Урок української літератури у 7 класі "Воєнне дитинство" за твором Г. Тютюнника "Климко"

Воєнне дитинство у повісті Г. Тютюнника «Климко»

Мета: продовжувати опрацювання ідейного змісту твору; дослідити, як у творі відображено воєнне дитинство; проаналізувати фрагменти повісті, в яких персонажі виявляють турботу про інших; розвивати культуру зв’язного мовлення, вміння висловлювати власні роздуми про значення доброти і чуйності в людському житті; виховувати в учнів активну життєву позицію, високі гуманістичні почуття; прищеплювати риси чуйності, доброти, щирості.

Обладнання: портрет Г.Тютюнника, учнівські ілюстрації до твору, презентація «Діти проти війни», квітка «Людяності», мультимедійна дошка, фільм «Реквієм із піска».

Тип уроку: узагальнення та систематизація знань

Ідеалом для мене завжди була доброта,

самовідданість і милосердя людської душі…

Г. Тютюнник

Хід уроку

На дошці:

Тема уроку, портрет письменника, епіграф, проблемне питання: «Чому дитина, позбавлена в житті всього, поспішає творити добро?»

Слово вчителя 

Доброго дня! Наш сьогоднішній урок має зовсім невеселе ім’я, а точніше сумне і моторошне «ВОЄННЕ ДИТИНСТВО». Поняття «війна» і «діти» не повинні суміщатися ніколи. І взагалі, краще нікому не знати  цього слова «війна»!

Звертаю вашу увагу на екран і хочу, щоб після перегляду стрічки ви озвучили мені свої відчуття або відгуки.

Перегляд стрічки «Реквієм із піска» («Україна має талант»)

• Які відчуття після перегляду? (сум, гіркота, неспокій, страх, сльози, тривога …)

Складання сенкану до слова «ВІЙНА»

І не даремно, бо страшна війна принесла нещастя кожній родині, і моїй зокрема (розповіді учителя та дітей про своїх рідних під час війни)

Твір Григіра Тютюнника «Климко», над яким ми працюємо кілька уроків, містить страшну правду про війну не менше, ніж ту, що ми зараз побачили і почули. А найстрашніше те, що автор у творі описує долі дітей, їх існування під час ІІ Світової війни. Але і у таких умовах ці діти залишалися добрими і людяними. Сьогодні ми спробуємо дати відповідь на таке проблемне питання: «Чому дитина, позбавлена в житті всього, поспішає творити добро?»

Першим кроком до відповіді буде  завдання, під час виконання якого нам допоможуть ваші малюнки. (виходять автори малюнків і отримують завдання скласти сюжетний ланцюжок за допомогою малюнків)

Тим часом з рештою класу проводиться гейм «Хто говорить ці фрази?»

(на партах лежать листочки, де учні пишуть імена персонажів, а потім перевіряють один одного)

1. «Може б, ти, до мене перейшов? Куди ж тобі тепер діватися? Хто тепер тебе догляне?»                                    тітка Мотя

2. «Ай, добра ж...У-у-у, такої не всяка кухарка зварить. Візьми ж отам у скриньці гостинець».                      дядько Кирило

3. «Хочеш, я тобі італійський кинджал на дорогу дам? Хочеш?...Виміняв на четверо яєць. Вони за їжу і карабіни проміняли б! Я знаю».  Зульфат

4. «Авспіріні, авспіріні пийте, моя ласко. Тричі на день по одній пігулці. Крейди не шкода!»                         аптекар Бочонок

5.  « У нас є вугілля....Більш нічого в нас немає».  діду Горєєву    

6. «Ну годі-бо, заспокойся!  Кармелючок мій мілий!» Наталія Миколаївна

7. «Не треба грошей, носи собі, раз уже ти земляк! »   Швець

8. «Купіть мою хустку, дивіться, яка ловка!» дівчина із Сумщини

9. «То в мене... після великої перерви руки дуже померзли, от воно й хохокнуло».                                      Климко

10. «Житимемо втрьох, будеш нам за рідного сина… У школу тебе оддамо…»                 тітка Марина

Оголошення сюжетного ланцюжка

Склавши малюнок до малюнку вийшла книга «Климко» в ілюстраціях

Пригадавши сюжет та персонажів повісті, я хотіла б запросити декотрих з героїв до нас у гості. Вони допоможуть нам глибше розкрити образ головного персонажа – Климка та дати відповідь на проблемне запитання «Чому дитина, позбавлена в житті всього, поспішає творити добро?» Кожен персонаж після свого висловлювання прикріплює на дошку пелюстку до Квітки Людяності, на якій міститься виділений заклик.

Першим я запрошую вийти до нас д.Кирила – найріднішу людину для Климка

Дядько Кирило: Климко був мені за сина. Допомагав в усьому. Справжній господар: і наварить, і прибере. Та й розумний до наук вдався.  Мені завжди хотілося йому гостинчика принести. Хоч маленького, але з поїздки. Климко завжди мене виглядав з роботи: чи вранці я приходжу, чи ввечері.  На свята старався хлопцеві купити солодощі: морозива, цукерок.

• Люди, будьте милосердними. Виховуйте в собі і в своїх дітей хороші моральні якості. Допомагайте усім і завжди.

(Запитання: Що найбільше ви цінуєте в людях? – працьовитість, доброту, відповідальність за доручену справу.)

Учитель. Надаємо слово аптекарю Бочонку.

Бочонок, аптекар: Усе своє життя я звик допомагати людям у позбавленні хвороб: кому куальцексом, кому аспірину призначу. А кого просто заспокою.  Климка знаю давно. Без жалю віддав гроші, які тримав у кишені, галети і дав життєву пораду: пристати до старенької бабусі в поміч, поки життя налагодиться.

• Хочу сказати усім  людям: будьте уважними, співчутливими один до одного, тримайтеся купи, умійте вибачати.

Учитель. Діти, можливо, у когось є запитання до наших героїв, прошу, задайте їх.

(Запитання.  Скільком  людям   у житті ви допомогли. Чому? – Я їх навіть не рахував, допомагав усім, хто звертався за допомогою, таке моє покликання в житті.)

Учитель. Зульфате, просимо, будь ласка, що ти скажеш нам про свого товариша?

Зульфат.  Климко – це мій давній друг,  однокласник. Він  ніколи мене не  зраджував, не видавав секретів, не ображав, не розпускав кулаків. По натурі він дуже спокійний. Боляче мені було, коли дізнався, що фашистський снаряд зруйнував Климові барак. Потім я шукав Климка, хотів по -товариськи допомогти. Після нашої зустрічі допоміг облаштувати його невеличку кімнату. Дуже добре, що  переїхала до нас Наталія Миколаївна. Життя стало кращим. Для маленької Олі приніс  колиску ще свою.  Дуже вболівав за Климка, коли його довго не було. Бігав на  станцію щодня. Та ось на кінець замаячила його постать. Я кинувся до нього, але враз він упав. Страшно, боляче, словами не передати бій біль.

• Шановні семикласники! Цінуйте своїх учителів, любіть школу, не зраджуйте своєї людяності.

(Запитання. Що найбільше ти цінуєш в дружбі? – вірність, доброзичливість)

Учитель: Послухаємо Наталію Миколаївну.

Наталія Миколаївна.  Повік буду вдячна Климкові, і Зульфатові,які в тяжку хвилину протягнули руку допомоги. Дуже переживали ми із Зульфатом за Климка. Була б побігла за ним, наздогнала, та  куди. Де він пішов? Климка наздогнала ворожа куля … У його торбинці була маленька пляшечка з молоком. Це ж він для Олі ніс. Так можуть вчинити тільки самовіддані сердечні люди. Самопожертва його дуже велика.

• Люди, майте Бога в серці, будьте турботливими, добрими, бережіть один одного. І тоді життя буде прекрасним.

(Запитання. Скажіть, чим  були схожі Зульфат і Климко? – їх об’єднувало почуття милосердя, доброти?)

Учитель. Звертаюся до шевця: «Які спогади у вас про Климка?»

Швець. Дивлюсь на  цього босоногого хлопчину і думаю: «Яке ж складне життя  тобі випало,  хлопчику?», – та й подарував йому взуванку. Хотілося ще й нагодувати його, але грошей у мене не було, бо й сам бідував. Пристроїв хлопчину до жіночки, у якої  була сіль.  Думаю, може, підсобить йому, харч  дасть який – небудь. А може, Климко ще й залишиться в неї. Допомагатиме та й не буде бити ноги по сирій холодній землі.

• Бажаю усім людям думати не тільки про себе, а й про свого ближнього.

Учитель. Тітко Марино, а що Ви можете згадати?

Тітка Марина. Думала собі: “Що людині треба для щасті”. Виходить – дружну сім’ю. Побачивши добру, страдницьку, працьовиту дитину, хотілося всю материнську невичерпану любов передати йому. Климко занадто вдячний. Ще коли перебував у стані хвороби, хотілося йому допомогти по господарству. Він і слово чемне скаже, і пожаліє. Люба дитина. Турбувався за якусь  маленьку Олю і молока для неї попросив. Я дала в дорогу йому солі стільки, скільки він міг донести, і молока для дівчинки.

• Хотілося б, щоб усі люди стали добрішими, мали турботу про свого ближнього, цінували почуття. Може б, і злочинців стало менше. Люди, вмійте знайти зернину любові в собі і подарувати тим,  хто поряд.

(Запитання. Яка риса характеру Климка вам найбільш запам’яталася. Розкажіть. – працьовитість, вірність у дружбі, відповідальність за доручену справу)

Учитель: Я хочу звернутися до автора твору. Григоре Михайловичу, охарактеризуйте, будь ласка, свого героя Климка.

Автор. Я люблю свого героя Климка, тому переконливо змалював чистий світ дитячої душі, якій органічно притаманна потреба жити за законами справедливості, чуйності, доброти. Климко завжди піклувався про інших. Але зла довкола було так багато, що воно не дало маленькому добротворцеві лишитися живим.

Учитель:  Шановний авторе, дозвольте нам по – своєму завершити ваш твір?

(Виступ учнів з варіантами власного завершення твору)

Автор:  Але я бачу, що вам жаль було хлопчика, і ви вирішили змінити хід подій. Чесно кажучи, мені це сподобалося. Але скажіть: (запитує учнів) «Чому ви вирішили залишити Климка живим?»

Учень. Я вважаю, що такі люди повинні жити і приносити радість іншим.

Учитель. Інші думки?

Учні. ….

Учитель Ми ще раз переконалися, що ця повість страшна своєю правдою про війну і красива правдою про благородних людей. І зараз настала мить запросити вийти до нам головного героя – Климка, відверто запитати у нього

• Скажи, Климе, як тобі, такому бідолашному хлопцеві, який втратив все: і рідних людей, і домівку, вистачало сил жити і думати про інших, перейматися горем інших людей?

Климко Знаєте, хіба одному мені було важко? Хіба легше було маленькій Олі, якій треба було молока, бо вона немовля. Або дівчині, яку я зустрів у Слов'янську на базарі, яка пробиралася із Донбасу до рідної мами на Сумщину. Хіба вона заслуговувала потрапити до фашистського полону? Тоді всім було нелегко – і дорослим, і дітям. А коли допомагаєш іншим, здається і свого горя не помічаєш, і з'являється сенс у житті. Треба ж для когось жити і бути комусь корисним. А ще краще не знати взагалі, що є така біда і лихо, як війна (під презентацію «Діти проти війни» Климко зачитує вірш)

Всі діти кажуть «Ні війні».

Всі діти кажуть «Ні війні»,

Бо хочуть жити в мирі,

Щоб сонце сяяло в горі,

І всі збувались мрії.

Всі діти кажуть «Ні війні»,

Бо хочуть бігати і гратись,

До школи в вересні піти,

А не від пострілів ховатись.

Всі діти кажуть «Ні війні»,

Бо хочуть в повній жить сім’ї,

Щоб не з війни, а із роботи,

Щоденно тата дожидати.

Всі діти кажуть «Ні війні»,

Бо хочуть завжди посміхатись,

Не бачить сліз у мами на очах,

Від вибухів не прокидатись.

У небі щоб літали лиш птахи,

А не військові літаки,

Тому всі діти України

Разом говорять «Ні війні»!

Учитель: Дорогі діти, я теж бажаю вам завжди жити під мирним небом, я думаю, що наш урок не залишив вас байдужими. Зараз наостанок подаруйте один одному часточку свого тепла, потріть долоньки і передайте тепло один одному. А я вам подарую кожному квітку людяності (учитель роздруковує  заздалегідь таку ж квітку, як на дошці, тільки в зменшеному вигляді). І пам’ятайте завжди кожну пелюстку з настановою. (Звернути увагу на епіграф). І нехай ідеалом для вас, як і для Григіра Тютюнника, завжди буде доброта, самовідданість і милосердя людської душі у всіх її проявах.

Оцінювання учнів.

Домашнє завдання.

Написати твір-мініатюру «Я хочу мати такого друга як…».