Урок з історії рідного краю

ТРАГІЧНИЙ СЛІД

НАЦИСТСЬКИХ ЗЛОЧИНЦІВ

НА РАТНІВЩИНІ

Вчитель. Війна... Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі, до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.

Учениця
 Все починалося з грому небесного, (АНЯ)
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому.
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!
Крізь руки у двір гусенята малі...
І кров на травиці... І кров на землі...

Земля України, і люди стогнали під поганим чоботом фашистського звіра. Не можна забути ті жахи, що творили нелюди. Фашистські окупанти створили на території України понад 230 концтаборів і гетто. Сотні тисяч військовополонених жінок, Дітей, старих, інвалідів стали в'язнями. За час окупації України гітлерівці знищили понад 5 млн чоловік, 2,4 млн вивезли на роботи до Німеччини. Не міг терпіти народ такої наруги. Страшним був гнів народу. І малих, і старих переповнювала ненависть до фашистів.

Радість перемоги і гіркота непоправних втрат – почуття, які нероздільно живуть у серцях людей. Від учасників, від усіх очевидців Великої Вітчизняної війни ці почуття свято передаються і свято переймаються новими поколіннями. І цій естафеті незгасної народної пам’яті ніколи не буде кінця.

Та відгриміла війна і ми повинні повернутися лицем до священної клятви нашого народу – «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»

Багато сіл на нашій Україні спалила минула війна, але пам’ять про них залишиться неопалимою. Не може бути строку давності для фашистських убивць, котрі, знехтувавши цінністю людського життя, коїли жахливі злочини. Чи ж можна полічити могили радянських людей, замучених гітлерівцями на нашій землі? Сотні сіл і хуторів перетворили нацисти на суцільні кладовища. Одним із них стало волинське село Кортеліси. Не почувши себе господарями на українській землі гітлерівські загарбники свою вовчу злість зганяли на мирному населенні. У ніч з 25 на 26 травня 1942 року партизани знищили в Кортелісах нацистський гарнізон. Розроблений гітлерівцями план операції під назвою «Трикутник» передбачав повне знищення білоруських сіл Борки і Заболоття, а також українського села Кортеліси.

«Чорною середою» згодом назвуть люди страшний день 23 вересня 1942 року. Нацисти зібрали жителів у центрі села і загнали у церкву, школу, сусідні помешкання. Почалась кривава розправа. 2875 жителів села, серед них 1620 дітей живими кидали в ями гітлерівські нелюди. Вони спалили 715 хат, залишивши на місці Кортелісів величезне згарище. [1]

 Село було буквально стерте з лиця землі, і саму його назву окупанти викреслили зі своїх карт.

Про це нагадує нині величний пам’ятник нескореним — меморіальний комплекс, до якого входять монумент жертвам фашистського терору, музей історії Кортелісів та шість братських могил.

А ще — досі залишилося одне-єдине обпалене мертве дерево {дерева помирають стоячи), що височить у центрі нового села як зловісна пам’ять того далекого лиха. Аж моторошно стає, -коли читаєш висічений на гранітній плиті біля нього напис:

«Там, де кривавий пройшов душегуб, Свідком лишився опалений дуб. Чорний як лихо. І жахом пропах, Навіть боїться гніздитися птах. Віти — мов горе заламаних рук. Ні, то не свідок, а пам’ятник мук»

 Меморіальний комплекс з часу його відкриття відвідало понад 300 тисяч чоловік з усіх кінців нашої країни та із-за кордону. Тут біля Вічного вогню, люди віддають шану полеглим — невинним жертвам страшкої бойні.

 (Толік К) Спинися біля братської могили,
Тут сплять чиїсь батьки, брати, сини.
Вони Вкраїну рідну боронили
В горнилі найстрашнішої війни.

3. Не лицарі казкові, не Антеї,                       
Звичайні люди, отакі, як ми,
Безстрашно кожну п'ядь землі своєї
Звільняли від фашистської чуми.

4. Я вранці усміхнусь новому дню,
Пташиний щебет пролунає щемно.           
Біля святого вічного вогню
Вклонімось визволителям доземно!

 Життя швидкоплинне, і з кожним роком Велика Вітчизняна війна все далі йде в історію. І з кожним роком ми, на жаль, втрачаємо наших дорогих ветеранів - живих свідків тих подій, хто воював, йшов на смерть за свою країну. Не шкодуючи сил і здоров'я, наші діди та прадіди заново відбудовували будинки і вулиці, піднімали заводи і фабрики. Завдяки їм за лічені роки Україна повстала з руїн і попелу, повернула своє неповторне обличчя. Війна...
 Війна у кожної родини              
забрала дочку, а чи сина,
дітей безжально сиротила,
все на шляху своїм трощила.
Пройшло часу уже не мало...
За поколінням покоління
виростало...
Вже й ветеранів у селі не стало,
їх в Україні залишилось
зовсім мало.
Та вічна пам'ять
про них повинна жити,
бо край свій рідний
вміли боронити,
бо Батьківщину віддано любили –
за неї юні голови зложили.
Від ворога майбутнє захищали
що було духу, і що було сили:
щоб ми щасливими зростали,
у мирі жили, всі свободу мали

Нині відроджене з попелу сучасне село Кортеліси живе і буде жити повнокровним, змістовним життям. Тут чотириста дворів, півтори тисячі жителів. Двадцять років тому була збудована середня школа, де зараз навчається 360 дітей. Всі вони свято бережуть пам’ять замучених, але не скорених односельців, люблять своє оновлене село і намагаються вчитись і трудитись у ньому так, щоб рідну землю, колись рясно зрошену кров’ю, зробити найкращою в світі.

 Гітлерівська Німеччина і її керівництво наш народ недооцінили. Вистояти і перемогти в такій страшній війні могло лише згуртоване, об'єднане спільністю інтересів і мети суспільство.

Дія нас війна — не тільки минуле, адже вона увійшла у кожен дім, у кожну сім'ю. Вона за¬брала, поглинула у своєму полум'ї мільйони людей, завдала народо¬ві розрухи, муки і гіркоти втрат, які й понині тривожать народну пам'ять.

1-й учень

Послухайте, а нас могло й не бути!         
От уявіть: немає нас і все!
І дні стоять у колосках і в руті
Дніпро у морс плескіт хвиль несе.

2-й учень

Ні, ні, не плескіт — бо який же плескіт? 
Коли людей у ярма запрягли.
І там, де предки споконвік жили,
Концтаборів і плаців чорні плеса.

3-й

Не кажіть: «Була війна давно»,  
Ніби вчора, все було учора...
Влізла у наш дім руда потвора,
По-злодійськи вибивши вікно.

4-й

Насувалась нелюдів навала,         
Виродків ворожості і зла,    Нівечила, нищила, вбивала,
Вішала, калічила, пекла.

5-й учень                                         

Поки сонце ясне у горі є,
Поки нам життя дає воно,
Біль наш вічний, він не постаріє.
Не кажіть: «Була війна давно».

Війна,слово яке змушує стрепенутися, задуматися кожну людину. Велика Вітчизняна війна давно минула, але ніхто і ніколи не зможе забути те страшне горе. Кожну родину спіткало лихо. На фронт йшли: чоловіки, сини, сестри, матері.

Учениця 3.

Учні
1. Ми пам'ятаємо всіх,
Хто віддав своє життя,                    
Щоб не було війни нової,
сонце сяяло золоте!
Щоб не окоп чорнив на ниві,—
Хліба цвіли, мов килими,
І щоб веселі і щасливі
До школи всі ходили ми!

2. Пройшли солдати не малі дороги
Через бої та хуртовини злі.                         
І засвітили сонце Перемоги
Усій землі, всім людям на землі.

3. Ми землю любимо свою,                     
Красиву і величну,
Яку в жорстокому бою
Нам зберегли навічно.

4. За мир у всьому світі —                   
Це значить за життя,
За колоски налиті,
За матір і дитя.

5.Хай живуть спокійно люди,                           
Сонце лагідно сія,
Хай лунає всюди-всюди.
Пісня радісна моя.

6.  Щоб війни не було,                      
Радісно усім нам стало –
Треба дружно жити
І один одного любити.

Діти виконують пісню «Побажання»

Будемо завжди пам'ятати тих, хто віддав своє життя за наше чисте небо, яскраве сонце, за мир. Ми говорили сьогодні про війну, щоб ніколи її не забувати.