Урок "Валентність. Визначення валентності".

Відділ освіти Нікопольської райдержадміністрації

Капулівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка уроку

з хімії

на тему:

«Валентність. Визначення валентності за формулами хімічних сполук.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розробку уроку виконала

вчитель хімії, вчитель І категорії

Копаниця О.І.

 

2016 – 2017 н.р.

 

Тема. Валентність. Визначення валентності за формулами хімічних 

            сполук.

Мета: сформувати поняття про валентність елементів;

            сформувати вміння визначати валентності хімічних елементів за

            формулами бінарних сполук;

            навчитися визначати можливі валентності елементів за Періодичною

            системою;

            виховувати науковий підхід до розв'язування проблем.

Обладнання: Періодична система хімічних елементів, кулестержневі моделі,

                         роздатковий матеріал.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Базові поняття і терміни: графічна формула, валентність.

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда за усними запитаннями домашнього завдання. Учням, які відповідають, додатково ставлять теоретичні запитання.
2. Гра «Хрестики-нулики».

а) закресліть прості речовини.

Сu	Cl2	SO3
CuCl2	O3	H3PO4
HCl	CCl	Na

б) закресліть складні речовини

CuO	Cl2	S8
CuCl2	SO3	H2SO4
H2	CCl4	Na

 

IV. Мотивація навчальної діяльності

      Ви вже навчилися записувати хімічні формули, які відображають кількісний та якісний склад речовини, але хіміки використовують ще один вид формул – графічні або структурні. Ці формули показують будову речовини.

Завдання: прочитайте молекулярні формули речовин, охарактеризуйте їхній якісний і кількісний склад, визначте схожість та відмінності:                      

                                 HCl, H₂S, NH₃, CH_4.

Графічна формула – формула, яка відображає порядок зв'язку між атомами.

                                                                                                Н

                                                                                                │

Н ─ Сl         H ─ S ─ H               H ─ N ─ H                 H ─ C ─ H

                                                             │                                │

                                                             H                                H

 

Демонстрація: учитель демонструє учням куле стрижневі моделі молекул 

                           речовин, про які йшлося, та на цих прикладах ще раз пояснює 

                          матеріал.

Проблемне запитання: чому атоми Хлору, Сульфуру, Нітрогену, Карбону містять різну кількість атомів Гідрогену?

 

V. Вивчення нового матеріалу

 Одна з основних властивостей атома – це здатність утворювати хімічні зв'язки. Атоми різних елементів можуть утворювати певне число зв'язків. Ця властивість пояснюється валентністю.

Валентність – здатність атомів утримувати певну кількість інших атомів.

Тобто валентність Хлору – І, Сульфуру – ІІ, Нітрогену – ІІІ, Карбону – IV.

Яка валентність Гідрогену?

Учні визначають, що вона дорівнює І.

Як визначити валентність?

Для цього потрібно знати правила визначення валентності.

Робота з картками роздаткового матеріалу.

Завдання: визначити валентність елементів у бінарних сполуках (бінарні

                  сполуки – це сполуки, що складаються з двох елементів).

K₂S, CuO, Ba₃N₂, HBr, FeO, Fe₂O₃, CaI₂, AlF₃, SO₃, SO₂, CO, CO₂, N₂O, NO₂.

 

VІ. Узагальнення й систематизація знань

1. Виходячи з визначення валентності, як кількості хімічних зв'язків, визначте валентність кожного елемента за графічною формулою:

 

                                                    О

                                                    ║

                                     Н ─ О ─ S ─ O ─ H

                                                    ║

                                                    O

 

 

2. Укажіть формули, в яких валентність елементів однакова й дорівнює:

а) І; б) ІІ.

NO, H₂S, CO, CuO, HBr, CS₂, CH₄, Cu₂O, NaCl.

 

VII. Підбиття підсумків, оцінювання роботи на уроці

VIII. Домашнє завдання

 

 

 

 

 

 

Картка роздаткового матеріалу

 

Валентність – здатність атомів утримувати певну кількість інших 

                           атомів.

Валентність позначається римською цифрою і ставиться над знаком хімічного елемента.

 

Правила визначення валентності.

1. Сумарна валентність одного елемента дорівнює сумарній валентності іншого.
2. Постійну валентність мають: Оксиген – ІІ, Гідроген – І, Флуор – І, елементи Іа групи – І, елементи ІІа групи – ІІ, елементи ІІІа групи – ІІІ.
3. Максимальна валентність елемента дорівнює номеру групи.
4. Елементи ІV – VII груп можуть мати змінну валентність. Для цього необхідно від максимальної валентності віднімати числа, кратні двом. Наприклад: С – IV, II;  S – VI, IV, II;   Cl – VII, V, III, I.
5. Значення валентності неметалічного елемента у сполуці з Гідрогеном або з металічним елементом обчислюється так: від восьми треба відняти номер групи елемента. Наприклад: Хлор у сполуці з Гідрогеном (НСl) є одновалентним (8 – 7 = 1).
6. Деякі метали (елементи побічних груп) мають змінну валентність:      Сu – I, II;  Fe – II, III; Hg – I, II.

 

Алгоритм визначення валентності в бінарних сполук.

1. Запишемо валентність відомого елемента над символом хімічного елемента:

                                  ІІ                                        ІІ

                             Fe₂O₃                                   CO₂

2. Визначимо сумарну валентність цього елемента в речовині: множимо число атомів цього елемента на валентність.

                 3 • ІІ = 6                              2 • ІІ = 4

3. Ділимо отримане значення на число атомів іншого елемента:

                6 : 2 = ІІІ                             4 : 1 = ІV

4. Записуємо значення валентності над символом цього елемента:

                ІІІ  ІІ                                     ІV ІІ

                Fe₂O₃                                      CO₂