20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

Урок "Зона степу. Географічне положення, межі, розміри. Головні риси природних умов. Поділ на підзони. Несприятливі природні процеси. Природоохоронні території. Практична робота №"

Про матеріал
дати учням знання про географічне положення та особливо¬сті зони степу, взаємозв’язки між компонентами природи в зоні степу; показати особливості зони в порівняні з іншими природними зонами; на прикладах продемонструвати результати впливу господарської ді¬яльності людини на природні особливості зони степу; познайомити з природоохоронними територіями зони степу; продовжити формувати вміння працювати з картографічними матеріалами на прикладі карти фізико-географічного районування, поглибити вміння працювати з те¬матичними картами
Перегляд файлу

Зона степу. Географічне положення, межі, розміри. Головні риси природних умов. Поділ на підзони. Несприятливі природні процеси. Природоохоронні території.

Практична робота № 6. Складання порівняльної характеристики природних зон і країв України (за вибором)

Мета: дати учням знання про географічне положення та особливо­сті зони степу, взаємозв’язки між компонентами природи в зоні степу; показати особливості зони в порівняні з іншими природними зонами; на прикладах продемонструвати результати впливу господарської ді­яльності людини на природні особливості зони степу; познайомити з природоохоронними територіями зони степу; продовжити формувати вміння працювати з картографічними матеріалами на прикладі карти фізико-географічного районування, поглибити вміння працювати з те­матичними картами рельєфу, клімату; продовжити формувати вміння працювати з різними джерелами інформації; продовжувати роботу щодо формування навичок високого мислення; удосконалення умінь та навичок щодо комплексного характеризування географічних об’єк­тів (на прикладі природної зони); сприяти формуванню кооперативних навичок навчання, вміння виступати перед аудиторією.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: фізична карта України, атлас України, карта фізико-географічного районування.

Опорні та базові поняття: природна зона, природна підзона, зона степу, національний природний парк, заповідник, природоохоронні території.

Географічна номенклатура: Східноєвропейська рівнина, відроги По­дільської та Придніпровської височин, Донецький кряж, Приазовська височина, відроги Середньоруської височини, Причорноморська низо­вина, Північнокримська низовина, Криворізький залізорудний басейн, Білозерський залізорудний район, Донецький кам’яновугільний басейн, Нікопольський марганцевий басейн, Токмацький марганцевий басейн, Причорноморсько-Азовський нафтогазоносний район, Дніпро, Сівер­ський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай, Кундук, Ялпуг, Причор­номорський артезіанський басейн, Сиваш, Олешківські піски.

 

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

Задзвенів шкільний дзвінок,

Починаєм наш урок.

Спиною до мене повертаємось

Із гостями нашими вітаємось.

А тепер за парти всі сідаємо

Й до роботи приступаємо.

Привітання:

       На кожному уроці ми прагнемо досягти успіху. Сьогодні урок не виключення. Тож, для початку, посміхніться один одному і побажайте успіху. До речі, успіх. Це важливо в житті людини? Ви хотіли б бути успішними людьми? А що потрібно, щоб досягти успіху в житті? А де це все можна добути? Отже, кожен день, проведений у школі, кожен урок наближає вас до великого успіху. І сьогоднішній урок географії – це ще один крок до нього.

   ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Учитель: Протягом декілька уроків ми знайомилися з фізико-географічним районуванням, ландшафтами, природно-територіальними комплексами та природними зонами  України. Назвіть і покажіть їх на карті.

1. Цифровий диктант « Українське Полісся .Лісостепова зона»

1. Зона займає 20% площі України.

2. Основні грунти: сірі лісові та типові чорноземи.

3. Зона дуже заболочена.

4. В зоні створений Шацький національний парк

5.Тут поширені дубово-грабові ліси та різнотравні степи.

6. Тут поширені субори, рамени, опілля.

7. Північною межею зони є міста: Володимир-Волинський, Рівне,Житомир, Київ, Глухів, Ніжин…

8. В зоні чергуються височини та низовини.

9. Зона багата на нафту та природний газ.

10. Представники фауни зони: лось, рись, тетерів, глухар.

11. Найпоширеніші процеси – ерозія та карст.

12. Зона дуже розорана.

 

 І варіант Українське Полісся: 1,3,4,6,10.

 ІІ варіант Лісостепова зона : 2,5,7,8,9,11,12.

 

 

2. Прийом  «Цікавий  конверт» Лісостеп

( В  конверті  на  картках  цифри: 25%, +18+20, 500-600мм, 12%, 1 100км, 43%, -5-7, 1923 - Діти  називають, що  ці  цифри  означають).

 

       Спробуйте визначити тему нашого уроку самостійно, використовуючи такий текст: «На цій місцевості немає ні швидкоплинних річок, ні високих гір, ні непрохідних лісів. Зате є рівнина і простір до самого горизонту. Особливо гарно тут навесні. Ось уявіть собі: яскраві, духмяні квіти, величезне блакитне шатро неба, безмежний простір і лагідний, теплий вітер, що вільно гуляє від горизонту до горизонту. Але не тільки весна, а й пекуче літнє сонце, і снігові заметілі взимку, і навіть осіння негода, все подобається людям, що тут живуть.

   Про яку зону йдеться?

Що ж таке степ? Степ – це відкриті безлісі простори, вкриті трав’яною рослинністю.

Але Степ це не лише територія покрита травою, степ – це і спів жайворонка, і духмяний запах квітів, і  лани пшениці,  і кургани та кам’яні баби скіфів… і ще багато чого.

Степи оспівані в поезії Пушкіна та Шевченка, зустрічаються в творчості Олеся Довженка та І.С. Тургєнєва.

Кому належать ці слова?

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють

Між ярами, над степами

Верби зеленіють .                                                                                                                                                          Отже тема нашого сьогоднішнього уроку зона степу.

Мета нашого сьогоднішнього уроку: поглибити та систематизувати знання учнів про особливості природних зон України; удосконалити практичні навички та вміння учнів характеризувати взаємозв'язки між компонентами природи в зоні степу; сформувати вміння порівнювати зональні особливості степу з іншими зонами; удосконалити практичні навички та вміння роботи із тематичними тематичними картами та іншими джерелами знань.

ІІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів

Вчитель. Ні горбів, ні лісу. Куди не глянь – до самого краю неба простягається гладка рівнина. І здається: нема їй кінця, немає меж. Іди в яких хочеш бік.. та що іди! Скачи верхи, мчись в автомашині, на літаку – і все будуть при відкриватися перед тобою краї високого неба, відкриваючи все нові й нові простори… А скільки квітів! І які різноманітні і червоні гвоздики, і лілові волаті шалфею, і золоті підмаренники, і багато-багато інших… все це називаэться одним словом (степ).

Ландшафти українського степу зачаровують своєю неповторністю. Степ — це безкраї поля плоских низовин і невисоких згладжених підвищень, просторі голубі плеса дніпровських водойм, озер і лиманів. Степ — це білостінні українські села, що потопають у зелені садів та барвистих квітів, тулячись до річок і потічків, до зелених левад. Український степ — це штучні канали, що щедро напоюють спраглу землю. Степ має неповторний аромат — аромат родючих українських чорноземів і духмяних квітів, а також гострого запаху полину. Цей запах у спокійну спекотну пору тремтливо нависає над полями. Восени і весною розораний степ виблискує своїм родючим чорним ґрунтом, влітку — золотавими нивами пшениці і соняшнику.

Існує альтернативна гіпотеза походження степу. Згідно до якої, степи сформувались в результаті масового випалювання лісової рослинності під пасовища давніми кочівниками. Важко довести або спростувати таке припущення, але неможна не погодитись з тим, що вже 5-6 тисяч років тому людський фактор ставав все більш і більш впливовим для стану степу. Хоча тотальне знищення степової екосистеми розпочалося лише 150 років тому, коли відбувалось широкомасштабне заселення степу через початок розробки родовищ залізної руди та вугілля. Висока щільність населення та наявність чорноземів спровокували масове розорення степу.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

        Учитель: за допомогою типового плану характеристики природної зони ми спробуємо надати характеристику степу України і тому вирушаємо в подорож.

У нашій подорожі нас супроводжують фахівці з питань:

 

геоморфолог,

кліматолог,

гідролог,

ґрунтознавець,

біолог,

еколог

Вчитель. Для того, щоб дізнатися більше про зону степу надамо слово нашим науковцям.

 Вчитель. Географічне положення. Степова зона лежить на півдні України, простягаючись від пониззя Дунаю до відрогів Середньоруської височини більш як на 1000 км при ширині 100 км на заході до 300-450 км на сході. Вона займає найбільшу порівняно з іншими зонами площу — 40% території України. Північна межа степу проходить по лінії Ананьїв-Знамянка-Олександрія-Світлогорськ-Красноград-Ізюм. Наближено ця межа відповідає проходженню «осі Воєйкова». В її межах знаходяться Херсонська, Запорізька,  Дніпропетровська,  Донецька  і  Луганська області,   південні   частини   Одеської,   Миколаївської, Полтавської, Кіровоградської і Харківської областей, і також північна рівнинна територія Криму.

Загальні контури степової зони на карті України нага­дують трикутник з гострим кутом, повернутим на півден­ний захід. Порівняно з лісостеповою у степовій зоні вищі температури, більша тривалість теплого періоду, менша кількість опадів.

Південні приморські райони Степу (узбережжя Чорного та Азовського морів) — загальнознані як місця масового відпочинку і лікування, зосередження санаторно-курорт­ного господарства.

Геоморфолог. Рельєф. Територія степової зони переважно рівнин­на, низовинна. Тут розміщені Причорноморсь­ка, Приазовська низовини, південна частина Придніпровської низовини, південні і півден­но-східні відроги Центральномолдовської, Подільської і Придніпровської височин. Найбільш підвищеними є Донецький кряж і Приазовська височина. З інших незначних підвищень — Тарханкутська височина в Криму.

У північній частині степової зони поширені бай­раки — яри чи балки, вкриті лісом і чагарником. У байрачних лісах переважає дуб звичайний, з яким разом ростуть клен, липа, ясен, з чагарників — глід, шипшина.

Типовою формою рельєфу на півдні степової зони, зокре­ма у посушливій його частині,є поди — плоскодонні овальної чи округлої форми зниження рельєфу розміром від кількох метрів до 10 км в поперечнику. Поди характеризу­ються безстічністю, виникли на лесовій основі, їхнє дно плоске з дещо підвищеною вологістю і ксерофітною (ксе­рофіти — рослини, здатні переносити тривалу посуху) степовою рослинністю. В них «впадають» балки. Глибина подів становить 2-25 м, площа коливається від десятків квадратних метрів до кількох квадратних кілометрів.

У крайній східній частині Криму (Керченський півострів) знаходиться унікальний витвір природи — грязьовівулкани. їх функціонування зумовлене геологічною будовою і пов'язане з газоносністю території. Крізь щілини порід під високим тиском з надр Землі виходить горючий газ. Він виносить на поверхню глину та уламки інших порід. У місцях виносу порід на поверхню формуються конуси грязьових вулканів.

Кліматолог. Клімат степової зони помірно континентальний. Конти-нентальність клімату зростає як у південному, так і східному напрямах. Річний радіаційний баланс характе­ризується найвищими в Україні показниками, причому в прибережних районах Криму і західної частини Причор­номор'я (між Дунаєм і Дністром) річний радіаційний баланс перевищує 5200 МДж/м2. Для Степу властива й найвища річна сумарна сонячна радіація. Пересічна температура липня становить +20...+24°С, січня -2...-9 С. Вегетаційний період триває 210-245 днів.

Зона піддається значному впливу (особливо у зимовий період) Сибірського антициклону. Циклони здебільшого надходять з півдня і південного заходу на північ і північ­ний схід.

Пересічно за рік у Степу випадає 300-450 мм опадів, у північному Криму і прибережному Причорномор'ї — 300-350 мм, тобто кількість опадів зменшується з півночі на південь. Часто бувають посухи. Значної шкоди сільсь­кому господарству завдають суховії, пилові бурі, особливо навесні та в ранньолітній період вегетації. Загалом кліма­тичні та агрокліматичні ресурси зони сприятливі для ведення сільського господарства, особливо в разі зрошення посушливих земель.

Гідролог.  Степова зона належить до маловодних регіонів України. Рівень забезпеченості населення водою в 3-4 ра­зи нижчий, ніж на Поліссі чи в Західному Лісостепу. На територіях Північного Присивашшя і Олешківських піс­ків річкова сітка взагалі не утворюється. В прилеглих до Північного Присивашшя районах, у межиріччі нижніх течій Південного Бугу і Дністра, а також у північній і цен­тральній частинах Криму річок теж мало. Річковий стік у степовій зоні найнижчий в Україні. Водозабезпеченість помітно зростає у підвищених північних частинах зони.

Через степову зону протікає багато річок транзитом. Серед них — дві найбільші в Європі річки — Дунай і Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець. Багато степових річок влітку повністю або частко­во пересихає.

У степовій зоні є багато прісних і солоних озер. Соло­ність води озер, розміщених на півночі Криму, дуже висо­ка — до 200-320%, причому влітку вона вища, ніж узим­ку. Тут розміщені Красне, Кияцьке, Кирлеуцьке, Старе, Айгульське та інші озера. Цінним їх мінерально-сировин­ним ресурсом є самосадна сіль, яку інтенсивно видобували ще з княжих часів. Валки чумаків упродовж багатьох століть розвозили з Криму сіль по всій Україні. Після освоєння великих покладів кам'яної солі в Донбасі та інтенсифікації солевиробництва в Передкарпатті видо­буток кримської самосадної солі різко скоротився.

Грунтознавець. Ґрунти. Важливим природним ресурсом степової зони є її родючі ґрунти, насамперед чорноземи. Зона посідає перше місце в Україні за площею чорноземів. Саме північне поши­рення потужних чорноземів звичайних прийнято за межу, що розділяє лісостепову і степову зони. На високопродук­тивні чорноземи тут припадає понад 90% усіх чорноземних ґрунтів.

Чорноземи переважно формуються на лесах. Ґрунтам степової зони властиві значні територіальні відмінності. Якщо на крайній півночі поширені чорноземи типові, то в центральній частині — чорноземи звичайні, на півдні — чорноземи південні.

У Присивашші і Північному Криму поширені кашта­нові ґрунти, у західній і передгірній частинах Криму — чорноземи південні та дернові ґрунти.

Біолог. Степова зона належить до районів пізнього сільськогоспо­дарського освоєння. Ще на початку XIX ст. великі рівнинні площі тут були переважно цілинними. Серед рослинного по­криву переважала типова степова трав'яна рослинність: на півночі були поширені більш вологі різнотравно-ковилово-типчакові степи (росли степові чагарники і дерева — терен, вишня та ін.), на півдні — сухі типчаково-ковилові, у Присивашші — полиново-злакові на каштанових ґрунтах. У східній і західній частинах Криму трапляються кам'янисті ґрунти і типовим є чагарниковий степ.

Нині рівнинні простори степової зони розорані. Під ріллею знаходиться 65-80% усіх сільськогосподарських угідь Степу. Вирощують зернові (озима пшениця, ячмінь, кукурудза), технічні (соняшник), садові (яблуня, череш­ня, вишня та ін.), баштанні (кавуни, дині) культури. Типова степова рослинність збереглася на заповідних землях, схилах балок і в долинах річок. У степовій зоні значне поширення мають захисні лісосмуги, які трапля­ються повсюдно. Ліси (переважно дубові) ростуть у найбільш зволожених балках.

У Степу водяться тварини, що пристосувалися жити на відкритих просторах в умовах досить посушливого клімату. До недавнього часу тут траплялись антилопа-сайгак, дикий кінь-тарпан, байбак, з птахів — стрепет. Нині з-поміж ссавців водяться ховрахи, хом'ячок сірий, сліпаки, тушканчик, степова полівка, лисиця, зрідка борсук, вовк, єнотовидний собака. З птахів трапляється дрохва, степовий журавель, жайворонки, просянки та ін. Серед плазунів і земноводних відомі гадюка степова, вужі, полози, ящірки, ропуха зелена, жаби. На берегах лиманів і на узбережжі морів живуть дикі гуси, кулики, чаплі. У річках і озерах степу є щука, окунь, короп, сом. Акліматизовано фазана, ондатру, кроля дикого. Багато комах.

Вчитель. За ступенем зволоженості та поширенню степових ландшафтів степ  поділяється на такі підзони: північностепова, середньостепова, південностепова. У межах північностепової зони на чорноземах звичайних зростав найбільш густий трав'яний покрив. У балках росли так звані байрачні ліси з невисокого дуба, ясена, клену, береста  та колючих чагарників. У середньостеповій підзоні на чорноземах південних зростали нижчі й більш розріджені типчаково-ковилові степи з домішками мало барвистого посухостійкого різнотрав'я. Південностепова зона характеризується найменшими показниками коефіцієнту зволоження. Тут панували розріджені степи із сухостійких трав та злаків.

У степовій зоні зосереджена найбільша кількість заповідних територій, серед них біосферні природні заповідники: Асканія-Нова, Чорноморський, Дунайський, природні заповідники: Луганський, Український степовий, Дніпровсько-Орільський, Єланецький Степ, Опукський, Казантипський, національні природні парки: Святі Гори, Азово-Сиваський, численні заказники, пам'ятки природи.

А зараз надамо слово екологу.

Еколог  На Херсонщині в посушливому типчаково-ковиловому степу розміщений біосферний заповідник Асканія-Нова, який у 1921 році отримав статус державного. У 1985 році його трансформовано в біосферний заповідник. Фактично цей заповідник як зоопарк був заснований у 80-х роках ХІХ ст. на землях і за кошти виликого природолюба Ф. Е. Фальц-Фейна. Вся площа заповідника становить 33,3 тис. га, з них третина – степова цілина. За кількістю рослин він посідає перше місце в Україні. Тут росте 33 види рідкісних рослин. Багата фауна, триває робота з акліматизації близько 50 видів звірів, завазених сюди з різних частин світу. Тварини утримуються на волі – на території плоского зволоженого заглиблення. Тут є бізони, зебри, муфлони, антилопи гну, коні Пржевальського, лами, фламінго, фазани, лебеді.

На південному заході одеської області у пониззі гирла Дунаю у 1998 році створений Дунайський біосферний заповідник (46, 4 тис. га). Основна площа заповідника припадає на водно-болотні угіддя плавнів і дельти Дунаю. Невелика територія вкрита лісом. Тут налічується багато видів птахів. Для частини з них заповідник є місцем гніздування, особливо чисельність птахів зростає під час осінніх і весняних перельотів. Тут зосереджені найбільші в Європі зарості очерету і верби.

У 1961 році три окремі невеликі заповідники, розміщені в східних регіонах України, були обєднані в Український степовий заповідник (2,8 тис. га). До його складу як філіали увійшли заповідники: Хомутівський Степ, Михайлівська Цілина і Камяні Могили. В 1988 році був створений ще один філіал заповідника – Крейдяна Флора.

 На крайньому південному сході Херсонської області у 1993 році створено Азово-Сиваський національний природній парк, що має площу 3 тис. га. Більша частина поверхні парку водойми. Територія розташована в прибережній частині і охоплює острови і півострови північної частини затоки Сиваш. Охорона і дослідження прибережних природних біоценозів південного присиваського степу – основне завдання цього національного парку.

 V. Закріплення вивченого матеріалу

Практична робота №6 (продовження) «Складання порівняльної характеристики природних зон і країв України» (за вибором)

 VI. Підсумки уроку

Прийом «Снігові кульки»

Учні на листочку пишуть запитання по пройденій темі і кидають кульку іншому учню який має дати відповідь на це запитання.

Учні в п’яти реченнях формулюють засвоєні особливості степової зони України.

VII. Домашнє завдання

  1.          Опрацюйте текст підручника.
  2.          Скласти кросворд (17 запитань) за темою «Природні зони України». (ключове слово Українські Карпати)
  3.          Виконати реферати про заповідні території степу.

 

 

doc
Додано
26 липня
Переглядів
48
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку