Усний журнал «Сторінками партизанської слави» (до Дня партизанської слави)

Усний журнал «Сторінками партизанської слави»

(до Дня партизанської слави)

 

Мета: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні, героїв партизанського руху; розвивати образне мислення; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до тих, хто боровся за Батьківщину.

Обладнання: ілюстрації про партизанський рух в Україні, про Другу світову війну; презентація, відео.

 

Хід усного журналу

Вступне слово викладача. Своїми подвигами прославили нашу Вітчизну різні покоління українського народу. На своїх плечах винесли вони тягар найстрашнішої війни ХХ століття – Другої світової війни. У найтяжчий час для нашої України, 22 червня 1941 року пішли на фронт тисячі солдат,  до лав добровольців ставало багато юнаків, які ледве закінчили школу, молодих дівчат. Багато з них  приписували собі роки, щоб потрапити на фронт. Але були й такі, хто в суворий воєнний час боровся з ворогами в глибокому тилу, не жаліючи крові й самого життя.

Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020 в Україні відзначається  День партизанської слави.

Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над гітлерівцями, відновленням історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали.

 

Перша сторінка «Спадщанський ліс – колиска партизанської слави»

 

Слово викладача. Вереснем грізного, неймовірно тяжкого 41-го розгортається партизанська боротьба.

Стародавній Путивль, Сумщина і сивий Спадщанський ліс – колиска партизанського руху – саме тут, на цій землі запалені перші іскри всенародної боротьби і саме на цій землі спалахнуло імя, яке стало найяскравішим символом партизанського руху – Сидір Артемович Ковпак. Сумщина стала одним із головних центрів партизанського руху.

 

Учень 1. … Сувора осінь 1941 року, зеленою стіною під Путивлем Спадщанський ліс. Саме тут у часи війни сформувався Путивльський партизанський загін, який став ядром партизанського з’єднання під командуванням С.А. Ковпака та С.В. Руднєва.

 11 лютого 1942 року державний комітет оборони прийняв спеціальну Постанову «Про партизанський рух на Україні» та було створено і український штаб партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем. 26 жовтня 1942 року з’єднання С.А. Ковпака і О.М. Сабурова вийшли і рейд на Правобережну Україну. Обєднання пройшло визвольними боями по території Сумської, Чернігівської, Гомельської, Поліської, Київської і Житомирської областей. Взаємодіючи з місцевими українськими і білоруськими загонами, вони створили Полісський партизанський край і розгорнули «рейкову війну».

 

Учень 2. У 1965 році Спадщанський ліс оголошено історико-культурним  заповідником.

Сьогодні емблема Спадщанського лісу став пам’ятник, символізуючий утворення зєднання: партизан на  високому розходящомуся п’ятьма променями постаменті. У руках у лісного солдата ручний кулемет. «Патрони закінчилися, і він приготувався зустрітись ворога прикладом. Вольове обличчя – він буде битися до кінця. І в кінці буде перемога».

 

Учень 1. На під’їзді до Спадщанського лісу встановлено пам’ятний знак «П’ять  багнетів»  –  символ об’єднання  п’яти партизанських загонів Сумщини. Відкриває меморіальний комплекс  стела «Народні месники».

У глибині лісу – Алея Героїв, відкрита у 1985 році на честь десяти партизанів-ковпаківців, удостоєних  звання Героя Радянського Союзу, а також величний монумент «Партизану війни».

Відвідувачі мають змогу простежити шлях партизанського з’єднання від Спадщанського лісу до далеких Карпатських гір. Серед експонатів можна побачити особисті речі ковпаківців,  зразки зброї, фотографії, документи.

 

Учень 2. Поряд з музеєм встановлено 76-мм гармату, що була на озброєнні партизанського загону.

Неподалік знаходиться корпус німецького танка, захопленого ковпаківцями під час бойової операції 19 жовтня 1941 року. Про бій з двома танками нагадує пам’ятний знак, встановлений на узбіччі дороги, яка веде до укріпрайону.

 

Підсумок викладача. Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що партизанський рух відображав волю і прагнення всього українського народу відстоювати свою Батьківщину.

 

Друга сторінка «Сидір Артемович Ковпак – легенда партизанського руху»

 

Вступне слово викладача. Про нього говорять: «Українець, якого боявся Гітлер і якому не довіряла Москва» Він був легендою Спадщанського лісу..

 

Учень 3. Найвідоміший партизан України Ковпак Сидір Артемович народився в с. Котельва Полтавської губернії, був одним з організаторів найпотужнішого народного опору гітлерівським окупантам в роки Другої світової війни на території СРСР.

 

Учень 4 Виходець з бідної селянської родини на Полтавщині, який з дитинства працював "в наймах" і не отримав практично ніякої освіти, раптом виявився природженим полководцем і, по суті, генієм партизанської війни. У ньому по-справжньому втілився козацький дух українського народу, який умів в будь-які часи до останнього захищати свою рідну землю.

 

Учень 3. Всього за роки війни партизани пройшли з боями близько 10 тис. км по території 18 областей Білорусії та України. Особливо небезпечною для окупантів стала операція "Сарненський хрест", виконана під час рейду на Правобережну Україну: партизани підірвали одночасно 5 мостів на залізничних магістралях Сарненського вузла.

 

Учень 4. Слава про ковпаківців завжди їх випереджала, сіючи паніку серед гарнізонів супротивника. Партизани заради дезінформації навіть самі розпускали чутки в різні сторони про те, що "йде Ковпак". Відмінною рисою партизанської армії Сидора Артемовича була практично повна відсутність "партизанщини" (в негативному сенсі цього слова). У з'єднанні панувала жорстка дисципліна, присвоювалися військові звання, дотримувалася чітка субординація.

 

Учень 3. До літа 1943 року бійці Ковпака вийшли до Карпат, де здійснили Карпатський рейд (тільки під час рейду від їхніх рук загинуло більше 3800 німецьких солдатів і офіцерів). За видатні заслуги під час радянсько-німецької війни Ковпаку було присвоєно звання генерал-майора, він також був нагороджений двома орденами Золотої зірки Героя Радянського Союзу, орденами Богдана Хмельницького 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями і численними іноземними орденами.

 

Підсумок викладача. Пам'ять про життя командира жива і досі. В Україні є безліч пам'ятних знаків, присвячених героїчному партизану. Пам’ятаймо  і ми.

 

Третя сторінка «Ми йшли у бій не ради слави»

 

Вступне слово викладача.   З перших же тижнів німецько-радянської війни розпочав свою діяльність партизанський рух.

Війна… Не залишила вона осторонь і наше місто Лебедин. Окупували нашу маленьку Батьківщину німецькі загарбники і встановили свій «новий порядок».

 

  В беззоряні ночі не спить Україна,

  Їй чутно, як в полі промерзла билина,

  Осіннє стебло під ходою бринить, -

  Їй чутно, як полем і яром – низами

  Ідуть партизани, ідуть партизани

  Країну і волю свою боронить…

 

 Учень 5.  Лебединці не скорилися «коричневій чумі». На боротьбу з ворогом піднялося все населення. На території Лебединщини створювалися підпільно-диверсійні групи, партизанські загони.

 На початку жовтня 1941 року виник партизанський загін на чолі з командиром Кіндратом Карповим і комісаром Миколою Камаєм. місцеве підпілля очолив Роєнко, а Секретарем підпільного обкому партії став Сергій Антонов. Штаб і база партизанів розташовувалася у північні частині Лебедина на хуторі Ключники.

 

 Учень 6. Одним із символів патріотичності, відданості Батьківщині став подвиг молодого юнака, семикласника – Володі Клюшника.

У ніч 7 листопада  на честь 24-ї річниці Великого Жовтня юний партизан Володя Клюшник вивісив червоний прапор на будинку комендатури в с. Малий Вистороп.

 

Учень 5. Коли партизани стали жити в землянці біля хутора Клюшники Володя більшість часу проводив серед них. Вони навчили його знешкоджувати міни, які залишили, відступаючи, Радянські війська. Ці міни потім використовували партизани, а частину мін Володя складав дома про запас під стіжком сіна. Оці міни і знайшли німці під час обшуку.

 

Учень 6. Більшість населення, побачивши німців,  зникли в густому лісі.  Німці оточивши хутір щільним кільцем почали  обшук в усіх дворах. В одному із  дворів під стіжком сіна знайшли 27 мін. Заарештували  господарку будинку Клюшник Оксану Никифорівну (дружину партизана Клюшника Гаврила Євдокимовича), 15-річного сина Володю Клюшника, її брата  Васильченка Григорія Никифоровича і родичку  Клюшник Ганну Яківну.   Заарештованих відвели метрів за 100 від хутора і розстріляли, а хутір підпалили. Всі будівлі згоріли дощенту. Зараз  хутора Клюшники не існує. Але пам'ять про подвиг живе і досі.

 

 Підсумкове слово викладач. Одним із святих місць для лебединців є Сквер “Партизанам”. Тихо спадають на землю перші позолочені осінні листочки, а на холодних плитах пам’ятника, де покояться загиблі лебединські партизани - осінні квіти.

    Звання і прізвища, і дати. 

    Печалі бронзове лиття. 

    Лежать наморені солдати,

    А не проживши півжиття!

    Хтось, може, винен перед ними,

    Хтось, може, щось комусь забув, 

    Хтось, може, зорями сумними 

    У снах юнацьких не побув. 

    Хтось, може, має якусь звістку, 

    Які не сказані слова…                 (Л.Костенко)

 

Хвилина мовчання

 

Заключне слово викладача. У День партизанської слави ми вшановуємо всіх тих, хто подарував майбутнє нам та нашим нащадкам. Уроки Другої світової війни та події на Сході України сьогодні, вчать нас згуртованості та єдності у боротьбі з загрозами. Тільки разом, об'єднавши зусилля, ми зможемо ефективно протистояти тероризму, дискримінації, національній та релігійній нетерпимості. Це наш борг перед гeроями-переможцями!

 

Закінчуючи наш усний журнал, хочеться нагадати всім слова: «Батьківщину люблять не за те, що вона велика, а за те що вона своя». Сподіваюся, що ви наше майбутнє, будете справжніми захисниками своєї Батьківщини.