Усний журнал «Без верби і калини – нема України»

 

 

Усний журнал

для учнів  9  класу

 

 

«Без верби і калини –

нема України»

 

 

               Червоні кетяги калини

                Горять вогнями усіма.

                    Без калини нема України,

                  Без народу Вкраїни нема.

 

 

 

 

 

 

 

                                    Вчитель: Кравченко Н.А.

 

 

Тема: Без верби і калини – нема України

Розділ програми: ціннісне ставлення особистості до

           суспільства і держави.

Клас:  9-й.

Форма діяльності: усний журнал.

Мета: підсумувати і збагатити  знання учнів про народні  

            символи-обереги, довести, що калина і верба є

            духовними святинями нашого народу;

            розвивати зв’язне усне мовлення учнів, творчу уяву,

            естетичні почуття, навички виразного читання

           фольклорних творів;

           виховувати любов до народної творчості, гордість

           за український народ, який має багату творчу

           спадщину.

 

Завдання:

•    пробудити в свідомості учнів почуття любові до рідної природи та до її вінця – людини, охорони та збереження природи;
•    закріпити знання учнів про різні види і жанри усної народної творчості України;
•    зачепити поетичні струни душі на прикладі приведених народних пісень та віршів;
•    виховувати повагу до українських та родинних законів,

звичаїв, обрядів та традицій;

•    виховувати прагнення до збереження та примноження духовного багатства українського народу, а також відчуття своєї приналежності до України;

 

Обладнання: виставка збірників різних жанрів фольклору;

       ілюстрації та фотографії із зображенням калини і

       верби, вишитий рушник на столі, національний одяг,

      надруковані назви сторінок  усного журналу, які  

      перегортаються.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінки усного журналу

 

1. Народна шана вербі і калині.
2. З крові дочок українського народу зросли калинові кущі.
3. Мамина колискова.
4. Образ калини і верби в творах українських поетів.
5. Народні обряди, пов’язані з калиною і вербою.
6. Калина і верба – поетичні образи народних пісень.
7. Калина – це пам'ять про тих, хто не повернувся з боїв.
8. Народні прислів’я про вербу і калину.
9. Наша мова – диво калинове.
10.        Хай цвіте калина під вікном,

       Шумлять верби біля греблі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступне слово вчителя

 Майже в усіх народів є свої улюблені дерева – символи. Так, у канадців, скажімо, клен, у росіян – берізка і горобина, у нас, українців – верба і калина. Тому так влучно народ і сказав: «Без верби і калини – нема України!»

 Чи це так, дізнаємось на сьогоднішньому уроці. Ми вирушимо з вами калиновими шляхами і пересвідчимось, що калина і верба є духовними святинями нашого народу, а головне – дізнаємось, чому їх шанують у нас на Україні.

 

1 сторінка. «Народна шана вербі та калині»

1.Учень. Калина полюбила українську землю. А народ України шанує її за пишну вроду і цілющі властивості. Нема такого села, де б за тином чи біля криниці, в лузі чи на березі водойм не росла калина, не квітла рясним білим цвітом, не рум’яніла червоними ягодами аж до зими. Про шанобливе ставлення до калини свідчить той факт, що на Україні понад 100 населених пунктів названо словом «калина» або похідними від нього.

 

2.Учень. На зеленій гілочці, розгалуженій зверху, почіплялися пурпурові намистинки. Це ягоди калини. Розмістилися вони купкою на тоненьких ніжках. Ці плоди соковиті, кисло-солодкі, з гіркуватим присмаком усередині, з плоскуватою кісточкою.

 Калина росте в лісі, на луках, на берегах річок, на городах високими кущами. Зацвітає весною білим цвітом, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками. Калина з давніх-давен увійшла в побут людей не лише як їстівний продукт, а й як окраса. Узимку нею прикрашають святковий стіл.

 

3.Учень. Червоні кетяги прикрашали майже кожну хату; вони висіли під стріхою, їх клали у вікна між рамою на зиму. Для українців калина слугувала за ліки. Кожна господиня обов’язково готувала калинові ліки на довгу зиму. Засушивши її цвіт, ягоди, листя, гілочки, перетирали з медом або з цукром. Калиновий чай – то був перший помічник при кашлі, серцевих захворюваннях. Дівчата використовували ягоди калини для косметичних справ, соком стиглих ягід протирали обличчя. Щоб красиве та рожеве було, адже калина – це символ дівочої краси.

 

4.Учень.Верба заслужила шану в народі так само, як і калина.

 Важко уявити традиційне українське село без цих одвічних супутників. Вербами обсаджували дороги й городи, греблі та ставки, піщані пагорби і береги річок, левади і видолинки, верболозами густо заліснювались плавні й болота. У народі кажуть: «Де верба, там і вода». Тому криниці копали, де росте верба.

 Верба – це символ весни, пробудження природи: «Зацвіла верба – прийшла весна». Котики верби – то перші квіти на нашому столі, у нашій оселі. Неділя перед Великоднем називається Вербною. На цьому тижні не можна сіяти городини, буряків, бо будуть гіркі. У Вербну неділю святять вербу.

 

(5 учень зачитує уривок з повісті «Микола Джеря» Нечуя – Левицького).

 

 

2 сторінка. «З крові українського народу

зросли калинові кущі»

Вчитель. Здавна дівчина і калина ототожнювалися, поєднувалися і порівнювалися в народних легендах. Чому? Давайте послухаємо учнів, які підготували нам сьогодні народні легенди. (учні розповідають легенди про калину)

 

 Верба. Здається, звичайне собі дерево, а скільки з ним пов’язано цікавих історій, легенд. Вона стала своєрідним символом нашого народу. Не випадково великий Кобзар Тарас Шевченко, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив у пустелі саме вербову гілочку, прижив її, виплекав. Вона нагадувала йому рідну Україну. В знак великої поваги до геніального поета і художника казахський народ оберігає ту символічну вербу і сьогодні.

 

 

3 сторінка. «Мамина колискова»

 Образ калини входить в нашу свідомість ще з раннього дитинства, разом з маминою колисковою, з маминими розповідями про лікувальні властивості ягід калини.

 (учні зачитують декілька колискових)

 

Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати.

Пішла на долину калину ламати.

Калину ламати, дитя напувати,

Щоб росло здорове й мало чорні брови,

Ще й рум’яні щічки, ой поспи ще трішки.

 

 6.Учень. У народі калину цінують за цілющі її властивості. З ягід варили кисіль, джеми, варення. Тому й садили калинові кущі біля кожної оселі, а особливо біля криниць, щоб вода була холодною і смачною. Наруга над калиною вкривала людину ганьбою. Дітям, щоб не рвали цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо накличете морози».

 

4 сторінка. «Образ калини і верби

в творах українських поетів»

Вчитель. Калина і верба оспівана у багатьох творах наших поетів, таких як Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка,  В. Симоненко.

                      (Учні читають вірші)

        Т.Шевченко «Тече вода з-під явора»

        Т.Шевченко «Зацвіла в долині червона калина»

        І.Франко «Червона калина, чого в лузі гнешся?»

        Т.Шевченко «І досі сниться…»

 

Вчитель. З особливою шаною опоетизував разом з калиною і вербу Т.Шевченко:  «А калина з ялиною та гнучкою лозою, мов дівчаточка із гаю, виходжаючи, співають»  або  «Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє…»

 Або ще відомі рядки з «Причинни»:

  Реве та стогне Дніпр широкий,

  Сердитий вітер завива,

  Додолу верби гне широкі,

  Горами хвилю підійма.

 

І вже у наш час відомі слова В.Симоненка:

  І якщо впадеш ти на чужому полі,

  Прийдуть з України верби і тополі,

  Стануть над тобою, листям затріпочуть,

  Тугою прощання душу залоскочуть.

 

 

5 сторінка. «Народні обряди, пов’язані

з калиною і вербою»

Вчитель. А чи обходились люди без калини і верби під час обрядів?  Про це ми дізнаємось із розповідей учнів.

7.Учень. У кожній родині, де були дівчата на виданні, зривали якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона – це означало, що можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата постійно ходили «по калину», на луги, в урочища. Віднайшовши перший кущ калини, вони водили круг нього хоровод. Ігри, співали, згадували імена своїх хлопців. З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, примовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Потім зривали з інших кущів. Нарвавши калини, збігалися в гурт, обмальовували одна одну ягодами, прикрашали коси і віночки ягодами і верталися додому з піснею:

Дала мене мати заміж.

Дала мене за Дунай бистрий,

Дала човник плисти

Дала мені веселечко:

 «Пливи, доню, моє сердечко!»

Дала мені калинову вітку:

«Заткни, доню, за біду намітку,

Щоб калину да не поломати,

Ягідок да не подавити,

Свого роду не прогнівати».

 

 8.Учень. Біля оселі дівчина віддавала калинові пучки матері, а та говорила: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою, як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь готовою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на добро нашому двору». Кілька гілок калини вносилось до хати і підвішувались біля ікони, а решту – під стріхою, а це означало, що в оселі є відданиця. 

 

        9.Учень. Не обходиться без калини і такий важливий народний обряд, як весілля. Дівчата прикрашали калиною коровай, у багатьох весільних піснях є слова про калину:

Понад садом стежка, а в саду доріжечка.

Там Маруся ходила, цвіт калини ламала.

Цвіт калини ламала та в пучечки в’язала,

Та в пучечки в’язала, до личенька рівняла,

До личенька рівняла та в матінки питала:

- Мамо-голубонько, чи буду я такая?

Чи буду я такая, як калинонька цяя?

-  Будеш, донечко, будеш, поки у мене будеш.

Як підеш ти від мене, спаде красонька з тебе,

Обсядуть тебе діти, як калиноньку віти,

Обіллють тебе сльози, як калиноньку морози.

 

          10.Учень. Вербна лоза також відіграє важливу ритуально-обрядову роль. На Вербній неділі у церкву жінки несли гілочки верби і святили їх. Прийшовши додому, легенько свяченою вербою стукали дітей по руках, ногах, примовляючи, щоб верба дала дитині здоров’я, а потім одна лоза клалася на покуття, а інші садилися на городі.

 Зацвіла верба, кажуть в народі, прийшла весна.

 З давніх-давен, як тільки луки прикривалися травою, сільська молодь улаштовувала ігри. Так, дівчата, обравши з-поміж себе найкращу юнку, прихорошували її вербовими галузками, взявшись за руки, водили хоровод:

12. Ой, вербе, вербе зелена,

Спусти гіллячко додолу,

На зеленую діброву,

На червоную калину,

Де соловейко гніздо в’є,    

  А сивая зозуленька кує.

 

 Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою.

 

 

6 сторінка. «Калина і верба – поетичні образи

народних пісень»

 Вчитель. Калина і верба – поетичні образи народних пісень. Послухаймо кілька з них. (Учні виконують  пісні (уривки)

  «На городі верба рясна»

  «В кінці греблі шумлять верби»

  «Ой там у лісі калина»

  «Мамина калина росте біля хати»

 

 

7 сторінка. «Калина – це пам'ять про тих,

хто не повернувся з боїв»

 Калина – це і пам'ять про тих, хто не повернувся до рідної домівки.

 

  11.Учень. Не повернувся юнак до рідного порога, разом із ним сумує і калина:

Опустила кетяги калина,

Вся в зажурі, краще б не цвісти,

Хто її чекав, вже не прилине,

Вже йому до неї не прийти.

         За традицією на могилах загиблих садили калину. Проводжаючи людину в останню путь, труну оббивали цвітом або кетягами калини. Це відбито і в літературі.  У баладі Т.Шевченка «Причинна» є такі слова:

              Прийшли попи з корогвами, задзвонили дзвони,

Поховали громадою, як слід по закону,

Посадили над козаком явір та калину,

                               А в головах у дівчини червону калину.

 

Коли козак вирушав на чужину, мати напувала його калиновим чаєм, давала хліб з калиною. Наречена чіпляла до вуздечки коня гілочку калини, щоб нагадувала про домівку, матір, кохану.

 

 

8 сторінка. «Народні прислів’я про вербу і калину»

 Вчитель. Живе образ калини і верби не тільки в народних легендах, піснях, казках, а й у прислів’ях та приказках.

 

 

Прислів’я та приказки про вербу і калину

1.У лузі калина з квіточками,

           Наче матуся з діточками.

  2.Будь високий, як верба, а багатий, як земля.

3.Весною калина білим цвітом квітує,

   А восени червоні ягідки дарує.

4. Верболіз б’є до сліз.

5. Запишалася калина, наче красная дівчина.

6. На городі верда рясна,

    Там стояла дівка красна.

7. Який кущ, така й калина,

    Яка мати, така й дитина.

8.Любуйся калиною, коли цвіте,

   А дитиною, коли росте.

9. Без верби і калини – нема України.

 

9 сторінка. «Наша мова – диво калинове»

 Вчитель.  А наша мова українська – це диво калинове.

               (зачитується вірш Д.Білоуса «Диво калинове»)

 Ти постаєш в ясній обнові

Як пісня, линеш. Рідне слово.

Ти наше диво колискове,

Кохана, материнська мово.

Несеш барвінь гарячу, яру

В небесну синь, пташиним граєм.

І, спивши там від сонця жару,

Зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

В сім ї великій. вольній, новій.

 

•          Які вислови з вірша сподобались?
•          Що свідчить про багатство лексики нашої мови?

 

 

Учениця нашого класу Горбурова Валерія, готуючись до сьогоднішнього усного журналу, написала власні вірші про вербу і калину. Слово надається нашій юній поетесі.

 

 

              Верба

Здавна на нашій землі

В кінці городу, на межі,

На плавнях, греблях і ставках

Росте розложиста верба.

Це дерево шанують в нас

І перед Пасхою якраз

В неділю Вербну люди всі

Освячують гілля верби.

Візьми й ти гілочку верби,

В кінці городу в грунт встроми.

І через кілька днів зійде

Маленьке пишне деревце.

Його ти поливай щодня,

Піклуйся завжди, доглядай.

Коли посадиш ти  вербу –

Долю матимеш щасливу.

 

 

                  Калина

Калина цілющі властивості має-

Здоров’я підтримувать допомагає.

Плоди її кисло-солодкі, гіркенькі,

Проте проморожені – досить смачненькі.

Коли на весілля пекли коровай,

Вервечком калини його прикрашали,

Щоб доля молодих була красна, багата,

Щоб було кохання і діток багато.

                                         Калина – уособлення дівочої  краси,

                                         Калина – це символ  вірності та чистоти.

Калина – це оберіг батьківської хати,

Калина – це святиня української землі.

 

10 сторінка. «Хай цвіте калина під вікном,

                       Шумлять верби біля греблі»

 Вчитель.   Кущ калини під вікном, верба кінець городу. Чи не від нас залежить, щоб шуміли верби біля греблі, або цвів кущ калини біля материнської хати? Це не тільки окраса біля власного будинку, це глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина. Це духовний потяг до рідної землі, свого берега дитинства і юності, народних традицій.                    Сьогодні на уроці ми переконалися, що калина і верба – це  обереги українського народу, що уособлюють життя, пам’ять і незламність традицій. Вони нагадують про важливість берегти свою культуру та шанувати рідний край.

 

 

 

 

Використана література:

1. Закувала зозуленька. Антологія української народної

  творчості. - Київ: Веселка, - 1989.

2. І. Нечуй-Левицький. Кайдашева сім’я,- Київ: Радянська  Школа,-1990.-с.130.
3. Диво калинове //Позакласний час //№2-3,-2001.-

    с.77-79.