13 травня о 18:00Вебінар: Як навчати майбутніх програмістів: практичні кейси для уроків інформатики

Урок "Видатні постаті Донеччини"

Про матеріал
Урок розказує про видатні постаті Донеччини давнини та сучасності: політичні діячи, учасники АТО, спорстмени, актори.
Перегляд файлу

1

 

Урок 2 Видатні постаті Донеччини

Слайд 1

Сьогодні мова піде про видатних людей нашого краю.

Для кожного з нас рідний край завжди залишається неповторним місцем, де він народився, де пройшло його дитинство, життя. Про Донецьку землю знають у світі за її степові простори та кургани, ліси та річки, її підземні скарби та потужний промисловий потенціал.

Але насамперед наш край відомий людьми, які народились тут і своїм життям, діяльністю та досягненнями прославили його та Україну.

Перед тим, як почати свою розповідь, хочу вас спитати:

  1.                Кого з видатних людей нашого краю ви знаєте? Що ви про них знаєте?
  2.                Кого впізнали на світлинах?
  3.                Чи є серед них люди, на яких ви рівняєтесь? Хто для вас є зразком та прикладом?

Було дуже цікаво дізнатися вашу думку, дякую всім за відповіді.

Слайд 2

Насамперед, хотілося поговорити про видатних людей, які у нелегкі для України часи боролися за її незалежність та були щирими патріотами своєї держави.

Про багатьох з них ви мабуть вже чули – Олекса Тихий, Василь Стус, Іван Дзюба, Микита Шаповал, Володимир Рибак - чесність перед собою і любов до України стали принципом їх життя і творчості.

Вони герої минулих днів і пам’ять про них живе і нині. Але серед наших земляків, борців за неньку Україну є і Герої сучасності, які поклали життя у своїй боротьбі: Герої Небесної Сотні - Сергій Бондарєев, Іван Пантелєєв, Володимир Наумов та військовослужбовці, полеглі за Україну, захищаючи її від збройної агресії Російської Федерації.

Слайд 3

Дмитро Чернявський – один із патріотів та борців за Україну.

Герой «Небесної Сотні». Герой України. Людина з активною життєвою позицією.

Давайте дізнаємось про нього трохи більше.

Слайд 4,5

Родом Дмитро із селища Артемівське, Артемівського району. Він закінчив Донецький національний університет, вчився у магістратурі Львівського Національного Університету ім. Івана Франка та працював помічником-консультантом народного депутата. Був єдиним сином у родині.

Слайд 6

В школі він захоплювався історією і неодноразово перемагав на обласних олімпіадах. Під час навчання у Донецькому університеті він приєднався до політичного життя країни. Дмитро вступив до лав Всеукраїнського об’єднання «Свобода».

Слайд 7

Він вважав, що Донбасу потрібно повернути його справжнє - украЇнське обличчя та мріяв, що його рідне місто Артемівськ  поверне собі свою історичну назву - БахмУт.

Слайд 8

Коли у Києві відбувалась Революція Гідності (2013-2014 роки) в Донецькій області все більше стали звучати заклики про відділення Донбасу від України. Небайдужі до долі рідного краю люди почали виходити на мітинги за єдність України, а Дмитро разом із товаришами в лавах місцевої самооборони захищали їх від нападів проросійськіх активістів.

Слайд 9, 10

13 березня 2014 року він був добровольцем у самообороні, яка охороняла учасників мітингу за єдність України в Донецьку. Після завершення мітингу група озброєних проросійських бойовиків напала на його учасників. Дмитро загинув від ножового поранення, захищаючи відхід мирних демонстрантів.

Тоді вперше на Донбасі пролилася кров за Україну. Дмитру було 22 роки…

Слайд 11

У лютому 2015 року Дмитру Чернявському посмертно присвоєно звання Героя України, а школу у м. БахмУті, де він навчався, названо на його честь.

15 листопада 2017 року засновано стипендію імені Дмитра Чернявського за спеціальністю «Економіка».

Слайд 12

Наступний герой нашого краю - Степан Чубенко

Український школяр і патріот, розстріляний бойовиками ДНР за українську позицію.

Слайд 13

Навчався Степан у Краматорській школі № 12.

Слайд 14

Захоплювався футболом, захищав ворота юнацької команди «Авангард» м. Краматорська, мріяв стати професійним воротарем та вболівав за донецький «Шахтар».

Слайд 15

Навесні 2014 року Степан з друзями брав участь в мітингах за підтримку цілісності України, які проводилися в Краматорську. Серед краматорчан він став відомим тим, що зняв з міської площі прапор невизнаної республіки..

Коли російські бойовики захопили місто, мати відвезла Степана до своїх батьків в Росію Але вже через місяць він повернувся, сказавши, що не хоче ховатися «як пацюк» у важкі для країни часи.

Слайд 16

23 липня 2014 року Степана затримали представники незаконних збройних формувань в окупованому Донецьку на залізничному вокзалі за те що на рюкзаку у нього помітили синьо-жовту стрічку, а серед речей знайшли шарф футбольного клубу "Карпати" - цього виявилося достатньо.

Мати відразу почала пошуки сина. І тільки ціною неймовірних зусиль та небайдужості людей, його тіло було знайдено лише у вересні 2014 року. Перепоховали Степана Чубенка у листопаді в його рідному місті.

Слайд 17

У 2017 році, у Краматорську, на стадіоні «Авангард» відкрили пам’ятну дошку  загиблому воротареві молодіжної збірної ФК «Авангард» Степану Чубенку.

Слайд 18

28 червня 2017 року Степана Чубенка посмертно нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

Слайд 19

В пам'ять про 16-річного Степана у 2015 році започатковано футбольний турнір який проводиться щорічно.

Слайд 20 Вже 6-й рік поспіль на цей турнір з’їжджаються молодіжні футбольні команди з усієї України.

Слайд 21 Також у турнірі приймають участь і військові, таким чином вшановуючи пам’ять молодого героя.

Слайд 22

Мати Степана щороку відвідує турнір. У позаминулому році вона вручала кубок переможцям турніру. А 2019 року вона відкривала турнір зачитавши вірши свого сина.

Слайд 23

Давайте вшануємо хвилиною мовчання пам’ять загиблих героїв, наших земляків, які віддали своє життя за наше майбутнє, за вільну Україну.

Дякую.

Слайд 24

 Також сьогодні поговоримо про нашого земляка – Героя України Ткачу́ка Андрі́я Сергі́йовича.

Слайд 25

Майор Збройних сил України. Начальник штабу — перший заступник командира парашутно-десантного батальйону 25 окремої повітрянодесантної бригади. Учасник російсько-української війни. Герой України.

Слайд 26

 Народився у м. Красноармійськ (наразі – Покровськ).

Пов’язати своє життя з десантними військами Андрія надихнув батько-льотчик. Відслуживши в авіації він часто розповідав синові про романтику служби, армійське братерство. Як і більшість ровесників, Ткачук-молодший захоплювався фільмами про війну. А десантура, з розповідей Андрія, в тодішньому Красноармійську взагалі користувалася особливою повагою.

Слайд 27

З початку травня до середини липня 2014 року особовий склад зведеної роти батальйону під керівництвом Андрія Ткачука ніс службу на блокпосту № 5, біля стели на в'їзді у Слов'янськ з боку Краматорськ.

Слайд 28

В ніч з 04 на  05 липня 2014 року російські бойовики здійснили спробу прориву із Слов'янська. Але на їх шляху став десантний підрозділ 25-ї бригади ЗСУ під командуванням Ткачука, підсилений бійцями МВС. Завдяки вмілим діям українських військових противник поніс значні втрати. Під час бою було знищено один танк, три бойові машини піхоти, одну бойову машину десанту та близько двадцяти бойовиків. В цьому бою командир отримав контузію, але відмовився від евакуації та продовжив виконувати завдання.

Слайд 29

За звільнення Слов'янська та інших населених пунктів — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, 5 липня 2014 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Майор Ткачук брав участь в операціях по визволенню від бойовиків Дзержинська (Торецька) і Лисичанська. З 29 липня по 25 серпня 2014 року брав участь в операціях по знищенню бойовиків в районах Дебальцевого, Шахтарська, Вуглегірська, Ждановки, Комунара Донецької області.

Слайд 30

В ході бою в районі Нижньої Кринки офіцер отримав кульове поранення лівої руки.

З серпня по грудень 2015 року та з квітня по серпень 2016 року парашутно-десантний батальйон під командуванням майора Ткачука виконував завдання у зоні бойових дій на території Донецької області.

Слайд 31

14 жовтня 2016 року, в День Захисника України, Андрій Ткачук отримав орден «Золота зірка» Героя України.

Слайд 32

На запитання, чи допомагає йому в житті відзнака Героя України, майор-десантник знизує плечима.

«Це, насамперед, дуже велика відповідальність. Але я не відчуваю себе якимось-там незвичайним. Я такий, як і всі. Просто роблю свою роботу. І роблю її так, щоб у майбутньому міг сміливо дивитися в очі своєму синові та говорити: я захищав Батьківщину».

Слайд 33

А зараз пропонуємо вам познайомитись з видатними діячами мистецтва та культури нашого краю. Можливо деяких з них ви вже знаєте. Це - Микола Чернявський, Архип Куїнджи, Василь Голобородько, Леонід Биков, Емма Андієвська, Михайло Петренко та багато інших.

Слайд 34

Давайте поговоримо про Архипа Куїнджи

Куїнджи з переводу з турецької означає ювелір. У живописі він проявив себе як справжній ювелір.

Народився майбутній художник під Маріуполем у с. Карасівці. Прізвище його батька Івана Христофоровича - Еменджі з татарської означає «трудяща людина». Архип Еменджі осиротів дуже рано, у 4 роки, на виховання його забрали брат та сестра батька. Під час навчання він почав захоплюватись малюванням.

Слайд 35

У 14 років пішки дійшов до Крима в Керч заради зустрічі з Айвазовським. Архип залишився у Керчі та 4 місяці під наглядом копіїста Фесслера займався копіюванням картин Айвазовського. Потім доля закинула Архипа до Одеси, де він працював ретушером фотографій.

Слайд 36

 Цією працею він заробив собі невеличкий капітал та відправився до Петербургської Академії мистецтв. В академії вже студентом він познайомився з Репіним, Васнецовим, Савицьким. У 27 років Архіп отримав звання «вільного художника» та взяв собі псевдонім «Куїнджи».

Слайд 37

Слава прийшла до художника у 1876 році після демонстрації картини "Українська ніч". 1878 року картини Куїнджі були представлені на Всесвітній виставці в Парижі.

Слайд 38

Сенсацією в Петербурзі стала експозиція картини "Місячна ніч на Дніпрі".

Слайд 39

Із майбутньою дружиною Вірою Шаповаловою Архип познайомився ще у 17 років. Вона була дочкою відомого маріупольського купця, який ніяк не давав благословення на шлюб, постійно ставлячи умови набуття Архипом імені та статків. Архип дотримався цих умов і вже у віці 34 років одружився на своїй коханій, яка дочекалась свого обранця.

Слайд 40

Згодом Архип Куїнджи став викладачем у Петербурзькій Академії Мистецтв, в якій навчався сам. Він завжди прагнув допомогти кожному студенту морально та матеріально.

 

Слайд 41

Підтримував студентські виступи проти царського режиму, був засуджений на два дні домашнього арешту та звільнений від викладання. Куїнджи продовжив заняття з учнями приватним чином і навіть влаштував їм стажування за кордоном за власний кошт.

Слайд 42

Коли студенти задумали створити Товариство імені Куїнджи, художник передав у його власність усі свої картини та гроші (понад півмільйона рублів, що на той час було величезною сумою), а також землі в Криму, що належали йому. Слайд 43

Його пейзажні картини користувались великим попитом. За своє життя він створив майже 200 творів. Найвідомішими його творами є «Вечір в Україні», «Дніпро вранці», «Березовий гай»,

Слайд 44

«Чумацький шлях у Маріуполі».

Слайд 45

На батьківщині художника у м. Маріуполі встановлено монумент, а художній музей м. Маріуполя названо на його честь.

Слайд 46

Добре, ми з вами згадали видатних людей мистецтва минулих років, а зараз, давайте поговоримо про видатних людей сьогодення. Можливо ви кого небудь ви знаєте – спортсменів, співаків, політичних діячів?

Сергій Бубка, Лілія Подкопаєва, Олег Верняєв, Руслан Пономарьов – спортсмени.

Діячі культури - актори, співаки, телеведучі Ольга Ломоносова (не родись красивой), Аліна Астровська, Андрій Бєдняков, Олександр Кривошапко.

Євген Левченко.

Cлайд 47 Наш земляк, уродженець Костянтинівки. Колишній гравець збірної України з футболу.

Євген Левченко народився 2 січня 1978 року в селі Костянтинівка Донецької області в звичайній родині. Уже в дитинстві батьки хлопчика зрозуміли, що заняття спортом для нього - можливість реалізовувати бурхливу енергію. У школі Женя постійно отримував в щоденник зауваження від вчителів за непосидючість.

Слайд 48

Хлопчик відвідував різні секції, але любов виникла саме до футболу. Можливо, через те, що батько Євгена - фанат цієї гри. Саме тато купив перший м'яч і привів на дитячу тренування. Захоплення футболом в юному віці призвело Левченко в спортивний інтернат Донецька. В кінці сезону 1993/1994 вперше з'явився на полі у складі команди «Металург» з Костянтинівки.

Слайд 49 Після цього грав в  резерві донецького «Шахтаря». У 1996 році його запросили до Москви, першу половину сезону він провів у  «ЦСКА», а влітку поїхав до Нідерландів. Спочатку виступає за команду «Хельмонд», потім переходить в більш імениту «Вітесс». Остання була одним з лідерів голландського футболу в ті роки.

Слайд 50 В цій країні Євген проведе більшу частину своєї спортивної кар’єри. Під кінець кар’єри Євген Левченко виступав в професійній футбольній лізі Австралії, за клуб «Аделаїда Юнайтед».

Слайд 51

Тільки завдяки сильному характеру і терпінню Євген домігся спортивного росту. У 2002 році його прийняла до своїх лав збірна України: футболіст вийшов на поле в матчі проти команди Словаччини. Усього за збірну України провів 8 матчів, а всього за його кар’єру їх було 303 та 40 забитих м’ячів.

Слайд 52

Підтримав Євромайдан під час Революції Гідності. Постійно підтримує Батьківщину у ці нелегкі часи.

Слайд 53

Не дивлячись на те, що більшість часту часу живе у Нідерландах, про рідну країну не забуває.

Останній раз був у рідній Костянтинівці у 2015 році разом із нідерландською знімальною групою, за його ініціативи знімали документальний фільм про Україну. Євген хотів показати голландцям, що відбувається в Україні. Побували в трьох різних регіонах - почали з Києва, потім поїхали до Львова і закінчили Костянтинівкою. Фільм був показан по одному із нідерландських телеканалів.

Слайд 54, 55

Євген Левченко одружен на Вікторії Кобленко, нідерландській телеведучій з українськими коріннями.

Слайд 56

Євген Левченко відомий благодійними акціями в Україні та Голландії. У 2012 році виступив спонсором книги «Голеадори», автором якої став спортивний журналіст Віктор Хохлюк. Виручені від продажу гроші переведені в Міжнародний Дитячий Фонд «Бриз». Завдяки йому в Україні та на Донеччині, у Покровську відкрито дитячі будинки сімейного типу.

Слайд 57

Я думаю вам знайомим буде ім’я Юрія Ряста, так?

Його справжнє ім’я – Юрій Валентинович Каверін, він народився а хуторі Нелепівка Костянтинівського району, але його дитинство проходило в Іванопіллі.

Слайд 58

Юрій Ряст відомий поет сучасності та член національної спілки письменників України, автор яскравих, але небагатьох збірок «Мати й сонях», «Многая Літа», «Яворовий дощик», «Курай».

Слайд 59

Працівав Юрій Валентинович у Часів Ярі, БахмУті. Закінчив філологічний факультет Донецького державного університету. Як майстер слова відбувся на журналістській роботі у Києві.

Слайд 60

Дебютною книгою Юрія Ряста стала збірка «Мати й сонях», вона є унікальною тим, що повністю присвячена матері. У книзі вражає його вміння перетворити похилу калітку біля сільської хати у “мамині Золоті ворота”, звичайну жіночу сльозину зробити найвсесильнішою в світі, а сирітство рідної хати передати так зворушливо, що проймаєшся тим сирітством, як своїм.

Слайд 61

Широкого наголосу ім’я Юрія Ряста набуло після публікації статті «Спасибо жителям Донбасса», яку надрукувала в «УкраЇнській правді» літературознавець Наталка Позняк-Хоменко. Її відповідь кривдникам нашого краю, окрім іншого, вражає словами: «А жителям Донбасу я справді вдячна. Вдячна за Василя Стуса, за Миколу Руденка, за Івана Світличного, за Олексу Тихого та Івана Дзюбу, за поета Юрія Ряста… Які нагадують нам, що ми Люди.»

Слайд 62

Останні роки Юрій Ряст тяжко хворів. Коли він сам відчув, що скоро піде за межу, попросив, щоб на прощання з ним прийшли тільки найближчі. Він хотів, щоб усі його запам’ятали молодим і вродливим. Помер Юрій Ряст 22 вересня 2014 року у м. Києві.

Слайд 63

Микола Джміль.

Колишній житель Горлівки, поет Микола Сергієнко, активний учасник Майдану, він більше відомий під своїм поетичним псевдонімом Микола Джміль. Народився 01 квітня 1959 року в Одрадівці БахмУтського району. Його батько мав пасіку та розводив породистих коней.

Слайд 64

Громадською, а потім і політичною діяльністю поет почав займатися понад 15 років тому. Очолював районну організацію партії «Батьківщина» в Горлівці. Загалом поет прожив там близько 30 років. Взимку 2013-2014-го бував у Горлівці не часто – він або жив на Майдані в Києві, або доглядав за старенькою матір’ю в селі Одрадівка. Також Микола приймав участь у проукраїнських мітингах в містах нашої області.

Слайд 65

Згодом Микола Джміль переїхав в рідне село в Одрадівку. І сьогодні займається тим, що займається бджільництвом, розводить птиць і кіз, обробляє город. Але не забуває і про творчість. За словами Джміля, український степ його надихає. Свою останню збірку «Коло» він презентував у Львові в 2015 році. Туди увійшли і ті вірші, які довелося писати і під обстрілами в підвалі у 2014 році.

О степ широкий, краю мій, край полиновий, сивочубий.

Орлиний клекіт, голос твій, я чую в небі срібнотрубий.

Великий степ, без меж земля, земля дорідна і багата.

Засмага сонцем під дриля.

Тут народючуща земля, всьому живому рідна мати».

Слайд 66

Звісно, що розповісти про всіх видатних людей Донбасу за короткий час неможливо. Це і відомі вчені й лікарі, науковці та художники, люди інших професій. Не можна назвати якусь сферу діяльності, де б наші земляки не залишили свій яскравий слід.

Люди, мова про яких сьогодні йшла, своїми вчинками та справами доказали, що вони насамперед громадяни і патріоти своєї держави, які люблять свою родину, країну, поважають український народ. Які не дивлячись на мінливість долі з честю і гідністю доводять усьому світу про те, що «Донбас - це Україна».

docx
Додав(-ла)
Сорокіна Яна
Додано
26 квітня
Переглядів
27
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку