Урок української мови в 7 класі. Тема: Розвиток мовлення. Підготовка до написання твору дискусійного характеру.

Урок української мови в 7 класі.

Тема: Розвиток мовлення. Підготовка до написання твору дискусійного характеру.

Мета: познайомити з поняттям дискусія, навчити учнів відмовлятися від стандартних способів мислення, розвивати креативне та критичне мислення, уміння зв'язно висловлювати  думки, виховувати толерантність.

Обладнання: тлумачний словник, таблиця, капелюшки, тексти для читання.

Хід уроку

Двоє людей, які прагнуть

зрозуміти одне одного,

мають спочатку суперечити

одне одному.

Г. Блашар, Французький філософ

І. Оголошення теми та завдань уроку. Словникова робота

(слова написані на дошці)

-Толерантний-терпимий до чиїхось поглядів, чиєїсь поведінки тощо.

- Дискусія - групове обговорення проблеми, питань або й кола питань з метою віднайти правильне рішення.

- Опонент-той, хто протиставляє, заперечує.

- Аргумент-доказ.

ІІ. Сприйняття й засвоєння вивченого матеріалу.

1. Спочатку була казка (інсценізація казки « Казка про мудрого Капелюха» ) (додаток 1)

2. Поділ на групи «Думаючий капелюх»

3. Пояснення учителя.

План твору дискусійного характеру (на дошці) - записати в зошит.

І. Суть виступу: стислий перелік думок, які висловлюються різними людьми щодо певного явища (заявленого в темі твору).

ІІ. Суть викладу: висловлення власної думки автора твору  стосовно цього. Аргументація думки:1..., 2…, 3….

ІІІ. Аргументи на підтвердження думок та оцінок автора  (можна додати спростування думок його опонентів)

ІV. Суть висновку: саме тому автор твору вважає.

4.Тренувальні вправи.

«Чи потрібна сьогодні шкільна форма?

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Ознайомлення з темою твору дискусійного характеру «Чи потрібна українським дітям лялька Барбі»

2. Читання мовчки тексту «Найвідоміша білявка сучасності - лялька Барбі» (додаток 2)

3. Ознайомлення з вказівками роботи для кожної групи (додаток 3)

4. Робота в групах.

5. Слухання думок кожної групи.

ІV. Підсумок уроку.

1. Усний твір дискусійного характеру. (Щодо...(вказується предмет обговорення) висловлюються різні думки... Хтось стверджує, що... Хтось переконаний в тому, що... Можна прочути й те що... А ж уважаю, що...)

2. Оцінювання діяльності роботи учнів на уроці.

3. «Мозковий штурм»

Обговорення питання «Яка ж лялька потрібна українським дітям?»

IV. Домашнє завдання.

Усний твір дискусійного характеру.
Додаток 1

Жив собі старий мудрий Капелюшник. Не було у нього нічого, крім кольорового фетру. А ще він мав золоті руки й прекрасну мудру душу, тому дарував людям дещо більше за головні убори — капелюхи, кепки, панами й чепчики.

Просвітленими та одухотвореними, рішучими й сильними духом виходили з майстерні старого Капелюшника люди, адже в капелюхах, які він творив, таїлася велика таємниця великого майстра!

Минули роки, і пішов у інший світ старий Капелюшник, залишивши шістьом синам майстерню, обрізки кольорового фетру та шість різнокольорових капелюхів: білий, чорний, червоний, зелений, жовтий і синій.—Мабуть, це і є те незвичайне замовлення, над яким так натхненно працював усе життя батько, — вирішили сини Капелюшника.

— Певно, невдовзі з'явиться і замовник, який щедро розплатиться з нами за батькову роботу. Ми поділимо гроші та заживемо в достатку та щасті...

Але приходу таємничого замовника брати не дочекалися. Робити нічого, треба ділити батькову спадщину — розбирати капелюхи та облаштовувати життя.

—Я візьму капелюх білого кольору, — заявив старший син. — Він такий вишуканий, такий прекрасний, у ньому я буду величатися на балах та прийомах. Він засвідчуватиме моє шляхетне походження. Бо хіба ж то велика честь — бути сином простого капелюшника?Володар білого капелюха став відомим чиновником. Факти, цифри, хроніка подій — ось що було для нього важливішим над усе на світі. Через свою об'єктивність, правдивість і незворушність він мав повагу людей. Але холодом віяло від нього, здавалося, емоції почуття втрачені ним назавжди. Чудово відлагоджена машина, а не жива людина ходила землею...

—А я обираю чорний капелюх, — сказав другий син. —Він не менш елегантний, ніж білий пасує до будь-якого вбрання та події, у ньому буду водночас суворим, солідним та вишуканим. Господар чорного капелюха все починає бачити... в чорному кольорі. На сонці він шукає плями, у людині його

дратувала її тінь, а ранок в сприймав за передвісника неминучого вечора. Часто така критичність рятувала його від поразки й краху в справах, але саме вона позбавила його радості життя. Недоступним стало для нього замилування сонячним ранком й співом птахів не мав він задоволення від спілкування з людьми та краси природи, а найголовніше — від власних переживань і вчинків. І це, звичайно позначилося на його характері. Завжди похмурим та невдоволеним став господар чорного капелюха.

—Нехай моїм капелюхом стане червоний, вигукнув третій брат. — Я давно мріяв вирізнятись із натовпу, завжди хотів бути в центрі уваги, щоб мною милувались і захоплювали жінки! А в цьому капелюсі я буду так вродливий! Відтоді власником червоного капелюха опанували емоції. Радість і сум, страх і гнів, задоволення й розчарування володіли його душею. «Яка безпосередня та щира людина!» захоплювались одні. «Наче мала дитина, і живе почуттями», — казали інші. Він страждав, радів, любив і ненавидів, захоплювався співчував. Але часом не міг розпізнати свої емоції й почуття, розібратись в їхніх причинах, не знав як їх проявляти, і аж ніяк не міг ними керувати. Найдивовижніше, що не лише світ залишався, нього загадкою, часто він не міг зрозуміти сі самого! Такий загадковий та непередбачуваний він привертав увагу жінок і друзів, але дуже швидко вони розчаровувались у ньому, оскільки він не був вірним і відданим.

—А я обираю собі жовтий капелюх, — мовив четвертий брат. — Жовтий колір — колір сої-світла, радощів і багатства, це так чудово! Може володіючи жовтим капелюхом, я зможу сі щасливим? Чоловік у жовтому капелюсі радів сонцю кожному дню, відкрито йшов назустріч пригодам та відкриттям. Ніщо не лякало його, не зупин адже попереду він бачив лише світло, доброту теплоту людських сердець. Така наївність не підводила його, але ніщо не могло приголомшити цього оптиміста. У звичайному камені він бачив дорогоцінні кристали, у росинці — сонячну веселку, а в повсякденні — дива. «Мрійник, романтик, не від світу цього, дурень безсрібник», — шпетили його одні. «Багатої душі людина, — захоплювалися інші. — Багатий він чи бідний — хіба нам про це судити». Зелений капелюх нагадує мені весняний луг і широку та безкраю злітну смугу, широку та безкраю, яка дарує можливість, польоту. Тисячу разів я літав уві сні над зеленою прекрасною Землею, можливо, зелений капелюх допоможе здійснитися моїй мрії, — задумливо проказав п'ятий син.

Власник зеленого капелюха опинився... у дивовижному світі творчості. Усе, що він бачив, чув, відчував, перетворювалось на поезію та музику, картини та скульптури, романи, повісті, оповідання, п'єси для театру й сценарії для кіно. Його талантом захоплювалися люди, знаходячи в його творах відповіді на свої запитання. Але як часто він, живучи в світі творчості, опинявся беззахисним перед суворою дійсністю, виявляв непристосованість до життя в реальному світі!

—Мені залишився синій капелюх, і я дуже цьому радий. Синій колір — колір безкраїх морських та небесних просторів. Осягнути їхню глибину й висоту — ось моє покликання. Чи вистачить на все задумане сил, рішучості й часу? — промовив шостий син Капелюшника. Володар синього капелюха став філософом і вічним мандрівником. Він ходив тільки йому відомими шляхами,

орієнтуючись на лише йому відомі знаки й символи, не відхиляючись від мети, не поспішаючи та не уповільнюючи своєї ходи. Помічаючи й розуміючи багато чого, він бачив те, що було найважливіше. Саме ця якість давала йому змогу спуститися на морське дно й піднестися в небесну височінь. «Щасливий чоловік досягнув, чого хотів», — казали одні. «А чи зможе він поділитися своїми відкриттями, знахідками, думками й почуттями з іншими, щоб спонукати їх до відкриттів, звершень і перемог?» — сумнівалися інші. На це запитання не було відповіді...

Настав день, коли сини Капелюшника знову зійшлися під дахом батьківської майстерні. Довгі зимові вечори провели вони в розмовах про свої досягнення і втрати, про отримані життєві уроки. Лише тепер брати почали розуміти, яке багатство залишив їм у спадщину великий майстер. Кожному захотілося приміряти капелюх іншого, щоб стати неупередженим, уміти бачити погане й гарне, не боятись своїх почуттів, навчитися творити й невідступно йти до мети.

Додаток 2