Урок "Виразне читання"

 Урок «Виразне читання»  

  Може виникнути питання: «Невже виразне читання теж серйозна проблема в сучасному шкільному процесі викладання літератури?» Так, проблема, бо не можна недооцінювати впливу уроків літератури на духовне становлення юної особистості. Саме під час роботи над виразним читанням якнайповніше реалізується багатоплановий виховний потенціал художнього слова, забезпечується дієвість його, як ні з чим не зрівняного за силою впливу засобу формування світогляду школяра. При максимально уважному вчитуванні у твір забезпечується безпосередній контакт читачів з автором, усвідомлення його громадянської позиції, моральних принципів.

      А щоб робота мала добрі наслідки, потрібно надати їй системного характеру. Виразному читанню потрібно навчати з перших же днів навчання у школі.  При цьому учні частіше орієнтуються на продемонстрований учителем зв'язок ( і в основному вимагається вимовляти слова чітко, голосно, у  відповідному темпі, з належним розумінням змісту, з увагою на розділові знаки). Наочний приклад – найдієвіший. Слухаючи твір у виконанні вчителя, учні глибоко проникають у його зміст, повніше відчувають красу слова, одержують велику естетичну насолоду. Проте не можна привчати школярів до сліпого наслідування.

      У практичній роботі з виразного читання визначають чотири типи уроків:

• опрацювання теоретичних понять;
• застосування засвоєних учнями відомостей і вироблення відповідних умінь та навичок;
• конкурс на кращого читця казок, віршів, байок, оповідань тощо;
• виступи на різноманітних заходах.

       На початковому етапі вміння та навички виразно читати доцільно формувати під час вивчення прозових творів, найближчих до розмовної мови. Для цього потрібно брати невеликі оповідання, закінчені епізоди чи описи одиничних об’єктів.

      У 5 класі на початку навчального року вивчається усна народна творчість. І саме тоді вже час починати роботу над виразним читанням.

     У процесі роботи над казками ознайомлюю учнів з особливостями читання казки (ці особливості читання стосуються  й літературної казки):

• казка читається середнім темпом, з розповідною інтонацією; читець-оповідач ніби пригадує розвиток подій, вчинки та поведінку персонажів, їхні переживання, тому не може говорити швидко;
• текст казки читається-розповідається упевненим тоном, немов у ній зображені цілком достовірні, правдиві події, свідком яких читець був сам або чув про них від учасників, які заслуговують на довіру;
• найбільш гострі або фантастичні моменти передаються трохи притишеним голосом, наче ви довіряєте слухачам незвичайну таємницю.

    На матеріалі казок навчаю школярів членувати речення на мовленнєві ланки (такти). Мовленнєвий такт – це частина речення від однієї паузи до іншої.

    Поділ речення на мовленнєві такти – підготовчий етап до глибшого засвоєння таких понять, як логічний наголос і логічна пауза. Над ними школярі працюватимуть під час вивчення прислів’їв. Зупинка голосу може бути не лише на місці розділових знаків (синтаксична пауза), а й там, де їх немає. Тоді пауза називається логічною. Логічні наголоси, логічні паузи, зміст тексту визначають характер інтонації (розповідна, оклична, спонукальна, перелічувальна…).

     Закріплюючи здобуті знання і вміння, колективно складаємо партитуру читання кількох прислів’їв, наприклад:

Логічний наголос і логічна пауза                        Інтонація

Не спитавши броду/ не лізь у воду///               спонукальна, насмішкувата     

Рідна земля/ і в жмені мила///                           розповідна, задушевна

      Особливості читання прислів’їв:

• прислів’я читаються дещо уповільнено;
• найважливіші слова виділяють за допомогою логічного наголосу;
• почуття, викликані змістом прислів’я, передаються відповідною інтонацією;
• вираз обличчя при читанні (залежно від предмета висловлювання, його оцінки) може бути захопленим, радісним, гнівним, насмішкуватим…

       У процесі вивчення загадок продовжую формувати в учнів уміння застосовувати вже засвоєні засоби виразності і знайомлю їх з особливостями читання цих творів:

• загадки читається (промовляються) в уповільненому темпі;
• логічними наголосами і паузами виділяються слова, які передають у прихованій формі ознаки задуманого предмета;
• інтонація визначається змістом загадки;
• вираз обличчя при читанні хитруватий і водночас доброзичливий.

      Ознайомлюю учнів і з таким елементом інтонації, як темп читання. Темп виразного читання залежить від змісту твору, динаміки відображених подій, характеру персонажів, їх внутрішнього стану. У зв’язку з цим темп може бути уповільненим, середнім або швидким.

      Виразне читання віршів потребує особливої підготовки, адже поезія передає думки, почуття, душевний стан ліричного героя.

      Особливості читання віршів:

• вірші читаються середнім темпом;
• посиленням голосу виділяються лише ті слова, які мають логічний наголос;
• на місці розділових знаків у середині рядків робляться паузи;
• якщо наприкінці рядка немає розділового знака, пауза буде короткою, на комі – середньою, на крапці, двокрапці, трьох крапках, знаках запитання чи оклику – довгою;
• після кожної строфи робиться велика пауза.

      Зміна інтонацій і темпу читання текстів залежить від змісту й настрою окремих частин твору. Виробляти вміння ділити текст на інтонаційно-смислові частини доцільно на матеріалі невеликих за обсягом творів або уривків (з наступною роботою над кожною частиною). Після інтонаційного аналізу першу частину читає вчитель, потім учні; інші частини читатимуть самі школярі, після чого обговорять, наскільки правильно читці передали зміст твору, задум автора; на завершення учитель чи хтось з учнів читає весь текст.

      Оскільки оповідання як жанр розповідної літератури має порівняно з ліричним віршем не лише більший обсяг, а й складнішу будову, володіння виразним читанням його відбувається за композиційними елементами: відтворення подій, діалогів, описів.

      «Оживлення» тексту. Ефективним прийомом «оживлення» тексту є усне малювання (це не переказ, а відтворення словами тієї картини, яка виникла в уяві читача або слухача під час сприймання художнього тексту, тобто, що «побачили», «почули», пережили.

      «Оживлення» опису предмета чи явища за допомогою усного малювання буде успішним, якщо додатково проводиться робота з ілюстраціями, які передають зовнішній вигляд цих образів літературного твору – читається текст, описується предмет, зіставляється з ілюстрацією, знову усне малювання.

      Інші прийоми «оживлення» тексту: близький до тексту переказ, створення усних ілюстрацій та кіносценаріїв, аналіз творів живопису, скульптури, графіки, музики…

      Не можна читати художній твір незворушно, із застиглим обличчям, нічого не виражаючими очима. Жести і міміка мають відповідати змісту й настрою тексту, який читається, бути доречними, ощадними, але виразними. Їх завдання:

• підсилити вираження думки;
• підкреслити у вчинку персонажа, в події, явищі щось особливо важливе, на чому читач прагне зосередити увагу слухачів;
• виразити ставлення автора і своє власне до зображеного, дати йому оцінку;
• переконати слухачів у правильності цієї оцінки.

      Поняття про підтекст і його види. Той смисл, який автор прямо не висловив, але ми про нього здогадуємося, називається підтекстом. Він доповнює зміст тексту. Виразити його допомагають інтонація, жести, міміка. Види підтекстів: прямий, прихований. Прямий збігається зі змістом тексту. Лише правильно зрозумівши підтекст, можна знайти правдиві, точні інтонації та інші засоби виразності і належно відтворити зображене, передати ставлення до нього автора (і своє)

      Підготовка тексту до виразного читання буде цілеспрямованою, якщо учні чітко уявлятимуть мету читання, своє виконавське завдання, тобто при що треба розповісти слухачам, які думки донести до них, які настрої і переживання викликати, в чому переконати. Якщо учень добре усвідомить виконавське завдання, йому легше буде знайти інтонації, темп читання, жести і мімічні рухи. Він краще зрозуміє, на які слова потрібно ставити логічний наголос, де робити паузи… Правильно поставити виконавське завдання учень зможе тільки тоді, коли добре розбереться у змісті твору, чітко уявить зображене в ньому, пройметься його настроєм, виявить підтекст, зрозуміє авторське ставлення та головну думку.

      Також практикую інсценування уривків з діалогом. Робота над інсценівкою проводиться за таким планом: добирається уривок для інсценізування, дається йому назва, складається список дійових осіб, описується вигляд сцени, добираються з тексту прозового твору висловлювання персонажів, створюються ремарки (в них визначається інтонація, жести, міміка дійових осіб, а також вказується, кому належить кожне висловлювання).

      Етапи підготовки до виразного читання тексту:

• слухання у зразковому виконання вчителем чи в записі;
• обмін враженнями;
• словесне малювання;
• читання тексту уголос (визначають, опираючись на усне малювання, інтонаційний малюнок);
• глибокий ідейно-художній аналіз тексту;
• складання партитури для виразного читання;
• удосконалення навичок виразного читання за партитурою;
• індивідуальна робота з учнями.

      Уроки виразного читання чинна програма пропонує проводити два рази на рік ( удосконалення навичок виразного читання прози та поезії). І саме ці уроки підсумовують багатопланову копітку підготовку. Тут не можна задовольнитися традиційним підходом: один читає – решта слухають. Як провести такі уроки, щоб дітям було цікаво, щоб вони уважно слухали свого однокласника, тобто не тільки самі читали, а й сприймали читання як своєрідне мистецтво. Треба формувати в учнів навички сприймати, аналізувати, оцінювати роботу з виразного читання. Важливо, щоб діти, готуючись до власного читання і слухаючи інших, практично застосовували набуті теоретичні знання, користувалися тими ж критеріями, що й учитель при виставленні оцінок читцеві.

      Учні виставляють оцінки кожному читцеві, користуючись такою схемою    (нею користується і вчитель ):  

      Звичайно, граф може бути більше чи менше, залежно від рівня обізнаності дітей з теорією і мети, яку ставить перед собою вчитель.

      Отже, для читця всі однокласники і вчитель стають журі. Усе ж у визначенні остаточної оцінки вирішальний голос належить учителеві.

      Усе це сприяє розвитку пізнавальних і творчих здібностей школярів, збуджує інтерес до вивчення української літератури.

      Звичайно, щоб виховати справжню творчу особистість, розвинути потенційні творчі можливості дитини, учителю необхідно самому бути людиною творчою, небайдужою до краси. Говорячи про розвиток творчої особистості, не маю на увазі виховання майбутніх поетів, прозаїків, художників. Намагаюся виховати щасливу людину, яка може в буденному житті бачити свято,яка любитиме прекрасне, неповторне, буде романтиком, а не прагматиком. Прагну до того, щоб учень, як писав Олександр Довженко, «дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах»