Урок української літератури "К.Малицька. "Чом, чом, чом, земле моя..."".

розвивати навички правильного інтонування поезії; вміння висловлювати свою думку, обґрунтовувати, наводити приклади;

виховувати цікавість до видатних людей країни, почуття патріотизму і гордості за свою землю.

Тип уроку: засвоєння нових знань. 

 

Зміст і структура уроку

 

I. Організація класу

Вчитель.

Видатні поети написали багато прекрасних поезій про рідний край. Які буковинські автори зверталися до цієї теми?

Але й найкраща поезія в устах людини байдужої, неуважної стає грубою, нецікавою. Щоб не відштовхнути слухачів від мистецтва сло­ва, самому не стати посміховиськом, по­трібно знати певні правила читання віршів. (Опрацювання пам'ятки "Як читати вірші").

1. Складання асоціативного куща.  (Додаток 1)

- Батьківщина... Що це?
2. Гра «Свобода слова». (Додаток2)

- Народ... Хто це?

- Ваш рідний край... Який він?

- Родина... Яка вона?

- Рідна мова? Що це?

Вчитель.

Оскільки серед названих по­нять є пісня, пропоную сьогодні прослухати одну із них, чарівну, задушевну мелодійну.

(Звучить запис пісні "Чом, чом, чом, зем­ле моя..." у виконанні Д.Гнатюка).

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Вчитель.

Немало, напевно, в Україні людей, яким невідоме ім'я Костянтини Малицької. Але немає жодної, яка хоча б раз у житті не чула цієї пісні. Вона чарує слу­хачів співучістю та виразністю мелодики, бо надзвичайно наближена своєю щирістю і природністю до української народної пісні. Здається, що в цій пісні - душа народу, його щедрість і талант. Вона дійсно стала на­родною, хоча й має своїх авторів. Цей факт має дві сторони: перша - те, що авторська пісня стала народною, свідчить про її ве­лику популярність та близькість до фольк­лорних творів; друга - тривалий час ім'я автора замовчувалося.

(Демонструю портрет  К. Малицької).

Вчитель.

Музику до цього прекрасного вірша написав Денис Січинський.

Сьо­годнішній урок допомагали підготувати гру­пи "Композитори»", "Співаки", "Письменники".

1. Повідомлення групи "Композитори" про життя і творчість Д.Січинського.

Січинський був першим в Галичині, хто відважився вибрати музику своєю спеціальністю, але через важкі життєві обставини не зміг завершити свою освіту.

Денис Січинський народився 2 жовтня 1865 р. в селі Клювинцях Гусятинського (колишнього Копичинецького) району Тернопільської області. Його батько, Володимир, за професією вчитель, працював тоді як управитель місцевого панського маєтку. Осиротівши ще в дитинстві, Денис Січинський зміг закінчити Тернопільську гімназію тільки у 1887 році. В цей час (1879-87 рр.) привернув увагу своїм музичним талантом і його навчали теорії музики та грі на фортепіано безкоштовно. Найбільшу роль у становленні майбутнього композитора мав В. Вшелячинський, піаніст і органіст, опісля професор Львівської консерваторії.

Від того часу життя Д. Січинського було постійним пошуком заробітку. До 1888 р. він працював як дрібний урядовець в намісництві у Львові, як вчитель музики, зокрема, гри на цитрі в Коломиї, як учасник мандрівного вокального квартету. Від 1886 р. почав писати твори для хору, голосу з фортепіано, цитри, фортепіано. У 1888-90 рр. був студентом юридичного і теологічного факультетів Львівського університету. Вирішивши остаточно обрати музику своєю професією, він вступив до львівської (польської) консерваторії, але фактично у 1890-92 рр. навчався приватно гармонії у проф. Карла Мікулі, учня Шопена.

Рівночасно провадив активну музично-громадську роботу: диригував хорами, увійшов до складу першого правління "Бояна" у Львові. У 1892 р. за кантату "Дніпро реве" отримав І премію на конкурсі цього товариства. У 1893 р. Січинський організував товариство "Боян" в Коломиї і працював у ньому диригентом. Від кінця 1893 до 1895 рр. заробляв у Львові приватними лекціями, переписуванням нот, аранжуванням популярних творів, а також працею рахівника, або бухгалтера. Саме тоді Січинський познайомився з     І. Франком, почав виступати як музичний критик. Пошуки заробітку приводять його у 1895 р. до Перемишля. Тут Січинський став головним організатором музичного життя як диригент "Бояна" і хорів в навколишніх селах. У 1896 р. був капельмейстером і вчителем музики у закладі для сиріт в Дроговичі біля Стрия.

Останні 10 років життя (1899-1909) працював з невеликими перервами у Станиславові. Тут був диригентом "Бояна" і вчителем фортепіано у новоствореній музичній школі, організував музичне видавництво, хори в кількох селах. Всі ці види діяльності були в основному громадською роботою, а для заробітку він аранжував чужі твори.

У 1907 р. отримав замовлення на оперу "Роксоляна" і протягом року писав її у Лапшині під Бережанами. Виснажений знедоленим життям і хворобою, Денис Січинський помер у Станиславові (від раку горла)            26 травня 1909 року. Його могила з пам'ятником М. Зорія знаходиться тепер у центральному сквері Івано-Франківська.

Найбільш цінним є внесок Січинського у вокальний жанр. Його звернення до хорової творчості у великій мірі зумовлене національною традицією, а також його практичною діяльністю. Почавши від хорових обробок народних пісень, композитор поступово переходить до написання таких оригінальних творів, як "Лечу в неволі" на слова Т. Шевченка і цілої низки хорових мініатюр, переважно на тексти цього ж поета та І. Франка.

Крім хорових, у Січинського є обробки народних пісень для голосу з фортепіано. У 1904 році в Ляйпціґу були видані дві збірки обробок народних пісень для фортепіано, які він написав протягом двох тижнів на замовлення. Це "152 українські народні і патріотичні пісні" і така ж збірка для дитячих голосів. І хоч обробки композитора є елементарно прості, видання такої першої народнопісенної збірки (яка, до речі, відкривається гімном "Ще не вмерла Україна") мало велике популяризаторське значення.

Своїми талановитими творами композитор збагатив музичне мистецтво. Кращі з них, пройняті чудовою мелодикою українських пісенних інтонацій, задушевні і романтичні, піднесені, заслуговують постійного місця в репертуарі, тому насамперед вимагають публікації.

Вчитель.

Скажіть, що вам відомо про ви­конавця пісні «Чом, чом, чом, земле моя...»?

2. Повідомлення групи "Співаки" про Д.Гнатюка та його ставлення до вищезгада­ної пісні.

Біографічна довідка:

Гнатюк Дмитро Михайлович

Народний артист України, співак (баритон).

Народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області. 1951 року закінчив Київську державну консерваторію ім. М. Лисенка, з 1987 року – її професор. З 1951 року працює в Українському державному театрі опери і балету (тепер – Національна опера України), з 1988 року – головний режисер. Кращі арії в операх: «Тарас Бульба», «Енеїда» М. Лисенка, «Ріголетто» Верді. Лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1973р.).

"Любити землю - означає любити все. Цю істину людина осягає протягом усього свого життя. Ось чому пісня "Чом, чом, чом, земле моя..." звучить у моїй душі незрадли­вим гімном любові до рідної землі.

Не раз мені доводилося співати в Аме­риці та Канаді, на далекій чужині, куди не­ласкава доля свого часу закинула тисячі наших земляків. У людей були сльози на очах... Святі почуття сина, громадянина й патріота будить ця пісня у нас, господарів і перетворювачів своєї землі».

Вчитель.

Так, любов до Батьківщини, рідного краю і народу, до родини і сім'ї підтри­мує людину в скрутну хвилину. Це відчу­вають усі, а передати це у вірші спробувала українська письменниця К. Малицька. Хто ж та жінка, яка зуміла сказати так влучно і го­лосно?! Про неї та її твір ми й поговоримо сьогодні.

Вчитель.

Костянтина Іванівна Малицька часто підписувала свої твори псевдонімами і крип­тонімами: Віра Лебедева, Чайка Дністрова, Віра Кропивницька, Віра Лужанська, Стефан Горський, К.М.-а, К.

3. Повідомлення групи "Письменники" про життя і творчість Констянтини Малицької.

(На фоні троїстих гуцульських мелодій учні розповідають про К.Малицьку).

Народилася письменниця 1872 р. в с. Кропивник (нині Калуського району Івано-Франківської області). Закінчи­ла у 1891 р. Львівську вчительську семі­нарію, працювала в народних школах Галичини та Буковини.

Під час І Світової війни (1915) депорто­вана російською військовою адміністрацією до Сибіру. З 1919 р. жила в Красноярську, де заснувала українську школу і стала навчати дітей рідної мови. У 1923 р. повер­нулася до Львова. Вчителювала, з 1944 р. працювала бібліографом у Львівській науковій бібліотеці Академії наук України.

Під пестливим хлопчачим ім'ям Ростик було опубліковано першу публікацію Костянтини Малицької - вірш "Час" у журналі "Дзвінок"          у 1896 р. Вона автор збірок опо­відань для дітей "Малі герої (1899), п'єс "Під нову зорю" (1906, про революційні події в Росії 1905 р.) і "Вінок на могилу Тараса Шев­ченка" (1914), нарисів на педагогічні теми "Мати" (1902),         "З трагедій дитячих душ" (1907).

Писала вірші, для яких характерні пат­ріотичні й ліричні мотиви. Низку поезій присвятила М.Шашкевичу, Т.Шевченку, І.Франку, В.Стефанику. Переклала "Казку про золоту рибку" О.Пуш­кіна, вірш "Три пальми" М.Лермонтова.

Автор багатьох стрілецьких пісень ("У Січі, у Січі гуртуймось, брати", "Взяв би я бандуру", "Поставали козаченьки", які дав­но вважаються народними).

Сорок п'ять років невтомної і натхнен­ної праці віддала К.Малицька рідній школі. На­вчала дітей знати й шанувати рідну історію, народні традиції і звичаї, мала прогресивні демократичні погляди. За це австрійські чиновники 1903 р. заборонили їй вчителюва­ти на Галичині.

Та не такою покірною, як їм хотілося, була К.Малицька. "Замість іти на заслання до Бечі на заході перенеслася я добровільно на по­луднє", тобто на Буковину. "Переді мною були вже там деякі вчителі галичани, - згадувала вона згодом, - бо тодішній шкільний інспек­тор, незабутньої пам'яті Омелян Попович, радо в тому часі приймав галицьких утікачів. І так в половині вересня 1903 р. складала я вже по-німецьки в Кіцманському старостві службову присягу..."

Таким чином, К.Малицька потрапила в Лужанську школу, де здобуває щирих друзів та однодумців. Але плазуни перед авст­рійською монархією та всім чужоземним знайшлися і на Буковині. Директор цієї сільської школи, як пізніше згадувала, "...ви­магав у школах Німеччини, а коли я почала вести діловодство в українській мові й на конференції постійно говорила  по-українсь­ки, зчинив бунт".

Перша світова війна принесла письменниці тяжкі особисті випробування: К.Малицька у числі інших західноукраїнських патріотів опинилася в Красноярському краї. Але й у Красноярську вона зуміла організувати для дітей переселенців українську жіночу гімна­зію, директором якої стала і в якій виклада­ла, розповідаючи про історію та географію далекої України, а в Омській губернії запо­чаткувала 16 українських шкіл.

Після Жовтневого перевороту й пере­моги Червоної армії К.Малицька повернула­ся до Львова, де займалася науковою та письменницькою працею. З перших днів після повернення до Галичини Малицька стала активною громадською діячкою. У Львові вона заснувала гурток "Рідна шко­ла" імені дружини Пантелеймона Куліша, письменниці й етнографа Ганни Барвінок. Присутні наполягали "Рідну школу" назива­ти іменем К.Малицької, настільки ця діячка була популярною особистістю в Західній Україні, але Дністрова Чайка відмовилася від такої високої честі.

Коли після Другої світової війни Львів знову став радянським, К.Малицькій не раз нагадували про її "націоналістичні" твори та патріотичні погляди. Ні про яке друкування її творів не могло бути й мови. З 1944 р. єдиною віддушиною письменниці була праця в бібліотеці Академії Наук УРСР у Львові, але й тут серцю письменниці вистачало болю, тому що можновладці нещадно розправля­лися з архівами й раритетними виданнями творів М.Грушевського, А.Шептицького, І.Крип'якевича, А.Чайковського, Б.Лепкого, А.Лотоцького та інших українських наукових світил і письменників, навіть посмертно виз­наних новою владою "ворогами народу".

Прожила письменниця 75 років. Помер­ла самотньою 17 березня        1947 року у Львові, де й похована.

Вчитель.

Якби навіть К.Малицька більше нічого й не написала, то цілком досить було б однієї пісні "Чом, чом, чом, земле моя...", щоб її ім'я назавжди увійшло в історію українсько­го народу. Про силу впливу її пісні ви вже переконалися. Наше завдання - перекона­тися ще і в силі її слів.

4. Виразне читання поезії "Чом, чом, чом, зем­ле моя..."

(Читає вчитель або учень).

5. Бесіда з учнями.

- Про що розповідається в поезії?

- Скільки запитань ставить автор?

- Чи потребують вони відповіді?

- Навіщо письменниця вжи­ває повтори?

- Чи є в поезії окличні речення? З якою метою їх вжито?

- Що таке патріо­тизм?

- Чому пісня вважається народною? Пригадайте автора музики до цієї пісні.

- Тема твору?

- Яка головна думка вірша?

- Будова вірша?

- Образи вірша?

- До кого звертається автор у двох останніх строфах?

- Поясніть метафору вислову «цвіт літ». Чому саме до дитини у цвіті літ звертається автор?

1. Гра «Побудуй будинок». (Додаток 3)

Повторення відомостей про виразне читання.

2. Постановка виконавського завдання. Складання партитури вірша "Чом, чом, чом, земле моя..."

 

Вірш з паузами та логічними наголосами	Темп	Інтонація
Чом,/ чом, /чом, //земле моя, Так люба ти мені?// Чом,/ чом,/ чом, //земле моя, Чарує так / мене краса твоя?	Уповільнений	Із захопленням, радісно

 

Виконавське завдання: дослідити за допомогою яких художніх засобів К. Малицька передає любов до рідного краю, чому захоплюється його красою?
      3. Метод "Мікрофон".

Українська письменниця, перекладачка, народна вчителька, патріотка. Хто вона? Який відомий її вірш було покладено на музи­ку? Чого навчає вірш К.Малицької? Що таке патріотизм?

V. Підсумок уроку

VI. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять вірш "Чом, чом, чом, земле моя".

Намалювати ілюстрацію до поезії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Впишіть, що для вас Батьківщина?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

 

Гра «Побудуй будинок»

 

  

 

Вимовляння важливого за

змістом слова у тексті

з трохи більшою силою 

голосу. 

 

Темп

                        

 Основний засіб вираження

смислових та емоційних

 особливостей 

 висловлюваного.

 

                                                                                  Пауза

 

 

 

Швидкість виразного

читання або мовлення.                           

                                                                                                              Логічний

                                       наголос                                       

 

 

 

 

Зупинка голосу

під час читання

 

                                                                Інтонація

 

Додаток 2