Урок української літератури в 10 класі.Михайло Коцюбинський. «Гармонійний талант художника громадянина» (Сергій Єфремов)

Урок №                                              література   10 клас

Тема. Михайло Коцюбинський. «Гармонійний талант художника громадянина» (Сергій Єфремов)

Мета: У процесі роботи на уроці учні мають усвідомити, якою яскравою в історії нашої літератури була ця сторінка українського письменства, внаслідок роботи на уроці учні повинні збагнути, чому Коцюбинський є однією з найяскравіших постатей в українській літературі. Розвивати вміння працювати над складанням конспекту прочитаного; полікультурні, соціальні, комунікативні компетенції. Виховувати почуття патріотизму, бажання збагачуватись духовно.

Хід уроку

1. Оголошення теми, мети та очікуваних навчальних результатів, мотивація навчання школярів.

«Од українського реалізму взяв він твердий певний ґрунт і прозору ясність думки; од французького натуралізму – тверезий погляд на небоязке шукання потрібної йому краси всюди, куди тільки може око художника зазирнути. Але ж од себе додав сюди своєї власної найкоштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, аристократизм духа і невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу – це вже самому Коцюбинському належить, це його власне, не позичене добро», – так писав відомий літературознавець Сергій Єфремов про Михайла Коцюбинського, із життям і творчістю якого ми розпочинаємо на сьогоднішньому уроці більш глибоке знайомство.

2. Вивчення біографії Михайла Коцюбинського.

Глибоким зором і пером топким

Він слугував народові своєму.

Боліючи душею разом з ним.

М. Рильський

Лекція вчителя. Упродовж усієї лекції учителя та перегляду відеоролика учні (за вибором): складають психологічний портрет митця, або заповнюють кросворд (додається).

У тому дивовижно багатому на літературні таланти часі на межі двох віків (XIX і XX) ім’я Михайла Коцюбинського було зорею першої величини. Ще за життя письменника його називали видатним, читали, захоплювалися, знали не тільки у високих літературних колах. Доля його творів попри все була щасливою, бо, незважаючи на жорстку цензуру, вони друкувалися й були перекладені на кілька європейських мов. А сам Коцюбинський мав багато прихильників свого таланту, доброзичливців, щирих друзів. І не лише тому, що володів особливим письменницьким даром. Він був незвичайною людиною. Всі, хто його знав, говорили про це.

• Син великого композитора Миколи Лисенка Остап, відомий в Україні як музикознавець, згадував: «Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на все життя. Чехов колись писав, що все в людини  повинно бути прекрасним: і обличчя, і думки, і одежа. Саме таким був Коцюбинський».
• 3 повагою і любов’ю ставилися до нього учні, яких він навчав, селяни, з якими вів сердечні розмови, колеги по праці й творчості. Ось згадка Єлизавети Ракші Мельникової, в родині якої молодий Коцюбинський працював приватним учителем – готував трьох дітей до гімназії: «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам учитись з ним було легко і приємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, ай вихователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори, і тим розвинув нашу любов до України. Дякуючи Михайлу Михайловичу, я дуже полюбила все українське: носила український костюм, співала українських пісень, зацікавилась побутом селян...»

Серед селянства тримав себе просто, любив пожартувати, з ніжністю ставився до дітей. Розпитуючи про життя, усе записував у свою книжечку: значення діалектних слів, різні історії, народні пісні та прислів'я.

• Письменник Микола Чернявський, який був у дружніх стосунках з Коцюбинським, писав: «Він умів нікого не ображати і скупчувати на собі симпатії й ласку людську. Умів розгледітись і розібратись в різних обставинах... І він завжди щиро обурювався проти людей нетактовних і запальних».
• Чернігівська вчителька Ольга Дорошенко наголошувала: «Дуже проста і мила людина в своєму поводженні, він завжди одягався у звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно. Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина... завжди повинна бути пристойно і охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства.»

Сучасники найчастіше зустрічали Коцюбинського в костюмі світлого кольору. Любив усе світле.

• У своєму спогаді літературознавець Михайло Мочульський відзначає: «Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова. Колір обличчя в нього був смуглявий. Риси – тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливим очі: невеликі, чорні, блискучі, як гарячі вуглинки. Зросту він був високого, худощавий».

Фотографії та відомий портрет роботи Михайла Жука так і передають зовнішність письменника.

• А ще він захоплювався квітами. Дочка письменника Ірина підкреслює: «Він любив квіти, з захопленням вивчав їх. Ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок (у Чернігові), яких тільки квітів не було: під вишнями біля веранди голубіли цілі озерця барвінку. Кущі спірею з тонкими гілочками, вкритими ніжним білим цвітом, нагадували вінок нареченої. Рожевий мигдаль наповнював повітря солодким, гіркуватим запахом. Алеї садка обсаджені каштанами, липами, березами, кленами. Під парканом, уздовж усієї садиби, стоять тринадцять високих тополь. Батько дуже любив садок і разом з матір’ю насаджував дерева і квіти».

• Письменник Денис Лук’янович, захоплюючись, як і всі інші, людяністю, делікатністю й тактом Коцюбинського, свої враження про нього підсумував словами: «Лише такий естет у житті, як він, міг стільки краси внести у свої твори».

Ми зустрічаємо цю красу в його описах землі і неба, співу пташок, шепоту трав. Неперевершено передав Коцюбинський біль і радість, любов і ненависть. Душа його була такою чутливою, що до неї озивалися не лише люди і птиці, а й морська хвиля, камінь, стежка в житі, хмара в піднебессі, золотоволосе сонце.

І цей аристократ духу, інтелігент високої проби народився і виріс не в палаці, а в небагатому будинку дрібного урядовця, в багатодітній родині. І докладніше про це дізнаємося з відео, здійснімо уявну мандрівку сторінками життєпису Михайла Коцюбинського (перегляд відео).

• Тож яким постав перед вами Михайло Коцюбинський? (Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити… До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль… Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант…)
• Якими цікавими фактами з життя і творчості митця ви можете доповнити портрет Коцюбинського?
• Які вислови видатних людей чи самого М. Коцюбинського можна взяти за лейтмотив уроку?

Доповнення та підсумкове слово учителя. Уже згадуваний нами приятель родини Чернявський писав: «Коцюбинський любив життя і вмів користуватися ним. Жив він у гарному й сприяючому оточенні. Був центром своєї сім’ї, її душею. Багато він давав сім’ї, але й багато мав од неї. Все було пристосоване для того, щоб «таткові»... було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями, коли він сам не захоче того. Правда, він дуже любив свою сім’ю, й інтереси кожного члена її – дорослого й малого,  їх горе й радощі він завжди носив у своїй душі. Але його інтереси – інтереси вищого порядку, як людини вищих здібностей: письменника й поета – свято зберігались сім’єю».

У родині Коцюбинського було четверо дітей, з ними жила сліпа мати Михайла Михайловича, господарство вела невтомна тьотя Ліда, сестра письменника. Всі вони берегли спокій і добрий настрій свого дорогого улюбленця. Друзі, які знали ціну талантові Коцюбинського, допомагали матеріально. Часто це робив, зокрема, відомий меценат Євгеній Чикаленко.

Однак, як не дивно, митець почував себе самотнім, казав про це близьким, друзям, писав в одному з коротких психологічних етюдів: «Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа. Завжди і всюди чую її любимий приспів: – А ти самотній!..»

Очевидно, подібне відчуття переживає кожна справді талановита індивідуальність. Тому треба з розумінням ставитися до цього.

Немає потреби наголошувати на патріотизмі видатного митця, на його українських настроях. Бо кожним своїм подихом, словом, громадською та літературною діяльністю він служив Україні, її культурному та суспільному розвиткові. Вже та обставина, що в умовах приниження і переслідування всього українського, в умовах «не престижності» української мови він творив велику літературу України, говорить сама за себе. В його творах – душа України, чарівність її землі, біль за її майбутнє, за щастя окремої людини.

ІІІ. Домашнє завдання.

*** Подумати: у чому своєрідність особистості Коцюбинського і за що його називають Сонцепоклонником?

IV. Підсумок уроку, оцінювання роботи учнів.

Рефлексія. « Відкритий мікрофон».

• Яка особистісна значимість цього уроку простежується конкретно для кожного з вас?