Усний журнал "Нобелівські лауреати в галузі медицини "

КЗ «Нікопольський фаховий медичний коледж» ДОР»

 

 

МАТЕРІАЛИ

на «ДЕКАДУ ЗНАНЬ»

циклова комісія загальної підготовки

 

Усний журнал

«Нобелівські лауреати в галузі медицини»

 

Підготувала:

Світлана ГОВОРУХА

 

Розглянуто та схвалено

на засіданні циклової комісії

загальної підготовки 

Протокол від 12.11.2024 р.  № 3

Голова циклової комісії ___ Ірина ЧОРНОВІЛ

 

Нікополь-2024

Нобелівські лауреати в галузі медицини / С. Говоруха, студенти групи 2СБ-22 Видання друге, доповнене Нікополь, 2024

 

У світі існує багато премій, якими відзначають важливі наукові досягнення вчених різних напрямів науки. Однак найпочеснішою з усіх нагород дослідники всього світу вважають саме Нобелівську премію. Лауреати Нобелівської премії – дійсно світова інтелектуальна еліта; це видатні фізики і хіміки, фізіологи і медики, економісти і письменники, а також громадські діячі, які принесли найбільшу користь людству.

В цьому журналі ви дізнаєтесь про внесок лауреатів Нобелівської премії у розвиток наук про життя з номінації — з фізіології та медицини.

 

Для викладачів та студентів закладів медичної фахової передвищої освіти, а також для тих, хто цікавиться шляхами поступального розвитку освіти взагалі.

 

Якщо вас зацікавила інформація і у вас виникло бажання познайомитися з матеріалом глибше, радимо прочитати книги академіка НАН і НАМН України С.В. Комісаренко «Під знаком Нобеля: лідери наукового прогресу або роздуми вченого – біохіміка й імунолога про розвиток і значення наук про життя» та «Лідери наукового прогресу: під знаком Нобеля»

 

https://biochemistry.org.ua/images/ksv/Kniga.pdf

https://www.biochemistry.org.ua/images/ksv/2020/SVK_Nobel.pdf

 

До Всесвітнього дня науки

 

Методична мета:

Важливим елементом підготовки майбутніх фахівців у коледжі є формування якостей випускника, що необхідні для успішного самостійного вирішення професійних завдань, з якими він зустрічатиметься у різних сферах власної життєдіяльності. Новим «Стандартом фахової передвищої освіти освітньо-професійного ступеня фаховий молодший бакалавр галузі знань 22 Охорона здоров’я за спеціальністю 223 Медсестринство» чітко визначено перелік як фахових компетентностей, так і обов’язкових загальних компетентностей майбутнього фахівця, що охоплюють не тільки найважливіші якості професіонала, але і свідомого громадянина вільного демократичного суспільства. Але конкурентоспроможність на ринку праці вимагає від молодого фахівця ще великий перелік якостей, що не прописані у програмах.

«Усний журнал» є достатньо простою у організації та проведенні формою організації навчально-виховної роботи будь-якого напрямку та, водночас, дозволяє кожному учаснику самостійно оперувати різноманітною інформацією, застосовувати знання в нових умовах, сприяє розвитку пізнавального інтересу, активізації творчої діяльності здобувачів освіти. Можливість творчо самовиразитися у процесі підготовки і проведенні «усного журналу» робить його особистісно-значущим для кожного здобувача освіти. Уміла підготовка «усного журналу» дозволяє залучити до його проведення майже весь колектив.

 

Мета: Познайомити здобувачів освіти із історіями наукових відкриттів учених, відзначених найпрестижнішою науковою премією світу, а також — познайомити з внеском у розвиток біологічної науки, в досягнення медицини, біотехнологій, створення ліків, зрештою, в «якість життя» людей при оцінюванні наукової спадщини лауреатів Нобелівської премії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

 

Розділ І НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ З МЕДИЦИНИ: ФАКТИ І ЦИФРИ

 

Сторінка 1 Факти

Сторінка 2 Цифри

Сторінка 3 Найцікавіші факти про нобелівські медалі

 

Розділ ІІ ГАЛЕРЕЯ ДОСЯГНЕНЬ «НОБЕЛЕВСЬКІ ЛАУРЕАТИ В ГАЛУЗІ МЕДИЦИНИ»

 

Сторінка 4 Перша Нобелівська премія з фізіології та медицини

Сторінка 5 Іван Петрович Павлов

Сторінка 6 Роберт Кох

Сторінка 7 Камілло Гольджі

Сторінка 8 Ілля Ілліч Мечников

Сторінка 9 Александер Флемінг

Сторінка 10 Комп'ютерна томографія

Сторінка 11 Трансплантація органів та клітин при лікуванні хвороб

Сторінка 12 Відкриття вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та відкриття вірусу папіломи людини (ВПЛ)

Сторінка 13 Роберт Джеффрі Едвардс

 

Розділ ІІІ НОБЕЛЕВСЬКІ ЛАУРЕАТИ З ФІЗІОЛОГІЇ ТА МЕДИЦИНИ ЗА ОСТАННІ ШІСТЬ РОКІВ

 

Сторінка 14 2018 рік

Сторінка 15 2019 рік

Сторінка 16 2020 рік

Сторінка 17 2021 рік

Сторінка 18 2022 рік

Сторінка 19 2023 рік

 

 

Розділ ІV НОБЕЛІВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ-2024

Сторінка 20 Віктор Амброс та Гері Равкан

 

Розділ І

Нобелівська премія з медицини: факти і цифри

 

Сторінка 1 Факти

Нобелівська премія - одна з найбільш престижних міжнародних премій, щорічно присуджується за видатні наукові дослідження, революційні винаходи та вагомий внесок в культуру або розвиток суспільства.

Нобелівська премія з фізіології або медицини - найвища нагорода за наукові досягнення в області фізіології або медицини, щорічно присуджується Шведською королівською академією наук в Стокгольмі.

Премія є однією з п'яти премій, заснованих відповідно до заповіту, написаного в 1895 році шведським хіміком Альфредом Нобелем. Нагороду отримує «особа, яка зробила найважливіше відкриття в галузі фізіології або медицини». Премію присуджують за конкретне відкриття, а не роботу в галузі протягом життя. Кожен лауреат отримує медаль, диплом і грошову винагороду.

Подавати пропозиції щодо майбутнього лауреата Нобелівської премії з медицини можуть:

•      члени Нобелівської асамблеї Каролінського інституту в Стокгольмі;
•      медики та біологи з числа членів Королівської шведської академії наук;
•      лауреати Нобелівської премії з медицини або хімії;
•      члени Нобелівського комітету, які не входять до складу асамблеї;
•      Штатні професори факультетів медицини в навчальних закладах Швеції або працівники на аналогічних посадах в Данії, Фінляндії, Ісландії та Норвегії;
•      штатні професори не менш ніж шести інших факультетів медицини в університетах інших країн світу, яких відбирає Нобелівська асамблея;
•      науковці, чию участь Нобелівська асамблея вважатиме доречною.

Номінувати самого себе на Нобелівську премію не можна.

 

Робота над обранням лауреата премії з медицини триває протягом всього року: ще восени Нобелівський комітет розсилає запрошення інституціям та особам, які мають право подавати кандидатури. Прийом заявок завершується 31 січня. Протягом весни та літа Нобелівський комітет оцінює заявки, а на початку вересня звітує перед Нобелівською асамблеєю Каролінського інституту.

Сторінка 2 Цифри

 

•      Перші Нобелівські премії були присуджені у 1901 р. На сьогодні у списку нобеліантів уже близько тисячі осіб та організацій.
•      Інформація про номінантів є засекреченою протягом 50 років.
•      Наразі в архіві Нобелівського комітету розкриті дані про номінантів першої половини ХХ століття. В галузі медицини та фізіології їх було 5110.

 

•      Першим лауреатом Нобелівської премії з фізіології або медицини став у 1901 році німецький вчений Еміль Адольф фон Берінг. Комітет відзначив відомого бактеріолога за його дослідження та роботи, присвячені темі сироваткової терапії та її застосування для боротьби проти дифтерії.

 

•      Першою жінкою лауреатом Нобелівської премії з фізіології або медицини стала у 1947 році вчена-біохімік з США Герті Тереза Корі, яка спільно з чоловіком Карлом Корі отримала Премію за відкриття каталітичного перетворення глікогену. Герті та Карл Корі досліджували процеси використання організмами енергії.

 

У 1929 році вони описали цикл, який сьогодні в їх честь називається циклом Корі, що є важлива частиною обміну речовин в організмі. Цикл Корі – це метаболічний цикл, в якому глюкоза внаслідок роботи м'язів перетворюється на молочну кислоту, що транспортується з кров'ю до печінки, де синтезується глюкоза, що транспортується знову до м'язів.

Пара продовжувала досліджувати процес синтезу глюкози з глікогену, і в 1938-1939 роках вони змогли виявити фермент, який ініціює цей процес, а також розробили спосіб синтезу глікогену в пробірці.

 

•      Середній вік лауреатів на момент отримання премії становить 58 років.
•      Наймолодшим лауреатом Нобелівської премії в галузі фізіології або медицини став канадський фізіолог і лікар Фредерік Грант Бантинг. Спільно з Джоном Маклеодом він отримав Премію за відкриття гормону інсуліну. На момент вручення Премії вченому було лише 32 роки.

У 1921 вчені проводили експерименти за участю собак, в результаті яких виділили чистий гормон інсуліну з підшлункової залози собаки та довели, що інсулін дає стабільний позитивний ефект, коли потрапляє в організм людей, які хворіють діабетом.

Всесвітній день боротьби з діабетом 14 листопада – в день народження Ф. Бантінга.

 

•      Найстаршим лауреатом Нобелівської премії в галузі фізіології або медицини став у 1966 році американський патолог Френсіс Пейтон Раус у віці 87 років за відкриття пухлинотворних вірусів, зроблене ним ще у 1911 року. Раус розділив премію з Чарлзом Гаггінсом який відомий своїми роботами з лікування раку передміхурової залози.

Ракові клітини швидко ростуть та розмножуються. У 1910 році Пейтон Раус виділив матеріал із ракової пухлини курки та ввів його курчаті. Так вчений довів, що якщо пересадити клітини раку інший курці, то розвивається подібне злоякісне утворення. Він вважав, що ракові клітини містять певний вірус, що може передаватися іншим.

Проте вчений не зміг повторити дане дослідження за участю ссавців, тому на його відкриття протягом тривалого часу ніхто не звертав уваги. Коли ж інші дослідження виявили, що віруси можуть передаватися та інфікувати генетичний матеріал нормальних статевих клітин, знову з’явився інтерес до відкриття Пейтона Рауса .

•      116 разів присуджували Нобелівську премію з фізіології та медицини за період існування Премії (з 1901 року до сьогодні), а її лауреатами стали 229 видатних науковців та діячів, серед них лише 13 жінок.
•      40 разів лауреатом премії ставала одна особа, 37 разів – одразу двоє та 39 разів — одразу троє вчених.
•      Нобелівська премія в галузі фізіології або медицини не присуджувалась нікому у 1915–1918, 1921, 1925 та 1940–1942 роках.

 

Сторінка 3 Найцікавіші факти про нобелівські медалі

 

Кожна нобелівська медаль має діаметр 66 мм, її вага — 175 грамів.

Виготовлена з 18-каратного зеленого золота (сплав золота та срібла) з покриттям із 24-каратного золота.

Роки народження (1833) і смерті (1896) Альфреда Нобеля на нобелівських медалях позначено римськими цифрами: MDCCCXXXIII — MDCCCXCVI.

 

Карбує такі медалі шведський Монетний двір в Ескільстуні та норвезький Королівський монетний двір у Конгсберзі.

 

На аверсі медалей — портрет Альфреда Нобеля, шведського хіміка, інженера та філантропа, який найбільше уславився винаходом динаміту та заповітом свого капіталу на заснування Нобелівських премій.

 

 

Нобелівська медаль з фізіології та медицини

містить на реверсі фігуру - Жінка, яка набирає воду для хворої дівчини.

На ній нанесено напис Inventas vitam juvat excoluisse per artes (Винахід робить життя кращим, а мистецтво — прекраснішим).

Також медаль містить позначення Нобелівської асамблеї Каролінського інституту (REG. UNIVERSITAS MED. CHIR. CAROL) — найбільшого медичного університету Швеції, який присуджує нагороду, а ще ім'я лауреата та рік його нагородження.

 

Розділ ІІ

Галерея досягнень «Нобелевські лауреати в галузі медицини»

 

 

Відбір кандидатів проводить Нобелівський комітет з фізіології та медицини.

З їх числа Нобелівська Асамблея Каролінського інституту обирає лауреатів.

Одночасно можуть бути нагороджені одна або дві роботи, але водночас загальна кількість нагороджених не може бути більшою за трьох.

 

 

 

 

В цьому розділі ми познайомимося з деякими із історіями наукових відкриттів учених, відзначених найпрестижнішою науковою премією світу з номінації «з фізіології та медицини», а також — познайомимося з внеском у розвиток біологічної науки, в досягнення медицини, біотехнологій, створення ліків, зрештою, в «якість життя» людей при оцінюванні наукової спадщини лауреатів Нобелівської премії.

Сторінка 4

 

Першу Нобелівську премію з фізіології або медицини вручили в 1901 році німецькому бактеріологу Емілю фон Берінгу за роботу над сироватковою терапією, перш за все - за її застосування в лікуванні дифтерії, що відкрило нові шляхи у медичній науці та дало лікарям переможну зброю проти хвороби і смерті .

 

Берінг з'ясував, що якщо сироватку крові морських свинок, які перенесли дифтерію і видужали ввести хворим тваринам, ті одужують. Значить, в крові перехворілих з'являється якийсь антитоксин, який нейтралізує токсин дифтеритної палички.

Сторінка 5

 

Іван Петрович Павлов, фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення. Засновник найбільшої російської фізіологічної школи, лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології або медицини в 1904р.  «за роботу з фізіології травлення, завдяки якій було сформовано більш ясне розуміння життєво важливих аспектів цього питання».

Завдяки роботі Павлова людство змогло просунутися у вивченні фізіології та хімії органів травної системи далі, ніж за всі попередні роки.  Він дав вичерпне уявлення про вплив одного відділу травної системи на інший, тобто про те, як окремі ланки травного механізму пристосовані до спільної роботи.

Івану Петровичу Павлову вдалося експериментально довести, що робота шлунка залежить від нервової системи і керується нею. Він понад 10 років присвятив тому, щоб отримати фістулу шлунково-кишкового тракту. Зробити таку операцію було надзвичайно важко, оскільки сік, що виливався з кишечника, перетравлював сам кишечник і черевну стінку. Павлов так зшивав шкіру і слизову оболонку, вставляв металеві трубки і закривав їх пробками, щоб жодних ерозій не було, і він міг отримувати чистий травний сік по всій довжині шлунково-кишкового тракту — від слинної залози до товстої кишки, що і відпрацьовував на сотнях піддослідних тварин. 

 

Сторінка 6

 

Роберт Кох німецький мікробіолог, один з основоположників сучасної бактеріології і епідеміології. У 1905 році отримав  Нобелівську премію з фізіології та медицини за свої новаторські дослідження в галузі туберкульозу. Роберт Кох зумів виділити бактерію, що спричиняє туберкульоз. Як у той час, так і тепер, це захворювання є однією з частих причин смертності.

 

Кох виготовив вакцину  з ослаблених бактерій туберкульозу, але попередити захворювання за допомогою цієї вакцини йому не вдалося. Антиген  під назвою туберкулін дотепер застосовують як допоміжний засіб при діагностиці туберкульозу для виявлення реакції гіперчутливості сповільненого типу на токсин туберкульозної бактерії. Вакцинація проти туберкульозу з'явилась тільки через декілька років після смерті Коха, але це ніяк не зменшує важливості відкриття і заслуг його в справі боротьби з туберкульозом. Він не тільки відкрив збудника туберкульозу — бактерії, які одержали назву «паличок Коха», але й довів, що певні види бактерій завжди спричиняють певну хворобу. Крім того, Кох розробив метод селекції окремих видів бактерій і їхньої культивації на штучних середовищах. 

Сторінка 7

Камілло Гольджі італійський гістолог, патолог, науковець, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1906 року у знак визнання  робіт про структуру нервової системи.

Цей вчений займався дослідженням тканин нервової системи, відкрив «чорну реакцію» і протягом восьми років вивчав малярію, а структуру клітини, названу на його честь, спочатку вважали неіснуючою.

Мікроскоп, скло - ось все, що йому було потрібно для найважливішого відкриття свого життя - «чорної реакції».

Щоб займатися тканинною мікроскопією, в першу чергу потрібні пофарбовані зрізи. Після обробки біхроматом калію тканина твердішала і її можна було різати. Гольджі встановив, що якщо опустити готовий зріз нервової тканини в слабкий розчин нітрату срібла, воно забарвить нейрони в чорний колір, роблячи їх добре видимими на загальному помаранчевому тлі, зумовленому біхроматом калію. Перші малюнки нового забарвлення «по Гольджі» були опубліковані в монографії по анатомії нервової системи в 1886 році.

 

Сторінка 8

 

Ілля Ілліч Мечников – український, російський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології та мікробіології, творець наукової школи.

Своїми дослідами Мечников довів здатність клітин знищувати в організмі шкідливі речовини та мікроби, тобто заклав основи вчення про імунітет, за що в 1908 р. і одержав Нобелівську премію.

Учений досліджував холерну інфекцію, сифіліс, туберкульоз, кишкові інфекції, антагонізм бактерій, закладаючи основи вчення про антибіотики; працював над проблемою старіння і розробив експериментальні підходи до вивчення старості.

І.І. Мечников став передвісником нового напряму в лікуванні. Він вважав, що найкращим методом збереження здоров’я є стимуляція власних захисних сил організму. Нині цей напрям розвивається і його називають саногенезом. Учений також започаткував науку про здорове харчування — геродієтику. Його ідеї спричинили сучасне вивчення ентеросорбентів як речовин, що здатні затримувати старіння. Теорія старіння І. Мечникова викладена у двох його творах «Етюди про людську природу» та «Етюди оптимізму».  Ці праці цікаво прочитати всім, навіть не спеціалістам в галузі біологічних наук.

 

 

Сторінка 9

 

У 1945 році Нобелевськими лауреатами в галузі медицини стали Александер Флемінг—британський бактеріолог, що окрім бактеріології вивчав ще проблеми імунології та фармакології, Говард Волтер Флорі — англійський фармаколог австралійського походження, та Ернст Боріс Чейн — британський біохімік німецького походження -  за відкриття пеніциліну та його цілющого впливу при лікуванні інфекційних захворювань.
У своїй Нобелівській промові Флемінг тоді заявив: «Кажуть, що я винайшов пеніцилін. Але ні одна людина не могла його винайти, тому що ця речовина створена природою.  Я всього лише звернув на нього увагу людей і дав йому назву».  

 

 

Одного разу, повернувшись в свою лабораторію після місячної відсутності, Флемінг звернув увагу на чашку Петрі, всередині якої утворилася ділянка з цвіллю. Вчений зауважив, що навколо цвілі зникли всі мікробні колонії. Його зацікавив цей феномен, і він провів дослідження вмісту чашки. Пліснява належала до роду пеніцилових, а речовину, яка згубила мікробів, вчений назвав пеніциліном. Справжнім антибіотиком пеніцилін Флемінга став значно пізніше, після того як його дослідження  продовжили професор Оксфордського університету, патолог і біохімік  Говард Флорі і хімік Ернст Боріс Чейн. Через рік спроб вченим вдалося зробити те, що не вдалося Флемінгу, - отримати перші 100 міліграм чистого пеніциліну. Однак грибок, з якого пеніцилін було отримано, виявився занадто примхливим, і було потрібно знайти йому більш «слухняну» і ефективну заміну. Для цієї мети Чейн залучив до роботи інших фахівців: бактеріологів, хіміків і лікарів. Була сформована так звана Оксфордська група. Робота групи виявилася вдалою, і в 1941 році пеніцилін вперше врятував від вірної смерті людину із зараженням крові - ним став 15-річний підліток.

 

Сам пеніцилін за наполяганням Флемінга не був запатентований. Він вважав, що ліки, що рятують людям життя, не повинні служити джерелом доходу.

Сторінка 10

 

Комп'ютерна томографія - один з високоінформативних методів сучасної променевої діагностики. Створення на початку 70-х років ХХ століття першого рентгенівського комп'ютерного томографа зіграло революційну роль в розвитку променевої діагностики і всієї клінічної медицини. Цей винахід було сприйнято медичною громадськістю як найбільш значна подія з моменту відкриття рентгенівських променів.

Свідченням тому стало присудження в 1979 р Нобелівської премії в області фізіології і медицини за розробку теоретичних основ і створення першого рентгенівського комп'ютерного томографа південноафриканському і американському фізику Аллану Маклеоду Кормаку і британському інженеру-електрику, Годфріду Ньюболду Гаунсфілду.

 

Комп'ютерна томографія - один з ключових методів діагностики внутрішніх органів і систем, методом багатошарового сканування за рахунок рентгенівських променів. Традиційний рентгенографічний метод може забезпечити знімок лише в одній проекції, коли знімок комп’ютерного томографа дозволяє розглянути об'єкт з понадточністю до міліметра зі всіх видимих сторін.

В процесі обстеження методом комп'ютерної томографії рентгенівська трубка випускає тонкий, віялоподібний пучок рентгенівських променів, який сканує тіло, рухаючись навколо нього по колу. Навпроти рентгенівської трубки встановлена кругова система детекторів, які фіксують інтенсивність випромінювання після проходження через тканини організму. Датчики всередині апарату комп'ютерної томографії перетворюють випромінювання в електричні сигнали, які записуються і передаються на монітор. У сучасних приладах цифрове зображення перетворюється на будову органу, який досліджується. Розміри зображення можна збільшувати.

Сторінка 11

 

В 1990 році Нобелевська премія була вручена «за відкриття, що стосуються трансплантації органів та клітин при лікуванні хвороб» двом американським хірургам-трансплантологам Джозефу Мюррею, який  першим пересадив нирку людині, та почесному професору Університету Вашингтона та Онкологічного дослідного центру Едварду Томасу, що першим здійснив пересадку кісткового мозку людині при лікуванні лейкемії.

Мюррей ніяк не міг зрозуміти причин відторгнення чужорідних органів, яким чином організму вдається відрізняти чужі тканини від своїх власних. Поштовхом до боротьби з відторгненням послужило відкриття, що органи відторгалися тим повільніше, чим ближче виявлявся родинний зв'язок між донором і реципієнтом.

 

Вченого звинувачували в тому, що він бере на себе функції Бога. Ці заперечення, втім, вщухли як по сигналу після першої ж вдалої операції. У 1962-му році прийшов успіх - вдалося трансплантувати нирку, взяту від померлого донора. Цьому передували ретельні дослідження механізмів відторгнення, результатом яких стало відкриття препаратів, що пригнічують імунну систему.

Вище визнання - Нобелівська премія з медицини або фізіології - прийшло до нього коли він уже чотири роки як був на пенсії. Мюррей  розділив її зі своїм колегою Едвардом Томасом, який першим зумів здійснити пересадку клітин кісткового мозку. Розробку методу трансплантації кісткового мозку Томас почав, будучи лікарем в клініці Нью-Йорка. Намагаючись знайти спосіб лікування онкологічних захворювань крові, Едвард безліч разів терпів крах. Однак він не вірив в безперспективність своєї справи і продовжував наполегливо працювати. Нарешті, в 1956-му році він провів першу операцію з пересадки кісткового мозку для хворого на лейкемію. Згодом Томас поліпшив і удосконалив свій метод.

Сторінка 12

 

6 жовтня 2008 року в Стокгольмі, в перший день так званого Нобелівського тижня, були названі лауреати Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини, якими стали два французьких учених - Люк Монтаньє і Франсуаза Барре-Сінуссі - за відкриття вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), а також німецький вчений Гарольд цур Гаузен за відкриття вірусу папіломи людини (ВПЛ), що викликає рак шийки матки.

 

Люк Монтаньє - французький вірусолог. До того як його ім'я стало незмінно асоціюватися з відкриттям ВІЛ, ним був зроблений ряд інших не менш важливих і цінних відкриттів. Так, вчений зробив важливий внесок у розуміння того, як віруси можуть змінити генетичну інформацію організмів, і таким чином значно просунувся в дослідженні раку. В межах його інтересів було також дослідження інтерферону як одного із способів захисту проти вірусів, крім того, він зробив відкриття, які в майбутньому, цілком імовірно, стануть використовуватися для лікування вірусних захворювань.

Франсуаза Барре-Сінуссі - французький вірусолог, професор, директор створеної нею лабораторії з вивчення ретровірусних інфекцій.

Її спеціалізація в області досліджень ВІЛ/СНІДу почалася практично з самого початку кар'єри вченого. Саме вона допомогла своєму колезі, Люку Монтаньє, виявити ретровірус ВІЛ.

 

Гарольд цур Гаузен вивчав медицину в Рейнському університеті та Університеті Генріха Гейне в Дюссельдорфі де отримав ступінь доктора медицини. Був директором Німецького центру з вивчення раку, в даний час його почесний професор. Гарольдом цур Гаузеном вперше була висунута гіпотеза про взаємозв'язок між вірусом папіломи людини і розвитком раку шийки матки. На початку 1980-х років він вперше дослідив ВПЛ 16-го і 18-го типів. Його наукові праці привели в кінцевому рахунку до розробки вакцини Гардасил проти вірусу папіломи людини, яка з'явилася на ринку в 2006 році.

Сторінка 13

 

Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини за 2010 рік Роберт Джеффрі Едвардс — британський вчений-фізіолог, за розробку технології штучного запліднення. Доктор Едвардс починав роботу над безпліддям в Національному інституті медичних досліджень в Лондоні і накопичив там величезні знання про процес запліднення.

Запліднити яйцеклітину Едвардсу вдалося, але розвиватися далі ембріон вперто відмовлявся: після поділу ембріональної клітини на дві процес припинявся. Після довгих і наполегливих спроб штучного запліднення 25 липня 1978 року, без тринадцяти хвилин північ, в клініці Олдхема народилася Луїза - «дівчинка з пробірки», що стала для свого часу відповіддю на багато питань як наукового, так і етичного плану. За тридцять два роки - від народження Луїзи Браун до присудження доктору Едвардсу Нобелівської премії з медицини - на світ за допомогою ЕКЗ з'явилося близько 4 мільйонів дітей. «Близько» - тому що число «дітей з пробірки» росте так стрімко, що їх вже перестали рахувати.

 

 

Розділ ІІІ

Нобелевські лауреати з фізіології та медицини за останні п’ять років

 

Сторінка 14

 

У 2018 Нобелівську премію з фізіології і медицини отримали вчені із США та Японії Джемс Еліссон і Тасуку Хондзьо за відкриття в сфері боротьби з раком.

Вони відкрили терапію в лікуванні раку, яка використовує здатність імунної системи людини атакувати клітини ракової пухлини.

 

 

"Лауреати цього року показали, як різні стратегії стримування пригнічення імунної системи можуть бути використані в лікуванні раку. Їхні відкриття – знаменна віха в нашій боротьбі проти раку", - йдеться в заяві Шведської королівської академії наук. Рак щорічно вбиває мільйони людей. Для сучасної охорони здоров'я ця хвороба є однією з найбільших проблем і найсерйозніших викликів. Стимулюючи властиву нашій імунній системі здатність атакувати клітини пухлини, Нобелівські лауреати цього року заснували принципово новий підхід до лікування раку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 15

 

В 2019 році премію в рівних частинах розділили американські дослідники Вільям Кейлін-молодший і Грегг Семенза, а також британець Пітер Реткліфф, які відкрили механізми, за допомогою яких живі клітини вимірюють рівень кисню, і пристосовуються до нього.

 

Всім тваринам необхідний кисень, щоб на клітинному рівні перетворювати їжу в корисну енергію. Життєва важливість кисню була зрозуміла століттями, але як саме клітини пристосовуються до зміни його рівня, довго залишалося загадкою. Нинішні нобелівські лауреати відкрили, яким чином клітини можуть відчувати і адаптуватися до мінливої доступності кисню. Вони визначили молекулярні механізми, які регулюють активність генів у відповідь на коливання концентрації кисню.

 

Роботи нобелівських лауреатів-2019 розкрили секрети одного з найважливіших адаптаційних життєвих процесів. Вони заклали основу для нашого розуміння того, як рівень кисню впливає на клітинний метаболізм і фізіологічні функції. Їх відкриття також проклали шлях до багатообіцяючих нових стратегій боротьби з анемією, раком і багатьма іншими захворюваннями.

Сторінка 16

 

 

Нобелівську премію з фізіології та медицини у 2020 році отримали Харві Дж. Альтер, Майкл Хоутон та Чарльз М. Райс.

Лауреати здобули перемогу за "відкриття вірусу гепатиту С".

Відкриття вірусу гепатиту С виявило причину випадків хронічного гепатиту, дозволило зробити аналізи крові на наявність вірусу, а також розробити нові противірусні препарати.

Чарльз М. Райс навів остаточні докази того, що лише вірус гепатиту С може спричинити гепатит, отриманий в процесі переливання крові.

Сторінка 17

 

Нобелівський комітет визначив лауреатів Нобелівської премії 2021 з фізіології та медицини.

 

 

Премію отримали Девід Джуліус та Ардем Патапутіан "за відкриття рецепторів температури та дотику".

"Наша здатність відчувати тепло, холод і натиск необхідна для виживання і лежить в основі нашої взаємодії з навколишнім світом.

Науковці відкрили рецептори, які реагують на механічні подразники шкіри та внутрішніх органів.

Зокрема Девід Джуліус використав капсаїцин, гостру сполуку з перцю чилі, яка спричиняє печіння, щоб ідентифікувати рецептори у нервових закінченнях шкіри, які реагують на тепло. Патапутіан для цього дослідження використав чутливі до тиску клітини.

 

 

Сторінка 18

 

2022 року премію отримав шведський біолог і фахівець з еволюційної генетики Сванте Паабо "за його відкриття щодо геномів вимерлих гомінінів та еволюції людини".

 

Сванте Паабо — шведський біолог, фахівець з еволюційної генетики. Син біохіміка Суне Бергстрема, лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини (1982). Паабо — один із засновників такої дисципліни, як палеогенетика, що займається дослідженням перших людей і гомінідів за допомогою генетичних методів.

 

 

 

 

 

 

Гомініни – це підродина приматів родини гомінід, до якої належить сучасна людина і всі її вимерлі предки.

Сванте Паабо відкрив гомініна під назвою "Денисівська людина" у 2008 році, а також секвенував геном неандертальця (тобто дослідив послідовність геному) у 2010 році.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 19

 

У 2023 році нагороду отримали вчена з Угорщини Каталін Каріко та доктор філософії зі США Дрю Вайсман. Премію їм присудили за сприяння у створенні вакцин Moderna та BioNTech/Pfizer проти коронавірусу.

 

Науковці зробили революційний внесок у забезпечення ефективного використання мРНК для вакцин, які врятували мільйони життів під час пандемії.

 

"Завдяки своїм революційним відкриттям, які докорінно змінили наше розуміння того, як мРНК взаємодіє з імунною системою, лауреати сприяли безпрецедентним темпам розробки вакцин під час однієї з найбільших загроз для здоров'я людини в наш час", - заявили в прес-службі Фонду Нобеля.

 

 

Каріко та Вайсман продемонстрували, що модифікована мРНК не є запальною та дуже ефективно перетворюється на білки при введенні тваринам, що відкриває потенціал для використання цієї нової технології мРНК для терапевтичного лікування.

 

Їхні дослідження показали, що нуклеозидно-модифіковану мРНК можна використовувати для вакцинації тварин проти різних патогенів, включаючи вірус грипу, ВІЛ, SARS-CoV-2 і малярію. Ця основоположна робота в цій галузі має потенціал для багатьох застосувань, таких як запобігання інфекції, лікування різних гострих і хронічних захворювань і редагування генів.

 

https://www.youtube.com/watch?v=0JP-yDsLc3k

 

РОЗДІЛ ІV

Нобелівський тиждень-2024

 

У понеділок, 7 жовтня 2024 року Нобелівський комітет оголосив лауреатів щорічної премії з медицини й фізіології.

Ними стали науковці Віктор Амброс та Гері Равкан за відкриття мікроРНК та її роль у посттранскрипційній регуляції генів.

За традицією, Нобелівський тиждень починається з подання володарів нагороди в області фізіології і медицини.

Що відомо про лауреатів

Таким чином, цього року Нобелівська премія присуджена двом ученим за відкриття молекул мікроРНК, що регулюють роботу генів. Інформацію, що зберігається в наших хромосомах, можна порівняти з інструкцією для всіх клітин нашого тіла. Кожна клітина містить однакові хромосоми, а тому містить точно такий же набір генів і точно такий же набір інструкцій.

Проте різні типи клітин, такі як м’язові та нервові клітини, мають дуже різні характеристики. Виникає питання про те, як саме виникають ці відмінності. Відповідь полягає в генній регуляції, яка дозволяє кожній клітині вибирати лише відповідні інструкції. Це гарантує, що в кожному типі клітин активний лише правильний набір генів.

Віктор Амброс та Гері Равкан цікавилися тим, як розвиваються різні типи клітин. Вони виявили мікроРНК, новий клас крихітних молекул РНК, які відіграють вирішальну роль у регуляції генів.

 

Їхнє новаторське відкриття виявило абсолютно новий принцип регуляції генів, який виявився важливим для багатоклітинних організмів, включаючи людину. Зараз відомо, що геном людини кодує понад тисячу мікроРНК.

Відкриття науковців показало абсолютно новий вимір регуляції генів. МікроРНК виявилися фундаментально важливими для розвитку та функціонування організмів.

https://www.youtube.com/watch?v=Ln5rCmDqua0&t=10s

https://www.youtube.com/watch?v=f36GbTHncG0

https://www.youtube.com/watch?v=wbvp0XSXXas