Урок аналізу художнього твору з впровадженням інтерактивних технологій : "Мікрофон" , "Сенкан" , " Увійди в образ", " Інформаційне гроно"
Урок української літератури у 10-Б класі
Тема уроку:
Поетична збірка «Зів’яле листя», загальне уявлення про її композицію. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені…» Місце любовної теми у творчості
І. Я.Франка. Життєві імпульси появи творів (автобіографічність)
Мета:формувати компетентності:
Предметні:розповідати про збірку; виразно й осмислено читати твори, аналізувати їх; визначати й коментувати засоби художнього увиразнення;знати й пояснювати відмінність між громадянською та інтимною лірикою.
Ключові:висловлювати судження про важливість кохання в житті людини; порівнювати специфіку виражальних засобів у поезії і музиці в розкритті інтимних мотивів; аналізувати сучасні інтерпретації інтимної лірики І.Франка в музичних композиціях.
Загальнокультурні: усвідомлювати те, що кохання – найвеличніше з почуттів, яке надихає людину на шляхетні вчинки.
Тип уроку: Урок аналізу художнього твору з впровадженням інтерактивних технологій.
Форма проведення: літературне кафе.
Звучить музика Шопена « Ніжність»
https://youtu.be/SZHucjAzrDQ?list=PL22ad5U0Rhicg5enlnlNxhnQhDEiJT2gR
Слайд 1
В зів’ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто знає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
1. Як ви розумієте епіграф уроку?
Зів’яле листя — «завмерлеє в серці кохання».
Листочки зів’ялі — вірші.
Краса вся зеленого гаю — краса, щирість і сила кохання.
Чуття скарб багатий — сила почуття.
Вбогі вірші — бракує слів для висловлення почуттів.
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
- Скажіть, з якою метою ви приходите в кафе? (Щоб поспілкуватися з друзями, зустрітися з коханими…)
- Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? Яким ви уявляєте наше літературне кафе?
2. Колективне складання «асоціативного куща»:
Л - ліричним
І - інноваційним
Т- творчим
Е - емоційним
Р - результативним
А - активним
Т - театральним
У - умовним
Р - радісним
Н - несподіваним
Е - естетичним
Отже, сьогодні ми з вами проводимо урок у формі літературного кафе. Бо саме цей метод дає можливість створити неповторну атмосферу довіри і вільного спілкуватися, коли хочеться висловлювати власні враження від прочитаного, ділитися з друзями своїми емоціями, творчістю та знаннями.
Осінь… За вікном падає сумний дощик, холодний вітерець обриває з дерев останні зів’ялі листочки, а в нашому кафе — тепло та затишно, ледь чутно звучить мелодія… І хочеться говорити про кохання. Що це за почуття? Звідки воно приходить? Куди зникає? Що означає?..
Над цими питаннями рано чи пізно задумується кожна людина.
Учень
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
То не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
ІІІ. Активізація розумової діяльності учнів
2. Робота зі структурно-логічною схемою «Любов»
Отже, немає сумніву що кохання — це найпотужніше почуття, яке може жити в душі людини.
Учитель:
Збірку «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма» Іван Франко створював протягом десяти років (1886–1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами
громадського та особистого життя, зокрема неподіленим коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття. Три жмутки віршів розкривають три душевні стани героя. В основі ліричного сюжету – болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням.
Перший «жмуток» – палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Поезії передають трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. ( «Так, ти одна моя правдивая любов», «За що, красавице, я так тебе люблю»). Він присвячений першому коханню Ользі Рошкевич.
Учень
За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце тріпаєсь у грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?
Учитель
Під тягарем життєвих обставин 40-річний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що тікає у нетрі. Особиста любовна драма невзаємної любові, що тричі з’являлася йому, надломила його морально, надірвала душу.
"Другий жмуток" написаний у народнопісенній манері, і більшість його віршів стали дотепер піснями ("Зелений явір...", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", "Червона калино, чого в лузі гнешся?..", "Ой ти, дубочку кучерявий..."). Поет намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням.Поезії цього жмутку присвячені Юзефі Дзвонковській.
Третій «жмуток» – розв’язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Провідним мотивом поезії третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням ( «Пісне, моя ти підкреслена пташко…», «І ти прощай» ). Цей жмуток поет присвятив Целіні Зигмунтовській .
У кожного поета є найщиріші й найліричніші вірші. Це поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Дуже не хочеться, щоб І. Я. Франко був для нас лише Великим Каменярем і вічним революціонером. Адже він був надзвичайною людиною. Жив на землі, прагнув великого кохання, закохувався, страждав, розчаровувався… ».
Проблемне питання:
Проводир мас» не повинен піддаватися «мінорним настроям
Учитель
М.Коцюбинський якось написав: «У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя». Це такі легкі, ніжні, ліричні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш кому віддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв. У жмутках «Зів’ялого листя» Франко навіки лишив найсокровенніше».
Учитель
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання мрій уткана із основ
Сріблястих, мов метелик підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвіло свіжий гай…
Хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання Івана Яковича?
Ольга Рошкевич. Не судилося цій парі бути разом. Батько Ольги відмовив Франкові в заручинах. Це було величезним ударом для нього. І лягли на папір сумні слова:
Нема голубки! Тільки яструб в’ється!
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Та від цієї заборони кохати Франко не перестав, а, навпаки, ще дужче полюбив. «Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз сильніше, сто раз глибше, сердечніше», – писав Франко до неї у листі.
Із листів Ольги до Івана
Ольга: Я не могла тобі писати, але хіба я мовчала? Невже Ти не вірив мені?
Іван: Вірив. Але не міг повірити в своє щастя. Я не знав людської ласки… ти перша збудила в мені се почуття, і я злякався… я боявся помилитись в собі і мучився, плакав на самоті, щоб ніхто не бачив моїх страждань і не сміявся. Ти перша, що звернула увагу на мене, і я так боявся, щоб ти не подумала, що я не щирий із тобою і не вбила мого почуття легковажністю. Адже я знаю, що негарний, а в порівнянні з іншими, може, і смішний. І я боюся втратити своє щастя, бо, здається умру, коли ти одсахнешся од мене.
Ольга: Милий мій! Та я ж і люблю тебе саме за те, що ти такий… справжній, щирий, розумний, відважний, чесний! Ти просто не знаєш, що ти для мене найкращий, що ти душею своєю, розумом своїм – красень.
«Він любив її усе життя. Так, так, усе життя. Не якихось десять років»,– як запевняв А.Кримський. Ідеал ніколи не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають. Коли чуття брало гору над розумом, усі жіночі образи ставали схожими на Ольгу…
«Але я кажу Вам по совісті, що я любив її так, як тілько я спосібен любити…». — написав І. Франко в листі до М. Павлика про Ольгу Рошкевич, своє перше кохання, «несмілу, як лілею, білу». Хоча до поета «тричі являлася любов». почуття до цієї дівчини він зберіг на все життя. Саме її він хотів бачити перед смертю, щоб заспівати пісню, записану Ольгою в рідному селі, яку вони співали разом у ті щасливі дні. Все своє життя письменник шукав Ольгу в інших жінках.
Перед смертю він переказував Ользі через сестру Михайлину, щоб прийшла попрощатися , але вона твердо й рішуче відмовилася .
Його труну несли перед її вікнами. Ольга підійшла до вікна, відкрила фіранки і тремтячою рукою поблагословила на вічний спочинок.
Ольга – несміла, як лілея біла;
невинна, як дитина;
чиста,
красива,
ідеал,
весна…
Учитель.
Він сплів зі свого болю найкращі поезії. Чи прихильною доля була до Франка, чи ні – судити вам, але вона подарувала йому ще один шанс, надію, сподівання – його друге кохання, яким стала дівчина неземної краси, аристократка, полячка демократичних переконань – Юзефа Дзвонковська. Він вирішує, що після Ольги Рошкевич – Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч з ним. Щиро покохав її, мав намір оженитись.
Слайд
Явилась друга – гордая княгиня.
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна».
Вона не відповіла взаємністю, він страждав. Лише потім довідався про справжню причину, чому так зробила…
Юзефа:
Я була хвора на туберкульоз. Рано чи пізно хвороба мала звести мене в могилу, тому Франко, як і всі інші залицяльники, отримав відмову. Інші не знали нічого. Лише одному Івану я сказала все чисто і відверто.
Учень
Вона жила серед здорових людей, котрі любилися, раділи життю. Вона ж мусила чекати смерті, і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив так само.
Поет намагається забути, вирвати з серця ту, що не відповіла на його любов і принесла йому лише дні страждання. Але це, ой, як нелегко. У його зраненій нерозділеним коханням душі точиться боротьба: бажання забути милу і водночас бачити її хоча б уві сні, і відчути мить щастя.
Гронування: « Юзефа Дзвонковська»
Юзефа – горда,
тиха,
сумна, таємна й недоступна, мов святиня,
хвора на туберкульоз,
осінь.
Слайд
Явилась третя – женщина чи звір?
Глядиш на неї – і очам приємно,
Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Учитель.
Пройшли роки. І ось нове кохання. Воно для Франка було найтрагічніше. Це була поштова співробітниця, яку поет побачив на пошті і запалав до неї великим коханням.
Коли Целіну Журовську через деякий час запитали, чому вона не відповідала взаємністю Франку, жінка відверто, не видумуючи ніяких причин, відповіла, що він їй просто не подобався. Був рудий, а їй подобалися брюнети з синіми очима… І прізвище не подобалося. Не мав грошей і надії на них.
Що любив у цій недалекій, примітивній, обмеженій жінці поет, інтелектуал, високохудожня особистість Франко? На жаль, на це запитання немає відповіді. Бо в тім-то й річ, що любов – загадкове почуття, яке не піддається розуму, а підкорюється голосу серця.
Третя – «женщина чи звір»,
«сфінкс», «мара», «з гострими кігтями».
Зима.
Учитель
Інтимні поезії Франка, за словами Коцюбинського, самі «просяться в музику», багато з них мають народнопісенну основу. Чимало композиторів черпало натхнення в поетичній Франковій криниці, а окремі вірші на слова Франка стали народними піснями.
Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» був покладений на музику у 1956 році і відтоді став улюбленою народною піснею.
Звучить пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»
Ідейний аналіз вірша «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»
Провідний мотив-опис переживань ліричного героя через нерозділене кохання. Очевидно, вірш був написаний під впливом почуттів до Целіни Журовської.
Ідея: любов може викликати не лише радісні почуття, а й сум, горе.
Настрій вірша песимістичний.
Головна думка – кохання – це радість і страждання, це почуття не залежить від розуму й не підкоряється здоровому глузду. У вірші йдеться про красиву дівчину, яка полонила серце ліричного героя.
Вона непривітна, бо не кохає ліричного героя.
Вірш побудований на антитезі ( „Чом твої устонька –тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?”, „ І чом твій усміх - для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта?”, „Ти мої радощі, ти моє горе!” та ін.).
Образ закритої для спілкування дівчини допомагає створити метафора „ з горіха зерня”, „Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче!”. Яскраво доповнюють характеристику метафоричні епітети „Чом твоє серденько – колюче терня?”, „Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?”, порівняння „твоє слово остре, як бритва?”.
Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.
Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.
Що символізує горіх у творі? Багатство для когось, а не для себе
Чому ліричний герой вірша «Ой ти, дівчино, з горіха зерня » каже: «Ти мої радощі, ти моє горе...»?
(Бо вони передають нещасливе кохання. Воно горе, бо почуття юнака не знаходить взаємності, відгуку в серці дівчини, але воно і щастя, бо не може не бути щасливим той, хто любить.)
Висновок: Отже, за допомогою метафор, порівнянь, антитез І.Франко створив образ неприступної красуні. У пісні-портреті розгортається фольклорний образ фатальної любки, зітканий із контрастних метафор. Дівчина, «з горіха зерня» - невеличка і зграбна .
Слайд
Любовна драма надломила Франка морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою. Поет втомився, знесилився. Самотнє життя Франка відважилась поділити Ольга Хоружинська, з якою він познайомився у Києві в 1885 році.
Прийом « Увійди в образ»
Ольга:
Я прийняла пропозицію Франка, хоч і це далося це мені нелегко – всі мої родичі були проти цього шлюбу. До того ж я знала, що він ніколи не скаже, не напише мені того, що писав колись іншій Ользі – Рошкевич. Нехай! Але я нестямно люблю його! Я ж буду тією, хто піде з ним поруч. Буду ділити з ним кусник черствого хліба, буду ділити з ним горе, біду, все… буду його захисником і пристанищем. Зроблю те, на що не наважувалась жодна жінка.
На довгі роки Ольга Федорівна стала для Франка не тільки вірною дружиною, а й справжнім другом, невтомною помічницею.
Поет: «Моїй дружині»
Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій – щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом,
В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я йду дорогою тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив – відвернулися.
Вірна дружина
,справжній друг ,
невтомна помічниця,
захисниця й пристанище для чоловіка.
Учитель.
Тричі Франкові «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтішну тоску» і ліричну перлину – збірку «Зів’яле листя», про яку відомий літературознавець О.Білецький сказав: «Усе, що є в нашій мові найніжнішого, найголубливішого… вклав поет у ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки».
Ми почули щиросердну сповідь великого поета, сподіваємося, що все побачене, сприйняте у цій залі, допоможе краще зрозуміти велич і трагізм постаті Франка, знайде відгук у ваших серцях, зачепить найчутливіші струни вашої душі, ще раз переконає у великій силі кохання, примусить задуматись над тим, що треба дорожити цим почуттям, берегти його, не дати йому згаснути і, коли треба, боротися за своє щастя.
Твори Франка продовжують жити і серед нашого покоління. Сила їхнього почуття нездоланна часом.
Прошу прослухати пісню (звучить «Чого являєшся мені…» у виконанні В.Козловського ). Ваші коментарі
Маємо надію, що ще не раз ми будемо приходити до храму кохання, щоб знову й знову пересвідчитися у незбагненній силі великого почуття і насолоджуватися чарівною красою поетичного слова. До нових зустрічей у храмі Кохання!
Технологія «Мікрофон»
Його дівчина повинна була бути вродливою , щира і розумна , цільної вдачі і передових поглядів , щоб стала для нього і чарівною коханою , і дружиною , і надійним товаришем – однодумцем на нелегкій дорозі життя. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі Його любов до жінки – велична, всеохоплююча, правдива. «Зів’яле листя» може бути чудовим зразком естетики інтимних почуттів.
Кохання було таким сильним, що поетові часом не хотілося жити. Також слід зауважити, що для поета кохання – це ще неповний зміст життя. Поруч з цим почуттям – обов’язок перед державою, народом, самим собою. Отже, інтимна лірика Франка – це лірика глибоких почуттів пристрасного кохання, що підносить героя, оволодіває його думками і почуттями. Це – зойк зраненого серця: така вона ніжна, прекрасна і водночас сумна.
Більше ста літ ця книжка бентежить людські серця. Написана в час найбільших страждань і випробувань, вона правдиво говорить читачам: великий Каменяр був людиною тонких і багатих почуттів; його серце також палало високою земною любов’ю. Великий Франко не побоявся видатися слабким – найбільші таємниці своєї душі довірив світові, нам з вами. Це ознака не слабкості, в якій звинувачували поета окремі сучасники, а духовної сили.
Вчитель: Збірка «Зів’яле листя» - це гімн палкому коханню, одному з найкращих людських почуттів. Поезії виспівані серцем Франка, глибоко западають у душу. Зів’ялі листочки рознесені вітром – це втрачені мрії поета, символ його нерозділеної печальної любові, біль і туга за прекрасним. Тому твори цієї збірки є свідченням великої сили духу. Й сьогодні поезії Івана Франка чарують нас, вивищують, роблять чистішими, духовно багатшими.
Та не слід ототожнювати ліричного героя поезії із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити тільки самого Франка. Душа ліричного героя поезії ніжна, але безвольна. А Франко – це людина, що долаючи негаразди громадські і особисті, залишається борцем.
(– Я вибрала «кохати», тому що краще самому страждати від нерозділеної любові, ніж бачити, як хтось страждає від того, що ти не можеш відповісти взаємністю.
А я вибрав «бути коханим», тому що на світі легше жити, коли знаєш, що десь є людина, яка заради тебе готова на все).
Кохання – свобода , радість , жертва , віра , довіра,гармонія , творчість , натхнення , життя , мовчання , єднання , терпіння , покора , вірність .
Інформаційне гроно: "Яким постає перед нами І.Франко ( за сторінками збірки "Зів'яле листя"):
− закоханий до безтями;
− людина, що страждає від нерозділеного кохання;
− вірний ;
− пристрасний;
− ніжний;
− вразливий;
− стражденний;
− змучений;
− у відчаї;
− зневірений.
Учитель.
Сам Франко писав: «Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини».
Любов – це сила, а сила людини в любові. Владарюючи над душею, очищує її. Підносить людину вище до Бога.
Ми перестаємо любити себе, коли перестають любити нас.
Любов – це те, що буде вічно,
І ні початку, ні кінця,
Любов, як Всесвіт, що магічно
Пульсує в грудях у Творця.
Інтерактивна вправа « Сенкан»
Кохання.
Учитель
Я вам усім бажаю, щоб у душах ваших і серцях завжди леліялося і квітло вічне, велике і справжнє кохання, бо воно творить із людиною дива. Цьому навчає нас сам
І. Франко. Поезії його вічні.
Читайте І. Франка , коли вам сумно чи радісно , коли ви переможений , бо почуття, вкладені автором у рядки поезій настільки сильні , що «сто тисяч літ горіть готові» і зігрівати нас . Кохайте і будьте коханими .
Рефлексійно-оцінювальний етап
Інтерактивна вправа «Мікрофон»
- Який настрій об’єднує вірші ліричної драми «Зів’яле листя»?
- Який мотив об’єднує вірші?
- Чи є засоби подолати хворобливі переживання, спричинені коханням без відповіді?
- Які це засоби? (Повага до близьких людей, улюблена робота)
Домашнє завдання: написати лист героїні