У матеріалах є відомості:
-ІСТОРІЯ ЗНАЙДЕННЯ;
-ДОСЛІДЖЕННЯ «ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ»;
-ПИСЬМО;
-ЗМІСТ;
-ДОКАЗИ СПРАВЖНОСТІ;
-БІОГРАФІЯ О.ІЗЕНБЕКА (АЛІ ІЗЕН-БЕКА);
«ВЕЛЕСОВА КНИГА» - НАЙДАВНІШИЙ ЛІТОПИС УКРАЇНИ
ІСТОРІЯ ЗНАЙДЕННЯ 1919 – полковник Білої гвардії Олександр Ізенбек (художник та археолог) у поміщицькому маєтку знайшов дубовів дощечки-таблиці з випаленими бронзовим дротиком літерами(глаголиця), слова не відмежовувались. Розмір 38 на 22 см , 0,5 см товщиною. Вивіз до Брюсселя (Бельгія). Спеціалісти зробили фотокопії. Дали назву «Дощечки Ізенбека», згодом «Велесова книга» або «Влес-книга». Значна частина дослідників вважає, що «Велесова книга» - оборона віри предків, клич на захист давніх духовних святинь, зневажених у часи Володимира Великого, що охрестив Русь. Народ втратив самобутність – 6 дощечка запис: «А греки, хотячи охрестить нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб навернуть нас до себе та зроблять із нас невільників…» Розумів важливість пам’ятки, не допускав винесення із садиби, знали троє: сам Ізенбек, друг Юрій Миролюбов та невідомий третій, що міг викрасти після смерті Ізенбека. Дощечки були побиті та поламані, бо маєток князів Куракіних поблизу Курська був зруйнований червоними, бібліотека розграбована, Миролюбов та Ізенбек склеювали їх, а поточені червами спеціальним силікатом клеїли, вприскуючи всередину. Працювали протягом 15 років. Оригінали викрадені, збереглися лише фотокопії. Нещодавно Інтерпол підключився до пошуку раритету. ДОСЛІДЖЕННЯ «ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ». Усі дослідники згодні, що якби доля не звела Ізенбека з Миролюбовим, то раритету б не було. Він був за фахом хімік, прослухав курс лекцій славіста Любора Нідерле. 15 років розшифровував дощечки. Цей українець помер 1970 року на кораблі дорогою до Європи. Удова Жанна рукописи(перепис, транскрипцію, переклади «Велесової книги») передала власнику видавництва «Млин» Миколі Скрипнику в м. Гаага (Голландія). Миролюбов вважав, що там містилося 2 тексти різних періодів історії. Він листувався з Сергієм Лєсним – емігрантом із Києва, дослідником «Велесової книги», де писав, що Ізенбек показав йому через 3 роки знайомства дощечки і не давав додому навіть йому, що свідчить про недовірливий характер Ізенбека, що багато переживав і жив на чужині. ПИСЬМО Подібне до кирилиці, але виникло раніше, отже, доводить давність слов’янського письма. Є припущення, що абетка втілена Кирилом і Мефодієм, перероблена з «Велесової книги». Існує версія, що таких пам’яток було багато, але вони знищені в часи становлення християнства, як інорідні, бо вважалося, що українці - нація не історична, а прийшла, що письмо з’явилося з приходом християнства. АВТОР невідомий, їх декілька, бо різний почерк і розмір рядків. Ніби веде полеміку, що християнство – зло, бо втратили самобутність. Спростовує норманську теорію походження руської державності: «…кров наша просто рече, що єсьми русичі, не слухайте ворогів…» |
|
|
|
БІОГРАФІЯ О.ІЗЕНБЕКА (АЛІ ІЗЕН-БЕКА) 1890 – народився в Петербурзі, батько –морський офіцер, дід – бек із Туркестану. Справжнє ім’я Олександра (так підписувався) – Алі, служив під іменем Федір Артурович Бей (бек – васальний князь, «пан»). Взяв ім’я Олександр Ізенбек, щоб не зважали , що інородець, вступив до Академії мистецтв. Служив прапорщиком у Туркестані, працював в експедиції професора Фетисова, став художником-замальовником: пам’ятки культури Туркестану, побут, оселі ( пізніше художній доробок врятований Миролюбовим оцінили в 50 тисяч доларів). Став полковником, командував Марковським артилерійним дивізіоном. Знав татарську, узбецьку, турецьку мови, погано – російську. Повернувся не на батьківщину, а в Брюссель (Бельгія). Працював на килимовій фабриці товариства «Тапі» - створює малюнки перських, туркменських та узбецьких килимів, усього 15 тисяч. Пізніше відкрив ательє з розпису тканин, перебивався випадковими заробітками, друзів не мав, похований у Брюсселі на старому кладовищі емігрантів, рідні не було, доглядає службовець кладовища. |
|
|
|
ДОКАЗИ СПРАВЖНОСТІ
|
|
|
|
ЗМІСТ Це першоукраїнський літопис про самобутню цивілізацію Праукраїнців (Оріану) – V ст.., яка мала власну культуру, писемність, алфавіт (раніше клинопису та ієрогліфів). Російські дослідники таврують як підробку, не визнають автентичності, тривають суперечки. У «Велесовій книзі» згадується Боянь – книга пісень ( у «Слові…» є Боян), це вказує на давність пам’ятки. Мова багата постійними епітетами, метафорами, порівняннями. Пафос – героїчний, патріотичний. Ідея – «Тримайтесь, браття наші, плем’я до плем’я, рід за рід і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим, сеж бо ми є русичі, славці богів наших…» Відомості з історії
Племена й народи
Традиції та обряди праукраїнців
Поселення. Кордони
|
|
|
|