Урок з української літератури для 10 класу " Література рідного краю. Літературна Харківщина"

Про матеріал
Відкрити учням неповторний духовний світ митців Харківщини; спрямовувати діяльність здобувачів освіти на поглиблення знань з літературного краєзнавства; познайомити з творчістю Г. Сковороди, Г. Квітки-Основ'яненка, А.Перерви, розмаїттям тем і мотивів їх творчості, формувати систему знань, умінь і навичок з української літератури; сприяти формуванню читацьких смаків та збагаченню духовного світу учнів; виховувати активну життєву позицію, почуття любові до батьківської землі.
Перегляд файлу

Тема.      Література рідного краю.   Літературна Харківщина.

Мета:

-відкрити учням неповторний духовний світ митців Харківщини;

-спрямовувати діяльність здобувачів освіти на поглиблення знань з літературного краєзнавства;

-познайомити  з творчістю Г. Сковороди,  Г. Квітки-Основ'яненка, А.Перерви, розмаїттям тем і мотивів їх творчості, формувати систему знань, умінь і навичок  з української літератури;

- розвивати в учнів уміння готувати виступи, усні повідомлення, пізнавальну активність , навички самостійної роботи та вміння узагальнювати здобутий матеріал;

-забезпечити умови для розвитку усного монологічного та діалогічного мовлення, творчого мислення;

-сприяти формуванню читацьких смаків та збагаченню духовного світу учнів;

-виховувати активну життєву позицію, почуття любові до батьківської землі.

 

 

Тип уроку: комбінований.

 

Обладнання: портрети письменників, аудіозаписи, відеозаписи,  тексти поезій, презентації учнів.

 

                                       ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент.

 

II. Мотивація навчальної діяльності

Оголошення теми, мети, завдань уроку.

 

Епіграф до уроку:

                                                              Ти сильний, мій Харкове, сильний,
                                                              Бо в тебе козацька душа,
                                                              Незламна, гартована, вільна,
                                                              Яку не зламає війна!

                                                                                           Британ Г.Я.

III. Вступне слово вчителя.  Рідний Харків пишається видатними особистостями, що народилися, навчалися або працювали в місті.

Література Харківщини своїм корінням сягає у сиву давнину. Мабуть, чарівна природа нашого краю разом з трагічними подіями, що тут відбувалися, надихнули невідомого автора на створення «Слова о полку Ігоревім». Адже похід князя Ігоря проходив саме нашими краями.

    Ми живемо в місті з цікавою історією, з різноманітним мистецьким життям. Саме Харківщина стала батьківщиною багатьох художників, композиторів, письменників та поетів. Харків здавна славиться іменами людей, які посідають визначне місце в літературному житті України. Вулицями міста та стежками ланів і лісів Харківщини ходили Григорій Сковорода і Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка і Петро Гулак-Артемовський, Борис Грінченко і Павло Грабовський, Микола Хвильовий і Олександр Довженко, Олесь Гончар і Павло Тичина. Славу літературного Харкова примножували своїм полум’яним словом Іван Вигран та Іван Багмур, Роберт Третьяков і Ігор Муратов, Петро Панч і Леонід Первомайський, А.Перерва, І.Мироненко, І.Перепеляк та інші.  Є в Харкові вулиці, що носять імена українських письменників: це і вулиці Шевченка, Лесі Українки, Квітки-Основ'яненка.

   На сьогоднішньому уроці ми доторкнемося до літературних скарбів рідного краю та познайомимося з творчістю таких письменників, як:             Г. Сковороди, Г. Квітки-Основ'яненка, А.Перерви.

 

IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

 

Вчитель. Імена яких письменників, чиї життя і творчість пов’язані з нашим містом, ви знаєте? (Відповіді учнів).

 

Вчитель. Слобожанщина завжди була багата на літературні таланти. Тут народжувалися і утверджувалися своєю творчістю багато наших всесвітньо відомих земляків. які прославили Харківщину, Україну на весь світ.

Г. Сковорода, Г. Квітки-Основ'яненко, А.Перерва – три творці, і кожен з них жив та творив у Харкові.             

          Зараз запрошую до слова представників творчих груп.

 

Виступ І творчої групи

«Дослідження  Григорія Сковороди»

1-й учень. Мандрував Харківщиною, подовгу жив і працював у Харкові Григорій Сковорода. Першою батьківщиною Григорія Сковороди було село Чернухи, тоді ще Київської губернії. До Харкова письменник приїхав у 1759 році, коли його запросили читати курс поетики в Харківському колегіумі. І саме тут, у Харкові, були написані його перші філософські роботи.

Але сам Харків відбився вже в художній частині творчості Григорія Сковороди – у його відомих «Харківських байках».

Учень і перший біограф Сковороди Михайло Говолінський писав: «Він любив Харків». Але це й так зрозуміло. Тому що, навіть ставши мандрівником на двадцять вісім років, письменник неодноразово повертався до нашого міста. А у 1794 році приїхав на Харківщину востаннє. Тоді він оселився у селі Пан-Іванівка. Там його й було поховано. Зараз це село називається Сковородинівка.

 

2-й учень. Збірка «Байки Харківські». До збірки байок Сковорода, як і в «Сад божественних пісень», включив 30 творів. Перші 15 байок, за свідченням автора,  створені «на восьмім десятку нинішнього століття», після того, як він залишив харківський колегіум, тобто десь після 1766 року. Решта байок із збірки «Байки Харківські» були написані 1774 року в селі Бабаях на Харківщині. При упорядкуванні текстів байок було зроблено деякі скорочення: знято посилання Сковороди Григорія Савовича на біблію, подекуди паралельні найменування понять грецькою та латинською мовами тощо.

           До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед, він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу «два в одному»: і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі напрошуються в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав «сила». І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи…

 

Зачитування  байки  «Жайворонки»  (Додаток № 1).

Аналіз байок :

 

  1.         До яких вічних тем звертається автор?
  2.         Тема та ідея, композиція.

     3. Який основний мотив твору (мораль байки, які засоби виразності використовуються)?

      4. Г. Сковорода розповідає, за що цінують людину та як цього досягти. А яких рис та проявів треба уникати?

 

Виступ ІІ творчої групи

«Дослідження Г. Квітки-Основ’яненка»

 

1-й учень Я хочу розповісти про Григорія Квітку-Основ’яненка – зачинателя нової української прози. Порівняно з усіма іншими письменниками, доля яких була тільки певним чином пов’язана із Харковом, Григорій Квітка-Основ’яненко має найтісніший зв’язок із Слобідською землею – він народився у селі Основа і все життя прожив у Харкові.

Квітка-Основ'яненко записав сімейну легенду про заснування Харкова. Колись у 1604 році прибився до київського пана Ясенковського хлопчик на ім'я Андрій, якого за красу назвали «квіткою». Йшли роки, росли діти, між Квіткою та дочкою воєводи  розквітли почуття. Коли батько вирішив одружити свою доньку з іншим, вони потайки одружуються та втікають з Києва на схід.

          На березі річки Уди Андрій та його дружина вирішують зостатися. Згодом до них долучаються переселенці з Правобережжя, навколо виростають хутори та села, а місце, де осів Андрій Квітка, стає слободою Основою. Так з'явилося місто Харків на місці злиття двох річок, а засновником Григорій Федорович вважав прапрадіда Андрія, що заснував рід Квіток.

 

2-й учень. Тож Григорій Федорович Квітка народився у селі Основа. Зараз це Новобаварський район міста Харкова. Він вчився у монастирській школі, служив ротмістром, але все змінила поява Харківського університету.

Харків на той час був дуже маленьким містечком, і університет йому не «полагался». Василь Каразін, який був одним з ініціаторів заснування Харківського університету, схилив місцеве дворянство, купецтво та громадян до заснування університету

Це були докорінні зміни і в житті міста, і в житті Григорія Квітки. Він стає активним діячем громадського і культурного життя Харкова: є членом Товариства наук при Харківському університеті, виступає одним із засновників Харківського професійного театру, Благодійного товариства, Інституту шляхетних дівчат та Харківської губернської бібліотеки.

 

3-й учень. Григорій Квітка-Основ’яненко разом з Іваном Котляревським був засновником нової, живої літературної української мови, що, безумовно, залишило свій слід у його творах. Один з таких творів – п’єса «Сватання на Гончарівці», в якій змальовано місцину неподалік центру Харкова. Крім цього, він був активним громадським діячем. Завдяки його старанням у Харкові з’явився Інститут благородних дівиць, де згодом викладав Петро Гулак-Артемовський і де навчалася Марко Вовчок. На відміну від аналогічного Петербурзького інституту, сюди приймали дівчат абсолютно всіх соціальних верств.

З 1816 по 1821 роки Григорій Квітка-Основ’яненко був співредактором першого харківського журналу «Український вісник». Також він зробив великий внесок у розвиток театральної діяльності нашого краю, організувавши в Харкові перший постійний театр. Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ'яненко написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Салдацький патрет», «Маруся», «Пан Халявський»  та інші

 

 1-й учень. Комедія «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, написана майже два століття тому, але не втрачає актуальності і сьогодні.

 

П'єсу можна назвати шедевром української драматургії. Дівчину Уляну віддають за багатого та дурного Стецька, але красуня кохає кріпака Олексія.  Чарівність і неординарність цієї п’єси полягає у глибокій народності, в іскристому гуморі, яким наділені головні персонажі твору. Ці яскраві типажі, створені на фольклорній основі, ніби взяті з самого життя, до цього часу живуть у народі, а тема палкого кохання і боротьби за своє щастя молодих людей завжди була і буде актуальною.

 

* Перегляд відеоролику  комедії   «Сватання на Гончарівці»

 

 2-й учень. До 200-річчя письменника провулок Горіяновський став вулицею Квітки-Основ'яненка.

У 1994 році на вулиці було встановлено пам'ятник письменнику.

Парк, який носить ім'я Квітки-Основ'яненка, був закладений батьком письменника, Федором Квіткою. Парк налічував більше 80 порід дерев, в ньому стояли альтанки, були алеї для кінних прогулянок, був розбитий розарій. Парк існує і понині, наразі парк знов впорядковується.

 

                                        Виступ ІІІ творчої групи

                                «Дослідження  Анатолія Перерви»

 

1-й учень. Анатолій Антонович Перерва (12 квітня 1949 — 24 березня 2018) — український журналіст та поет.

   Народився 12 квітня 1949 року в селі Вербівка Балаклійського району Харківської області. У 1977 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

   У 1966—1979 рр. — працював кореспондентом районних газет у селищі Нова Водолага та м. Балаклія Харківської області заступником редактора Харківської молодіжної газети «Ленінська зміна». Обирався відповідальним секретарем Харківської організації Спілки письменників України (1979—1994). За рекомендаціями Василя Мисика та Миколи Шаповала його прийнято до Спілки письменників України у 1979 р., після виходу в світ першої збірки поезій «Живіть, жита» .

  1.         2000 р. — член Асоціації українських письменників.

 

 2-й учень. В літературу прийшов як поет, але писав також сатиру і гумор (пародії та епіграми), художню публіцистику, поетичні тексти для пісень, перекладав з білоруської, молдовської, грузинської та російської мов.

   Анатолій Антонович брав активну участь у громадській роботі: обирався головою правління Благодійного фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича, сприяв відкриттю і становленню в Харкові Літературного музею. З 1994 року працював заступником директора з наукової роботи Харківського літературного музею.

   Помер 24 березня 2018 року

   Автор поетичних збірок: «Живіть, жита», «Голоси криниць», «Серед білого дня», «На зламі літа»,  «Чистий четвер», «Полювання без ліцензії», «Невимовне», «Перевесло слова і сльози», «Небесна ясність». Його вірші перекладено польською, молдовською, російською, киргизькою, болгарською і марійською мовами.

Нагороди та відзнаки: Республіканська літературна премія імені Миколи Островського.

 

3-й учень. Вірш «Левада» зі збірки «На зламі літа»  підтвердив творчий вектор майстра з чіткою позицією громадянина, відповідального за все, що відбувається на його рідній землі. В ньому — болючий відгук на сумнозвісну харківську історію з чиновницьким свавіллям у стилі сталінської епохи: станцію метро з проектною назвою «Левада» було заборонено оздоблювати в українському стилі, а в результаті вона дістала й зовсім іншу назву — «Проспект Гагаріна».

 

 Левадонько!

Хоча тебе й нема,

Від тебе назва нам зосталась гарна.

Вона і не сліпа і не німа,

А значить, для нащадків — теж не марна.

 Не вигадка чиновника, а суть

Землі цієї, що лишиться з нами.

О, скільки місць несправжній зміст несуть,

Невласними прикриті іменами!

 А ми прийшли не з безміру небес —

Нас народила Україна-мати.

Чому ж нам сором матір і себе

Своїми іменами називати!

 

 Самовибудовування особитості з часом дає висновки, іноді химерні, іноді такі, що їх можна було б назвати гіркою відвертістю, але вони справдешні, бо явилися не з екранів, а з досвіду реалій життя:

 

•В життєві шторми всі ми прагнем тверді;

Тоді чому ж

без відчуття вини

До найрідніших ми немилосердні,

Хоча дарують крила нам — вони?

 

• Шоста збірка поета «Чистий четвер» стала точкою  апогею в його творчості.  Вірші «Левада», «Основ’янський мотив» із цієї збірки вже чітко окреслювали статус поета Перерви, як автора соціально вагомого, глибоко громадянського. На це свого часу звернув увагу  Леонід Талалай, вважаючи, що творчість його заслуговує на відзначення серйозною літературною премією. Одначе віддаленість Харкова від столиці відіграла свою визначальну негативну роль.

    Серйозне відчуття важливості зрілого слова накладало на вже досвідченого поета обов’язок виваженоcті у висловленні своєї позиції, досконалості художніх образів, але не відбирало права бути гострим, доскіпливим, іронічним аж до сарказму. Як у вірші «Балада про хату баби Руделі».

 

•Спішать односельці — хто в Харків,

хто в Делі,

Хто взявся болото — на сміх! — осушить…

В покинутій хаті баби Руделі

Забутий буквар на ослоні лежить.

 

( Додаток № 2).

 

. А. Перерва  знаний як майстер пейзажної лірики. І всю його пейзажну лірику проймає ідея внутрішньої близькості людини та природи. Його поезія – яскраве свідчення того, що людина – органічна частина природи. Якщо людина своїм бездумним ставленням змінює патріархальний світ природи, то вона руйнує передусім себе і свою душу.

   У 2019 році на честь вшанування пам’яті відомого українського поета, гумориста відбулося  на Балаклійщині, в його рідному селі Вербівці, відкриття меморіальної дошки, літературно-музичний вечір  пам’яті з презентацією  збірок вибраного та спогадів про поета

 

 V. Підсумок уроку.

 

Вчитель. Отже, на уроці ми говорили про  літературний Харків. Звичайно ж, багато талановитих письменників ми не назвали, але й ті, про яких згадували, доводять, що Харківщина є  справжньою культурною столицею.

   Історія літературної Харківщини багата на славні імена. І в наш час продовжується розвиток літератури, творчо працює спілка письменників, вписуючи нові імена до Харківського літературного Олімпу. Хто ж вони, наші сучасники, земляки, майбутні класики?

   Сьогодні в Харкові працює обласне літературне об'єднання імені Павла Тичини. Харківську спілку письменників очолює письменник Іван Перепеляк. Харківщина представлена в літературному житті України іменами Віктора Бойка, Ірини Мироненко, Анатолія Перерви, Віктора Лагоди, Наталі Матюх, Віктора Тимченка, Володимира Верховеня, Оксани Мардус, Ольги Тараненко, Степана Сапеляка, Миколи Побеляна…

 

VІ. Рефлексія. Закріплення нових знань:

- Чи виправдалися ваші сподівання сьогодні?

- Що нового дізналися на уроці?

- Які почуття викликали у вас твори митців Слобожанщини?

 

VІІ. Оцінювання навчальної діяльності учнів.

 

VІIІ. Домашнє завдання: написати творчу роботу « Мої враження від знайомства з письменником-земляком» (Г.Сковорода, Г.Квітка-Основ’яненко, А.Перерва) або написати листа до письменника-земляка.

 

 

 

 

Додаток № 1

 

Байка Г .С. Сковороди

 

 «Жайворонки»

    У давнину, коли ще черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, як у байці мудрого Езопа розповідається, навчаючись літати, впала з великим шумом і грюкотом на камінь. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, сказав своєму батькові:

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніший і найсильніший з усіх птахів...

— А чому тобі так здалося, синку? — спитав старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості ще не бачив і шуму та гуркоту такого ніколи не чув.

— Любий мій синку,— сказав старий,— ти маєш молоденький розумець... Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець — всякій справі є вінець.

 

 

 

 

Додаток № 2

 

БАЛАДА ПРО ХАТУ БАБИ РУДЕЛІ

 

Покинута хата баби Руделі

Уже по коліна в землю вросла.

В бур’ян опадають роки, як жерделі,

І несть їм числа.

Невже у городі порпатись вік нам?

Списи молочаю — крізь душу, крізь час!

Вітрами пронизані, вибиті вікна

Благально до неба німого кричать.

А баба давно подалась до сина —

На інший куток села і життя.

Та очі старечі, як дві сльозини,

Щоночі до рідної хати летять.

Бо там же зостались здоров’я і врода,

Старезна жерделя знайомо скрипить.

І навстіж до людства відкриті ворота,

Хоч нікому воду з колодязя пить.

Над зрубом галузка гіркої калини:

Ламають її, а вона — жива!

А нижче, у лузі, помалечку плине

Замислена річечка Берестова.

Спішать односельці — хто в Харків,

хто в Делі,

Хто взявся болото — на сміх! — осушить…

В покинутій хаті баби Руделі

Забутий буквар на ослоні лежить

docx
Додано
4 січня
Переглядів
187
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку