Урок "Велесова книга" як літературна пам’ятка дохристиянського періоду".

ІСТОРІЯ ЗНАЙДЕННЯ

   1919 – полковник Білої гвардії Олександр Ізенбек (художник та археолог) у поміщицькому маєтку знайшов дубовів дощечки-таблиці з випаленими бронзовим дротиком літерами(глаголиця), слова не відмежовувались. Розмір 38 на 22 см , 0,5 см товщиною. Вивіз до Брюсселя (Бельгія). Спеціалісти зробили фотокопії. Дали назву «Дощечки Ізенбека», згодом «Велесова книга» або «Влес-книга».

   Значна частина дослідників вважає, що «Велесова книга» - оборона віри предків, клич на захист давніх духовних святинь, зневажених у часи Володимира Великого, що охрестив Русь. Народ втратив самобутність – 6 дощечка запис: «А греки, хотячи охрестить нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб навернуть нас до себе та зроблять із нас невільників…»

   Розумів важливість пам’ятки, не допускав винесення із садиби, знали троє: сам Ізенбек, друг Юрій Миролюбов та невідомий третій, що міг викрасти після смерті Ізенбека.

Дощечки були побиті та поламані, бо маєток князів Куракіних поблизу Курська був зруйнований червоними, бібліотека розграбована, Миролюбов та Ізенбек склеювали їх, а поточені червами спеціальним силікатом клеїли, вприскуючи всередину. Працювали протягом 15 років.

   Оригінали викрадені, збереглися лише фотокопії. Нещодавно Інтерпол підключився до пошуку раритету.

ДОСЛІДЖЕННЯ «ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ».

  Усі дослідники згодні, що якби доля не звела Ізенбека з Миролюбовим, то раритету б не було. Він був за фахом хімік, прослухав курс лекцій славіста Любора Нідерле. 15 років розшифровував дощечки. Цей українець помер 1970 року на кораблі дорогою до Європи. Удова Жанна рукописи(перепис, транскрипцію, переклади «Велесової книги») передала власнику видавництва «Млин» Миколі Скрипнику в м. Гаага (Голландія).

  Миролюбов вважав, що там містилося 2 тексти різних періодів історії. Він листувався з Сергієм Лєсним – емігрантом із Києва, дослідником «Велесової книги», де писав, що Ізенбек показав йому через 3 роки знайомства дощечки і не давав додому навіть йому, що свідчить про недовірливий характер Ізенбека, що багато переживав і жив на чужині.

ПИСЬМО

Подібне до кирилиці, але виникло раніше, отже, доводить давність слов’янського письма. Є припущення, що абетка втілена Кирилом і Мефодієм, перероблена з «Велесової книги». Існує версія, що таких пам’яток було багато, але вони знищені в часи становлення християнства, як інорідні, бо вважалося, що українці  - нація не історична, а прийшла, що письмо з’явилося з приходом християнства.

АВТОР невідомий, їх декілька, бо різний почерк і розмір рядків. Ніби веде полеміку, що християнство – зло, бо втратили самобутність. Спростовує норманську теорію походження руської державності: «…кров наша просто рече, що єсьми русичі, не слухайте ворогів…»

БІОГРАФІЯ О.ІЗЕНБЕКА (АЛІ ІЗЕН-БЕКА)

1890 – народився в Петербурзі, батько –морський офіцер, дід – бек із Туркестану. Справжнє ім’я Олександра (так підписувався) – Алі, служив під іменем Федір Артурович Бей (бек – васальний князь, «пан»). Взяв ім’я Олександр Ізенбек, щоб не зважали , що інородець, вступив до Академії мистецтв.

   Служив прапорщиком у Туркестані, працював в експедиції професора Фетисова, став художником-замальовником: пам’ятки культури Туркестану, побут, оселі ( пізніше художній доробок врятований Миролюбовим оцінили в 50 тисяч доларів). Став полковником, командував Марковським артилерійним дивізіоном. Знав татарську, узбецьку, турецьку мови, погано – російську.

   Повернувся не на батьківщину, а в Брюссель (Бельгія). Працював на килимовій фабриці товариства «Тапі» - створює малюнки перських, туркменських та узбецьких килимів, усього 15 тисяч. Пізніше відкрив ательє з розпису тканин, перебивався випадковими заробітками, друзів не мав, похований у Брюсселі на старому кладовищі емігрантів, рідні

не було, доглядає службовець кладовища.

ДОКАЗИ СПРАВЖНОСТІ

1. Мова не схожа на жодну тодішню, навіть старослов’янська.
2. Неповторний алфавіт, що вище клинопису та малюнкового письма.
3. Наявність не відомих раніше фактів.
4. Міфологія, яка можлива при існуванні давньоукраїнського фольклору.
5. Релігійні основи (боги, вірування) були відомі авторам.
6. Історія Праукраїни переплітається з історією інших народів, відомою зараз (Давня Греція, Давній Рим).
7. Автори - патріоти своєї землі.
8. Змальовано події, що відбувалися від Карпат до Дону, історія цієї території в літописах замовчується.

ЗМІСТ

Це першоукраїнський літопис про самобутню цивілізацію Праукраїнців (Оріану) – V ст.., яка мала власну культуру, писемність, алфавіт (раніше клинопису та ієрогліфів). Російські дослідники таврують як підробку, не визнають автентичності, тривають суперечки.

У «Велесовій книзі» згадується Боянь – книга пісень ( у «Слові…» є Боян), це вказує на давність пам’ятки.

Мова багата постійними епітетами, метафорами, порівняннями.

Пафос – героїчний, патріотичний.

Ідея – «Тримайтесь, браття наші, плем’я до плем’я, рід за рід і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим, сеж бо ми є русичі, славці богів наших…»

Відомості з історії

• Створення світу Даждьбогом, форма правління – віче (дощечки 1, 2-а, 4-г), нападали греки та кочовики, у мирний час жили заможно(худоба, жито, пшениця, просо, полювання, рибалка).
• Предки орії (арії) вперше приручили коня, винайшли колесо, віз, плуг. Поразка  у тривалій війні з готами та гунами, війна з готами тривала 500 років, мечі міняли в Сірії на вівці, освоїли виготовлення дамаської сталі, звідси ім’я Домаха. Переселення в пд.-сх землі ( Китай, Індія, Єгипет, Месопотамія) та пд-зх (Балкани, Зх Європа. Єгипетське рабство і повернення на Дніпро, Дністер. Прихід варягів та Аскольд і Дір – прийшлі з Греції князі, що хотіли запровадити християнство, праукраїнці їх убили за нав’язування віри.
• Невдалі спроби греків охрестити (дощ. 6-а).
• Хронологія князювання: 30 років - Кий, потім Лебедян (до цього часу невідомий, у грец історії є згадка про воєводу Лебедя, що був чи то батьком, чи то братом відомої «сестри» Либеді) , потім Верен (Вірний) з Великограда, далі – Сережень.

Племена й народи

• русичі, древляни, кривичі, поляни, сіверяни. Оповідь у манері супровідця кочових племен, отже, займалися скотарством, влітку – хліборобством, восени кочували до трав;
• плем’я бродників,  вождь Плоскиня видав татарам русів, були хліборобами, жили у пд степах;
• номади -  чисті кочівники неслов’ян походження, були у Пн Причорномор’ї, об’єднувались з азіатами;
• венеди – зх. племена, що прийняли іншу віру;
• анти – біля Чорного моря;
• згадується Орь, що об’єднав декілька племен;
• Кий, Щек, Хорив  - не брати, а вожді племен відповідно полян, чехів, хорватів;
• племена фраків (Румунія), ізів (монголи), греків, візантійців, хозарів, варягів, персів.

Традиції та обряди праукраїнців

• Жар-Птиця (Матір-Птиця) принесла вогонь украм-русам (як Прометей)(дощ. 7-а, 7-б).
• бог Сонця – Ярило (24 грудня – День народження Непереможного Сонця). Святкували так: попереду волхви, жреці, далі князь і всі інші. Шляхом стояли дівчата і хлопці зі смолоскипами, йшди до купи хмизу, ставали півколом, лицем до сходу. Із першими променями запалювали вогнище, співали хвалу Ярилу, його батьку Велесу, діду Перуну. Далі снідали – шматок овечого сиру, загорнутий у тісто у формі півмісяця і зварений в окропі (сучасні вареники). Ввечері сонце проводжали. В обід краяли паляницю – символ сонця – на 7 частин ( тоді сонце було символом із 7 променями).
• свято Змієборця та Велеса (пізніше у християнстві свято Василя).
• календарні свята: 1 вигін худоби, 1 борозна, останній сніп, весілля, переломлення хліба перед споживанням їжі, Колядь (сучасне Різдво), Ярь (яра сівба), народження дитини (молилися богині Роджениці, допомагала повитуха, вибирали ім’я, вперше пеленали – опис обрядів, можливо залишився на втрачених дощечках).

Поселення. Кордони

• Оселі, висілки, села, міста,приблизно 300 назв.
• Назви: Прикарпаття, Волинь, Суренж або Сурож (Київ), Дніпро, Прут, Донець, Дунай, Рай-ріка (Волга), князівства – Київське, Волинське, Чернігівське.
• Межі кордонів не згадуються, але є межі земель певних племен, де вони осідали. Можна зробити висновок: схід – близько хозарських племен(сучас Волга), північ   - волзькі племена (мордва, словіни), південь – причорноморські татари і Яси (кавказці), захід – Карпатські гори. Отже, це величезна територія – держава з князівським правлінням, ще до Олега, який почав князювати в ІХ ст.. Тобто Київська Русь виникла не з прийшлих племен, а успадкувала проукраїнську цивілізацію.