Урок української літератури в 10 класі. Урок-дослідження. Психологічна характеристика внутрішнього світу головного героя новели М.Коцюбинського «Intermezzo».

Урок №                                                                     література 10 клас

Тема. Урок-дослідження. Психологічна характеристика внутрішнього світу головного героя новели М.Коцюбинського «Intermezzo».

Мета: допомогти учням зрозуміти глибокий філософський зміст твору; розкрити особливості новели М. Коцюбинського; розвивати монологічне мовлення учнів, образне мислення, фантазію, вміння висловлювати власну думку; виховувати естетичний смак, любов до краси природи, рідної землі.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Спочинь душа моя, спочинь, із виру вихлюпнись на плеса,

Розрайдужся до піднебесся, розвіявши собою тінь…

Вчитель. Це слова чернігівського поета Василя Буденного, які він присвятив невмирущому «Intermezzo». Дані рядки допомагають нам настроїти струни нашої душі, зазирнути у внутрішній світ художника слова М. Коцюбинського, відчути гармонію і дисгармонію життя, які заповнюють душу письменника. Хто з вас вдома спробував дати відповідь на питання: «Чому твір М. Коцюбинського присвячено Кононівським полям, у чому їх роль, яка їх заслуга?» (міркування)

                                                    Він ходив полями і гаями,

Він любив, він жив, горів, творив.

М. Рильський

Учитель. Давайте і ми пройдемося кононівськими полями і спробуємо зрозуміти те, що відчув ліричний герой новели М. Коцюбинського «Intermezzo».

• Хто ж він – ліричний герой новели «Intermezzo»? (Це, очевидно, сам Коцюбинський, але не лише він. Багато відчуттів, описаних у новелі, знайомі кожному). Отже, глибоке проникнення в канву твору допоможе краще зрозуміти душу митця, витоки художньої літератури. Сергій Єфремов назвав ліричну новелу «Intermezzo» «поемою душі». Справді-бо, зміст новели – своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця. Цей твір, можливо, Коцюбинський писав передовсім для себе, а не для читачів. У психологічно важкий період свого життя йому потрібно було прислухатись до власної душі, розібратись у собі самому, вийняти біль із серця і вилити на папір, звільнившись від нього. Водночас і нам з вами він відхилив завісу творчої таємниці і дав змогу хоч трохи зрозуміти: що керує діями письменника, його почуттями і помислами; що робиться в його душі; як у ній співіснують щастя і горе; як митець бачить світ?
• Це і є метою наших найголовніших досліджень на даному уроці.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

• Що ви можете сказати про героя твору – оповідача? (Це людина високої духовної культури, інтелігент-демократ. Він має розвинене естетичне почуття, добре розуміє красу і велич природи – сонця, землі, неба й симфонії поля. Це митець і філософ, бо вся розповідь пройнята філософськими роздумами).
• Прислухаймося до них. Робота з текстом: читання, коментар.

Учитель. Михайла Коцюбинського називають «малярем», тонким живописцем людської душі та природи. Дійсно, це людина, яка відзначалася тонко розвиненою естетичною чуйністю до доброго, він любив добро любов’ю художника. У нотатках до книги «Пам’яті душі», сам Коцюбинський писав: «Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квіти – хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти!»

Сьогодні ми торкнемося струн душі геніального письменника.

• Які асоціації у вас виникають зі словом душа? (Асоціативний кущ) Отже, душа – це внутрішній стержень людини, її людське я. І в даній оповіді це «Я» нерозривно пов’язане з природою, що сіє в душу тепло, надію, щирість.

ІІІ. Основний зміст роботи

• Дійсно, природа – це те, що додавало натхнення виснаженій душі письменника. Будучи з дитинства хворобливою дитиною, він дуже цінував життя, прагнув знайти у ньому лише прекрасне, навіть там, де важко. Син у спогадах про батька напише: «Він був людяним, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу». За словами П.Тичини, письменник залишив нам найвищий заповіт: ніколи не розминатися з людиною. Саме людина стоїть на вершині кожного твору автора. І, здійснюючи дослідження внутрішнього світу головного героя новели, ми маємо з’ясувати: чи тікає герой від суспільства, чи це був лише тимчасовий пере­починок на Кононівських полях, під час якого герой очищує душу, приймає в неї золотий засів (проблемне питання записується в зошити).

• Спробуймо відновити всі переживання, думки ліричного героя. Знову пройти його стежками.

Хід дослідження

Сюжет новели починається стислим повідомленням про те, що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні міркування, самоаналіз. Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити думку про залежність окремої особи від суспільства.

• Як ви уважаєте, чи є правомірною думка багатьох дослідників про те, що у вищезгаданих фразах роздуми М. Коцюбинського про місце й роль письменника в суспільстві? Даючи відповідь, зважте на життєву основу новели.
• Що ж стомило героя, в чому його трагедія? (Так, душа переповнена людським горем, вона більше не спроможна сприймати і відчувати чужу істоту. А трагедія ліричного героя полягає в тому, що він стомився від людей, але водночас не може бути без них. Він, мов губка, вбирає в себе людське страждання. «А врешті – хіба я знаю, де закінчується власне життя, а чуже починається?» Для нього немає власного «Я» – є лише одне ціле. Тому так важко, залишивши все, втекти від людей).
• Чи була це втеча? (Після перших рядків важко сказати. Здається, ніби справді герой тікає, тікає якнайдалі, щоб про все забути. Йому важко слухати розмови в потязі, важко чути постійне «треба, треба». Отже, тікає!)
• Але перші враження можуть бути оманливими. Давайте простежимо далі.
• Що ж ми помічаємо в душі героя? (Не просто втому, а стрес).
• З чого це видно? (Згадаймо перші хвилини перебування героя у кімнаті. Він збайдужів до людей: звістку про повішених заїдає стиглою сливою (це досить вагома деталь для імпресіоністичного твору). А довідавшись про страту людей, лише ліниво позіхнув. Душа вже перенасичена стражданнями, вона нічого не може вбирати в себе, інакше – загине).
• Що ж здивувало героя у перші хвилини приїзду? (Абсолютна тиша, коли він почув навіть калатання власного серця. Не може бути такої тиші! Ні, вона є! Ось вона! Нарешті знайдено те, чого так бажалося в останні дні. Приходить заспокоєння, «утома» повільно залишає героя, зникає і нервове виснаження. «Так було тихо, що мені соромно стало калатання власного серця»).
• Отже, серед нив приходить заспокоєння. Але абсолютного зцілення поки що немає. В якому епізоді твору це помічаємо, що змусило насторожитись? (Це сталося серед нив. Ліричний герой милувався стиглим колоссям, слухав спів жайворонка, простягав долоні до сонця. І раптом несподівана тінь на землі. Невже це знову людина знайшла його і тут? Відкрита душа для вбирання проміння сонця раптом щільно зачинила свої дверцята. І з якою полегкістю зітхнув ліричний герой, переконавшись, що це лише тінь від хмарини. І знову спокійні дні потекли серед степу).

Зачитування уривка: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені» і коментар.

• Отже, можна зрозуміти, що душа героя заспокоїлась, настала рівновага. Доведіть, що герой знову здатен повернутися до людей. (Яскравим доказом цього може бути зустріч з людським горем (селянином). Вони зустрілися, стояли мовчки і хвилину дивилися один на одного. Ліричний герой ніби перевіряє свою готовність повернутися до людей, випробовує наше терпіння. Здавалося, треба тікати, адже знову до митця зближаються страждання. Йому самому не віриться, що він може знову перейматися людським горем. Не віриться і нам, бо ще зовсім недавно була «стигла слива», «легке позіхання», «тінь від хмарини». Але раптом лунають слова: «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім... Погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори, говори...»).
• Чи можна вважати цей епізод новели кульмінаційним? (Так. Сповідь селянина передано болючими імпульсами, які сприймає митець до глибини душі: «П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка», «Раз на тиждень б’ють людину в лице», «Найближча людина готова продати», «Між людьми, як між вовками»).
• Як сприймає цю інформацію письменник? (Вона його вже не лякає. Він готовий іти між люди. «Вже натятися ослаблені струни, вже чуже горе може грати на них!»)
• Як ви розумієте слова: «Погаси сонце й засвіти друге на небі»? Про що це свідчить? (Це свідчить про повне нервове і настроєве відродження ліричного героя, готовність його до праці, творчості. Кінцевий акорд є мажорним, оптимістичним. «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...»)
• Ось ми й знайшли ключ до розгадки дійових осіб у новелі «Intermezzo». Що ж було сценою для їх взаємодії? (Це душа героя з її болями і радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів).
• Які зміни відбулися у свідомості оповідача?  Отже, простеживши психологічні зміни в душі героя, відтворіть їх.
• Спробуймо накреслити лінію психологічних змін у душі ліричного героя. (І-група – у вигляді словесної лінії. ІІ-група – у кольоровій гамі. ІІІ-група – у вигляді плану з  використанням  цитат.)  

Утома          Стрес         Інтермецо          Рівновага           Спроможність     сприймати горе

Чорний Сірий   Синій         Зелений         Жовтий        Золотий                                                      Білий

                                  План

1. Втома.
2. Втеча – Дорога.
3. Тиша – пітьма і крок до світла й голосу.
4. «На небі сонце – серед нив я».
5. Спокій входить у душу.
6. «Сонце! Я тобі вдячний».
7. Відчуття зв’язку з землею.
8. Про що співали жайворонки?
9. Передчуття змін.
10. Зустріч з селянином.
11. Прощайте, ниви.

Учитель. Отже, як бачимо, інтермецо займає в цьому ланцюжку центральне місце. До нього є утома, стрес, і лише після цього приходить рівновага. Герой не тікає від суспільства, без якого його життя втратить будь-який сенс, він лише набирається сил. Дайте відповідь на проблемне питання нашого уроку: це була не втеча, а інтермецо – тимчасовий перепочинок, під час якого приходить заспокоєння.

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап

Рольова гра. Учні запитують «Коцюбинського», що змінилось у його житті після відвідання Кононівки?

Обговорення читацьких вражень. Ніна Горик, письменниця, вчитель, писала, що зміст новели – це «своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця».

• Висловіть щодо цього власну думку.
• Чи змінилися у вас враження від новели, якщо порівняти з враженнями після першопрочитання? Як саме?
• Як ви ставитесь до краси природи?

Лише у природі є гармонія, яку постійно шукає людина. Без цієї гармонії в душі немислиме нормальне існування. Втому, стрес, депресію можна перемогти, зцілитись – для цього потрібно йти до природи.

Часто ми проходимо повз красу, не помічаючи її. А Коцюбинський міг у буденному побачити красиве і передати засобами художнього слова.

Письменник був справжнім живописцем-акварелістом. Він справді вмів малювати й фарбами. Але можливості художнього слова набагато ширші порівняно з живописом. Живописець фіксує один момент, а майстер слова може намалювати картину у змінах, у розвитку.

V. Підсумок

Михайло Коцюбинський, великий сонцепоклонник, написав оду життю, сонцю, природі. Він зумів глибоко пізнати суперечності людської душі, знайти правильний вихід. У цьому творі розкрилася майстерність Коцюбинського як імпресіоніста і як новеліста. Він ще раз підкреслив неможливість втечі від суспільства. І сам автор ніколи не тікав від людини, навпаки, йшов їй назустріч, відкривав для неї свою душу, через те так рано пішов із життя.

Впустіть це сонячне проміння в свою душу, хай і для вас сьогоднішня мандрівка стане своєрідним інтермецо, хай і ваші душі співають без жодної фальшивої нотки.

VІ.  Домашнє завдання.

• Прочитати твір «Тіні забутих предків».
• *** Підготувати доповіді про фольклорно-етнографічні джерела повісті.