12 липня о 18:00Вебінар: Формування історичних уявлень учнів: практичні поради вчителю

Урок "Жінки у житті і творчості Т.Шевченка"

Про матеріал

Тема. Жінки у житті і творчості Т.Шевченка

Мета. Ознайомити з маловідомими сторінками життя Тараса Григоровича Шевченка; на прикладах поетичних шедеврів інтимної лірики Шевченка розглянути красу і складність людських почуттів; викликати в учнів бажання якомога більше дізнатися про Кобзаря; сприяти вихованню шанобливого ставлення до творчої спадщини Т. Шевченка.

Перегляд файлу

Тема. Жінки у житті і творчості Т.Шевченка

Мета. Ознайомити з маловідомими сторінками життя Тараса Григоровича Шевченка; на прикладах поетичних шедеврів інтимної лірики Шевченка розглянути красу і складність людських почуттів; викликати в учнів бажання якомога більше дізнатися про Кобзаря; сприяти вихованню шанобливого ставлення до творчої спадщини Т. Шевченка.

Тип уроку: комбінований.

 «Не весело на світі жить, 
Коли нема кого любить». 
                       Т. Шевченко                                                  

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Творчість  Т.Г.Шевченка не має меж, її  можна вивчати все життя… Тарас Шевченко - одна з найвищих вершин духу людського, один із найвидатніших мислителів світу, українська совість, правдолюб  і водночас звичайна людина… Людина, яка мала чисту і вразливу душу, яка прагнула бути щасливою…

Отже, тема уроку «Жінки у житті і творчості Т.Шевченка» - розповідь про кохання Шевченка, і його інтимна лірика допоможе нам глибше розкрити сутність Поета. Давайте, торкнувшись цієї делікатної теми, спробуємо піднестись до верховин духу генія, а не приземлити їх, звести велике до дрібного чи дріб'язкового.

ІІІ. Основний зміст уроку

Запитання до учнів.

- Як Ви розумієте це слово - кохання?

- Тема кохання є новою в літературі?

- Що ж таке кохання особисто для вас? З якими почуттями та словами воно асоціюється?

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ключове питання.

  • Місце кохання в житті людини.
  • Яким , на думку Шевченка, є жіночий ідеал?
  • Чому не склалося  особисте життя поета? Хто винен?

Слово вчителя.

Виявляється, він кохав. Виявляється, ревнував. Виявляється, закохувався знов. Як усі нормальні люди. Як і ми з вами.

Він прожив лише 47 років, та мало хто знає, що маючи надзвичайну славу художника і поета, митець Т. Шевченко залишався нещасливою в особистому житті людиною.

Тема кохання – одна з центральних у творчості письменника, більше того, вона основна в житті Шевченка. Степан Балей писав: “Знаємо, що доля не позволила поетови пережити повну, щасливу любов, а знаємо, як глибока була в його душі потреба любити і бути любленим. Доля… казала йому бути бездомним цілий його вік…”.

Їх було вісім – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому драматизму житті Тараса. Імена більшості з них ми б не знали, якби не любов до них великого поета. Найчастіше його обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього генія великого митця. Тому він втішався, переконував себе у правильності “запорозького вибору”:

“Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає…”

“Мені ж, мій Боже, на землі
подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!”“Молитва” 24 травня 1860 р.

Клас поділений  на   три групи – бібліографи, літературознавці і художники. Кожна група отримала  випереджувальні завдання. Бібліографи  : віднайти  в листах  Т. Шевченка відомості про написання   поезій  цієї тематики; літературознавці: відшукати поезії, присвячені  коханим  Т. Шевченка, художники -  створити  ілюстрації до  творів  цієї тематики.

1 група (бібліографи)

Першим захопленням Тараса Шевченка була Оксана Коваленко, про яку поет згадав у вірші “Мені тринадцятий минало…”. Вона була на три роки молодшою і мешкала по сусідству. Матері їхні, дивлячись на дитячі забавки, планували, що діти колись одружаться. Шевченко згадував про це в своїх листах. Проте Тарас поїхав супроводжувати Павла Енгельгардта до Вільно, де отримав початкову художню освіту, потім був Петербург та Академія мистецтв, перші публікації, перше визнання, викуп із кріпацтва… Коли  через чотирнадцять років Тарас повернувся до рідної Кирилівки вільною людиною і столичним художником, Оксана була давно заміжня за кріпосним із сусіднього села і виховувала двох доньок.

Образ Оксани він намагався віднаходити в інших жінках, а у творах “нарікав” її різними іменами. Ця любов, принесена з дитинства, багато в чому стала вирішальною для Т. Шевченка. “Маленька”, “кучерява” Оксана визначила собою той тип жінки, який йому фатально подобався, її історія стала основною темою його творів.

Літературознавці

А я так мало, небагато
Благав у Бога, тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку…

Драматична історія першого кохання Тараса Шевченка лягла в основу “Капитанші”, “Наймички”, “Слепой”, “Катерини”, пройшла через його поеми і повісті.

Літературознавці

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому.
[…] – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! І не вбога,
Та талану Господь не дав… –
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив святого Бога.

Хоч Тарас і згадував Оксанку впродовж майже усього свого життя, та все тільки починалося для нього. Він був відомим автором скандальних поезій та видатним портретистом, а його столичні знайомства відкривали йому двері на бали та прийоми, які влаштовували в Україні провінційні аристократи.

Презентація художників

2 група (бібліографи)

Другим захопленням Тараса Шевченка стала дівчина-натурниця, яку він виводить під іменем Паша в повісті “Художник”, це було до періоду навчання в Академії мистецтв у Петербурзі. Цю п’ятнадцятирічну німочку, як свідчать дослідники, Т. Шевченко “відбив” у свого вчителя і друга, художника Івана Сошенка.

У 1839 році Т. Шевченко малює її портрет  в ліжку, з розпущеним волоссям, і єдиний раз за всю свою практику художника підписує його не як Шевченко, а “Чевченко”, очевидно, так вимовляла його ім’я молода натурниця-німкеня.

Повість “Художник” закінчується промовистим штрихом: та, з кого мальовано геніальну “Мадонну”, залатує незавершеною картиною свого чоловіка старі ширми. Оце, напевно, була та прірва, в яку збирався стрибнути Іван Сошенко, і від чого його врятував Т. Шевченко, не давши одружитися. Певно, І. Сошенко це зрозумів, бо, за його словами, вони “…попрощалися, як добрі приятелі й земляки, так, ніби між ними нічого не було”. У 1859 році вже тридцятирічною вона знову увійде в майстерню Тараса Шевченка. Звали цю жінку Амалія Клоберг.

Літературознавці

Уривок з повісті  «Художник» «Начал я этюд с Паши красками при огне, очень миленькая выходит головка; жаль только, что проклятый мичман мешает работать. Хотелось бы к празднику кончить и начать что-нибудь другое, да едва ли. Я пробовал уже у соседок расположиться с работой, да все как-то неловко. Мне так понравилось огненное освещение, что, окончивши эту головку, я думаю начать другую, с Паши же — «Весталку». Жаль только, что теперь нельзя достать белых роз для венка, а это необходимо. Но это еще впереди.

Паша начинает уже хорошо читать и полюбила чтение. Это мне чрезвычайно приятно. Но я затрудняюсь в выборе чтения для ее. Романы, говорят, нехорошо читать молодым девушкам. А я, право, не знаю, почему нехорошо. Хороший роман изощряет воображение и облагораживает сердце. А сухая какая-нибудь умная книга, кроме того, что ничему не научит, да, пожалуй, еще и поселит отвращение к книгам…

Художники

3 група (бібліографи)

Із  княжною Варварою Репніною Шевченко познайомився саме в свій перший приїзд в Україну, після навчання в Академії. Подорожуючи Київщиною, влітку 1843 року він завітав до Яготина, аби зробити замальовки. Йому настільки сподобалося в родині Миколи Григоровича Репніна-Волконського, що він повернувся на триваліший час, залишившись на рік у його маєтку.

Донька князя, 35-річна Варвара, все своє дитинство провела при європейських дворах, де її батько був послом, а потім віце-королем Саксонії, у Дрездені вона гралася з дітьми королів. Після невдалого роману з Левом Баратинським, братом поета Євгена Баратинського, женихів, мабуть, не знаходилося.

Її пристрасна душа хотіла кохати, і таким коханням для Варвари Рєпніної став Т. Шевченко. Вона бажала “бути зайнятою Шевченком”, робити щось для нього або пов’язане з ним. Княжна плела йому шарф, коли він лежав хворий, коли ж він поїхав, вона почала писати повість, де найдокладніше описала Шевченкове перебування в Яготині. Вона страшенно ревнувала його до безтурботного Мойсівського оточення, а особливо до Ганни Закревської, яку він кохав. Княжна щодня читала йому “прописи”, вона хотіла навернути Т. Шевченка на праведний шлях, відкрити очі на його геніальність, відвернути від тих місць, де, за її словами, “поет захоплювався недостойним і недостойними”.

Це було кохання без взаємності. Княжна Варвара Рєпніна стала для Т. Шевченка лише старшою порадницею і жінкою-берегинею.

“Я чекала його любові, – писала В. Рєпніна, – виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все-все… Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він… Він відповідав мені іноді теплим почуттям, але пристрасним ніколи”.

Тож усіма силами своєї душі вона боролася з пристрасним почуттям. У листах до свого духовного наставника, француза Шарля Ейнара, вона відверто зізнавалася у своїх стражданнях: “Я підступним чином, довгими годинами піддаюся владі своєї уяви, котра малює мені палкі картини пристрасті…”. Поет із величезною повагою ставився до цих стосунків, але не наважився розвинути їх у більш, ніж дружні. Вони підтримували зв’язок усе життя: і в горі заслання, і в радості повернення на Батьківщину.

Літературознавці

Княжні Варварі Рєпніній присвятив Шевченко поему “Тризна”.

Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар Господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

Через десять років, у 1858-ому, Т. Шевченко знову зустрінеться з княжною, проте зустріч ця буде сумовитою. Княжна не сподівалася побачити такого знедоленого Т. Шевченка, змученого засланням і хворобою, з великою сивою бородою і бандажем на хворому оці. Вони не зуміють знайти ні відповідного тону, ні відповідних слів.

Художники

4 група (бібліографи)

Приблизно у той самий час, на початку 1840-х років, Шевченко гостював в Березовій Рудці (нині – Полтавська область), у родині поміщика Платона Закревського. У 1839 році багатий поміщик Платон Закревський приїхав у село Марківку і одружився з небагатою донькою сотенного осавули Ганною Іванівною Заславською, якій на той час було лише 17 років.

Між 29-річним поетом і красунею-дружиною господаря, 21-річною Ганною спалахнуло кохання. Т. Шевченко був захоплений красою Ганни Закревської. Він намалював вражаючої краси її портрет, на жодному іншому з портретів Т. Шевченка немає таких “аж чорних – голубих” очей, “такого повного, трагічного, душевного життя очей”, як на портреті Ганни Закревської.

“Всім вашим родичам низенько кланяюсь, у кого є чада, то і со чади, а в кого нема, то тілько так. А Ганні вродливій скажи, що як тілько очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами, на цілий тиждень, скажи їй, що я аж плачу, що проклята хуртовина на цей раз зо мною так пожартовала”, – писав Т. Шевченко.

Літературознавці

Якби зострілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: снилося дурній.
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

Зустрітися їм більше так і не довелося – Ганна померла у тридцятип’ятирічному віці саме того року (1857), коли поет отримав звільнення від десятирічної солдатчини.

На засланні в 1848-ому Тарас Шевченко пише надзвичайно відвертий вірш, присвячений Ганні Закревській, сховавши свою адресатку під двома літерами – Г. З.


Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за ….
І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману, слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодії,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі.
І ті люде, і село те,
Де колись, мов брата,
Привітали мене. Мати!
Старесенька мати!
Чи збираються ще й досі
Веселії гості
Погуляти у старої,
Погуляти просто,
По-давньому, по-старому,
Од світу до світу?
А ви, мої молодії
Чорнявії діти,
Веселії дівчаточка,
І досі в старої
Танцюєте? А ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними — голубими,
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще и досі
Дивуються всує
На стан гнучий? Свято моє!
Єдинеє свято!
Як оступлять тебе, доле,
Діточки-дівчата
Й защебечуть по своєму
Доброму звичаю,
Може, й мене ненароком
Діточки згадають.
Може, яка і про мене
Скаже яке лихо.
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько-тихо,
Щоб ніхто і не побачив…
Та й більше нічого.
А я, доленько, в неволі
Помолюся богу.


Художники

Доповнення вчителя

Під час перших відвідин України, у Кирилівцях Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошиці – Феодосія. Після того, як Тарас отримав посаду у Київському університеті, він вирішив одружитись і влаштувати своє особисте життя. Приїхав він на храмове свято свататися, але батькам Шевченко не сподобався і отримав гарбуза. Молода попівна не наважилася йти проти волі батьків, невдовзі збожеволіла і в 1884 році померла.

5 група (бібліографи)

У засланні, яке тривало десять років, Шевченко закохався в дружину коменданта Новопетровської фортеці Ганну Омелянівну Ускову. На жаль, плітки та осуд перервали їхні приятельські розмови, але Ускова протягом довгих років залишалася щирим другом поета.

В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: ”Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей”.

Літературознавці

Виконавиця ролі Ускової (стримано, дещо надмірно):

Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім'ї, всі його дуже любили.

Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественні рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було ...А як він любив прості польові квіти! (Бере зі столу ромашки, пригортає, їх виходить).

Художники

6 група (бібліографи)

Шевченко на деякий час “зависає” в Нижньому Новгороді. І тут він уповні відчув свою популярність. Жінки з місцевого бомонду наввипередки замовляли йому свої портрети. Саме серед них він зустрів своє наступне кохання – молоду актрису Катю Піунову, яка видалась йому ідеалом жіночої вроди.

Заради її подальшої театральної кар’єри він викликав до провінції свого знайомого, великого актора Імператорського театру Михайла Щєпкіна, і той протягом трьох днів грав у виставах разом з нею. Поет ублагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси (які, зважаючи на її юний вік, відсутність досвіду і таланту, були неймовірно невиправданими) і зарахувати її  до своєї трупи.

Проте, скориставшись поетом, актриса зрештою втекла до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж.

Літературознавці

Як би з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чи мало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Ні, треба одружитись
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині.
Пшениця, жито
Вій у мене тут - у серці...

Художники

Доповнення вчителя.

Потім були приятельські стосунки з Марією Максимович, які дуже скидалися на чергове поетове кохання, проте його біографи не припускають, що Шевченко дав волю своїм почуттям. Марія була дружиною давнього друга поета, українського вченого, історика і фольклориста Михайла Максимовича, а Тарас Григорович на схилі свого життя дуже високо цінував тих, хто залишався з ним поруч попри всі негаразди…

7 група (бібліографи)

Останнім коханням великого поета стала служниця його петербурзьких друзів, українка Лукерія Полусмак. На прохання Шевченка, її, кріпачку, відпустили на волю. Це підштовхнуло дівчину, вже заручену з Тарасом Григоровичем, до сміливого флірту з його друзями та знайомими, що прикро і боляче вдарило по поетових почуттях. І цього разу його мрії про спокійну старість у родинному колі, у вишневому саду, були понівечені й знищені чужою байдужістю… Поет розриває стосунки. За три місяці він помирає. Вона пережила його на більш, ніж півстоліття.

Літературознавці

Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався
Та недосвіт перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив... Поморозив...
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода.

Художники

Учитель

Через тринадцять днів буде написано поезію, позначеною літерою. Перша поезія - '"Ликері", тепер тільки "Л". Натяк прозорий. Та поет уже не бажає, аби ця зрадниця приходила до нього навіть у сни. Більше того, він, її, здається, остерігається.

Учитель (читає поезію напам'ять):

Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені... І ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотний.

ІV. Підсумок уроку

Учитель:

Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не мас обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до верховин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

Запитання до учнів:

  • Чи знайшли ви ще один з ключів до розкриття таємниці творчості Шевченка, розглядаючи його інтимну лірику?
  • Яким на думку Шевченка, є жіночий ідеал?
  • Чому і як він шукає виходу із самотності особистої і суспільної?

V. Домашнє завдання

Вивчіть напам'ять рядки чи поезію інтимної лірики Шевченка (на вибір).

docx
Додано
10 липня 2018
Переглядів
498
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку