Урок "Захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), їх профілактика."

Тема: Захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), їх профілактика.

Мета:

навчальна: дати поняття про ЗПСШ, їх класифікацію, шляхи зараження, збудників, ознаки та засоби профілактики;

розвиваюча: розвивати творчу активність, пізнавальні інтереси учнів; продовжити формувати вміння: працювати з додатковою літературою, таблицями, малюнками, порівнювати, узагальнювати, робити висновки, сприяти розвитку уміння взаємодії у групах;

виховна: здійснити моральне та гігієнічне виховання, переконати учнів, що венеричні захворювання є хворобами поведінки

Обладнання: презентація, відеосюжет, картки з завданнями.

Тип уроку: усний журнал.

                                           План уроку

1. Історія відкриття і дослідження венеричних захворювань.
2. Класифікація ЗПСШ.
3. Характеристика венеричних хвороб (збудники, шляхи передачі, перебіг хвороби):

А) сифіліс;

Б) гонорея;

В) хламідіоз, м’який шанкр;

Г) тріхомоніоз;

Д) генітальний герпес;

Е) контагіозний молюск, папіломавірус людини.

     4. Профілактика ЗПСШ.

                                  Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

          Сьогодні ми проведемо урок у формі усного журналу. Уявіть, що ви знаходитеся в редакції молодіжного журналу. І побачите як створюється журнал. Я сьогодні буду у ролі редактора, деякі учні у ролі кореспондентів і журналістів, а всі інші – читачі журналу.

         В редакцію нашого журналу приходить велика кількість листів з питаннями, які повязані з темою ЗПСШ. Цей факт спонукав нас створити цілий номер журналу присвячений проблемам ЗПСШ. Мета, яку поставив перед собою журнал: познайомити молодь з деякими венеричними захворюваннями, ознаками цих хвороб та засобами їх профілактики.

         Журналісти і кореспонденти нашого журналу попрацювали на славу, беручи інтерв’ю у лікарів і небезпечних «злочинців», які провокують ЗПСШ. На правах редактора журналу я відкриваю першу сторінку і роблю екскурс в історію відкриття і вивчення цих небезпечних хвороб.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

І сторінка. Історичний екскурс.

     Термін «венеричні захворювання» запропонував у 1627 р. французький вчений Жан де Бетанкур – на честь богині кохання Венери. Під цією назвою об’єднується група різних за походженням, інфекційних хвороб, що передаються статевим шляхом. Їх часто називають «хворобами поведінки», бо їх поширенню сприяє аморальний спосіб життя, випадкові статеві стосунки, проституція, наркоманія, алкоголізм, легковажність. Належать до венеричних захворювань сифіліс, гонорея, мякий шанкр, генітальний герпес, хламідіоз, трихомоноз.

Про ці хвороби було відомо ще з глибокої давнини. Про це свідчать описи хвороб, які нагадують сифіліс і гонорею, наведені в єгипетському папірусі Еберса (3,5 тис. р. до н. е.), трактатах китайської медицини (2637 р. до н. е.), працях Гіппократа (460–370 рр. до н. е.) і Цельса (35 р. до н. е. – 50 р. н. е.), та археологічні знахідки: в антропологічному музеї Токіо зберігаються кістки доісторичного періоду (20 ст. до н. е. епоха неоліту) з типовими для сифілісу змінами; при розкопках у Забайкаллі знайдені кістки, які відносяться до 2 ст. до н. е., з аналогічними змінами. Характерно те, що захворювання були одиночними, таким чином у давні часи сифідіс масового росповсюдження не мав. В працях Авіцени достатньо чітко змальована клінична картина  перебігу гонореї і її ускладнення.

      Особливу увагу на сифілітичну інфекцію в Європі звернули у кін. ХV ст., коли виникла пандемія сифілісу, завезеного з Америки матросами Х. Колумба у 1493 р., котрі після повернення найнялися волонтерами у військо французького короля Карла VIII. При армії Карла VIII перебувало близько 1400 повій, яких заразили сифілісом матроси Х. Колумба, а ті, в свою чергу, – найманих солдатів. Після закінчення війни найманці рознесли хворобу по європейських країнах Через те, що хвороба поширилась завдяки французьким військам, які поверталися з Італії, її спочатку називали «французькою хворобою. Також цю хворобу називали «статевою чумою».У Росіїйській імперії перші випадки сифілісу були виявлені 1499.

      Деякий час вважали, що сифіліс і гонорея – це одне і те саме захворювання – ознаки цих хвороб приписували до однієї хвороби. Французький дослідник Рікор (ХІХ ст.) довів, що сифіліс і гонорея – різні захворювання. У своїх дослідженнях вчений використовував нелюдську методи – заражував здорових людей, а потім їх лікуквав. У дослідах використовували в’язнів, які були засуджені до страти.

         На відміну від венеричних захворювань, ХПСШ передаються й іншими механізмами і шляхами: гемоконтактним (гепатит B), через мікропошкодження шкіри (короста), вертикальним (ВІЛ).

Кожну ХПСШ спричинює певний вид мікроорганізму (зокрема, бактерії, віруси тощо), наприклад: ВІЛ-інфекція — захворювання, яке спричинює вірус імунодефіциту людини; сифіліс породжує бліда спірохета; гонорею (застаріле трипер) — гонококом; трихомоноз — трихомонада вагінальна (Trichomonas vaginalis) тощо. На відміну від більшості інфекційних захворювань після ХПСШ, як правило, не виникає імунітет і, у разі повторного зараження, хвороба розвивається знову. Видужання не настає само по собі: без лікування людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

        На сьогодні більше 1 мільйона випадків захворювань, що передаються статевим шляхом, відбувається щодня у всьому світі. Щорічно 357 мільйонів випадків ЗПСШ припадає на 4 хвороби: урогенітальний хламідіоз, гонорею, сифіліс та трихомоноз. Близько 500 мільйонів людей у світі є зараженими вірусом простого герпесу II типу. Більше 290 мільйонів жінок на планеті заражені папіломавірусами.

        І ще трохи статистики. Цікаві дані опублікували закордонні вченні: в Англії 82% дівчат у віці 14 – 17 років живуть статевим життям, у США – 5% хворих сифілісом молодше 25 років; 4 – 6%  хворих на сифіліс кожного року вмирають. У віці від 21 до 40 років кожні 3 з чотирьох хворих на сифіліс – самогубці. Ці факти примушують задуматися і зробити певні висновки.

          Для багатьох з цих хвороб характерний малосимптомний перебіг хвороби, що значно утруднює своєчасну діагностику і зменшує можливості профілактики. Частина з цих хвороб призводять при тривалому перебігу до безпліддя та можливості передачі від матері до дитини. За даними МОЗ в Україні щорічно реєструється близько 400 тисяч нових випадків хвороб у такому порядку: сифілісу, гонореї, хламідіозу, герпесу, сечостатевого мікоплазмозу, генітального кандидозу і трихомоніазу. За результатами численних досліджень встановлено, що наявність ІПСШ суттєво підвищує ризик передачі та інфікування ВІЛ статевим шляхом. Зокрема передачі ВІЛ сприяють сифіліс, генітальний герпес, гонорея, хламідіоз, трихомоноз, кандидоз, мікоплазмоз та інші венеричні інфекції. Ерозії та виразки, запалення, пошкодження тканин, що зумовлено ІПСШ, ослаблюють чинники захисту організму від інфікування ВІЛ.

До ЗПСШ належать:  (запис у зошит)

А тепер перегортаємо наступну сторінку.

ІІ сторінка

Познайомимося з сифілісом

        У 1530 році назва «сифіліс» вперше була використана італійським лікарем і поетом Джироламо Фракасторо в його латиномовній поемі «Сифіліс або французька хвороба». У ній він описав руйнівні наслідки хвороби в Італії. Головним героєм її був пастух на ім'я Сіфіл (Syphilus), який став першою жертвою хвороби. За своє нешанобливе ставлення до богині Венери  і Аполона він був уражений хворобою, що згодом була названа на його честь.

Виступи учнів:

Сифіліс – хронічна бактеріальна інфекція, що виникає внаслідок зараження блідою трепонемою. Це хвороба з хронічним системним перебігом, що характеризується ураженням шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів, хрящево-кісткової системи, центральної нервової системи (ЦНС).  Збудника захворювання, Treponema pallidum, вперше виявили намецькі вчені Фріц Шаудін та Еріх Гофман у 1905 році. Перші ефективні ліки, (сальварсан), розробив у 1910 році Пауль Ерліх, взявши до уваги дослідження лікувальної дії арсена, проведені до того Паулем Уленгутом. Потім були випробування пеніциліну та підтвердження його ефективності у 1943 році. Перед появою ефективного лікування історично використовували ртуть та інші методи лікування, які були іноді гіршими від самої хвороби. Багато відомих історичних постатей, включаючи Франца Шуберта, Артура Шопенгауера, Едуарда Мане, Шарля Бодлера, Альфонса Доде, Гюстава Флобера, Оскара Уайльда, Гі де Мопассана, Фрідріха Нітше, Поль Гогена, Вінсента Ван Гога, Брема Стокера, Авраама Лінкольна та Адольфа Гітлера, Беніто Муссоліні, вважаються тими, хто хворів на сифіліс.

        Treponema pallidum (застаріле «бліда спірохета») має спіралеподібну форму (грец. Speira – завиток), це тендітна бактерія завдовжки 6-15 мікрометрів і діаметром 0,25 мікрометра, грам-негативна, дуже рухлива, легко проходить в різні тканини і органи людини через маленькі подряпини і слизові оболонки. Невеликі розміри роблять збудника невидимим під світловим мікроскопом. Бліда спірохета хвороботворна не тільки для людини, а також і для деяких тварин – мавп, кроликів, хом’яків. Мікроб дуже швидко гине під дією сонячного світла, високої температури. Навпаки, у вологому середовищі за кімнатної температури (наприклад, вологий рушник із слизом, слиною) вона зберігає здатність заражати близько 5 діб.

           Основним механізмом передачі сифілісу вважається контактний через статевий контакт в ході орального, вагінального чи анального сексу. Сифіліс зрідка може передатися через поцілунок при ушкодженні ділянок біля губ (годуванні чужої хворої дитини годувальницею, здорової дитини груддю хворої матер). Випадки побутового зараження (при користуванні спільними посудом, зубною щіткою, сигаретами, губною помадою) зустрічаються рідко. Якщо на сифіліс хворіє вагітна, вона може заразити свою дитину внутрішньоутробно.

            Сифіліс може передаватися гемоконтактно через препарати крові. Ризик передачі бактерії при обміні голками є обмеженим. (Сифіліс не передається через сидіння унітазу, при повсякденній діяльності, при прийомі гарячої ванни або внаслідок спільного користування одягом.) (запис у зошит)

                                               Шляхи зараження

         Хвороба уражає щорічно від 700 тисяч до 1,6 мільйонів вагітних, результатами чого є спонтанний аборт, мертвонародження та вроджений сифіліс. У тих, хто не лікується, летальність складає від 8 % до 58 % і переважає серед чоловіків. Симптоми сифілісу стали менш тяжкими протягом XIX—XX ст. частково завдяки масовій доступності ефективного лікування та частково завдяки зниженому ступеню вірулентності (ступінь патогенності або хвороботворності) спірохети.

Сифіліс має безліч проявів і може імітувати багато інших інфекцій та імунних патологічних процесів на запущених стадіях. Тому він отримав прізвисько «великий шахрай» («великий імітатор»). Складні та різноманітні прояви хвороби спонукали сера Вільяма Ослера зауважити: «Лікар, який знає сифіліс, знає медицину».

В перебігу хвороби розрізняють наступні періоди: (запис у зошит)

                                                    Патогенез

       Інкубаційний період в середньому триває 3–4 тижні, але може бути від 10 до 90 днів. Лікування сифілісу, яке розпочате в інкубаційний період, може попередити розвиток клінічної картини захворювання й порівняно швидко забезпечить повне одужання (ранній сифіліс можна вилікувати, іноді однією ін'єкцією пеніциліну). В інкубаційний період бліда спірохета швидко рожмножується і розповсюджується лімфатичними судинами по всьому організму. Після цього у місці проникнення збудника (найчастіше на статевих органах, губах, шкірі) з’являється червона пляма, яка перетворюється на виразку. Вона має правильну округлу або овальну форму, колір свіжого м’яса, блискучу і «лаковану» поверхню. В основі виразки прощупується ущільнення, яке нагадує хрящик. Наявність цього ущільнення дало підставу виразку назвати «твердим шанкром» (сіфілома). Розмір коливається від сочевиці до 10-ти копійочної монети (від 0,3 до 3,0 см в діаметрі), кількість від 1 до 3 – 5. Поява твердого шанкра – початок первинного періоду сифілісу, який триває прибл. 6–8 тижнів. Як правило, шанкр розвивається безболісно, без свербежу, без виявлених ознак запалення, внаслідок чого хворі нерідко приймають його за незначну, дрібну подряпину і тому не звертаються до лікаря. Через тиждень (7 – 10 днів) припухають близько розташовані до шанкру лімфатичні вузли, можуть досягати розміру голубиного яйця. Протягом 3–4-х тижнів реакція Вассермана (серолог. реакція на сифіліс запропонована А. Вассерманом, А. Нейсером і К. Бруком у 1906) в крові негативна. Через 3–4 тижні ця реакція стає позитивною. Оскільки і збільшення лімфатичних вузлів не супроводжується болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби і не звернутися вчасно за медичною допомогою. Найбільш поширені місця виразкування у жінок — шийка матки (44 %), пеніс у гетеросексуальних чоловіків (99 %), а також досить часто — анус і пряма кишка у чоловіків, що мають статеві контакти з чоловіками (34 %)  За відсутності лікування, шанкр може залишатися протягом трьох-шести тижнів, а потім гоїться, але це не значить, що сифіліс минув сам: на короткий час він перейшов у приховану форму, під час якої відбувається інтенсивне розмноження блідої спірохети

          Через місяць після загоєння твердого шанкру настає вторинний період сифілісу, який проявляється плямистими або вузликовими висипками на шкірі, що не викликають недомагань і згодом зникають (прихований сифіліс). На слизових оболонках можуть сформуватися плоскі, білуваті, бородавкоподібні утворення, які відомі як широкі кондиломи. Через деякий час у хворого з'являються знову висипи на статевих органах, довкола заднього проходу, в роті, на кінцівках, включаючи долоні рук і підошви стоп та інших місцях. Виявлені різноманітні елементи висипу: рожево-червоні плями – розеоли (місцеві розширення поверхневих судин шкіри), папули (вузелки, ущільнення), везикули (пухирці), пустули (пухирці, які містять гній). Всі ці елементи сифілісу містять великук кількість спірохет. Хворий у цей період оправдовує своє старорвинне прізвисько «містилище зарази» і найбільш небезпечний для оточуючих, тому, що трепонеми знаходяться у всіх середовищах орнганізму – крові, лімфі, спинномозковій рідині, спермі, грудному молоці; в той час в інші періоди вони знаходяться головним чином в тканинах. В цей період уражаються всі органи – нирки, серце, печінка, легені, шлунок і інше. В них виникають осередки сифілітичного запалення  При вторинному сифілісі, найчастіше у жінок, на задній і боковій поверхні шиї виникає пігментація («намисто Венери»), яке існує 1 – 2 роки і пагано піддається лікуванню. Одночасно з сифілітичною пігментацією може спостерігатися облисіння. Хворі на цій стадії сифілітичного процесу скаржаться на біль у кістках і суглобах, який підсилюється вночі, загальну слабкість, підвищення температури (субфебрильна +37,2) Вторинний період сифілісу характерний чергуванням фаз активних висипань з безсимптомними  (прихованими) фазами. Триває цей період від 2 до 5 років. (Протягом 3–5 р. спостерігається декілька рецидивів сифілісу, які змінюються прихованою формою).

        При самолікуванні або ігноруванні лікування через 3–15 років  настає третинний період сифілісу (гумозний)– з'являються гуми та горбики на шкірі, в кістках та ін. органах. У третинному періоді сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина сильно набрякає, під шкірою утворюється рухливий, безболісний, щільний вузол, який досягає розміру грецького горіху, потім він стає нерухомим, мертвіє і починає розм’якати у центрі ( розпадається), із цього місьця починає виділятися липка рідини, що нагадує клей. Отвір поступово збільшується і ось вузол перетворюється у виразку з омертвілою тканиною, яка розкладається. Виразка поступово загоюється і на її місці утворюється глибокий рубець, характерний тільки для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть з'явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гуми на твердому піднебінні спричинює руйнування кістки в цьому місці й виникнення характерної гугнявості. Гума на спинці носа руйнує кістки носа, призводить до його «провалювання». Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину і роблять її інвалідом.

       При сифілісі дуже уражаються кровоносні судини, особливо аорта, стінка якої втрачає свою високу міцність, еластичність і під тиском крові поступово розтягується й може розірватись. Розрив аорти призводить до майже миттєвої смерті. Сифілітичні ураження судин і тканин спинного мозку спричиняють появу тяжких неврологічних ускладнень, при яких порушується чутливість різних ділянок тіла, виникають постійні або періодичні сильні свердлячі або «стріляючі» болі. У результаті сифілітичного ураження нервової системи порушується координація рухів, хода стає нестійкою, втрачається рівновага, людина похитується; типовими є порушення мови, випадіння пам'яті, розлад лічби, писання, читання, поступовий розвиток слабоумства. Хворі стають надзвичайно дратівливими, запальними або, навпаки, млявими й апатичними. Розвивається спинна сухотка (tabes dorsalis) і прогресивний параліч, для нього характерні різні форми марення, галюцінації, недоумкуватість.Вони приводять хворого до інвалідності або смерті. Лікування сифілісу проводять за спеціальними  схемами в стаціонарних або поліклінічних умовах антибіотиками, переважно пеніцилінового ряду.

Третинний сифіліс може підрозділятися на три різні форми:

• гумозний сифіліс (15 %),
• пізній нейросифіліс (6,5 %),
• серцево-судинний сифіліс (10 %). За відсутністю лікування, у третини інфікованих людей розвивається третинний сифіліс. Люди з третинним сифілісом не заразні.

Гумозний сифіліс або пізній сифіліс зазвичай виникає через 1- 46 років після первинного інфікування, а в середньому через 10-15 років. Ця стадія характеризується формуванням гум, які являють собою м'якотканні круглі пухлини.

Нейросифілісом називають ураження збудником ЦНС. Він може проявитися рано, перебігати безсимптомно або у вигляді сифілітичного менінгіту, або проявитися пізно у вигляді загального парезу або сухотки спинного мозку. Пізній нейросифіліс зазвичай виникає через 4-25 років після первинного інфікування.

Серцево-судинний сифіліс зазвичай виникає через 10-30 років після первинного інфікування. Найбільш частим ускладненням є сифілітичний аортит, що може призвести до утворення аневризми аорти.

         Уроджений сифіліс може виникнути під час вагітності або під час пологів. Дві третини сифілітичних немовлят народжуються без симптомів. Поширені симптоми, які згодом розвиваються протягом перших двох років життя, такі: гепатоспленомегалія (70 %), висипання (70 %), гарячка (40 %), нейросифіліс (20 %) і пневмонія (20 %). За відсутності лікування в 40 % випадків може виникнути пізній уроджений сифіліс, з такими симптомами, серед інших, як: тріада Гатчінсона, сідловидна деформація носа, симптом Хігоуменакіса, шаблеподібна гомілка або суглоби Клуттона.

ІІІ сторінка

     Перегортаємо третю сторінку і дізнаємося про ще одне венеричне захворювання – гонорею. Назва хвороби була запропонована Галеном (2 ст. н.е) і означає буквально «сім’явитікання»: так розцінювали характерні для гонореї виділення із сечівника.

Виступ учнів

Гоноре́я (у розмовній мові також трипер, заст. чєрвєница, наконе́шник)  — венерична інфекційна хвороба, яка перебігає із запаленням сечостатевих органів людини. Хворобу спричинює гонокок, якого виявив німецький вчений Альберт Нейссер (бактерія Neisseria gonorrhea) у 1879 році.  Гонорею відносять до найпоширеніших бактеріальних інфекцій: за даними ВООЗ щорічно у світі захворює не менше 150—180 млн людей (друге місце після трихомонозу). Поза людським організмом гонококи швидко гинуть у міру висихання, під дією нагрівання понад 56 °C, антисептичних препаратів, прямих сонячних променів, у вологому середовищі живуть 24 години. Джерелом зараження є хворий на гонорею. Дорослі люди заражаються практично завжди статевим шляхом. Діти — виключно дівчатка — через інфіковані мочалки, губки, нічні горщики, рушники, пелюшки. При пологах від хворої матері заражаються діти, в яких можуть виникати захворювання очей (бленорея)

      Інкубаційний період – 3–5 днів, а іноді 2 – 3 тижня (це пояснюється прийманям антибіотиків і інших сульфаніламідних препаратів) На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї — гонокок — посилено розмножується, спричинює її запалення, яке йде з набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. Гонокок виділяє токсин, і через це, крім місцевих уражень, у такого хворого спостерігається слабкість, втрата апетиту, головний біль.

Симптоми гонореї у чоловіків і жінок різні.

          У хворого чоловіка спочатку виникає почуття лоскотання і свербіж в сечовидільному каналі (уретрі), незначні слизоподібні виділення, через 3–5 днів вони стають гнійними, виникає біль при сечовиділенні. З'являються часті позиви до сечовипускання, посилюються різі, наприкінці сечовипускання виділяється крапелька крові. Дуже важливо з появою перших ознак хвороби, звернутися до лікаря. Своєчасне лікування забезпечує швидке видужання (за 7 – 10 днів). Коли хворий не лікується уражаються внутрішні статеві органи. Запалення придатків яєчок призводить до безпліддя

         При відсутності адекватної терапії хвороба може перейти в хронічну форму з періодичним загостренням.Дуже серьйозним ускладненням є запалення передміхурової залози. Гонорейний простатит — найчастіше ускладнення гонореї у чоловіків. Розрізняють гострий і хронічний простатит. Останній погано піддається лікуванню і часто є причиною еректильної дисфункції й безпліддя у шлюбі.

         На відміну від чоловіків гонорея у жінок у перші 2-3 тижні перебігає мляво, малопомітно, майже безсимптомно. Лише у кожної шостої — сьомої жінки через 3-7 днів після зараження розвивається гострий запальний процес у нижньому відділі сечостатевого тракту з болем у попереку, тяжкістю внизу живота, різзю і печінням під час сечовипускання. У жінок гонорейний процес йде з утворенням багатьох вогнищ запалення: одночасно уражаються сечовипускний канал, залози входу до піхви, шийка матки, а також нерідко і пряма кишка. Висхідна гонорея призводить до безпліддя Появі висхідного процесу сприяють аборти, пологи, менструації.

        Тривалий перебіг хронічної гонореї веде до статевих розладів, формування фригідності у жінок, безпліддя. У жінок, хворих на гонорею, частіше реєструють загрозливі та повні викидні, передчасні пологи, післяпологові ускладнення, зараження під час пологів дитини гонореєю очей (бленореєю) або гонореєю нижніх сечостатевих шляхів (виключно дівчаток).

           Гонорею у дівчаток найчастіше виявляють у віці 2-8 років. Заражаються діти, як правило, через предмети туалету і домашнього побуту, причому в 3/4 випадків джерелом інфекції є мати, рідше — найближчі родичі та обслуговуючий персонал дитячих установ. Внаслідок вікових анатомо-фізіологічних особливостей у дівчаток молодшого віку гонококи спричинюють запалення вульви, піхви, уретри. Внутрішні статеві органи уражаються вкрай рідко. У хворих дівчаток відзначаються почервоніння і набряк великих статевих губ, входу до піхви і промежини, рясні гнійні виділення з піхви, їх турбують печіння і свербіння в області зовнішніх статевих органів, біль при сечовипусканні.

         Оскільки при гонореї не виробляється імунітет, нею можна заразитися декілька разів. Гонококи вражають сечовивідний канал, викликають гостре запалення з виділенням гною, епітелій слизової оболонки уретри частково руйнується. При відсутності лікування можуть виникати ускладнення: у чоловіків уражаються передміхурова залоза (простатит), сім'яні міхурці (везикуліт), придатки яєчок (епідидиміт), сечовий міхур, нирки; у жінок – матка (ендометрит, цервіцит), придатки матки (аднексит); може уражатися очеревина ниркової миски (пельвіоперитоніт, висхідна гонорея). Для лікування вживають антибіотики, сульфаніламідні препарати, специфічну імунотерапію (гоновакцина), біостимулятори і імуномодулятори.

ІV сторінка

      Перегортаємо ІV сторінку і знайомимося з третім венеричним захворюванням – м'який шанкр, по-іншому називають венерична виразка (з франц. шанкр – маленька виразка)

Виступ учня

М'який шанкр — захворювання, що передається статевим шляхом та характеризується болючою виразкою (шанкр) у місці проникнення збудника (переважно на зовнішніх статевих органах) і регіональним гнійним лімфаденітом.

           Збудником є паличка (стрептобацила) м'якого шанкру Haemophilus ducreyi, грамнегативна бактерія. Захворювання передається не тільки при статевому контакті, але навіть при дотику до подряпини на своєму тілі брудними руками. (Збільшується  частота підтверджень того, що H. ducreyi викликає негенітальні шкірні виразки у дітей в деяких країнах, що розвиваються (наприклад, острова південної частини Тихого океану)).

      Хвороба ця зовнішня, вглиб організму не проникає, загального зараження не дає. Інкубаційний період у чоловіків 2 – 3 дні, рідше до 2 – 8 тижнів, у жінок більш тривалий – 2 – 8 тижнів. Перші прояви хвороби локалізуються на статевих органах. Спочатку з’являється яскраво-червона пляма, у центрі якої через добу виникає невеличкий вузол, який перетворюється на болючу пустулу. На 3 – 4 добу на місці розкритої пустули  утворюється пласка виразка діаметром 1 – 1,5 см, з гострими краями і дном, що вкрите гноєм. Основа виразки м'яка на дотик, звідси і назва хвороби. Виразки болючі, кровоточать. Гнійні виділенння, потрапляючи на здорові ділянки шкіри, викликають появу дрібних дочерних виразок. Загоювання відбувається через 1 – 2 місяця з утворенням рубця. Паховий лімфаденіт (частіше, однобічний) розвивається в половини хворих, переважно через 1-2 тижні після появи виразки. При цьому пахові лімфовузли стають болючими, збільшуються и зливаються, формуючи заповнений гноєм нарив (бубон).

        Після початку лікування (через 3-7 діб) відбувається епітелізація виразки. Захворювання добре піддається лікуванню. При появі гнійного лімфаденіту потрібне хірургічне втручання для видалення гною.

Захворювання широко поширене в країнах, що розвиваються з тропічним і субтропічним кліматом, особливо в перенаселених міських кварталах та портових містах. Захворювання стає актуальним для українців у зв'язку зі збільшенням можливостей міграційних процесів (туризм, відпочинок, робочі поїздки тощо).

          Розглянемо ще одне захворювання – трихомоноз (трихомоніоз). Збудника захворювання відкрив німецький вчений А. Донне у 1836 році. У людини  виявлено три види трихомонад – кишкова, ротова і вагінальна. Нас сьогодні цікавить остання.

Виступ учня.

         Урогенітальний трихомоніаз - поширена інфекція, що передається статевим шляхом, викликається крихітним одноклітинним паразитом під назвою Trichomonas vaginalis. Трихомонада - це одноклітинні джгутикові найпростіші грушоподібної форми, які паразитують в органах репродуктивної та сечовидільної системи. Трихомонада є патогенним паразитом і не може бути представником нормальної мікрофлори піхви або уретри (сечовипускального каналу). Поза організмом людини нестійкі, швидко гинуть при температурі вище +в сольових розчинах, при висиханні гинуть через 4 – 30 хв. У вологому середовищі збудник зберігає життєдіяльність протягом 1 – 2 години. До зараження трихомонадами більше схильні жінки. Єдиний можливий шлях зараження трихомоніазом - статевий (за статевих контактів без бар'єрних засобів контрацепції). Цією інфекцією неможливо заразитися під час купання у водоймах або басейнах, через засоби особистої гігієни або контактним шляхом (тільки в окремих випадках – нестатевим: через предмети)

            У жінок трихомоніаз може викликати смердючі виділення з піхви (пінисті, жовто-зеленого кольору, супроводжуються появою неприємного рибного запаху);

дискомфорт і свербіння в області вульви (зовнішніх статевих органів) та піхви; набряклість, почервоніння і чутливість вульви;

дискомфорт і хворобливість під час статевого акту;

неприємні відчуття під час сечовипускання і ріжучий біль внизу живота (за розвитку трихомонадного циститу - запалення сечового міхура).

          У чоловіків трихомоніаз зазвичай не має симптомів або ознаки трихомоніазу виражені незначно, тому чоловіки частіше є переносниками даного захворювання.

Вагітні жінки з трихомоніазом можуть наражатися на вищий ризик передчасних пологів.

          Для запобігання повторному зараженню мікроорганізмом, що викликає трихомоніаз, необхідно лікувати обох партнерів, а також правильно використовувати презервативи при кожному статевому акті.

Трихомоніаз може проявлятися розвитком:

вульвіту (запалення зовнішніх статевих органів у жінок);

кольпіту (запалення слизової оболонки піхви);

уретриту (запалення слизової оболонки сечівника у чоловіків і жінок);

циститу (запалення слизової оболонки сечового міхура).

           Трихомоніаз може розвиватися одночасно з іншими статевими інфекціями (гонореєю, хламідіозом, уреаплазмозом, мікоплазмозом), тому за підозри на трихомоніаз проводиться загальна діагностика ЗПСШ. Трихомонади добре співіснують з гонококами, приблизно  в 30 – 50% всіх випадків захворювання гонореєю поєднується з трихомонозом. Цікаво, що трихомонади можуть фагоцитувати гонококи, але останні всередині не гинуть, а, навпаки, виявляються недосяжними впливу протигонорейних засобів, що перешкоджає лікуванню гонореї.

             Самостійне лікування трихомоніазу народними засобами неефективне.

Наслідком нелікованого трихомоніазу є хронізація запального процесу. Хронічне запалення піхви у жінок може висхідним шляхом поширюватися на органи малого таза (матку та її придатки), тим самим приводячи до розвитку хронічного ендометриту і сальпінгоофориту. Хронічні інфекції органів малого таза можуть у свою чергу призвести до безпліддя або проблем під час виношування вагітності.

         І на цій сторінці ще одне захворювання – хламідіоз. Познайомимося з ознаками цієї хвороби.

Виступ учня.

Хламідіоз — поширене інфекційне захворювання, яке відносять до інфекцій, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Найчастіше відбувається ураження органів сечостатевої системи, рідше очей і суглобів. Хламідіоз спричинюють хламідії Chlamydia trachomatis — грамнегативні бактерії, які паразитують усередині клітин епітелію, що вистилає сечостатевий тракт. Поза організмом людини хламідії гинуть на протязі 1 хв. При температурі +а також при дії дезинфікуючих речовин. Хламідіоз передається практично тільки статевим шляхом, але можливі зараження і через предмети особистої гігієни – білизну, рушники, брудні руки.

          Захворювання легко піддається лікуванню, але, як правило, протікає безсимптомно і тому не діагностується доти, доки не стане серйознішим, ніж на ранніх стадіях. Три з чотирьох жінок та кожен другий чоловік не мають симптомів. У 40% випадків на той час, коли жінка звертається за медичною допомогою, захворювання прогресує до запального захворювання органів малого таза, що є основною причиною жіночої безплідності.

           Інкубаційний період триває від 7 до 30 днів (1 – 4 тижні). У 75% жінок симптоми відсутні, проходить без зовнішніх виявів. У чоловіків первинно уражається сечівник, а при відсутності лікування і інші органи сечостатевої системи(передміхурова, куперова залози, сімяні міхурці, придатки яєчок, яєчки). Чоловіки відчувають дискомфорт при сечовипусканні, свербіння в уретрі, біль внизу живота і у попереку, можуть спостерігатися незначні виділення. У жінок хламідії уражають шийку матки, слизову уретри і цервікального каналу, у випадку відсутності лікування процес поширюється на матку, маткові труби, яєчники, може запалюватися очеревина. Часто саме клінічні прояви ускладнень хламідійной інфекції (запалення маткових труб, яєчників, безпліддя) примушують жінок звертатися до лікаря. Зустрічаються важкі ураження хламідіями внутрішніх органів: міокардити, пієлонефрити, неврити. Також спостерігаються специфічні зміни суглобів, конюктиви ока, іноді шкіри і слизових оболонок порожнини рота.

        Хворі часто не звертаються по медичну допомогу, що веде до хронізації процесу і розвитку ускладнень. У новонароджених, що народжені інфікованими жінками, часто розвивається хламідійне запалення очей і легенів

        У хворих на хламідіоз дуже часто виявляють інших збудників хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема — трихомонозу. Зараження збудником хламідіозу в переважній більшості випадків відбувається разом з зараженням іншими збудниками хвороб, які передаються статевим шляхом, що, в свою чергу, утруднює діагностику та лікування хламідіозу.

         Складність лікування хламідіозу дуже часто пов'язана з одночасним невиявленим та невилікуваним трихомоніазом, збудник якого значно більший розмірами, захоплює хламідії всередину, чим унеможливлює дії на них антибіотиків. Найчастішою причиною неуспішного лікування хламідіозу є не вилікуваний трихомоніаз. Щоб вилікувати хламідіоз з одночасно наявним трихомоніазом, необхідно спершу виявити та вилікувати трихомоніаз, лікування якого внаслідок стійкості до препаратів також може бути тривалим.

V сторінка

Перегортаємо 5-ту сторінку. Дерматовенерологи пацієнтів з цим захворюванням називають не «хворими», а «страждальцями». Зараз ми зрозуміємо, чому хворих на генітальний герпес так називають.

Виступ учня.

        Генітальний герпес –  інфекція, що викликана  вірусом простого герпесу (ВПГ).

Існує два типи цього вірусу. Один (ВПГ першого типу) викликає появу пухирців біля носа чи рота, на шкірі обличчя, вірус ІІ типу уражає статеві органи і нервову систему. Герпес є однією з найпоширеніших інфекцій. Десятки мільйонів людей регулярно зазнають нападу цього збудника кілька разів на рік. Близько 90% людей в усьому світі інфіковані вірусом герпесу І типу. Вірусом І типу заражаються повітряно-крапельним шляхом, контактним (через поцілунки). Вірус ІІ типу переавється статевим шляхом, а також трансплацентарним – від хворої вагітної плоду через кров.

           Основна причина зараження вірусом – безладне статеве життя. Незахищений статевий акт, часта зміна статевих партнерів підвищують ризик зараження не тільки герпесом, але і будь-якими іншими статевими інфекціями. Отже, в зону ризику потрапляють хлопці і дівчата, віком 18-25 років. У цей період у молодих людей тільки починається активне сексуальне життя.

           Інкубаційний період герпесу триває 5 – 7 днів. За статистикою, генітальний герпес вражає жінок в рази частіше, ніж чоловіків. Чоловіча стать, переважно, є носієм небезпечної хвороби. Встановлено, що кожен п’ятий житель планети страждає від даного захворювання. Прояви хвороби полягають у незначному підвищенні температури тіла, болях внизу живота і у попереку, слабкості, нудоті, больовому синдромі в м’язах стегон, сідниць, у збільшенні пахових лімфовузлів, у відчутті свербіння і печіння в області промежини. У ділянці статевих органів (у жінок навіть на шийці матки, сечівнику), на сідницях і стегнах з'являються  висипання у вигляді дрібних пухирців, що супроводжуються свержежем і печінням. Через 2 – 3 доби пухирці лопаються з утворенням невеликих ранок, які можуть бути дуже болісними. Через 1 – 2 тижні вони гояться з утворенням скоринки.

         Захворювання має приступоподібний (періодичний) характер, тобто після того, як висипання загояться, починається період уявного благополуччя (ремісія), який через певний час (декілька тижнів – декілька років) замінюються новими висипаннями на статевих органах. Це пов’язано з тим, що в період ремісії вірусні частки «живуть» в нервових клітинах (спинномозкових гангліях) і під дією ряду чинників зовнішнього середовища (нервове напруження, стрес, хронічна дратівливість, перевтома, застуда, а іноді - перегрів (наприклад на сонце) або переохолодження, зловживання алкоголем, або просто почалися місячні) виходять із нейронів й переміщуються нервовими закінченнями в чоловічі або жіночі геніталії.В період рецидиву, який триває 10 – 14 днів, треба уникати статевих контактів. Презерватив незабезпечує надійного захисту.

        Перші прояви хвороби найяскравіші і найважчі. Згодом, організм виробляє антитіла і наступний напад хвороби протікає набагато спокійніше, але людина при цьому, здоровішими не стає.  

          При потраплянні вірусу герпесу в організм людини він залишається там на все життя, нажаль ця хвороба не виліковна. (Генітальний герпес є хронічним довічним захворюванням і більшу частину часу перебуває у стані спокою. Але він періодично реактивується та виробляє виразки чи везикули.)  Хоча є ліки, які послаблюють прояви основних симптомів. Добре себе зарекомендували такі противірусні засоби у вигляді таблеток: циклоферон; валацикловір; ацикловір; Зовіракс.

          Вчені всього світу зробили висновки, що хвороба являє собою значну загрозу для здоровя людини. Було доведено, що герпес може спровокувати рак шийки матки і передміхурової залози, може уражати центральної нервову систему й очі,  впливати на перебіг вагітності (завмирання плода), нерідко призводить до мимовільного викидня, викликає інфекцію у немовлят, може бути причиною вроджених каліцтв.

VІ сторінка

Перегортаємо 6-ту сторінку і знайомимося з захворюваннями, що передаються статевим шляхом, які менш відомі серед звичайних людей – це контагіозний молюск і папіломавірус людини. Збудниками цих захворювань являються віруси.

Виступ учнів

Контагіозний молюск (новолат. molluscum contagiosum) — вірусна інфекція, яку спричинює один з вірусів групи поксвірусів. Уражає шкіру й іноді слизові оболонки.

        Бейтмен вперше описав хворобу в 1817 році, а Патерсон продемонстрував її інфекційну природу в 1841 році. У 1905 році Юліусбург довів її вірусне походження .

         Три різні моделі захворювання спостерігаються у 3 різних верствах пацієнтів: діти, дорослі без імунодефіцитів та хворі зі зниженим імунітетом (діти чи дорослі). Прогноз і терапія для кожної з цих груп різні.

         Контагіозний молюск найчастіше зустрічається у дітей у віці від одного до десяти років, які інфікуються при прямому контакті шкіри до шкіри або непрямому контакті шкіри з такими речами, як банні рушники, губки та спортивне обладнання. Ураження зазвичай виникають на грудях, руках, тулубі, ногах і обличчі. Зрідка можуть виникати ураження на слизових оболонках губи, язика та слизової оболонки щік. Долоні не уражаються. Хвороба у дорослих частіше передається при статевих контактах. Також може передаватися через воду (наприклад, у басейні). Найбільш сприйнятливими до вірусу є люди з порушеннями функціонування імунної системи. Контагіозний молюск може поширюватися також у процесі чесання або тертя ураженої шкіри.

         Інкубаційний період триває від 2 тижнів до декількох місяців. Спочатку на шкірі виникають нечутливі, дискретні, дрібні, пласкі вузлики (1.5—2 мм) білувато-жовтого забарвлення з перламутровим відтінком, які швидко стають великими (до 5-7 мм) і приймають форму півкулі. У середині півсфери є вдавлення, що чимось нагадує людський пупок. Величина цих безболісних утворів варіює від 1 мм до 1 см у діаметрі. При натисканні на вузлик (папулу) виходить воскоподібна біла маса. Найчастіше папули:

• не спричинюють больових відчуттів, але іноді супроводжуються свербежем
• невеликого розміру (від 2 до 5 мм у діаметрі), у центрі мають ямочку
• спочатку щільні, куполоподібної форми, тілесного забарвлення, з часом стають м'якішими
• мають серцевину з білого, воскоподібного матеріалу

          При мікроскопічних дослідженнях папули виявляються дегенеративні овальні епітеліальні клітини з великими протоплазматичними включеннями (молюскові тільця Ліпшютца). Елементи розташовані ізольовано, але можуть зливатися, утворюючи великі бляшки розмірами до 1-2 см (гігантська форма), або розташовуватись на тонкій ніжці (педикулярна форма).

         Найчастіше контагіозний молюск не завдає серйозних неприємностей і зникає сам по собі приблизно протягом 6 місяців, тому лікування потрібно не у всіх випадках. Втручання може бути показано, якщо ураження зберігаються більше 2-х місяців. Терапевтичні методи включають місцеве застосування різних ліків, променеву терапію. Кожна методика може призвести до утворення рубців або післязапальних пігментних змін. Часто необхідні багаторазові сеанси лікування через рецидиви оброблених уражень або появу нових уражень. Хоча проведені дослідження дійшли висновку, що жодне втручання не виявилося переконливо ефективним у лікуванні контагіозного молюска

Виступ учнів

       Папіломавірус людини (ВПЛ) – ще одна, часто безсимптомна, ІПСШ. За даними Національного інституту СНІДу та інфекційних захворювань, майже половина жінок, які є носіями вірусу, взагалі не виявляють жодних симптомів. Генітальні бородавки зазвичай з'являються скупченнями всередині та зовні піхви, шийки матки або заднього проходу. Чоловічі венеричні бородавки, які зустрічаються набагато рідше, утворюються на статевому члені, мошонці та навколо ануса. Рожеві або тілесні нарости часто зникають самі по собі.

        Вчении виявлено понад сто типів цього вірусу. Деякі з них передаються від людини до людини під час незахищеного сексу та викликають доброякісні кондиломи (гострі кондиломи). Інші віруси папіломи людини відповідальні за чотири з п'яти випадків раку шийки матки, на додаток до кількох інших злоякісних новоутворень статевих органів.

Більше 290 мільйонів жінок на планеті заражені папіломавірусами.

Великі бородавки, можливо, доведеться видалити за допомогою однієї з кількох хірургічних процедур: кріохірургії (заморожування), електрокоагуляції (припікання) або лазерної хірургії

          ВПЛ як такий - не лікується, більшою ймовірністю організм його перемагає сам, безсимптомно. Цей вірус можна "приспати". Також корисним буде щеплення дітям та підліткам віком від 12 до 18 років, та молодим дівчатам від 18 до 26 років (бажано до початку статевого життя).  Віруси, що викликають шкірні новоутворення у зоні статевих органів та анусу не є онкогенними. 

           Найкращий спосіб запобігти зараженню ВПЛ – вакцинація в підлітковому віці, в 11-12 років.

VІІ сторінка «Поштова скринька»

  Ми познайомилися з основними ІПСШ, багато дізналися, але завжди залишаються незясовані питання. Як і в кожному журналі, у нас є рубрика присвячена питанням читачів – «Поштова скринька». Ми сьогодні запросили лікаря-венеролога до нас у гості, який і дасть відповіді на ці питання.

1 питання: Чи виробляє організм людини імунітет на венеричні захворювання? Якщо    людина хворіла на гонорею, вона  може ще раз заразитися?

Відповідь: Організм не формує імунітет на всі венеричні захворювання. Під час хвороби не виробляються антитіла проти збудників. Перенесена гонорея не формує несприятливість до нового зараження і тому людина знову хворіє і гонорея протікає у більш складній формі.

2 питання: Як можна взнати, що людина захворіла не венеричне захворювання?

Відповідь: Чим швидше виявити захворювання, тим швидше і без ускладнень можна його вилікувати. Для цього проводяться профілактичні медичні огляди, сдаються аналіз крові (наприклад, реакція Вассермана –WR, запропонована німецьким вченим у 1906 р. на виявлення сифілісу), мазки, проби з виділень.

3 питання: Чому венеричні захворювання ведуть  до безпліддя?

Відповідь: Якщо не виявити захворювання і своєчасно не лікувати його, то перебіг хвороби будеп ідти з ускладненнями, заражаючи все більше внутрішніх статевих органів (у чоловіка яєчка, сімяні міхурці, простата; у жінки –яєчники, маткові труби тощо). А якщо, ці органи не будутб функціонувати як потрібно, то не відбудеться і запліднення

4 питання: Чим відрізняється перебіг сифілісу у теперішній час порівняно з іншими епохами?

Відповідь: В теперішній час багато людей займаються самолікуванням, приймають велику кількість антибіотиків. На тлі використання антибіотиків клінічні ознаки сифілісу та й інших венеричних захворювань стерті, чітко не виражені. Тому важко виявити на ранніх етапах захворювання і своєчасно лікувати.

5 питання: Чому сифіліс вважається жахливою і дуже небезпечною венеричною хворобою? Яка тривалість лікування від сифілісуі і потреба тривалого перебування на обліку у венерологічних кабінетах пацієнтів?

Відповідь: Якщо вчасно не лікувати сифіліс, можна отримати каліцтва і навіть померти. Сучасне лікування здатне ліквідувати інфекцію, але характерною особливістю сифілісу є те, що, хоча окремі його прояви легко піддаються лікуванню, повністю вилікувати хворого тяжко навіть тепер. Так, під час  первинного сифілісу хворий проходить три курси по 10 днів з перервами між нами по 20 днів, а потім упродовж двох років кожні 3-6 місяців хворий має з’явитися на огляд у дерматовенерологічний диспансер. Інколи хворий перебуває на обліку до 10-ти років. Коли закінчується термін спостереження, проводять ретельне  обстеження з участю окуліста, невропатолога, терапевта. Після зняття з обліку дозволяють брати шлюб. Мати дітей дозволяють за умови, що упродовж наступних 5 років під час кожної вагітності жінка проходить курс протисифілітичного лікування. Діти, що народилися в неї, перебувають на обліку у венеролога до 15 – 17 років.  

 А останню сторінку нашого усного журналу ми створимо всі разом.

• Які б ви запропонували шляхи і засоби профілактики ІПСШ?

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

VІІІ сторінка

Профілактика ІПСШ

       На протязі багатьох років, незважаючи на рішучу боротьбу з венеричними захворюваннями, вони досі не ліквідовані. На сьогодні проблема боротьби з ІПСШ ще більше загострюється через легковажність та надмірну свободу в стосунках між молодими людьми. Боротьба з розповсюдженням венеричних хвороб проводиться заходами особистої і суспільної профілактики.

• Як ви думаєте, які існують заходи суспільної профілактики?

Суспільна профілактика ІПСШ полягає:

1.  В обов'язковому безкоштовному лікуванні хворого, обстеженні членів його родини, виявленні джерела інфекції;
2.  В попередньому і регулярному обстеженні відповідних  груп населення – кому найбільшою мірою загрожують ІПСШ (групи ризику), або тих, чиє захворювання може особливо зашкодити оточуючим (робітників харчових підприємств, дитячих закладів та ін.), а також дітей при прийомі в дошкільні установи;
3. Санітарно-просвітницькій роботі;
4. В обов'язковому облікі і реєстрації всіх хворих на ІПСШ

       -     А тепер запропонуйте заходи особистої профілактики.

1. Основою профілактики є гігієна тіла і культура статевих відносин. Для того, щоб уникнути венеричних захворювань важливо вести статеве життя з постійним партнером, особливості сексуальної поведінки якого вам добре відомі.
2. Застосування засобів індивідульного захисту від небажаної вагітності (бар’єрна контрацепція)  

(запис у зошит)                         Профілактика ІПСШ

1)безкоштовне лікування хворого,

обстеження членів його родини,

2)виявлення джерела інфекції;

3)санітарно-просвітницька робота;

4)облік і реєстрація всіх хворих на

 ІПСШ;

5)регулярному обстеженні відповідних 

груп населення.

Я гадаю, що урок ми сьогодні провели з користю для всіх вас. Знання, які ви придбали, будуть потрібні вам у майбутньому. І я сподіваюсь, що ці знання не дозволять зробити неправильний, невірний крок. Усний журнал ми закриваємо.

V. Осмислення і систематизація вивченого матеріалу

     Залишилося останнє завдання, яке дозволить вам отриманні теоретичні знання використати на практиці.

Завдання 1

Уважно прочитайте текст і дайте відповідь на запитання

«14-річний Олег ішов з музичної школи. Він був утомлений і заразом задоволений. Сьогодні йому вдався перший концерт Моцарта. Він повільно йшов по тротуару, навколо лежав білий, пухнастий сніг. Пахло свіжістю. Олег побачив, як чоловік, що йшов попереду, кинув недопалок. Коли Олег підійшов, недопалок ще тлів. «Може взяти?» - промайнула думка. «Якщо не в затяжку, мама не помітить.» Він взяв у рота недопалок… Через чотирі тижня мама привела Олега на прийом до професора М. І Бухаровича. Над верхньою губою у нього з’явилася щільна, кольору свіжого м’яса, блискучу  виразка, діаметром 1 см»

• Яке захворювання виявили у Олега, який шлях зараження і яка стадія захворювання? (сифіліс -  первинний етап «твердий шанкр», побутовим шляхом)

Завдання 1

Уважно прочитайте текст і дайте відповідь на запитання

«Дев’ятирічну Оленку мама привела до венеролога. У ділянці зовнішніх статевих органів у дівчинки з’явилося почервоніння і набряк, рясні гнійні виділення з піхви, печіння і свербіння в області зовнішніх статевих органів, біль при сечовипусканні. Лікар виявив у Оленки венеричне захворювання. З’ясувалося, що мама також має це захворювання, але в прихованій формі..»

• Яке захворювання виявили у Оленки і її мами? Яким чином заразилася дівчинка?

(Гонорея, тільки  дівчата заражаються через предмети, якими користувалисч спільно – рушник для тіла, мочалка, а також не вимита ванна перед її використанням.)

VІ. Домашнє завдання