"Усмішки з життя композиторів" (презентація PowerPoint)

Підготувала вчитель музичного мистецтва Жовківської ЗОШ №1 Демків Марія Василівна. Усмішки з життя музикантів

УСМІШКА «ЯК ПИСАТИ СИМФОНІЇ?» Одного разу до Моцарта підійшов молодий композитор з проханням:- Маестро, навчіть мене писати симфонії!На це йому Моцарт відповів:- Юначе, вам ще зарано звертатися до цього жанру…- Але ж, Маестро, ви почали писати симфонії з 7 років!-Так, але я нікого не питав, як їх писати!Усмішки з життя музикантів

Усмішки з життя музикантів. Німецький композитор Глюк, проходячи повз крамницю, ненароком розбив шибку у вікні. Він запитав у крамаря, скільки коштує скло, і, дізнавшись, що півтора франка, дав крамареві екю (три франки). Але в того не виявилося здачі, і він хотів піти до сусіди, щоби розмі-няти екю.– Не гайте дарма часу,— сказав йому Глюк,— залиште екю у себе, а я ось краще ще одну шибку розіб’ю!

Якось запитали у композитора Россіні, чи має він друзів.– Аякже! Це Ротшільд і Агуадо.– Та це ж перші капіталісти! Ви, мабуть, стали їхнім другом, маючи надію позичати у них гроші на вигідних умовах?— Зовсім ні,— відповів Россіні,— я називаю їх друзями тому, що вони ніколи не беруть у мене в борг. Усмішки з життя музикантів

Верді приїхав відпочивати на курорт. Якось до композитора зайшов кореспондент однієї італійської газети і був здивований, побачивши його в одній кімнаті, яка, судячи по тому, що там стояло ліжко, обідній стіл і рояль, слугувала йому за спальню, їдальню та вітальню. Кореспондент запитав композитора, чому він живе так тісно. Верді, сміючись, відповів:— У моєму розпорядженні вся квартира, але решта кімнат відведена для досить оригінальних постояльців. Ходімте, я їх вам покажу. І кореспондент побачив ряд кімнат, в яких було 95 шарманок!— Коли я приїхав сюди,— сказав Верді,— ці шарманки всюди награвали мелодії з моїх опер «Ріголетто» та «Трубадур». Мені це так набридло, що я домовився з власниками шарманок і взяв їх на все літо напрокат. Тепер я можу спокійно відпочивати. Усмішки з життя музикантів

Усмішки з життя музикантів. Французький композитор Обер зустрівся з Ріхардом Вагнером, який приїхав до Парижа.– Чи знаєте, — звернувся він до гостя жартома,— майже тридцять років пішло на те, щоб впевнитися, що у мене немає ніякого музичного обдаровання.– І ви після цього кинули музику?– Ні, що ви! Тоді я вже був славетним!

Усмішки з життя музикантів. Один нездара-музикант набрид усім своїми «творами». Якось прийшов він до славнозвісного французького композитора Моріса Равеля з черговим твором:– Маестро, ось моя остання робота.– Правда?! Тоді вітаю вас!

Усмішки з життя музикантів. Угорський композитор Ференц Ліст був видатним піаністом-віртуозом. Одного разу дама запитала його:– Вельмишановний маестро! Чи правда, що піаністом треба народитися?Ліст трохи подумав і відповів:– Цілком вірно, пані! Ненароджений на роялі не зіграє.

Усмішки з життя музикантів. На схилі віку композитор Россіні з більшим захопленням готував страви, ніж займався музикою. Своїх приятелів він охочіше приймав на кухні. Коли якось один з них довго захоплювався прекрасним «Севільським цирульником», композитор вигукнув:– Що там «Цирульник»! Почекай, покуштуєш мій паштет, тоді взнаєш, який я геній!

Усмішки з життя музикантів. Відомий співак Енріко Карузо робив турне по Америці. В дорозі його машина зупинилася. Поки водій усував неполадки, Карузо зайшов на найближчу ферму, де був сердечно прийнятий всією родиною. На прощання фермер спитав, з ким же він мав честь зустрітися.– Я Карузо,— відповів тенор.– Боже мій! Як дивно! — вигукнув здивований фермер.— Ніколи не думав, що я зможу зустрітися з вами!.. Уяви собі,— звернувся він до дружини,— перед нами великий мандрівник. Той, про кого ми стільки читали: Робінзон Карузо! Робінзон Карузо!

Усмішки з життя музикантів. Коли Чайковський був у Одесі, в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Емануель сказав композиторові:– А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онєгіна» і «Пікової дами».– А знаєте, маестро,— відповів йому тим же тоном Чайковський,— і «Мазепа», і «Євгеній Онєгін», і «Пікова дама» — мої опери.

Усмішки з життя музикантів. Коли семирічний Моцарт давав концерти у Франкфурті-на-Майні, до нього підійшов хлопчик років 14.– Як чудово ти граєш! Я ніколи так не навчуся.– Чого ж? Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.– Та я пишу… вірші…– Це також цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж складати музику.– Чого ж, це зовсім легко. Ти спробуй. Співбесідником Моцарта був Гете.

Усмішки з життя музикантів. Россіні дуже любив поїсти. Одного разу, будучи в прекрасному настрої, він зустрів свого приятеля.– Звідки ти такий задоволений? — спитав той композитора.– З-за столу.– Що їв смачного?– Індичку.– Багато вас там було?– Тільки двоє.– А хто?– Я та індичка.

Усмішки з життя музикантів. Власники американської фірми музичних інструментів попросили славетного співця Вільяма Роджерса з метою реклами засвідчити якість їхніх роялів. Роджерс люб’язно відповів на листа:«Панове! Я зовсім певен у тому, що ваші роялі найкращі з усіх, на які я будь-коли спирався ліктями».

Усмішки з життя музикантів. Композитор Олександр Бородін був дуже неуважним. Якось він запросив до себе на вечір друзів. Грали його твори, вечеряли, розмовляли. Раптом Бородін встає, одягає пальто й прощається. -Куди це ви, Олександре Порфирійовичу?-Бувайте здорові, ніколи, вже й додому час, у мене завтра лекція. Вибухнув сміх, і тільки тоді господар зрозумів, що він у себе вдома.

Якось Бородін поїхав зі своєю дружиною за кордон. Під час перевірки паспортів на прикордонному пункті чиновник запитав, як звати його дружину. Бородін думав про щось своє, не зрозумів одразу запитання. Чиновник підозріло глянув на нього:-Не знаєте, як звати дружину?У цю хвилину до кімнати увійшла Катерина Сергіївна. Бородін кинувся до неї:-Катю! Заради Бога, як тебе звати?Усмішки з життя музикантів

Наприкінці 1890-х років у Петербурзі з великим успіхом ішов балет “Донька фараона”, поставлений видатним Маріусом Петіпа. У 1 дії фігурував лев, що йшов по скелі , і, вбитий стрілою мисливця, падав униз. Лева грав досвідчений статист, і брав за цю роль чималі гроші. Якось він захворів, і його заміняв інший статист. Петіпа стежив за ходом дій. Ось іде лев, ось мисливець пустив стрілу… Та “лев” не хотів падати у “провалля”. Петіпа нервує, показує кулак статистові. Тоді сталося диво. Лев підвівся на задні лапи, правою передньою перехрестився і стрибнув униз. В залі вибухнув гомеричний регіт!Усмішки з життя музикантів

Друг Брамса, виходячи разом із композитором із будинку, в якому той жив, благоговійно вигукнув:-Уявляю, що буде написано після вашої смерті на дошці, яку вивісять на стіні цього будинку!Брамс задумливо відповів:-Мабуть : “Здається квартира”. Усмішки з життя музикантів

Вольфганг Амадей Моцарт, як відомо, був вундеркіндом: у 4 роки він написав свій перший клавір, та такий складний, що не кожен із віртуозів міг його заграти. Коли люблячий батько забрав у сина незакінчений нотний запис, то здивовано вигукнув:-Але цей концерт такий складний, що його ніхто не зможе заграти!-Які дурниці, тату! Його може заграти навіть дитина! Наприклад, я!Усмішки з життя музикантів

Перший виконавець партії Лоенгріна Йозеф Тічачек видав жарт, який обезсмертив його. Одного разу, стоячи за кулісами, він готувався до виходу: Лоенгрін повинен був випливати на сцену у човні, запряженому лебедем. Але робочий запустив лебедя раніше, і човен опинився на сцені без співака. Тоді Тічачек незворушно запитав у робітника сцени:- Скажи, люб'язний, а коли відходить наступний лебідь?Цей жарт потім кочував по оперних театрах різних країн, де ставився "Лоенгрін". Усмішки з життя музикантів

Якось, щойно познайомившись, Ріхард Вагнер і Роберт Шуман провели разом близько години. Після цієї зустрічі Вагнер всім розповідав:- Шуман - прекрасний музикант і чудовий, благородний чоловік, шкода тільки, що занадто мовчазний... Шуман ж у свою чергу повідомляв своїм знайомим:- Нарешті я познайомився з Вагнером! Він мені дуже сподобався, одне тільки погано: аж надто він балакучий... Усмішки з життя музикантів

Двоє англійців відправилися в дрезденський театр послухати оперу Вагнера. Коли світло згасло, якийсь чоловік зайняв місце позаду них. Під час дії новоприбулий поводився більш ніж дивно - весь час вигукував: "Ах, як добре!... Ах, Боже праведний, - це жахливо!..." При цьому він сплескував руками і тупав ногами, причому зовсім не в такт музиці. В антракті розсерджені англійці звернулися до капельдинера з проханням вивести із зали нестерпного глядача.- Боюся, що це не в моїх силах, шановні панове, - розвів руками капельдинер. - Це дуже велика людина.- Ким би він не був, - обурилися звиклі до демократії англійці, - ми вимагаємо, щоб цього невігласа негайно заспокоїли. Він заважає нам слухати геніальну музику Вагнера!- У тому то й справа, панове, - пошепки пояснив капельдинер, - що за вами якраз і сидить сам пан Вагнер... Усмішки з життя музикантів

Композитора Россіні запросили до видатного паризького мецената. Тут був поет Альфред де Мюссе, якого гості попросили прочитати щось із його віршів. Мюссе прочитав щойно написану ним поему. Підійшовши до Мюссе, Россіні запитав його:- Чиї вірші ви тільки що читали? Хто автор?- Ваш покірний слуга, - відповів поет.- Пробачте, - серйозно заперечив Россіні, - але мені здається, що я ще школярем вчив їх напам'ять і досі добре пам'ятаю. Без жодної помилки композитор повторив поему і тим надзвичайно збентежив автора. Россіні засміявся і, по-дружньому потиснувши руку Мюссе, промовив:- Заспокойтеся, дорогий, вірші справді написали ви, це моя незвичайна пам'ять дозволила мені так з вами пожартувати. Усмішки з життя музикантів