Урок "Житомирщина за доби Середньовіччя"

УРОК № 31

Тема: Житомирщина за доби Середньовіччя

Мета: ознайомити з основними віхами історії рідного краю; дати загальне уявлення про соціально-економічний і культурний розвиток; вдосконалювати набуті знання та навички, розкривши можливості пошукової роботи; виховувати патріотичні почуття на основі особистого усвідомлення подій з історії рідного краю.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Обладнання: підручники, атласи, карта, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Очікувані результати. Після цього уроку учні мають навчитися: характеризувати розвиток Житомирщини за доби Середньовіччя; визначати особливості політичного, соціального, економічного, культурного життя краю; розпізнавати найвідоміші пам'ятки ар­хітектури та образотворчого мистецтва доби Середньовіччя на Житомирщині, стисло описувати їх.

ХІД УРОКУ

I.   Організаційний момент.  Взаємне привітання. Перевірка готовності учнів до уроку. Організація уваги учнів: побажання  гарного  настрою,  цікавої  роботи, нових  знань  та  відкриттів.

ІІ. Оголошення теми, визначення очікуваних результатів уроку; мотивація пізнавальної діяльності учнів.

Сьогодні  у  нас особливий урок, адже ми з вами  будемо вивчати історію нашого рідного краю – Житомирщини. Народна мудрість передала нам у спадок багато народних перлин, у яких яскраво й образно висловлена любов до рідною краю: «Рідний край - зелений край»; «Кожному мила своя сторона»; «За рідний край хоч помирай».

Прийом «Кроки вперед». Учні вис­ловлюють особисту думку щодо очікувань від цього уроку та стисло записують очіку­вання до відповідних колонок таблиці.

ІІІ. Опрацювання нового навчального матеріалу.

Випереджальне завдання: Заповнити таблицю в ході опрацювання питань уроку.

Орієнтовна таблиця:

1. Наш край у роки існування Київської держави

Історія нашого краю нерозривно пов'язана з історією племінного союзу древлян, яких літописець Нестор в своїй «Повісті минулих літ» ставить на друге місце після полян. Але, якщо полян він характеризує доброзичливо, то про древлян читаємо: «…А древляни жили подібно до звірів, жили по-скотські і вбивали вони один одного, і їли все нечисте, і вмінь у них не було, а умикали вони дівчат коло води». Древляни жили у прип’ятському Поліссі по Тетереву, Уші, Уборті до Случі, займаючи землі на північний захід від Києва та в Східній Волині. Шляхами сполучення для них слугували ріки Прип'ять і Тетерів з притоками. Територія була вкрита лісами, і тільки верхів'я Случі, Горині, Тетерева були вільні від дерев. В житті древлян ліс завжди відігравав важливу роль. Можливо, це наштовхнуло Грушевського на думку, про те, що древляни були більш схильні до полювання, бортництва, риболовства, ніж до землеробства.   Одночасно,   ліс   служив   надійним   захистом   від кочовиків.

Але поступово в древлянському господарстві стало переважати землеробство - підсічне в Поліській зоні й орне в лісостепу. Вирощували - жито, ячмінь, просо, пізніше - пшеницю, горох, Знаряддями праці були: сукуватка й соха без залізного сошника, заступи, мотики, серпи, коси. Розводили велику рогату худобу, підгодовували свиней, утримували кіз, овець, коней. Займалися полюванням, рибальством. Знали ремесло та гончарну справу. Провідною галуззю ремесла було виробництво заліза та виробів з нього. Залізо виробляли із болотної руди, яка на Поліссі містила від 18 до 40 відсотків заліза. Важливим залізоробним центром був Городськ та Тетереві (нині с. Городське Коростишівського району). На Бердичівщині таким центром було Райковецьке городище.

Розвивалися й інші види ремесел, зокрема гончарство, ви­робництво цегли, й особливо поширена була така галузь, як деревообробна. Адже дерево було основним матеріалом для зведення житла й господарських споруд, оборонних стін, саней, човнів, храмів тощо. Якщо для сільських поселень лісостепової частини Житомирщини були характерні на­півземлянки з двосхилим дахом і дерев'яними стінами, обма­щеними глиною, то житло древлян-лісовиків являло собою дерев'яний зруб і покрівлю як єдине ціле, зведене з кругляків або колотих плах. У побуті древлян широко використовувався глиняний посуд.

Головним містом древлянського союзу племен, резиденцією його князів був Іскоростень, розташований на обох берегах річки Уж, притоці Прип'яті. Археологічні дослідження трьох городищ і розкопка 77 курганів підтвердили літописну розповідь, що місто с одним із найдавніших в Україні. Першу згадку про Іскоростень знаходимо в «Повісті минулих літ» під 913 роком. На цей час місто було важкодоступною фортецею, центром древлянського князівства на чолі з князем Малом.

Запитання на закріплення:

1. Які слов’янські племена проживали на території Житомирщини?
2. На якій території розселялися древляни?
3. Хто були сусідами древлян?
4. Яке місто було центром древлянської землі?
5. Що являв собою суспільний устрій древлян?
6. Якими були основні заняття древлян?
7. Як   ставився   до   племені   древлян   автор  «Повісті минулих літ»? Відповідь аргументуйте.

Запитання на повторення:

• Який князь почав підкорювати слов’янські племена і приєднувати до Київської держави?
• Якими були стосунки між київськими князями і древлянами?

Орієнтовна відповідь учнів: при Олегові почала складатись державна територія Київської Русі і древляни були серед перших племен, які потрапили в залежність від Києва. „Почав Олег воювати проти древлян і прилучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці... і володів Олег древлянами, полянами, сіверянами мав рать" (уривок з „Повісті минулих літ")

Відносини між древлянами та київськими князями були склад­ними. Так після смерті Олега вони відмовились підкоритись новому князю - Ігорю. «Почав княжити Ігор після Олега... А древляни заперлися в городі Іскоростені від Ігоря після Олегової смерті». У 914 році пішов Ігор на древлян і, перемігши, наклав на них данину більшу від Олегової. Після того літопис довгий час не згадує про древлян - їх навіть немає в переліку племен, які брали участь в поході Ігоря на Візантію у 944 році.

Знову згадку про древлян ми зустрічаємо під 945 роком, у зв'язку з відомими подіями, коли Ігор відправився збирати данину з древлян і там проявив себе надто жорстоким та жадібним. Древляни, зібравшись на раду з князем своїм Малом, вирішили «а якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить». Після того древляни вбили жадібного князя Ігоря. Можливо, це сталося поблизу села Немирівка. В цьому селі є урочище Ігорівка, а там є декілька курганів. Вважають, що в одному з них міг бути похоронений Ігор. В околицях села є іще декілька курганних могильників часів Київської Русі, в яких могли похоронити воїнів княжої дружини. Вбивши київського князя, древляни вирішили поширити свій вплив на стольний Київ, одруживши свого князя Мала, внутрішню політику якого вони дуже високо оцінювали, з княгинею Ольгою. Ось з якими словами вони звернулись до княгині: «Мужа твойого ми вбили».

Бесіда за запитаннями:

• Як відреагувала княгиня Ольга на вбивство древлянами князя Ігоря?
• Яку роль відіграли древляни у формуванні Київської Русі?
• Між якими синами і як було розділено володіння Святославом?

Сини Святослава у житті древлянської землі. У 970 р. Святослав розділив володіння між синами: «В літо 970 Святослав посадив свого сина Ярополка у Києві, а Олега у деревлян. Тоді ж прийшли люди новгородські і попросили собі князя. Відмовилися Ярополк і Олег. Озвався тоді Добриня: «Просіть Володимира...» І взяли до себе новгородці Володимира і поїхав Володимир з дядьком своїм Добринею у Новгород». Так повідомляє літопис руський.

Важливим політичним центром Древлянської землі був Вручий (сучасний Овруч), який розміщувався на правому березі річки Горинь. Літопис перший раз згадує про Овруч у зв'язку з конфліктом 976-977 років між братами Ярополком та Олегом Святославовичами. Нещасний випадок призвів до війни між Ярополком і Олегом, в якій загинув Олег. «І погребли Олега на високому місці коло города Вручого і єсть могила його коло Вручаю й до сьогодні», - повідомив літописець. А в 1044 р. племінник Олега та Ярополка, київський князь Ярослав Мудрий перезахоронив братів в Десятинній церкві Києва.

Легенда про походження князя Володимира. Княгиня Ольга ходила на древлян і жорстоко помстилася за смерть свого чоловіка. Саме тоді вона взяла до двору полонянку Малушу, яка вірно служила своїй господині при князівському палаці. Одного разу красуню помітив юний князь Святослав і закохався в неї. Малуша відповіла взаємністю. Але сувора мати заборонила одружуватися синові на полонянці-рабині, хоч і знатного роду. В інтересах держави Ольга прагнула одружити сина на дочці візантійського імператора. Незабаром Малуша народила сина Володимира, якого у неї відібрали, а саму вигнали геть з князівського двору. Дитячі роки хлопчик провів при дворі княгині Ольги. Яка і стала його вихователькою.

Володимир у Древлянській землі ліквідував  місцеві  князівські династії, а після себе залишив цю землю сину Святославу. У Древлянській землі християнство поширювалося після 988 року, чинився великий опір цьому з боку древлян.

2. Наш край у роки існування Галицько-Волинської держави

Болохівська земля - давньоруська історична область, яка була розташована у верхів'ях річки Південного Бугу і басейну річок Горині, Случі і Тетерева. Центром її було місто-фортеця Болохів, розташоване на лівому березі річки Случ напроти сучасного Любара. Про те, що це окрема держава свідчать знахідки археологів. Знаком державної влади в краї у ті часи могла бути булава (залізна). Верхня її частина знайдена в Городищі на р. Згар. Князі Болохівської землі, будучи правонаступниками князів Волинсько-Дулібського племінного союзу, мали власний герб у вигляді так званого «двозуба», стилізованого під зображення птаха.

Болохівщина була федерацією волосних, абсолютно незалежних одна від одної громад, які в разі потреби могли сформувати єдине військо, на чолі якого стояло сім князів. Саме тому літописець не називає їх поіменно, оскільки всі вони за рангом були однакові. На чолі цих 7 волостей стояв князь, посада якого була виборна і підзвітна. Болохівська земля мала літописні міста: Болохів - столиця, Божськ, Городець, Дядьків, Кудин. Остання згадка про Болохівська землю під 1258 роком, коли війська Данила Галицького, переслідуючи монголо-татар, вчинили тотальний розгром болохівців. Ймовірно, за підтримку татар чи за їх союз з татарами.  Яка подальша доля Болохівщини? М. Грушевський вважав, що горді болохівці, які нікому не скорилися, зуміли якийсь час пересидіти в лісах і потім податися в чорноморські степи, стати там з часом козаками. 

Головним заняттям болохівців було землеробство. Вирощували культури: пшеницю, ячмінь, просо, чечевицю, гречку, горох, льон, коноплі, овес. Обробляли землю за допомогою залізних різаків-чересел, кіс, серпів, лемешів. Доповнювало господарство тваринництво. Важливу сферу зайнятості становили ремесла. В Городищі (на р. Згар) розкрито виробничий комплекс для збагачення болотної руди. Тут сушили, очищали, прожарювали руду, готуючи її до плавки. Болохівці знали ливарну справу, ковальство. Про це свідчать знахідки різноманітного інструментарію: кліщі, молотки, наковальні. Болохівці виготовляли масу залізних речей: стамески, скоби, дверні запори, навіси, замки й ключі до них, ножі, цвяхи, кільця, кресала. Розвинутим було гончарство. Виготовляли кераміку, яка ділилася на кухонну, столову та господарську. Посуд мав клейма на денцях, що свідчило про освіченість ремісників і розвиток торгівлі. Поширеним було ювелірство: медальйони, скроневі колти, намиста - жіночі прикраси. Християнство було поширеною формою вірування (знайдено багато хрестиків).

3. Наш край за Литовсько-польської доби у другій половині XIV—XV ст.

Монголо-татарська навала принесла величезні втрати давньоруському народові, уповільнивши його розвиток. На переважній більшості давнооруських городищ, які були на території Житомирщини, життя припинилося. Укріплення городищ не змогли захистити мешканців від сильних і жорстоких загарбників. Українські землі у 14 ст. стали легкою здобиччю сусідніх країн – Польщі, Угорщини, ВКЛ.

Восени 1362 року відбулась вирішальна битва неподалік річки Сині Води - князь Ольгерд виступив разом з білоруськими та українськими князями проти монголів. В результаті перемоги Ольгерда велика частина українських земель закріпилася в складі ВКЛ (Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Подільська, Волинська землі). Великий литовський князь Ольгерд вирішив залишити удільний устрій українських земель (Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського князівств, Переяславщини і Поділля). У 60-90-х роки XIV століття особливо швидко відроджувалося державне життя в Київському князівстві, бурхливо розвивалося Поділля, Волинь. Українська еліта негативно прореагувала на укладення польсько-литовської Кревської унії 1385 року. Об'єднуючись з Польщею, Велике князівство Литовське втрачало свою незалежність.

1390 рік - початок боротьби частини литовських князів на чолі з Вітовтом за збереження незалежності Литви. 1392 рік - король Польщі і великий князь Литви і Русі Ягайло змушений був визнати Вітовта своїм намісником, тобто фактично главою Великого князівства Литовського. Вітовт, прагнучи не допустити виникнення української держави, почав ліквідовувати удільні князівства.

1452 рік – остаточно ліквідовано Волинське князівство та перетворено на воєводства; 1471 рік – остаточно ліквідовано Київське князівство.

Перша ж літописна згадка про місто Житомир датується 1392 р.

Роком заснування Житомира вважається 884-й, хоча сучасні дослідники доводять, що це відбулось на 200 років пізніше. Як свідчить легенда, свою назву місто отримало по імені дружинника київських князів Аскольда і Діра – Житомира, котрий як будь-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і поселився на скелі в місці злиття рік Кам’янки та Тетерева. За іншою легендою, розповідається, що тутешні мешканці спрадавна торгували хлібом і жили мирно. Є свідчення того, що в старовину навіть в центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки де мололи зерно. Про місто говорили: «Мир і жито», «Мир Житичів». Є ще один варіант походження назви міста – це скорочена форма від «животомир», - символ мирного, спокійного життя.

Перебуваючи у складі Київського князівства, Житомир 1399 року одержав від литовських князів право мати власний герб. 1444 року Житомиру великим князем Литовським Казимиром Ягайловичем надано Магдебурзьке право. Було створено орган самоуправління - магістрат. Населення міста звільнялося від юрисдикції державної адміністрації. Системою правових норм регулювалися правовідносини між міщанами. Частина міщан несла військову службу в межах міста, інша частина – в разі війни – йшла до загального військового забору.

Після ліквідації Київського князівства і створення Київського воєводства, до його складу увійшли Житомирський, Зв'ягельський та Овруцький повіти. Повітами правили воєводи литовські. Повіти поділялись на волості на чолі зі старостами. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Частина території Олевського (на правобережжі р. Уборті), Новоград-Волинського й Баранівського (на правому березі р. Случ) районів входила до Волинського воєводства.

Жителі нашого краю несли певні обов'язки на користь феодалів та на державні потреби (а точніше їх слід би назвати громадськими потребами, на користь всієї громади, яка жила в цьому населеному пункті).  При замках житомирському та овруцькому були різні категорії слуг.  Основну частину населення становили сільські жителі, які теж несли певні зобов’язання на користь як феодала, так і на користь держави: або платили данину, або відробляли. Так, в поліських селах переважала медова данина та грошовий чинш. Відробіткова панщина була рідкістю. В письмових документах згадуються села, в яких люди не дають ніяких даней, лише «толоки служать».

ІV. Систематизація, узагальнення вивче­ного на уроці.

Вправа «Абетка історії». Учні зі скриньки з написом «Абетка історії » дістають будь-яку букву українського алфавіту і складають ре­чення, яке б починалось саме на цю букву й містило б нові факти, з якими ознайомилися на уроці.

V. Підведення підсумків уроку. Оцінювання.

Прийом «Дізналися - Навчи­лися»: Дізналися про…На уроці ми навчилися… Які форми роботи на уроці сподобали­ся? 2. Чи задоволені власною роботою на уроці та результатами цієї роботи? Чому?

VI. Домашнє завдання. Скласти кросворд за матеріалом уроку. Творче завдання: підготувати малюнки-експонати до історичного музею «Житомирщина за доби Київської Русі», «Житомирщина за Литовсько-польської доби».