Урок з історії України "Масові депортації, кампанія з розкуркулення, насильницька колективізація"

Масові депортації, кампанія з розкуркулення, насильницька колективізація УСРР.

Хлібний фонд держави Закупівля хліба на ринку Продовольчий податок Форсована індустріалізація «ножиці цін» Закупівля зерна по знижених державних закупівельних цінах Продаж промислових товарів по завищеним цінам Хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. Підвищення закупівельних цін на зерно та с/г продукцію Застосування примусу

Проблеми індустріалізації Скрута інвестування Недостатня кількість кваліфікованих кадрів Дефіцит обладнання Українське село

ПРИЧИНИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ економічні політичні Загроза зриву темпів форсованої індустріалізації через нестачу зерна в державі (хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.) Необхідність надійного джерела постачання хліба через державні колективні господарства Наявність передумов для колективізації (попередній досвід організації колективних господарств (радгоспів, комун у 1919 - 1920 рр.) Невідповідність дрібнотоварного селянського господарства догмам більшовизму, згідно з радянською ідеологією такий селянський уклад на селі постійно породжував капіталізм, тому потрібно було перевести село на соціалістичні рейки Необхідність встановлення контролю над селянством, в умовах тоталітарної системи колгоспами легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств

Курс на колективізацію проголошено в грудні 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б), як добровільну кооперацію. Колективізація розглядалась як засіб для прискорення індустріалізації, розв’язання проблеми хлібозаготівлі, ліквідації заможного селянства - ворога радянської влади. Шляхом прямого адміністративного впливу на колгоспи селянські ресурси можна було вільно викачувати в бюджет і будувати на цій базі промисловість, утримувати велику армію та управлінський апарат.

Колективізація – процес перетворення дрібних одноосібних селянських господарств у великі суспільні соціалістичні господарства.

Колективні господарства були 3-х видів: ТСОЗИ (товариства сумісної обробки землі) – об’єднувалися лише для роботи, а земля, худоба та реманент залишалися у приватному користуванні. Артілі - об’єднували реманент та землю, але частину худоби та землі залишали собі; (саме в такому вигляді будуть утворюватись радянські колгоспи з 1935 р.) Комуни - об’єднували все майно, селянські господарства повністю розчиняються в колективному. До кінця 1929 р. у республіці було добровільно колективізовано лише 15,4 % селянських господарств.

Для обслуговування колгоспів і радгоспів почали створювати машино-тракторні станції (МТС). Перша в СРСР МТС була створена в 1928 р. в Україні, у радгоспі ім. Т. Шевченка Березівського району на Одещині.

Січень 1928 р. – рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації. Грудень 1929 р. – початок відкритого терору проти «куркульства» (заможного селянства). Квітень 1929 р. – прийняття І-го п’ятирічного плану, який передбачав залучити до сільськогосподарської кооперації 85% населення, а у колгоспи — 18–20% (в Україні — 30%). Листопад 1929 р. – пленум ЦК ВКП(б), на якому Перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова і Л. Кагановича завершити колективізацію протягом року. Січень 1930 р. – постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», в якій планувалося завершити колективізацію в Україні восени 1931 р., або навесні 1932 р. Постанова закликала до «соціалістичного змагання по організації колгоспів».

Після 1929 року Колективізація — це примусове створення селянських колективних господарств, що призвело до втрати селянами власності на землю та результати своєї праці.

24 лютого 1930 р. Перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним осередкам України, в якій ставилося завдання: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії 1930 р., а всю Україну - до осені 1930 р.». Це скоротило строки колективізації в УСРР на 1 - 1,5 року. У січні 1930 р. голова Колгоспцентру СРСР Г. Камінський, виступаючи перед представниками районів суцільної колективізації, сказав: «Якщо... ви перегнете палицю і вас заарештують, пам'ятайте, що вас заарештували за революційну справу». Партійне і державне керівництво СРСР і УСРР фактично давало дозвіл на проведення колективізації насильницькими методами, звільняючи таких виконавців від будь-яких правових чи моральних норм відповідальності.

Опора на комуністів та безземельних селян (комнезами) Силовий тиск та залякування селян Примусова організація колгоспів Заборона залишати село Ліквідація заможних господарств (розкуркулення) Методи здійснення колективізації

 Селяни чинили опір колективізації

У 1928 - 1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів’я худоби. Заворушення селян розпочались у 1929 р., а на початку лютого 1930 р. в різних кінцях України стали масовими й нерідко переростали у відкриті збройні повстання, що охоплювали цілі райони. У лютому-березні 1930 р. вони охопили майже всю територію України. Відбулося близько 2 тис. масових виступів у 41 із 44 округ селян проти колективізації, політики оподаткування, хлібозаготівель, розкуркулювання. Іноді спротив проходив під гаслами: «Геть Радянську владу, хай живе самостійна Україна!».

1930 р. - маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності за зрив колективізації на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі»). Почався масовий вихід з колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше 1/3 селянських дворів, причому переважно незаможницьких. Було прийнято Примірний статут сільгоспартілі, що давав колгоспникам право мати корову, дрібну худобу, присадибну ділянку.

Знищення заможних селян. Розкуркулення. Заможних селян офіційна ідеологія зображувала як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді це були просто працьовиті люди, які не бажали віддавати землю, в обробіток якої вклали багато власних коштів та сил. Розкуркулення – політика знищення селян-власників шляхом позбавлення майна (землі, знарядь праці, худоби та ін.), їх депортація або виселення за межі району їхнього проживання. В 1927 – 1929 рр. до заможного селянства проводилася політика обмеження – збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використовувати найману працю, купувати машини, реманент – «вибіркове розкуркулення». Одна з причин розкуркулення – забезпечення колгоспів матеріальною базою.

Ознаки заможності та куркульства

30 січня 1930 р. - постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами і змушувала їх вступати у колгоспи.

Категорія куркулів Куркулі, які взяли участь у боротьбі з радянською владою Куркулі, які чинили частковий опір при розкуркулюванні Куркулі, які не чинили ніякого опору розкуркулюванню Ув’язнення або розстріл Висилання з сім'ями у північні, східні райони Росії Надання після розкуркулювання ділянки землі за межами села Навіть незаможних селян, що не погоджувалися з колективізацією, назвали «підкуркульниками».

Перша хвиля репресій – січень – початок березня 1930 р. – охопила райони, де нараховувалось 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 61887 (2,5%) господарств, депортовано понад 100 тис. осіб. Друга хвиля репресій – весна – літо 1931 р. Депортовано ще 150 тис. осіб.

Наслідки розкуркулення

1931 – 1933 рр. - новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів (було об’єднано 70 % селянських господарств і понад 80% посівних площ). Збільшення норм здачі державі хліба за чисто символічну плату. На кінець 1932 р. 592 МТС спроможні були обслуговувати лише Ѕ колгоспів, решта обходилась ручною працею. Влада готувалася до терору села. ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр.

Голодомор 1932 - 1933 років — ГЕНОЦИД українського народу. Він був організований керівництвом ВКП(б) шляхом створення штучної ситуації масового голоду, що призвів до смерті мільйонів українців.

1934 – 1937 рр. - завершальний етап колективізації: Організовано зміцнені колгоспи, надано допомогу їм технікою. Створено політичні відділи при МТС, на які покладалося завдання агітації і пропаганди. Прийнято новий Статут колгоспів у 1935 р., яким навічно закріплювалася за ними земля, робота селян в колгоспі є важливішою, ніж в особистому господарстві. В 1935 р. було здано державі 62 млн. пудів хліба, в 1937 р. – 496 млн., в 1940 р. – 576 млн. пудів. Натуральна оплата трудодня колгоспника складала 12-15% від фактично заробленого.

Результати та наслідки колективізації

В цей час офіційна радянська пропаганда зображувала картину заможного і щасливого життя колгоспників

Завершення колективізації На кінець 1937 р. суцільну колективізацію в Україні було завершено. В УРСР нараховувалося 27,3 тис. колгоспів, які об’єднували 96,1 % селянських дворів і обробляли 99,7 % посівних площ.