Усний журнал "Хто на купюрі? Ці люди в історії України"

Позакласний захід з історії України.

Усний журнал

” Хто на купюрі? Ці люди в історії України “

Підготувала

      Крещенко С.В.

                                                   вчитель історії та правознавства

                                                   Скотарівської гімназії      

                                                   Шполянської міської ради ОТГ

                   Черкаської області

Мета: ознайомити учнів з історією національної валюти, походженням слова” гривня „, продемонструвати сучасну українську валюту, охарактеризувати діяльність історичних осіб, зображених на купюрах, їх значення в історії України, розвивати фінансову грамотність,виховувати цілеспрямованість,  упевненість у собі,  почуття національної гордості.

Обладнання: мультимедійна презентація, портрети видатних людей , виставка книжок, мультимедійний проєктор, комп’ютер.

Вступне слово вчителя

Дорогі діти! Кожен з вас, напевне, тримав у руках українську національну валюту - гривню. У 2008 році комісія з естетики Міжнародного фінансового банку визнала її однією з п'яти найкрасивіших валют світу. Крім гривні , в компанії призерів виявилися австралійський і американський долари, євро і болгарський лев . Але чи кожен задумався, чому саме так називаються українські гроші , хто і чому зображений на купюрі? Саме це ми  з′ясуємо сьогодні, пролиставши наш усний журнал.

Сторінка 1. Походження назви „гривня”.

Історик 1:

Назва «гривня» походить від прикраси із золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто — на «загривку»). Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю.

Перша згадка «гривні» у значенні грошової одиниці зустрічається в «Повісті минулих літ». Тобто вже у VIII-IХ ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривня використовувалась як міра ваги і лічби. В XI столітті слово «гривня» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. Монетні гривні проіснували до середини — другої половини XIIIстоліття, лише новгородські існували до кінця XVстоліття. Гривна існувала до XVIIIстоліття лише як вагова монета — «гривенка».

Випуск гривневих банкнот розпочався завдяки прийняттю Центральною Радою Закону «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів» від 1 березня 1918, і 6 квітня перші гривневі банкноти з'явилися в обігу. Випуск гривень продовжився з проголошенням гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським, згодом був припинений і знову відновлений з приходом до влади Директорії.

Після поразки Директорії гривня припинила своє існування до 1991 року . В обіг гривня ввійшла згідно з Указом Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996. Грошова реформа в Україні проводилася 2—16 вересня 1996 року, і з того часу гривня є грошовою одиницею України.

Сторінка 2. Великі державні діячі.

Історик 2:        

                   1 гривня - Володимир Великий.

Нова доба в історії Київської Русі почалася лише за часів правління сина Святослава -Володимира Великого (980-1015). На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Ним було започатковано карбування в країні власної монети. Для поліпшення управління державою він усунув від влади місцевих князів і зосередив її в руках своєї династії. Власне, за його князювання Київська Русь почала підноситися як цілісне суспільство і держава.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Для цього він побудував розгалужену мережу укріплень, яка простягалася вздовж річок Трубіж, Сула та Десна. Київ захищали Змієві вали. На кордоні зі степом Володимир оселив племена берендеїв, торків, на північному сході - ільменських слов'ян, кривичів та в'ятичів, створивши своєрідну прикордонну сторожу. До своїх володінь він додав землі, що нині входять до сучасної Західної України, побудувавши на них міста, зокрема Володимир-Волинський. Володимир установив дружні стосунки з західними сусідами - поляками, угорцями (мадярами) та словаками. Внаслідок цього його володіння стали найбільшими в Європі, охопивши територію близько 800 тис. км2.

Ще тіснішими стали стосунки Київської Русі з країнами Заходу після прийняття нею християнства. Цю подію, без сумніву, можна вважати найголовнішою за весь час правління Володимира Великого і доленосною в історії нашої держави. Сталася вона в 988 році. В країні почали будуватися церкви. Особливо багато з'явилося їх у Києві. Після впровадження християнства в державі почали набувати поширення наука й освіта.

   Історик 3:

2 гривні - Ярослав Мудрий.

Спорідненість Київської Русі з християнським світом зумовила її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Найбільшого розквіту вона досягла в роки правління Ярослава Мудрого (1034-1054), сина Володимира. Своє прозвання - Мудрий - він дістав за велику любов до книг, мудрість і розважливість. Як і його батько, він розширював кордони володінь держави: відвоював на заході землі, захоплені поляками, підкорив нові, прибалтійські, племена, розгромив печенігів. Внаслідок цих завоювань територія Київської Русі простягнулася від Балтійського до Чорного морів, від р. Оки до Карпатських гір. Щоб утвердити й зміцнити її міжнародне становище, Ярослав поріднився з правителями багатьох держав Європи. Його син Всеволод був одружений з грецькою царівною Анною, другий син, Святослав - з онукою германського імператора, дочка Єлизавета- з норвезьким королем Гаральдом, дочка Анастасія - з королем Угорщини Андрієм, дочка Анна - з королем Франції Генріхом І. Сам Ярослав узяв дружиною дочку шведського короля Олафа Інгігерду (відома на Русі як Ірина).

Але чи не найбільших успіхів досяг Ярослав Мудрий у внутрішній політиці. Завдяки його піклуванню швидко зростала церква, засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури й освіти. За часів його правління Київ ряснів понад 400 церквами саме тоді до його назви стали додавати почесне "Золотоверхий". Серед них - справжнє диво давньоруської і світової архітектури - собор Святої Софії. Чудовою прикрасою столиці стали і Золоті ворота. Ярослав заснував велике книгосховище-бібліотеку. На жаль, його унікальне книжкове зібрання й досі не знайдене.

Найвизначнішою подією за часів Ярослава стало створення в державі першого писемного збірника норм давньоруського права "Руська правда". Держава в добу його князювання досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту.

Історик 4:

                         5 гривень - Богдан Хмельницький.

Народився майбутній гетьман України у родині українського шляхтича Михайла Хмельницького. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжив навчання в єзуїтському колегіумі у Львові. Опанував польську та латинську мови, а з часом ще й турецьку і французьку.

Богдан був професійним вояком, брав участь у багатьох походах і морських експедиціях. На початку 1646 р. він увійшов до складу запорозького посольства до польського короля Владислава IV, який пообіцяв козакам збільшити реєстр та відновити права й вольності козацтва.Створена Богданом Хмельницьким за короткий час і в екстремальних умовах бойових дій козацька держава характеризувалася демократичними принципами організації.

За час свого гетьманування Б. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Австрією, Швецією, Венецією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єкт міжнародного права.

Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції».

Раптова смерть Б. Хмельницького зупинила його величезну діяльність, спрямовану на об'єднання всіх українських земель і зміцнення суверенітету Української держави. У 1657 році Хмельницький тяжко захворів. Перед його смертю на козацькій раді в Чигирині козаки обрали його наступником неповнолітнього сина Юрія. Б. Хмельницький помер 6 серпня 1657 р. у своїй резиденції в Чигирині та був похований в Суботові , у збудованій ним Іллінськійцеркві.

Історик 5:

10 гривень - Іван Мазепа.

Іван Степанович Мазепа 20березня 1639 — 21 вересня 1709) — український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України  (1687—1704), гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1704—1709), князь Священної Римської Імперії (1707—1709).Народився в шляхетній родині Мазеп-Колединських з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна IIКазимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні . Іван Мазепа став першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву упродовж майже 22 років. Це був період економічного піднесення України-Гетьманщини, піднесення церковно-релігійного життя та культури . Освічена людина, Мазепа знав кілька іноземних мов, опікувався навчальними закладами, сприяв книговидавництву. Коштом Івана Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних та громадських споруд.

Під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів . Гетьман Іван Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проєкт, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави . Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.                                                                                                                            Іван Мазепа, світліший Гетьман та правитель України, полководець, дипломат і державний  діяч був  непересічною особистістю, яку оспівували відомі митці - Вольтер, Пушкін, Байрон, Ліст.

  Сторінка 3.Гордість української літератури.

   Літературознавець 1:

                                  20 гривень - Іван Франко

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX - початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Яковича Франка (1856-1916). Поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор культурного життя, він поєднував у собі енциклопедичні знання і новаторство, багатогранність літературних, наукових та суспільних інтересів.Поетична творчість Франка вражає глибиною і багатством ідей, широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю віршованих форм. Багато поезій написано у формі української народної пісні.Одним з найвизначніших явищ української класичної літератури є прозові твори Франка. Він написав дев'ять повістей і понад сто оповідань, в яких широко відобразив життя українського народу. Він відтворював життя робітників, селян і сільських ремісників, інтелігентів, описував життя в'язнів, школярів. Серед таких творів - цикл бориславських оповідань і повість "Борислав сміється". Особливе місце в творчості письменника посідає історична повість "Захар Беркут", у якій зображено боротьбу староруської народності в Карпатах проти монґоло - татарської навали в 1241 році.

Франко написав чимало творів для дітей ("Коли ще звірі говорили", "Скринька", "Лис Микита", "Пригоди Дон Кіхота"). У поемі "Лис Микита" він творчо використав мотиви і образи ряду казок, що зустрічаються в різних народів. Франко був не тільки великим поетом, прозаїком, а й драматургом, виявляючи до театру, драматургії постійний інтерес. Крім одноактних п'єс, він написав чотири великі драматичні твори - соціально-психологічну драму "Украдене щастя", народну комедію "Рябина", віршований драматичний твір на історичну тему "Сон князя Святослава", п'єсу "Учитель". Багатюща творча спадщина І. Франка - славетного Каменяра - в наші дні була видана в 50 томах.

Читець 1.

Дивувалась зима,
Чом це тануть сніги,
Чом льоди присли всі
На широкій ріці?

Дивувалась зима,
Як посміли над сніг
Проклюнутись квітки
Запахущі, дрібні?

І дунула на них
Вітром з уст ледяних,
І пластом почала
Сніг метати на них.

Похилились квітки,
Посумніли, замклись;
Шуря-буря пройшла, —
Вони знов піднялись.

І найдужче над тим
Дивувалась зима,
Що на цвіт той дрібний
В неї сили нема.

      Літературознавець 2:

                            100 гривень - Тарас Шевченко

    Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) у своїй творчості глибоко поєднав національне і загальнолюдське, ставши, за словами І.Франка, "велетнем у царстві людської культури". Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Він народився в сім'ї кріпака і ще дитиною повною мірою пізнав гіркоту сирітства та принизливість рабства.Вже в ранньому віці у Тараса виявився потяг до музики, малювання й письменства. У 1838 році завдяки величезним зусиллям поета В. Жуковського і художника К. Брюллова Шевченка було викуплено з кріпацької неволі. Згодом він вступив до Академії мистецтв. Але успішно навчаючись там, одержуючи щороку срібні медалі, Тарас все більше віддається літературі, поезії. Найбільш рання дата, власноручно поставлена Шевченком під своїми поезіями, -1838 рік. Нею позначена елегія "На вічну пам'ять Котляревському", написана під враженням од звістки про смерть автора "Енеїди". У 1840 році вийшов друком "Кобзар" - перша поетична збірка Шевченка. Ця невелика книжечка зробила справжній переворот в українському письменстві: ніхто раніше так повно не розкривав страждання і сподівання українського народу, ніхто не говорив про це так жагуче і з таким болем.

У 1846 році Шевченковступив до Кирило-Мефодіївського братства - таємної політичної організації, до якої входили молоді вчені, літератори, студенти. Його поезії, поширювані у списках, мали значний вплив на багатьох членів братства. Поет поділяв деякі провідні програмні положення братства: ліквідацію кріпацтва, рівноправність націй, скасування царату. У 1847 році Шевченка було заарештовано і заслано в солдати на десять років.З перших днів перебування в засланні Шевченко, порушивши царську заборону, пише вірші. Свою поетичну творчість періоду заслання він називав "невольничою поезією". Крім соціальних поем і автобіографічних віршів ("Мені тринадцятий минало", "І виріс я на чужині...", "І золотої, й дорогої..."), поет написав чимало творів на морально-етичні теми: "Сотник", "Петрусь", "Титарівна" та ін.У 1857 році Шевченко повернувся до Петербурга. Тоді ж була написана поема "Неофіти". Розповідаючи нібито про життя неофітів- перших християн, - Шевченко писав про сучасну йому дійсність. Вершиною творчості після заслання стала поема "Марія".Роль Тараса Григоровича Шевченка в українській літературі яскраво визначив один з його гідних спадкоємців -1. Франко. "Найкращий і найцінніший скарб, - писав він, - доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори".

Читець 2.    

Мені тринадцятий минало...

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога. .......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє —
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала .....

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... Лани, гаї, сади!
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
 

Літературознавець 3:

200 гривень - Леся Українка

Унікальне явище в українській літературі - творчість Лесі Українки (1871-1916). І. Франко зазначав: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини".Поезії Леся Українка писала протягом усієї своєї літературної діяльності. Переважну більшість своїх поезій вона написала у 80- 90-х рр. У 1893 році вийшла перша збірка - "На крилах пісень", 1899 році друга - "Думи і мрії", в 1902 році третя - "Відгуки".Для лірики Лесі Українки характерне багатство тем і мотивів. Життя народу, його душевні пориви, радощі й горе знайшли в поезіях письменниці високопоетичний і глибокий вияв.Значне місце у творах Лесі Українки посідають твори, в яких змальовано природу. Вірші "Знов весна", "Стояла я і слухала весну", "Веснянка" звучать як зворушливо-радісна хвала весні.Уже в ранній період творчості поетесу приваблював жанр поеми. Першими її спробами в цьому жанрі були "Русалка", "Самсон", "Місячна легенда". Згодом Леся Українка написала такі визначні поеми, як "Давня казка", "Роберт Брюс, король шотландський", "Бранець", "Одно слово", "Ізольда Білорука".З особливою силою талант Лесі Українки виявився в драматургії, де вона виступила як художник-новатор і мислитель. Першу драму "Блакитна троянда" поетеса створила в 1896 році. З 1901 року одна за одною з'являються драматичні поеми, Драматичні етюди, діалоги, драми: "Одержима", "Вавилонський полон", "Кассандра", "На руїнах", "Три хвилини", "Осіння казка", "В катакомбах", "Руфін і Прісцілла", "Бояри/(я", "Лісова пісня", "Камінний господар" та ін. В них вона ставила і розв'язувала "одвічні питання" добра і зла, честі і безчестя, вірності та зради, кохання та ненависті. Леся Українка прагнула відтворити історичні події, обстановку, колорит тієї епохи, про яку писала. Вона старанно вивчала наукову літературу, радилася з фахівцями, вивіряла історичну достовірність кожної деталі.Леся Українка лишила значну прозову спадщину, яку становлять оповідання, повість "Жаль" та казки, написані для дітей. У прозових творах письменниця показала своє досконале знання народного життя, побуту, мови, фольклору.

Читець 3 .     Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

   Літературознавець 4:

500 гривень - Григорій Сковорода

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. У 1741 р. Григорія забрали до Петербурга для співу в придворній капелі, звідки він повернувся у 1744-му. Згодом, в 1745— 1750 роках, Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами . Після мандрівки він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори і Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів. Про стиль його життя з харківського періоду його перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).Під кінець 70-х років XVIIIст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області.

Читець 4.

De Libertate ( Про свободу (лат.).

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
 

Сторінка 4. Великі вчені.

Науковець 1:

50 гривень - Михайло Грушевський

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) - історик, науковець, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський та політичний діяч . Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. У 1890 р. він закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті М. Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією В. Антоновича М. Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету . В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності         М. Грушевського. Він став головним ідеологом української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України . Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився . У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кисловодських санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтар . Михайло Грушевський — це вчений світового рівня, творча спадщина якого близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору. Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного ладу. Влада у державі має належати особам, обраним народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його більшості. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М. Грушевський закладав міцні підвалини української державності.

Науковець 2 :

1000 гривень - Володимир Вернадський

 Володимир Іванович Вернадський є одним із засновників Української академії наук та творцем Національної бібліотеки Української держави в Києві , написав понад 400 наукових праць . Народився Володимир Іванович Вернадський 12 березня 1863 р. Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1917-1921 рр. працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції.

Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського.

Велике значення Вернадський приділяв воді. Він наголошував, що вода займає окремемісце в історії нашої планети, оскільки немає жодного природного утворення, яке могло б зрівнятися з нею щодо впливу на перебіг основних геологічних процесів. 1933 року опублікували першу частину його монографії "Історія природних вод". Вона унікальна через кількість порушених і досліджених автором проблем, постановку і глибину опрацювання багатьох із них, обсяг і скрупульозність вивченого матеріалу.

Вернадський, як і його батько, називав себе пантеїстом. Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, основні ідеї якого полягають у обожнюванні природи, боготворінні всього створеного і ототожненні Бога з природою . Помер 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок.

Заключне слово вчителя:

Ось ми і перегорнули останню сторінку нашого журналу. Сьогодні ви переконалися , що люди , які зображені на національній валюті , вибрані не випадково , своїми ділами вони вписали свої імена в сторінки історії України . Тож пишаймося ними і не забуваймо , що ми - співвітчизники.