Пам’ять. Гуляючи центром Києва, гості столиці можуть відвідати Андріївський узвіз — своєрідну візитівку міста. На фасаді будинку №34 навпроти Андріївської церкви висить меморіальна дошка на честь українського письменника Григора Тютюнника, який жив і працював у цьому будинку у період із 1963 по 1967 роки. А в Музеї однієї вулиці, що висвітлює історію Узвозута знайомить із його відомими мешканцями,одна з експозицій присвячена письменнику. Зокрема, тут є автографи Григора Тютюнника, листи до друга, колекція оригінальних світлин.
Григір ТютюнникЄвгеній Стасіневич, літературний критик, так говорить про Григора Тютюнника: Трагічне світовідчуття майстра, мабуть, дуже виразно показує картина Едварда Мунка «Крик»,що зображає людину в агонії на тлі криваво-червоного неба. З одного боку, межові стани почуття відчаю, самотності, страждання, смерті. З другого боку, Тютюнник — це поет відвертих і теплих почуттів, саморефлексії.
Григір Тютюнник. У щоденнику письменник залишає такий запис: Тож яким був шістдесятник Григір Тютюнник із таким трагічним світоглядом?Простежмо за його біографією та творчим шляхом. Майбутній письменник народився 5 грудня 1931 року в с. Шилівка Полтавської області. Батько Григора потрапляє під сталінські репресії в 30-тих роках, його відправляють на заслання, звідки до сина тато вже не повернеться.
Григір Тютюнник. Цей ідеалізований образ репресованого і зниклого батька буде з ним протягом усього життя. Після арешту батька Григір живе на Донбасі в дядька Филимона. Там він опиняється у вирі подій Другої світової війни. Намагаючись знайти їжу, хлопець здійснює небезпечну подорож окупованою Україною до рідного села на Полтавщині. Ці події лягли в основу автобіографічної повісті «Климко»,яку ви вивчали в попередніх класах.
Григір Тютюнник. У повоєнні роки Григір Тютюнник навчався в Зіньківському ремісничому училищі. Цей період життя описано в повісті «Вогник далеко в степу». Після навчання Григір Тютюнник працює на заводі та на шахті. У 1951 році його забирають в армію на флот до Владивостока,де Григір служить протягом чотирьох років. А далі працює токарем у вагонному депо, одночасно здобуваючи середню освіту у вечірній школі.
Григір Тютюнник. У 1957 році вступає на філологічний факультет Харківського державного університету, де по-справжньому захоплюється літературою. У 1961 році виходить перша новела російською мовою «В сумерки» (під псевдонімом Г. Тютюнник-Ташанський). Псевдонім походить від назви річки Ташань, яка протікала через рідне село письменника. Під впливом старшого брата Григорія, який теж був письменником, Григір починає писати українською. А для розрізнення між собою в літературі брати називають себе, відповідно,Григорій Тютюнник і Григір Тютюнник.
Григір Тютюнник. Після навчання Григір Тютюнник працює викладачем у школі, у редакціях газет і журналів, у видавництвах. Має досвід роботи і в майстерні Київської кіностудії імені Довженка. Одна за одною виходять збірки оповідань: «Зав’язь», «Деревій», «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння». Опубліковано збірки для дітей «Ласочка», «Степова казка». Стають відомими його повісті «Климко» (яку, до речі, було екранізовано), а також уже згадувана повість «Вогник далеко в степу», у якій чільне місце посідають автобіографічні мотиви.
Григір Тютюнник. Що ж вирізняє творчість Григора Тютюнника у літературному процесі?Важливим елементом його творчості є генетична пам’ять,що не властива радянському курсу літератури. Звідти тікає молодь на шахти та заводи. Радянська цензура стежила за літературною діяльністю Григора Тютюнника. Він перебував у так званих «чорних списках», ним зацікавились радянські спецслужби.
Григір Тютюнник. Григора Тютюнника ніколи не обирали членом правління Спілки, не делегували на письменницькі форуми, йому не раз погрожували виключенням зі Спілки. Проза письменника не вписується в рамки соцреалістичного канону. Тютюнника звинувачують в ідеалізації села, у песимістичному відображенні навколишньої дійсності. Так про нього відгукувались критики: Письменник, для якого почуття стали первинними,був вихолощений настільки, що позбавляє себе життя.
Григір Тютюнник«Голос країни» є одним із найпопулярніших проєктів українського телебачення. Тут артисти представляють авторські версії народних пісень. Зокрема, у 2017 році Інгрет Костенко презентувала свій варіант пісні «Летіла зозуля через мою хату». Ця пісня дала поштовх народженню художнього твору. Якого?У пошуках відповіді на це запитання варто повернутись у 1976 рік.
Григір Тютюнник. У Будинку творчості міста Ірпінь відпочиває Григір Тютюнник. На території закладу письменник чує пісню «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні бандуриста. У творі розповідається про дівчину, яка закохалась у чоловіка,що вже був одруженим та мав двох дітей. Цей мотив безвиході та марності сподівань на щасливе кохання збентежив письменника. Так у синергії, тобто поєднанні, музики й творчого натхнення народжується новела «Три зозулі з поклоном».
Григір Тютюнник. Пригадаймо,Який напружений сюжет на нас чекає?Уявіть, коли вам хтось подобається так, що аж дух перехоплює,але він чи вона не може відповісти вам взаємністю,бо кохає іншого або іншу. Як тут вчинити?Григір Тютюнник дає відповідь на це запитання: поважати почуття інших. Як це зробити?Проаналізуймо зміст твору, який можна умовно поділити на 4 частини.
Григір Тютюнник. Перша та четверта частини — своєрідне обрамлення твору. У центрі новели «Три зозулі з поклоном» любовний трикутник(Софія — Михайло — Марфа Яркова). На початку твору герой-оповідач (студент) повертається в новому костюмі додому на вихідні з інституту. Він бачить сусідку Марфу Яркову, яка на нього пильно дивиться. Оповідач удома питає в матері, чого на нього так дивно дивилась Марфа?
Григір Тютюнник. Мати розповідає синові історію любові, яка зробила щасливими двох і залишила тільки спогади й безнадію третій. Так ми дізнаємось, що батька оповідача було репресовано та відправлено до Сибіру. Звідти він надсилає листи своїй дружині Софії. Проте Марфа Яркова приходила до пошти раніше — «птахою летіла з роботи», немов відчуваючи наближення листа від Михайла. Сусідка просила в поштаря дядька Левка лише потримати лист, не маючи права розгорнути його.
Григір Тютюнник. Усе це бачила Софія, але не забороняла й не викривала таких дій, бо співчувала й розуміла: лише такі миттєвості роблять Марфу щасливою. Причина того, що Софія не забороняла Марфі тримати листи, — це спільне горе. Цитую: «Спогади її не щемлять їй і не болять —вони закам’яніли». Михайло та Софія водночас знали про те, що Марфа в Михайла закохана.
Григір Тютюнник. Марфа зі своїм чоловіком Карпом ходили щовечора на посиденьки до Софії та Михайла, гомоніли, співали разом.І в ці хвилини Марфа аж світилася, бо була поруч із тим, кого безмежно кохала, дарма що з нею був чоловік Карпо. А Софія бачила те, і замість того, щоб злитися, просила Михайла... Особлива частина новели — це вставний епізод, що має назву «Останній лист від тата». Це безпосередньо сам текст листа від Михайла до Софії із Сибіру.
Григір Тютюнник. У ньому він розповідає про тюремний побут, згадує про сосну, яку він посадив біля свого будинку,про синочка, якого давно не бачив. А також оповідає про те, що йому сниться, що десь поруч ходить Марфина душа нещасна. Михайло тепер просить дружину... Зозуля — це символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя,туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має вищий дар — «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя.
Григір Тютюнник. Який же зміст вкладено у слова: «Передати три зозулі з поклоном?»Так раніше просили відпустити й забути того або ту,хто не може відповісти взаємністю на почуття. Не говорили: «Я не люблю тебе, відчепись від мене!»А просили передати три зозулі з поклоном, тобто висловити вдячність за почуття, але водночас попросити вибачення. У фіналі твору оповідач міркує про те, чому Марфа й Михайло не одружились, так чуючи одне одного.
Григір Тютюнник. А відповідь одна: «Тоді не було б тебе..» — шумить «татова сосна». Ось таким є найвище благо — любов, яка заслуговує на співчуття й розуміння. Тепер розуміємо, чому текст має присвяту «Любові всевишній». Зазначу, що епітет «всевишній» уживається найчастіше в релігійному контексті. Так Григір Тютюнник підкреслив велич почуття Любові.
Григір Тютюнник. Новелу справедливо називають автобіографічною. Важливим мотивом твору є спогади про батька, запротореного аж у «Сибір неісходиму». До речі, у фразі «Сибір неісходиму» відчитуємо натяк на поему Тараса Шевченка «Кавказ»,у якій є такі рядки: У нас же й світа, як на те –Одна Сибір неісходима,А тюрм! а люду !.. Що й лічить!Зауважмо, що на той час теми репресій і в літературі, і в радянській культурі були під забороною.
Григір Тютюнник. Щоб видати новелу, Григір Тютюнник змінив акценти у творі. Батькове ув’язнення відійшло на другий план. На першому ж плані Любов. Чому обидві жінки, кохаючи одного чоловіка, підтримували одна одну?Бо їх об’єднувало спільне горе, і спогади, і величне почуття любові. Пам’ятайте про те, що любов возвеличує, а не принижує. Любов треба оберігати, про неї треба піклуватися, а якщо так сталося, що ваша любов не мала взаємності, то не ображати або проклинати, а зрозуміти, поговорити й відпустити.
