Урок – зустріч «У поетичній вітальні».

УКРАЇНСЬКА  ЛІТЕРАТУРА,  8  КЛАС.

УРОК  ЛІТЕРАТУРИ  РІДНОГО  КРАЮ.

ТЕМА.  Урок – зустріч  «У  поетичній  вітальні».

              «…Песець  -  село  вкраїнське,  карооке,

              Місце,  де  маю  щастя  жити  я…».

МЕТА:  зробити  огляд  поезії  поетів – літераторів  села  Песець;

              ознайомити  із  творчим  доробком  запрошених  поетів;

              вдосконалювати  вміння  виразно  читати  поезії,  прищеплювати

              естетичні  смаки,  любов  до  поетичного  слова,  бажання  відкрити  для

              себе  поезію  односельчан.

ОБЛАДНАННЯ:  запис  пісні  А. Малишка  «Стежина»,  книжкова  виставка,

              рушники.

ЕПІГРАФ:  «Цю  землю  серцем  і  руками  зумій  пізнать,

                    Зумій  відчуть».

                                                                М. Федунець

                                                  ХІД   УРОКУ  -  ЗУСТРІЧІ

Вчитель.  Шановні  гості!  Дорогі  діти!  Дозвольте  вас  щиро  вітати  у  нашій  поетичній  вітальні.  Сьогодні  ми  зібралися,  щоб  поговорити  про  літературу,  про  поезію.  На  нашу  зустріч  завітали  наші  сільські  поети – вчителі  нашої  школи:  Савлюк  Ніна  Іванівна,  вчителька  хімії  та  біології  нашої  школи  та  Пархомець  Людмила  Василівна,  вчителька  української  мови  та  літератури  і  зарубіжної  літератури,  вчителька  географії  Космак  Лариса  Володимирівна  і  вчитель  історії  Перепелиця  Василь  Іванович,  бібліотекар  школи  Шершун  Олена  Сергіївна.

Учениця  1.  Одна  Батьківщина,  і  двох  не  буває,

                        Місця,  де  родилися,  завжди  святі.

                        Хто  рідну  оселю  свою  забуває,

                        Той  долі  не  знає  в  житті.

Учень.  Чи  можна  забути  ту  пісню,  що  мати

               Співала  малому,  коли  засинав?

               Чи  можна  забути  ту  стежку  до  хати,

                Що  босим  колись  протоптав?

Учениця  2.  Дерева  палають,  мов  свічі,

                        І  спокоєм  дихає  гай.

                        Неначе  в  легенду,  у  вірші

                        Відходить  прабатьківський  край.

                        З  полями,  рікою  і  з  небом,

                        Із  запахом  хвої  густим.

                        Нічого  не  хочу  від  тебе

                        І  серце  блакиттю  світи.

                   (Звучить  мелодія  пісні  «Стежина») 

Вчитель.  Стежина …  Одним – одна …  І  неповторна.  У  кожного  вона  своя,  ота  стежина,  що  виводить  усіх  нас  на  широку  дорогу  життя  і  яка  назавжди  залишається  в  нашій  пам’яті  чимось  дорогим  і  святим.

          З  дитинства  і  до  глибокої  старості  ми  жадібно  тягнемося  до  всього  живого.  Нас  приваблюють  барви  квітучих  садів  і  безмежна  чарівність  зелених   лугів  та  мрійливих  лісів,  блакитна  височінь  голубого  неба,  тиха  зоряна  ніч  і  перші  ласкаві  промені  сонця.

          Вся  ця  краса  робить  людину  духовно  багатою,  щедрою  і  щасливою.  А  зараз  надаємо  слово  вчительці  географії,  Космак  Ларисі  Володимирівні,  яка  ознайомить  нас  з  географічними  даними  нашого  села.

       (Виступ  вчительки  географії)

Вчитель.  Дякуємо  Вам,  Ларисо  Володимирівно. 

           Надаємо  слово  вчителю  історії,  щоб  озвучив  історичну  довідку  про  наше  село

          (Виступ  вчителя  історії)

Вчитель.  Дякуємо,  Василь  Іванович.

            Великий  дар  -  уміти  говорити  і  розуміти  те,  що  говорять  інші.  Ніщо  -  ні  слова,  ні  думки,  ні  вчинки  не  вражають  нас  так,  як  почуття.  А  що  ж  найбільше  впливає  на  наші  почуття?

Учениця.  Твори  художньої  літератури.

Вчитель.  Надаємо  слово  бібліотекарю  школи  Шершун  Олені  Сергіївні.

              (Виступ  бібліотекаря  школи).

Вчитель.  Олена  Сергіївна  пригадала  про  Афганістан.  У  нашої  гості,  Пархомець  Людмили  Василівни  є  віршик  про  Афганістан,  який  прочитає  наша  учениця.

             Афганістан -  пекуче  біллю  слово,

             Гірська  і  нескорима  сторона,

             Чужа  земля,  далека  і  сувора.

             Чому  ж  гурчить  нам  так  вона?

             Адже  і  так  живуть  же  люди,

             І  наче  все  у  них,  як  в  нас.

             Сміються  й  плачуть  без  облуди,

             Кохають  і  дітей  ростять.

             Тоді  чому  ж  цей  край  далекий

             Приніс  нам  сльози  і  жалі?

             Бо  там  загинули  лелеки

             Із  української  землі.

             Там  наші  хлопці  чорнобриві

             Навіки  серед  скель  злягли.

             А  їм  би  сіять  щедрі  ниви,

             Ростити  доньок  і  синів.

             А  їм  би  землю  нашу  рідну

             Прославить  у  палкім  труді.

             Та  смерть  безглузда,  але  гідна

             Забрала  душі  молоді.

             Чужа  земля.  Страшна  й  жорстока.

             В  ній  українська  кров  із  ран.

             І  тисячі  життів  юнацьких…

             Афганістан…Афганістан…

Учитель.  Сьогодні  ми  зібралися  в  нашій  вітальні,  щоб  поговорити  про  наших  поетів,  які  прославляють  наше  село,  звеличують  красу  природи  та  її  людей.

          Песець…  Ось  як  про  наше  село  написав  житель  нашого  села  Гуцол  А…

      Село  Песець  вкраїнське,  карооке…

Село  Песець  -  вкраїнське,  карооке,

Де  Судич – князь  орду  Батия  бив,

Де  з  гайдамаків  рід  іде  глибокий,

Де  Кармалюк  стежки  всі  ісходив.

Село  ж  моє,  святине  предковічна,

Вкраїну – матінку  нащадкам  сторожить.

Вода  цілюща,  пісня  зорелітня,

Дуби  столітні,  садів  духмяний  цвіт…

І  липа  древняя,  як  страж  Дороги  Вічності

Навхрест,  де  шлях  веде  в  зелений  чарівний  світ.

Ряди  тополь  в  сіянні  зір  горючих,

Чумацький  шлях  над  сяйвом  пірамід…

Тут  мій  народ,  творящий,  невмирущий,

Трудом  святим  недолю  переміг.

Вчитель.  Писала  про  наше  село  і  землячка,  вчителька  початкових  класів  Новоушицького  НВК  Гайдук  Надія  Вікторівна.  Уривок  з  поезії  нам  прочитає  учениця.

        Найкраший  в  сіті  -  мій  Песець

В  якім  би  ти  не  був  краю,

Багатім,  гарнім,  як  в  раю,

Куди  б  тебе  не  занесло, 

Ти  пам’ятай  своє  село.

Бо  тут  батьки  твої,  родина,

Маленька  рідна  Батьківщина.

Є  гарних  сіл  у  нас  багато,

Та  лиш  одне,  як  мама  й  тато, 

Зустріне,  прийме,  розпитає,

Може  й  осудить,  покарає.

Село  -  такий,  брат,  інститут,

Де  свій  закон  і  свій  статут.

В  селі  родилось  немовля  - 

Вмить  слухом  повниться  земля,

Весілля  разом  тут  гуляють,

І  в  путь  останню  проводжають.

Того  хвалять,  а  того  лають,

Тут  з  діда – прадіда  всіх  знають.

Вчитель.  Людське  життя  -  це  неповторний  світ,  зітканий  із  мозаїки  почуттів,  подій,  образів,  учинків.  Водночас  -  це  часточка  світобудови,  що  виконує  свою  важливу  функцію.  Кожна  людина  обирає  свою  життєву  дорогу:  чи  то  вузеньку  стежину,  чи  то  широку  магістраль.  А  ми  надамо  слово  нашій  гості -  поетесі  Пархомець  Людмилі  Василівні,  яка  розповість  про  те,  яким  був  її  шлях  у  літературу,  що  спонукало  її  до  написання  поезії,  що  надихає  її  на  творчість.

          Просимо  нашого  кореспондента  поставити  свої  запитання  нашій  гості.

Кореспондент.  Людмило  Василівно,  скажіть,  будь  ласка,  коли  Ви  почали  писати?

Л.В.   …

Кореспондент.  З  ким  із  наших  відомих  літераторів  Новоушиччини  Ви  товаришуєте,  спілкуєтесь?

Л.В.

Кореспондент.  Що  Вас  тримає  в  тонусі  творчої  наснаги?

Л.В.

Кореспондент.  Коли  і  де  найчастіше  приходить  муза?

Л.В. 

Кореспондент.  Хто  Ваші  літературні  кумири?

Л.В.

Кореспондент.  Будь  ласка,  прочитайте  нашим  слухачам  декілька  поезій  про  наше  село,  його  краєвиди  та  жителів.

Кореспондент.  Ми  знаємо,  що  у  вас  є  пісня  про  наше  село.  Просимо  її  заспівати.

Вчитель.  Ми  дякуємо  нашому  кореспондентові  за  його  працю,  а  Вам,  Людмило  Василівно,  дякуємо  за  цікаву  і  змістовну  розповідь.

             А  зараз  зачекався  уже  другий  кореспондент,  який  візьме  інтерв’ю  в  другої  гості,  Савлюк  Ніни  Іванівни.  Максиме,  Вам  слово.

Кореспондент.  Розпочнемо  із  ваших  дитячих  років,  Ніно  Іванівно.  Розкажіть  нам  про  свої  дитячі  захоплення  і  як  вони  переплітаються  у  вашій  творчості.

Н.І. …

Кореспондент.  Ви  -  вчитель  біології  та  хімії.  Чи  надихає  Вас  Ваша  професія  на  творчість?

Н.І.  …

Кореспондент.  У  кожної  людини  є  улюблена  мелодія.  Яка  мелодія  надихає  Вас?

Н.І. …

Кореспондент.  Будь  ласка,  прочитайте  нашим  учням  декілька  своїх  поезій  про  наше  село,  його  чудову  природу  та  жителів.

Вчитель.  Надходить  чудове  свято  весни,  мамине  свято.  У  нашої  Людмили  Василівни  є  пісенька  «Мамі»,  яку  заспівають  наші  дівчатка.  Людмило  Василівно,  просимо  разом  з  дівчатками  виконати  свою  пісню.

                         (Пісня  «Мамі»).

 Вчитель.  Як  бачимо,  тема  рідного  краю  є  провідною  у  творчості  наших  поетів.  Вони  своє  щастя,  свою  світлу  долю  пов’язують  із  стежкою,  що  простяглася  від  рідного  порогу,  що  вивела  в  люди,  дала  щастя  жити  і  творити,  дерзати  і  любити,  вчила  ненавидіти  зло  і  переборювати  байдужість.

          І  тому  найтепліші  слова  їй,  Батьківщині,  квітучій  Україні,  рідному  Поділлю.  А  зараз,  учні,  давайте  висловимо   щиру  вдячність  тим,  хто,  полишивши  свої  клопоти,  знайшли  час  прийти  до  нас,  познайомити  зі  своїми  віршами.  То ж  дай  Бог  усім  вам  міцного  здоров’я,  щастя,  творчої  наснаги.

              (Учні  вручають  присутнім  квіти)

          А  ми,  учні,  любімо  її,  нашу  Батьківщину,  бережімо  її,  примножуймо  все  те  найкраще,  що  було  створено  нашими  дідами,  прадідами,  гордімося  нею,  бо  ми  -  українці.  А  на  завершення  звучить  пісня  -  гімн  нашої  школи,  написана  нашою  вчителькою  української  мови  та  літератури,  Пархомець  Людмилою  Василівною.