Лелек в Україні називають по-різному: бусол, бузько. Кажуть, що лелеки приносять щастя. Тож нехай прилітає він до нас щовесни і приносить усім щастя. Учень: Прилітайте моститись, білокрилі щасливці, Жде вас тин з верболозу, де калина росте. Відлітати ж вам в серпні, як цвітуть чорнобривці, Ну а поки ще тільки фіалка цвіте.
Лелеки…любі серцю і дорогі для душі птахи, із якими люди пов`язують добрі сподівання. Нині важко уявити без них сільський пейзаж. Та приходить весна і прилітають лелеки на наші подвір`я і села, покружляють, поклекочуть над річкою, лугами й летять далі, а значить - щастя несуть комусь іншому. Клекочуть лелеки
Щороку 19 березня, коли в Україну з теплих країв прилітають лелеки, люди, здається, говорять лише про це . Тільки й чути: «А ти бачила лелек? А бузьки вже прилетіли? А в сусіда вже лелеки кружляли біля свого гнізда. Лелеки весну принесли…» Кажуть, першим добре побачити лелеку, який летить, а ще краще — лелечу пару. За легендами, назва «лелека» походить від праукраїнської назви Сонця — Лель (світлий). Ці птахи гніздяться лише біля людського житла.
Самітник…Таким словом можна найяскравіше охарактеризувати цього птаха. На відміну від лелеки білого, який охоче селиться поруч з людиною, він уникає суспільства не тільки людей, але і інших лелек. З кожним роком їх стає менше. Занесений до Червоної книги . Він трохи менший від білого лелеки. Забарвлення його майже повністю чорне, лише груди, черево, низ хвоста та пахові пера (останні видно в польоті) білі. Як і подобає бути справжньому самітнику, лелека чорний – дуже обережний птах. Лише іноді він видає звуки, схожі на «че-лі» або «чи-лін». Дорослі птахи зрідка неголосно тріщать, а молоді – пищать. Лелека чорний
Ми з вами теж за те, щоб людям снились лелеки, щоб у наших серцях, бодай подумки, прокинулися помисли, що в рідному краї все рідне і все зветься Батьківщиною. Вона одна і для нас, і для братів наших менших-птахів, бо живуть вони в нас із давніх-давен, скільки ми себе пам’ятаємо. Білі лелеки, прилетівши з далекої Африки, завжди повертаються до своєї домівки. Звивши гніздо один раз, вони багато років виводять своє потомство саме в ньому.
Цікаве про лелек. Лелеки відлітають тільки вночі. Вдень вони відпочивають. Це помітили ще наші предки. Птахи вимушені так робити тому, щоб не скористалися ними солов’ї, бо ця сіра маленька пташка, якій важко долати нелегку дорогу, користується «безкоштовним «проїздом»: сідає на лелеку і полегшує собі маршрут. Ось чому лелеки летять вночі. Але іноді солов’ї ухитряються примоститися. Тому там, де збираються лелеки, завжди є і солов‘ї.
Я к і людина, лелека може плакати: «Бузьок може нудитись за хижею, у якій він жив, ще як був чоловіком, – розповідається в одній легенді. – Того він гніздо і в’є на дахах та живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя». Лелека сумує, коли бачить свари поміж людьми. Стане нерухомо на одній нозі і гірко плаче… А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє.