дітям дає шоколадки. Він навчився гарних манер у порцелянової маркізи, яка запрошує його на чай. Проходять роки, століття, але гном буде завжди оберігати тепло дому, дитячу казку.