Урок "Вітрами й сонцем Бог їх шлях намітив...("Празька школа" українських письменників)

                                Криворізький Центрально-Міський ліцей

       

                          Циклова комісія суспільно-гуманітарних дисциплін 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вітрами й сонцем Бог їх шлях намітив….

               («Празька школа» українських   

 письменників)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         

                                                   Інтегрований творчо-пошуковий проект

                                                          Керівник- Кочура Надія Миколаївна, 

                                                        вчитель української мови і літератури

 

 

 

 

 

 

                                                                                   

 

2019р.

 

Мета: учні мають збагнути життєвий подвиг поетів української діаспори, які до останнього подиху зберегли вірність Україні;             

• скласти літературні портрети митців, представників «празької школи», прокоментувати їх огляди, переконання-світоглядну основу творчості;
• усвідомити, що кожна людина – неповторна особистість;
• розвивати вміння ставити навчальні завдання, здатність до моделювання, аналізу, пошуково-дослідницької діяльності;
• виховувати шанобливе ставлення до борців за волю свого народу

 

 

 

Звучить пісня у виконанні Іво Бобула «На Україну повернусь»(музика О.Гавриша, слова С.Галябарди)

 

1 ведучий

Всіх не злічити, всіх не розстріляти!

                                                 Але за що? Не можу зрозуміти.

                                                 За те, що Україну звали мати,

Що не цуралися її рясних суцвіттів?

                                                 Любили слово рідне до загину,

           Не йшли в мовчальники, в пору глухоніму,

                                                 І боронили рідну Україну,

                                                 Немов Мадонну – матінку саму.

2 ведучий

Епоха не цінує геніїв за життя. Вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані й каятті. Не пройти нам повз трагічну долю видатних наших співвітчизників.

1 ведучий

Парадоксально звучать слова «перше знайомство» щодо митців,твори яких написані 70, 50, 30 років тому. І саме відкриттям для нас повинно стати пізнання української емігрантської літератури, до якої належать:

• відомий світові й маловідомий у нас талановитий поет, мистецтвознавець, літературний критик Євген Маланюк.

2 ведучий

Журналіст і поет Юрій Дараган.

1 ведучий

Поет, вчений, лекціями якого захоплювались студенти престижних європейських університетів Юрій Клен.

2 ведучий

Поети: Олекса Стефанович, Наталія Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, поет і науковець Леонід Мосендз.

1 ведучий

Галя Мазуренко, поетеса, життєвий шлях якої охопив мало не ціле ХХ століття, поетеса, яка мала хист художника і в свої 98 років продовжувала керувати домашньою художньою студією.

2 ведучий

Сильні духом Олег Ольжич і Олена Теліга – талановиті поети, які до остаточного подиху зберегли вірність Україні.

         Вчитель

Шановні гості, колеги. Вітаємо вас на презентації творчо-пошукового проекту, де ми разом з 11-класниками спробуємо відкрити для себе світлицю душі видатних українців, які в буремні 20-30 роки ХХ століття  лишилися вірними гуманістичним принципам. Вони зберегли віру в незнищенні духовні цінності, хоч і самі зазнали впливу руйнівних чинників.

У проекті задіяні учні 11-А класу (фізико - математичний профіль) і 11-В(гуманітарний профіль). Сьогодні на уроці в нас присутні «Біографи», «Історики», «Декламатори», «Актори», «Філософи». Усі вони заздалегідь отримали випереджуюче завдання і я з задоволенням надаю їм слово.

Робота з комп`ютером та мультимедійним проектором

1 група «Історики»

2 група «Біографи»

3 група «Філософи»

Літературно-музична композиція

4 група «Декламатори і актори»

1 ведуча

Давня Прага… Злата Прага

Якось в кав`ярні довелося зустрітися з Оленою Телігою в колі друзів.

Лунає музика. Двоє танцюють танго.

 

Теліга.  Люблю писати листи. Можна вилити свою душу, сповідатися, розкрити найпотаємніше…Це буде мій роман… з листів… Натхненний процес творення самої себе, освіти своєї душі. Одним словом, це і роман-виховання, і роман-диспут, і роман-характерів, і роман-сповідь, і репортаж… такий собі універсальний жанр.

Ольжич.  Без чого не може бути справжньої творчості?

Теліга.  Без вміння передати свої думки й почуття за допомогою художніх засобів, для поета – це володіння словом.

Хто сказав, що великі почуття лишилися у сивій давнині?

                                                   Бо ми лише жінки

                                                            У нас душа криниця,

З якої ви п`єте: змагайся і кріпись.

Ти якої думки, Леоніде? Що для тебе творчість? (звертається до Леоніда Мосендза)

Мосендз.  Продовжую свою повість «Засів», а сьогодні послав Донцову 5 віршів під спільною назвою «Криниця ніжності». Один вийшов якимось занадто розумним, але бездушним. А чи може бути така «Криниця ніжності»?

О.Теліга.  Будьмо самими собою з усіма своїми поглядами, перед обличчям людей своєї нації, і хай у противагу до забріханої більшовицької пропаганди кожне слово наше буде непідробною правдою, незалежно від того, чи ця правда буде усім подобатись.

Це буде так: в осінній день прозорий

                                                 Перейдемо ми на свої дороги.

                                                 Тяжке змагання наші душі зоре,

                                                 Щоб колосились зерна перемоги…

                                                 Заметемо вогнем любові межі,

                                                 Перейдемо убрід бурхливі води,

    Щоб взяти повно все, що нам належить.

                                                 І злитись знову зі своїм народом.

Ольжич.  Ціную в поезій мужні ритми й вольові інтонації:

                                                      О націє, дужа і вічна, як Бог, -

                                                      На це покликання холопів, -

        Хто злото знеславить твоїх перемог

                                                      При Корсуні і Конотопі.

Маланюк.   Все сняться материнські руки, стара солом`яна стріха, вітряки, Синя Синюха і верба під плесом, вільний вітер Херсонщини. Сниться гомін дубів прадідівських та річка, бідна хата і тепла домовина сестри…

Поет так спокутується перед Україною:

  Тепер, коли кругом руїни й вітер,

                                                     Я припадаю знов до твоїх ніг, -

                  Прости, прости, - молю, невтішний митар,

       Прости, що я не син, не син тобі іще,

Бо й ти – не мати, бранко степова!

 З твоїх степів летять птахи зловіщі,

                                                  А я творю зневажливі слова…

 Прости, прости за богохульні вірші,

                                                  Прости тверді, зневажливі слова!

      Гіркий наш вік, а ми ще, може, й гірші

                                                  Гіркі пісні глуха душа співа.

Лятуринська. Досить сумувати, друзі! Поєднайте національні мотиви з європейським модерном! Візьміть за взірець Т.Шевченка, француза  Родена, серба Мештровіча – знайдете багато спільного… Геть сумні думки! Душа прагне любові, радості!

Галя Мазуренко

                                                        Я поклала троянду зів`ялу,

  У куток, де кінчались перила.

                                                        Хтось залишив її після балу

                                                        У покої веселої вілли.

                                                        І спокійно, тихо на сходах,

      Тільки пахощі ніжні від квітки.

 Вже запізно приносити воду

  Та й хіба їй захочеться жити?

   Пелюстки оксамитно-шовкові

                                                        Тихо мріяли, снили, чекали,

Шепотіли на мові невловній

          Тим, хто слухав з не нашого краю.

О. Стефанович

Вже місяць холодний такий,

  Мов цілий – зо срібла і льоду.

                                                        Русалки знімають вінки,

                                                        Русалки зникають у воду.

 

                                                        А перше – заплюскає їх,

                                                        Залине в красу їх дівочу…

                                                        З голів заливав їх до ніг,

Любив, цілував їх досхочу…

 

                                                        Мінилася, грала луска,

                                                        Здавалося, бігала тілом:

                                                        Щоночі гатилась ріка

       Смарагдом – сапфіром – берілом.

Всі аплодують: Браво!

Звучать звуки танго…

 

1 ведуча

Лютий місяць, справді  - лютий

                                                     Зачаївся, панікуєш, ждеш:

      Хай – но нерви завузлить до скрипу

    Хай – но серце доб’ється до меж…

16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер від удару серця в своєму самотньому помешканні в Нью-Йорку. Його знайшли на другий день на підлозі в кімнаті у позі молитви. В його кишені був квиток до опери якраз на вечір смерті. Помер на ходу.

Звучать удари серця…

Учень зі свічкою виходить на сцену.

 

 

 

2 ведуча

Десять років близькі приятелі Ю.Дарагана ходили на його могилу в Ольшанах. А потім вони її не знайшли. Зник хрест, могили просто не стало. Не було й інших з нею поряд. Скінчився передбачений угодою термін, відведений на таке використання цієї землі. Тут була плита з чужомовним написом, який сповіщав, що могила тепер має іншого власника. Так часто буває з поетами, що після смерті їхні імена відлітають у небеса, а на грішній землі навіть не полишаються могили.

1 ведуча

У бездонному проваллі невідомості надовго загубилися сліди Леоніда Мосендза, Олекси Стефановича, Наталі Лівицької-Холодної, Оксани Лятуринської, Юрія Клена, Галі Мазуренко.

Учні зі свічками виходять на сцену

2 ведуча

Немає на білому світі могили Олега Ольжича. Ми знаємо, де його закатували (концтабір «Заксенгаузен»)

Олену Телігу розстріляли 21 лютого 1942 року в Бабиному Яру. Один з катів згадував, що «не бачив мужчини, який би так героїчно вмирав, як ця молода гарна жінка». Скромний християнський хрест на околиці Києва встановлено на знак пам`яті про неї й тисяч знищених тут українців.

1 ведуча

Могили їм не потрібні, бо вони лишаються завжди живими – для нас квітне вічнозелене древо їхнього слова.

Читець

Нащо слова? Ми діло несемо.

  Ніщо мистецтво і мана теорій.

       Бо ж нам дано знайти життя само

   В красі неповторимій і суворій.

          Що вибереш, чи образ бездоганний,

                                                       А чи прообраз для усіх один?

 Міцніша віра і дзвінкіший чин

                                                       За словобудіє і за тимпани!

   Ось сходить, виростає, розцвіта

   Благословеніє не форми – суті.

   Одвага. Непохитність. Чистота.

            Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!

Підсумковий етап

Критерії оцінювання виконаної роботи:

• якість використання джерел;
• аргументовані висновки;
• творчий потенціал, якість звіту;
• культура мовлення.

 

Вчитель.

«Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя. Цей безкомпромісно сформульований принцип … до снаги сповідувати тільки  незламним духом», - писала О.Теліга. Ми не можемо не усвідомити: духовно наші співвітчизники, які опинилися поза межами батьківщини з різних причин, залишилися з Україною назавжди. Слава її героям!