Урок. Володимир Галактіонович Короленко (1853 – 1921). «Сліпий музикант»). Пошук головним героєм Петром Попельським свого місця у світі.

Урок 42.

Тема. Володимир Галактіонович Короленко (1853 – 1921). «Сліпий музикант»). Пошук головним героєм Петром Попельським свого місця у світі.

Мета:

навчальна: ознайомитися з фактами біографії письменника, визначити українські мотиви у його творчості, зокрема у повісті «Сліпий музикант»; удосконалити навички аналізу витворів мистецтва, виразного читання та зв’язного мовлення;

розвивальна: розвивати навички роботи з ПК, обирати контент для створення власних проектів;

виховна: виховувати уміння співчувати людям з особливими потребами (обмеженими можливостями), розуміти їхні почуття.

Тип уроку: Урок здобуття нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Обладнання: ПК, проектор, учительська презентація, учнівський буктрейлер, тексти твору, підручник, робочі зошити.

                                                Письменник має бути передусім   людиною.

                                                                                                    В. Короленко

                                               Короленко затверджує в «Сліпому музиканті»

                                          не тільки можливість, але й неминучістьпрагнення

                                          до «світла», до повноти людського їснування.

                                                                                                                 Г. Бялий

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

-Як вирозумієте слова В. Короленка? Переконатися у тому, що ці слова стосуються його самого, ви дізнаєтесь, коли ознайомитеся з фактами біографії Володимира Галактіоновича.

-Що означають слова «прагнення світла»?

-Чи може людина, чиї можливості обмежені, досягнути щастя у житті?

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку

Слово учителя

• Сьогодні на уроці ми познайомимося з чудовим російськомовним письменником українського походження, світлою, чуйною людиною, заступником знедолених, Володимиром Галактіоновичем Короленком та почнемо дізнаватися, чи можуть сліпі стати повноцінними людьми.

1.Робота з підручником у творчих групах (стор. 154-156)

1 група вивчає факти біографії (с. 154), відповідає на запитання 1, с. 156.

2 група знайомиться з консультацією професора Філологова (с.с. 154-155), відповідає на запитання 2, с. 156.

3 група визначає український мотив (с.с. 155-156), відповідає на запитання 3, с. 156.

Представники груп дають рекомендації щодо записів у робочих зошитах.

2. Робота з учительською презентацією – перевірка роботи у творчих групах.

3.Мистецькознавсько-психологічна розминка:

- Передивиться репродукції картин художників, які зацікавилися долею й спробували зобразити людей, позбавлених зору

- які почуття виражають їхні обличчя?

- хто з ціх людей, на вашу думку, найбільш щасливий та чому?

- чиє обличчя здається спокійним, чому?

- сліпа дівчина на картині Міллеса заплющила очі. Як ви гадаєте, про що розповідає їй зараз її молодша сестра?

- Яка з картин справила на вас найбільше враження?

Хвилина відпочинку: для того, щоб зберегти й навіть покращити зір, їснують окремі вправи. Спробуємо виконати одну з них (виконується вправа для тренування м’язів ока – малювання букв абетки), вправа виконується стоячи.

4. Заохочення до читання. Перегляд буктрейлера.

5. Читання учителем або виразне читання учнями окремих уривків повісті, що передають бачення світу сліпою дитиною.

Матір він незабаром навчився пізнавати з ходи, з шелесту плаття, з якихось іще, йому самому доступних, невловимих для інших ознак: хоч би скільки було в кімнаті людей, хоч би як вони пересувалися, він завжди безпомилково прямував у той бік, де вона сиділа. Коли вона несподівано брала його на руки, він все ж одразу пізнавав, що сидить у матері. А коли його брали інші, він швидко починав обмацувати своїми рученятами обличчя того, хто його взяв, і теж незабаром пізнавав няньку, дядю Максима, батька. Але коли він потрапляв до людини незнайомої, тоді рухи маленьких рук уповільнювались: хлопчик обережно й уважно проводив ними по незнайомому обличчю, і його риси виявляли напружену увагу; він неначе "вдивлявся" кінчиками своїх пальців.

…тонка й багата нервова організація хлопчика брала своє і сприйнятливістю до відчувань дотику та слуху ніби намагалася надолужити певною мірою повноту своїх сприймань. Усіх дивувала надзвичайна тонкість його дотику. Часом здавалося навіть, що він не позбавлений відчуття барв; коли йому до рук потрапляли яскравого кольору клапті, він довше зупиняв на них свої тонкі пальці, і по обличчю його проходив вираз дивної уваги. Однак з часом почало виявлятися дедалі більше, що розвиток сприйнятливості відбувається головним чином у бік слуху.

Незабаром він досконало вивчив кімнати з їх звуків: розрізняв ходу домашніх, рипіння стільця під інвалідом-дядьком, сухе розмірене шоркання нитки в руках матері, рівне цокання настінного годинника. Іноді, лазячи вздовж стіни, він чуйно прислухався до легкого, нечутного для інших шарудіння і, піднявши руку, тягся нею за мухою, що бігала по шпалерах. Коли злякана комаха здіймалася з місця і летіла геть, на обличчі сліпого з'являвся вираз болісного нерозуміння. Він не міг збагнути таємничого зникнення мухи. Але пізніше і в таких випадках обличчя його зберігало вираз осмисленої уваги; він повертав голову у той бік, куди відлітала муха,— витончений слух вловлював у повітрі тонке бриніння її крил.

Світ, що виблискував, рухався і звучав довкола, проникав у маленьку голівку сліпого переважно у формі звуків, і в ці форми виливалися його уявлення. На обличчі застигала особлива увага до звуків…

Учитель: Петрику виповнилося 3 роки, й навесні матуся з дядьком Максимом вивели його на прогулянку. Дитина, яка звикла до кімнат у будинку, постійної температури, знайомих звуків, отримала одразу безліч нових вражень…

З перших же кроків, коли проміння теплого дня ударило йому в обличчя, зігріло ніжну шкіру, він інстинктивно повертав до сонця свої незрячі очі, немовби почуваючи, до якого центру тяжить усе навкруги. Для нього не було ні цієї прозорої далини, ні блакитного небозводу, ні широко розсунутого обрію. Він почував лише, як щось матеріальне, пестливе й тепле торкається його обличчя ніжним, зігріваючим дотиком.

Коли його посадили, він мовби трохи заспокоївся. Хоч всю його істоту переповнило дивне відчуття, він все ж почав був тепер розрізняти окремі звуки. Темні ласкаві хвилі, як і раніше, линули нестримно, і йому здавалось, що вони проходять усередину його тіла, бо удари його збурханої крові підіймалися й спадали разом з ударами цих хвиль. Та тепер вони приносили з собою то лунку трель жайворонка, то тихий шелест зазеленілої берізки, то ледве чутні сплески річки. Ластівка свистіла легким крилом, описуючи неподалік химерні кола, бриніла мошка, і над усім цим деколи лунав протяжний і смутний окрик плугатаря на рівнині, що поганяв воли по зорюваній смужці.

Але хлопчик не міг схопити цих звуків у їх цілості, не міг з'єднати їх, розташувати в перспективу. Вони ніби падали, проникаючи в темну голівку, один по одному, то тихі, неясні, то гучні, яскраві, оглушливі. Часом вони товпились разом, неприємно мішаючись у незрозумілу дисгармонію. А вітер з поля все свистів у вуха, і хлопчикові здавалось, що хвилі біжать прудкіше і рокіт їх застилає всі інші звуки, які линуть тепер звідкілясь із іншого світу, наче спогад про вчорашній день. І в міру того, як звуки меркли, в груди хлопчикові вливалося відчуття якоїсь лоскітної млості. Обличчя злегка сіпалося від переливів, що ритмічно пробігали по ньому; очі то заплющувались, то розплющувались знову, брови тривожно рухалися, і в усіх рисах пробивалось запитання, важке зусилля думки і уяви. Незміцніла ще й переповнена новими відчуттями свідомість починала знемагати…

Хлопчик знепритомнів…

Після першої весняної прогулянки хлопчик кілька днів пролежав, марячи. Він то лежав нерухомо й мовчки у своїй постелі, то бурмотів щось і до чогось прислухався. І весь цей час з його обличчя не збігав характерний вираз нерозуміння.

— Далебі, він дивиться так, мовби намагається збагнути щось і не може,— говорила молода мати.

Максим замислювався і кивав головою. Він зрозумів, що дивна тривога хлопчика та раптова непритомність пояснювались багатством вражень, з якими не здолала впоратися свідомість, і вирішив допускати ці враження до одужуючого хлопчика поступово, так би мовити, розчленованими на складові частини. В кімнаті, де лежав хворий, вікна були щільно позачинювані. Потім, в міру одужування, їх відчиняли на час, далі його водили по кімнатах, виводили на ганок, у двір, в сад. І щоразу, як на обличчі сліпого з'являвся тривожний вираз, мати пояснювала йому звуки, що вражали його.

— Сопілку пастуха чути за лісом,— казала вона.— А це крізь щебетання горобиної зграї чути голос вільшанки. Чорногуз клекоче на своєму колесі. Він прилетів цими днями з далеких країв і будує гніздо на старому місці.

І хлопчик повертав до неї своє обличчя, що світилося вдячністю, брав її руку і кивав головою, все прислухаючись з вдумливою й осмисленою увагою.

…

Він починав розпитувати про все, що привертало його увагу, і мати або, ще частіше, дядя Максим розповідали йому про різні речі та істоти, які видавали ті чи інші звуки.(9 хв.)

6. Виявлення читацьких вражень учнів.

- Чим «бачить» сліпа дитина?

- Чим пояснюється підвищена чутливість хлопчика?

- У чому полягає небезпека надто дбайливого ставлення дорослих до незвичайної дитини?

ІV. Підбиття підсумків уроку. Рефлексія

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Завершить речення:

«Найцікавішим для мене стало…»

«Сьогодні мене здивувало…»

«Щоб жити повноцінним життям, людині, позбавленій зору, необхідно…» (допомога близьких, визначення мети у житті, робота над собою, усвідомлення можливості проявити себе).

Чи стосується перший епіграф до уроку тільки письменників?

V. Домашнє завдання: 1. Прочитати І – ІІ розділи повісті. 2. Створити проекти (с.156).