Урок "Я тебе не забуду ніколи..."

«Я ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ НІКОЛИ !»

   На сцені маленький столик з листами, на столику підсвічник із запаленою свічкою, праворуч екран, на який проектують слайди. На сцені з’являються ведучі – юнак та дівчина.

 

  Ведучий

   Зимовими вечорами, коли потріскує морозець і все навкруги завмирає далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна і незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів?

  Ведуча 

   Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

  Ведучий

   Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

  Ведуча

   Кохання – одна з вічних тем світової літератури від самого початку її існування. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обв’язково «пише» свою неповторну історію кохання.

  Ведучий

   Кохання – поетично звеличене і прекрасне почуття тому, що воно вічне і нетлінне, завжди нове і неповторне для кожної людини.

  Ведуча

   Пропонуючи на ваш розсуд історії кохання великих людей, ми переконані, що навіть самого спокусливого серцеїда не залишать байдужим ці полум’яні і ніжні сторінки, що розповідають про радості взаємності і гіркоту втрат, зухвалої зради і безмежної віри в силу кохання…

  Ведучий

   Стріла часу спрямовує нас у сиву давнину. Стародавня Греція… Піфагор… Що знають про нього учні, крім знаменитої теореми? Дуже мало. А між іншим життя старогрецького філософа і математика було бурхливим і драматичним. В юності Піфагор пішов у мандри по світу в пошуках розгадки тайни буття і пошуках істини.

  Ведуча

   Коли йому було 20 років, він покидає рідний дім, батьків, кохану дівчину – Наріссу. Він навчався у Єгипті, побував у казковій Індії, таємничому Вавилоні. І протягом всіх десятиліть він відчував лагідний погляд коханої дівчини, смак юних медових уст, дзвінкість її голосу, теплоту її серця.

   ( Зустріч Піфагора з Наріссою. На березі моря сидить жінка середніх років, охопивши висохлими руками гострі коліна, непорушно втупивши погляд в імлистий обрій. Звуки чайок, плюскіт моря. Наближення Піфагора не виводить її з нерухомості).

• Ти пізнаєш мене, Наріссо?
• Не бачила тебе, чужинцю.
• Що ти кажеш, Наріссо? Ми з тобою знайомі… Ще з дитинства.
• Не смійся над бідною Наріссою. Я нещасна і самітня, кожен може образити мене. Ти, ясноокий і сильний, не смійся наді мною. Краще скажи – ти, мабуть, багато мандрував, чи зустрічав ти Піфагора?
• Піфагора? – прошепотів він. – Якого Піфагора?
• Мого друга, мого нареченого. Він поплив за обрій. Туди далеко – далеко. Він хотів догнати істину… Він хотів полетіти в небо, як Ікар… А я чекала його. І досі чекаю. Скажи, ти не бачив його?
• Це ж я , Наріссо, хіба ти не пізнала?
• Не глузуй з нещасної Нарісси, - гріх тобі! Піфагор молодий і прекрасний, як бог Апполон. У нього було довге волосся, подібне до сонячних променів та струнке тіло. Ти гарний, чужинцю…, але ти вже старий. Йди собі геть, птахи злякались тебе, я виглядатиму свого коханого…
• Це я, Наріссо, багато літ минуло відтоді, як ми розлучилися. Моє мідяне волосся, порідшало, і ти стала ніби хмаринка… Тільки серце мої залишилось незмінним. Воно знову привело мене додому, як блукаючого Одіссея. Поглянь на мене, Наріссо, згадай… Ми прощалися з тобою на оцій скелі, і ти сказала, що чекатимеш всю вічність… А тепер, коли я повернувся, ти…
• Ні, ні! Ні, не треба, не треба! Ти неправду сказав, недобрий чужинцю! Неправду! Мій Піфагор – молодий і прекрасний! Ти хочеш відняти його в мене?
• Ось тут я стрибнув, Наріссо, а ти за мною! Згадай, згадай, Наріссо!
• Повернувся! Повернувся, як Одіссей до Пенелопи! О, моє кохання! Я впізнала тебе…
• Наріссо, Наріссо!
• Дочекалася, слава богам. Дочекалася… Я щаслива.

  Ведучий

   Найкращими словами, що притаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль.

  Ведуча

   Кохання – джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми завжди зверталися художники, композитори, скульптори, філософи і навіть великі полководці.

  ( Лист Наполеона Бонапарта Жозефіні Богарне, 3 квітня 1796 року)

   Моя єдина Жозефіно – далеко від тебе світ здається мені пустелею, в якій я один…

  Ти оволоділа більше, ніж всією моєю душею. Ти єдиний мій помисел; коли мені докучають різні істоти, які називаються людьми, коли я готовий проклясти життя, тоді опускаю руки на серце: там знаходиться твоє зображення; я дивлюся на нього, кохання – абсолютне щастя.

  Якими чарами змогла ти підкорити всі мої здібності і звести все моє духовне життя до тебе одної? Життя для Жозефіни! Ось історія мого життя.

  Вмерти, не насолодившись твоїм коханням – це адська мука, це вірний образ повного знищення. Моя єдина подруга, обрана долею для здійснення нами разом великого життєвого шляху, - в той день, коли твоє серце не буде більше належати мені, світ втратить для мене свою чарівність і привабливість.

 

Звучить пісня «Ехо».

  Ведучий

   Поволі плине ріка часу, минають роки і тисячоліття. Приходять одні герої, відходять інші, тільки вічною залишається тема кохання. Перше кохання, кажуть найсильніше… Мабуть, тому, що приходить рожевим серпанком юності, зачіпає серце крилом ліричної пісні, збуджує почуття, перетворюючи всі думки в солодкі мрії, що несуть у вир романтики.

  Ведуча

   Середньовічна Англія… Два древні аристократичні роди ворогують один з одним. І в цій неприязні, на зло всім зародилась могутня любов юних ромео і Джульєти.

  ( Сцена зустрічі Ромео і Джульєти)

  Ведучий

   Кохання… Прекрасне й жагуче. Воно часто не гине навіть у серці безнадійно закоханого.

  Ведуча

   Молоді, знатні, багаті жінки відмовились від заможного життя, розкоші і пішли в далекий Сибір, на каторгу за своїми чоловіками – декабристами, щоб ділити з ними вигнання, своєю любов’ю підтримувати їх.

  Ведучий

   Поліна Гебль, молода француженка, дочка полковника наполеонівської армії. Цар дозволив їй їхати у Сибір, але попередив, що вона, як і інші жінки, втратить свої дворянські права, своє багатство і ніколи не зможе повернутись до столиці. Як і всім жінкам, Поліні доводилось долати опір рідних, затримки і перепони в дорозі, важкий зимовий шлях, сибірський холоді самотність.

  Ведуча

   Як же треба було кохати і вірити, щоб винести всі ці випробування, до кінця залишатися палко люблячою жінкою і вірним другом.

  ( Сцена Анненкова і Поліни )

• Ну як, моя кохана? Чого мовчиш? Я ж чекаю твого слова.
• Ні, Іване Олександровичу, не можу я вінчатись без благословення твоєї матері. Не можу – зрозумій.
• Я тебе кохаю. Невже цього не досить, щоб ми були щасливі? А мати… не благословить наш шлюб з тобою. Я знаю її. Та що вона зробить, коли ми потайки одружимось? Погнівається на мене, а згодом простить. І тебе вона покохає. Бо ти гарна, душею чиста, свята. Як можна таку не любити? Я домовивсь з панотцем, і він чекатиме на нас у церкві. Прошу тебе… благаю заради нашого щастя.
• Ні. Не треба про це. Може, з часом усе мине. Зустрінеш іншу, з уславленого роду…
• Ні, і тисячу разів – ні. Я нікого, крім тебе, не кохаю. Поліно, клянусь. Але прости матір…
• Не хвилюйся, все буде гаразд.
• А як же нам жити? Краденим щастям? А я хочу возити тебе повсюди, щоб усі милувались тобою, заздрили нашому щастю…

  Ведучий

   Так і не повінчались Поліна з Анненковим. А потім були Петербург, сенатська площа, Петропавлівська фортеця.

• Нащо занапащати життя, Поліно. Тобі треба жити вільно, а не страждати в чужому краю.
• А я житиму там, куди пошлють тебе, мій милий. У нас буде дитина. Я хочу , щоб вона була схожа на тебе. І не кажи нічого, мій любий.

Ведуча

   Потім були важкий етап і каторга для нього та повно тяжких поневірянь на шляху до Сибіру для неї.

• Любий мій, тепер нас ніхто не розлучить, мій єдиний. Ми і тут будемо щасливі.

Звучить пісня «Заметіль» А.Пугачової

  Ведучий

   Любов… Солодка, мов мед і гірка, мов полин – трава. Серед ураганів життя і штормів долі можуть розійтися стежки що тільки – но з’єднались, навіки розімкнутись руки, що тільки встигли переплестися.

  Ведуча

   Якось 1923 року французький письменник Ромен Роллан отримав лист із Росії від незнайомої шанувальниці його таланту Марії Павлівни Кудашевої. Вони почали листуватися, з часом припинили листування, а згодом його поновили.

   1931 року Кудашева відвідала Роллані у Швейцарії, і більше вони не розлучалися. Звичайно, дехто тільки знизував плечима, коли йшлося про екстравагантний шлюб сорокарічної росіянки і сімдесятирічного французького письменника. А для подружжя настали щасливі роки, зігріті взаємною повагою і коханням, сповнені літературних інтересів і уподобань.

   Марії Павлівні Ромен Роллан присвятив роман «Зачарована душа»: «Тобі, дружино і подруго, як дарунок приношу свої страждання. Це найкраще, що дало мені життя. Ними, як віхами, був позначений кожний крок уперед».

  Ведучий

   У грудні 1944 року письменник помер. А Марі Роллан ще чотири десятиліття цілком присвятила себе справі чоловіка, продовжувала жити його думками і турботами, відкриваючи для читача нові й нові сторінки його безцінної духовної спадщини.

Учень під звуки музики ( «Лебідь» Сен – Санса) читає вірш

Ти – вся любов. Ти – чистота,

Довірливість благословенна.

Твоя краса мені свята,

Твоя любов мені священна.

Трояндо неба і землі,

В тобі всі їхні барви грають…

У мене сльози розцвітають,

Цвітуть думками на чолі.

В будинок твій я входжу, наче в сад,

І для тривог моїх, турбот моїх, досад

Мені дарує він красу землі і неба.

Я першим поглядом завжди

Дивлюсь на тебе.

Тобі присвячую я літ свої світання,

Весну думок, весну свого кохання.

  Ведучий

   Життя буває немилосердним і жорстоким, ставлячи на шальки терезів долі закоханих, вимагаючи невблаганними обставинами їх неминучої розлуки.

  Ведуча

   Та любовне не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, словом, подихом вітру.

  Ведучий

   Про їхню любов в 70 – ті роки минулого століття ходили легенди. Вона – вродлива артистка французького кіно, Марина Владі. Він – артист на Таганці, поет і бард – Володимир Висоцький. Географічно вони були роз’єднані тисячами кілометрів, але близькі своїми серцями і єдині в своєму почутті. Одна можливість спілкування -  телефон.

  Ведуча

   На стрімкому творчому злеті обірвалось життя Володимира Висоцького, і все ж більшість його поезій були присвячені – коханій Марині Владі.

  Звучить пісня В.Висоцького.

  Ведучий

   Мабуть, всі пам’ятають вірш, що звучить у фільмі, яким захоплюється не одне покоління, «Іронія долі, або з легким паром», але далеко не кожен знає автора та історію його створення.

  Ведуча

   Ось як згадує дружина поета Ніна Григорівна в своїх записках:

(читає учениця)

   «Лето 1932 года мы проводили в Ставрополе у моего отца. Осенью Александр Сергеевич уезжал раньше, я должна была приехать в Москву позднее. Билет был уже куплен – Ставропольская ветка до станции Кавказской, там на прямой поезд Сочи – Москва. Расставаться было трудн, и мы решили продать билет и хоть на три дня отстрочить отъезд. Эти же дни – подарок судьбы – переживать как сплошной праздник.

   Кончилась отсрочка, ехать было необходимо. Опять куплен билет и Александр Сергеевич уехал. Письмо от него со станции Кавказкой иллюстрирует настроение, в каком он поехал. ( В этом письме есть выражение «полугрущу, полусплю». В стихотворении – «полуплакал, полуспал»).

   В Москве, у друзей, которых он извещал о первом дне приезда, его появление было принято как чудо воскрешения, так как его считали погибшим в страшном крушении, которое произошло с сочинским поездом на станции Москва -  товарная. Погибли знакомые. Возвращавшиеся из сочинского санатория. Александр Сергеевич избежал гибели потому, что продал билет на этот поезд.

   В первом же письме, которое я получила от Александра Сергеевича из Москвы, было стихотворение «Вагон» («Баллада о прокуренном вагоне» )…»

  Ведучий

   Збережений долею від того, що відбулося під час катастрофи потягу, поет не зміг не думати над природою випадковості в житті людини, над сенсом зустрічі і розлуки, над долею двох люблячих один одного істот.

  Юнак і дівчина читають вірш «Баллада о прокуренном вагоне» .

  Ведуча

   Книга кохання велика і невичерпна. Ми перегорнули лише декілька її сторінок. Але вона не закінчена. Ми продовжуємо вписувати в неї нові сторінки, і майбутні покоління з подивом і захопленням будуть їх переписувати.

  Ведучий

   Кохання всесильне. І немає такого народу, який би не складав пісень або казок про почуття, перед якими безсилі моря і гори, відстань і час, сили природи і людини.

   Тахір і Зухра, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєта…

  Ведуча

   Можна називати чимало імен пов’язаних із всеперемагаючою зіркою кохання. Кохання … Вічне почуття… І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і повсюди воно буде зрозуміле, тому що торкається найтонших струн людської душі.

  Ведучий

   І як писав Вільям Шекспір:

«А если я не прав и лжет мой стих, -

То нет любви и нет стихов моих!»

 

 

    

  Підібрала і систематизувала матеріал

Собко Оксана Валеріївна.