Усний журнал «ЄВШАН – ЗІЛЛЯ» - без минулого немає майбутнього»

УСНИЙ ЖУРНАЛ

«ЄВШАН – ЗІЛЛЯ» -

без минулого немає майбутнього»

Мета: ознайомити учнів з найважливішими сторінками  життя письменника, з історичною основою  поеми «Євшан-зілля»;

           розкрити неповторність творчості Миколи Вороного;

            розвивати пізнавальний інтерес, розширити кругозір,                               стимулювання творчості учнів;

           виховувати почуття поваги до творчості  української класики;

           формувати національну свідомість школярів, любов до рідного краю, почуття патріотизму та національної свідомості, його історичного минулого і сучасного.

Форма проведення: усний журнал.

Обладнання: бібліотечка творів письменника, історичні матеріали про Дніпропетровщину, ілюстративний матеріал, аудіо-записи, слайди, пісня Н.Бучинської «Моя Україна», «Слався, Дніпро!» (сл. О.Білоус, муз. Т.Турик),

 « Одна єдина Україна 3 xvid», «Рідна Україна».

Звучить пісня  «Рідна Україна»

Хід   заходу

Сьогодні ми перегорнемо декілька літературно – історичних сторінок нашого журналу. Поговоримо про наш рідний край та нашого земляка,про його життя та творчость, сповнені радощів і смутку, захоплень та розчарувань, глибоких душевних борінь і розпачливих настроїв.

I сторінка «Дніпропетровщина - мій рідний край»

Виростай, дитино, й пам’ятай:

                                                            Батьківщина – то найкращий край!

                                                                                           Д.Павличко

Звучить пісня у виконанні «Слався, Дніпро!» (сл.О.Білоус, муз.Т.Турик)

Ведуча 1.  На мальовничих берегах могутнього широкого Дніпра привільно розкинулось одне з найбільших і найкрасивіших міст України – Дніпро. Історія його давня, складна і непроста. Багато десятиліть вчені-історики та краєзнавці ведуть дискусії, коли ж воно виникло, називають різні дати заснування міста.

Ведуча 2.  Люди мешкали на цих теренах з давніх-давен. На гарячих конях пролетіли скіфи, сармати, половці, залишивши по собі кургани, кам’яних мамаїв і легенди. За часів Київської Русі тут оселилися слов’яни. Дніпро здавна був важливою транспортною артерією, по ньому пролягав відомий  торговий шлях «із варяг у греки», Дніпром київські князі вели дружини війною на Візантію, саме цим шляхом пливли до Константинополя лодії княгині Ольги, а згодом – її онука Володимира Великого.

 Ведуча 1. У XVI–XVIII століттях на Придніпров’ї вирувало запорозьке козацтво. У цей час на території виникли козацькі зимівники, села, слободи та містечка.

  Нове місто було засноване у 1776 і назване Катеринославом на честь імператриці Катерини II.

  У липні 1926 р. Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ.

 

Ведуча 2.  Дніпропетровщина – – славетний край з давньою історією, головна цінність якого – це люди. Письменники, художники, актори, спортсмени, олімпійські чемпіони, лауреати та переможці численних міжнародних премій і конкурсів.

  Це – Батьківщина багатьох видатних діячів, серед яких – два Президенти України: Леонід Кучма та Володимир Зеленський.

 

Ведуча 1.    Дніпропетровщина дала Україні таких письменників, як Микола Вороний, Валер’ян Підмогильний, Олесь Гончар, Володимир Заремба. Певний час тут жили і працювали Іван Манжура, Павло Загребельний, Олена Пчілка,  Леся Українка, Олеся Зірка,  Борис Грінченко…

 

II сторінка «Мій друже! Я Красу люблю»

Вітаю тебе я нині!

Одважно линучи з-над хмар,

Рабів будив би ти в долині,

Огонь злюбивши, як Ікар!

Не відаючи супокою,

Осталих кликав громадян,

Минуло! Це ж перед тобою

У тебе вкрадений Євшан!

 

Учитель. Це був акровірш М. Рильського. Що ж таке акровірш? Кому він присвячений? Цей вірш присвячено Миколі Кіндратовичу Вороному, який народився на нашій рідній землі.

Виступ історика.  Морозного ранку 6 грудня 1871 р. у степовій Україні, на Катеринославщині у заможній родині роботящого ремісника народився український поет.

  Малописьменний, але заповзятий батько – Кіндратій Павлович Вороний, походив із родини кріпаків, завдяки кмітливості, щоденній праці здобув статус міщанина.

 

Виступ біографа.  Мати майбутнього поета – Олімпіада (Ольга) Дмитрівна Колачинська, була з дому знаного діяча української освіти XVII-XVIII століття, ректора Києво-Могилянської академії Прокопа Колачинського.

Колосальний вплив на його душу мала мати – своїми казками, оповіданнями про війну, особливо ж піснями.

 

Виступ історика.  Національний дух у родині підтримував дід Павло Денисович, старезний і міцний дідуган, який, доживши до сторічного віку, розмовляв виключно українською мовою. І це після двадцятип’ятирічної служби в уланському полку, де він так і не зрусифікувався! Йому навіть прізвисько дали Улан, а всю його сім’ю по-вуличному називали Уланенками.

Виступ біографа.  Із дошкільного віку Микола Вороний по пам’яті читав “Катерину” Тараса Шевченка. У сім років кмітливий хлопчина пішов до місцевої школи на Гончарівці. Далі розуму набиратися батько послали до Харківського “складного” реального училища.

  У пошуках кращої долі родина переїхала до Ростова-на-Дону, де реаліст Микола Вороний відвідував Ростовське реальне училище. Отримав філософські знання у Віденському та Львівському університетах.

 

 Виступ літературознавця.  Першорядний поет, талановитий критик, історик і публіцист, громадський і політичний діяч, актор, театрознавець,  режисер і майстерний перекладач — він зробив великий внесок у скарбницю рідної літератури і культури. Микола Вороний за своє життя працював бібліотекарем, режисером українського театру, редактором газети «Життє і слово», коректором Наукового Товариства ім. Шевченка, неофіційним редактором газети «Зоря», актором. Однак доля його мистецької спадщини нелегка: довгі роки поет був майже невідомий читачеві. Єдине посмертне видання його творів вийшло в 1959 році. У кінці XX століття побачила світ книжка вибраного.

Виступ критика.  Микола Вороний, тонкий лірик і романтик всю свою творчість присвятив змалюванню рідної землі. Перші поетичні твори – звісно, під впливом Тараса Шевченка – Микола Вороний склав у юності, ще навчаючись у Харківському реальному училищі, а ось друкуватися почав лише у 1893 р. Першим опублікованим віршем стала в львівському часописі “Зоря” мініатюра “Дівчина” створена в народнопісенній манері.

Читання вірша напам’ять «Дівчина»

 Виступ критика.   Поезії М. Вороного високопатріотичні, глибокі за змістом, в них автор порушує загальносвітові теми, філософські питання. Такі його твори, як «Євшан-зілля», «Найдорожчий скарб», «Коли ти любиш рідний край», «За Україну», «Легенда», - свідчать про яскравий і самобутній талант поета.

Микола Кіндратович, відомий також під псевдонімами і криптонімами: Арлекін, Віщий Олег, Homo, Кіндратович, Микольчик та ін.

У Києві у 1911 г. друком з’явилася перша авторська збірка віршів – “Ліричні поезії”. Твори наповнені музичністю, свіжістю образів.

 

Читання вірша напам’ять «До моря»

Виступ політика. Полонила Миколу й інша стихія – політична освіта, а за нею – класова боротьба. Готуючись до таємних зібрань гімназистів, а згодом – і залізничників, він читав, аби потім обговорювати популярні серед демократичної інтелігенції заборонені книжки. У 1893 р. у Харкові опинився в таємній молодіжній організації “Братство тарасівців”. Микола Вороний потрапив під нагляд жандармерії. У 1895 р. Микола Вороний виїхав за кордон, де вступив до Віденського університету і долучився до активного життя української діаспори в Австрії. Він став активним членом студентського товариства “Січ”. У 1900 р. він став членом Революційної української партії. Був у складі Центральної Ради

Виступ драматурга. Спробував себе в режисурі. Листувався з актором, письменником і драматургом Марком Кропивницьким, котрий одного дня запросив літератора до себе в мандрівний театр, актором. Велося цікаво: репетиції, гастролі, спілкування. Спробував було акторствувати в трупі Панаса Саксаганського, але “акторський розгойданий побут, ненормальний триб життя” суперечили його єству, і в 1901 р. молодий поет назавжди залишив сцену.

Читання вірша напам’ять «Краса»

Виступ біографа.  Обірвалося життя Миколи Вороного трагічно. Спочатку були сталінські репресії, потім – розстріл. Реабілітований посмертно у 1956 р. «за відсутність складу злочину».

  До речі, за роки сталінських репресій було репресовано 15 письменників, які народились на Дніпропетровщині.

  Тільки з часом відкрилася правда про його останні дні. Ніби про нього самого в поемі “Євшан – зілля” написані ці слова:

 

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій ворожій

В славі й шані пробувати…

 

III сторінка «Євшан-зілля  – символ пам’яті»

Учитель.

-Що для нас, українців, має велике значення в житті? (Родина, пісні, рослини-символи, рушники,вишиванка, хліб та сіль)

-Які рослини-символи вам відомі? (Чорнобривці, мак,соняшник, верба, калина, мальва, ружа, васильки, волошки, жито, пшениця)

Вічні будьте, калина й верба,

Мальви і ружі, як спогад про матір стареньку.

Дух полину хай будить у нашій душі

Пам’ять про рідну Вітчизну-неньку.

Значення слова ПАМ’ЯТЬ — глибинне. Пам’ять — наша честь. Пам’ять — це щоб ми ніколи не забували, на якій землі живемо, хто наші пращури, діди, батьки, яка наша історія.

 

Виступ історика. Хто ми? Звідки? Якого роду діти? На ці питання віками шукали відповіді наші предки. Тернистим виявився шлях українського народу до усвідомлення своєї національної приналежності.

Ще не всі з нас повернулися серцем до своїх рідних національних витоків, ще не всі відчули символічний запах євшан-зілля, яке будить історичну пам’ять, нагадує, якого роду ми діти.

 

Виступ етимолога.

-Що це за зілля таке євшан?

 Слово «Євшан» за походженням тюркське. У тлумачному словнику воно має кілька значень.

1.Євшан-зілля (полин) – символ пам’яті, рідної землі, Батьківщини.

2.Євшан-зілля – степова запашна рослина з червоним або пурпуровим цвітом. У Біблії слово «полин» нерідко поєднується зі словом «яд». Грішники часто зазнають кари Господньої саме полином.

В давнину говорили, що: хто має євшан-зілля, ніколи не забуде рідну землю.  Пам'ять про неї завжди наповнює людину чудодійною силою і тугою.

 

Інсценізація. Так пахне стежка до рідного дому, так пахне надвечір'я у співі солов'я, так пахне зілля в Святойванівську ніч. Жменька рідної землі... Квітка з рідного краю... А для опалих духом – полин. Терпкий, неблагоароматний, гіркий на смак.

Кожна нація несе свій цвіт у тисячне суцвіття, свій неповторний і єдиний цвіт. І вся краса, і вся мета, весь смисл вчорашній і насущний у тому розмаїтому цвітінні..

Заплющить очі, відчуйте запах. Ви стоїте серед безкрайнього степу, наповненого ароматами трав. Ви самі, над вами блакитне чисте небо, ви відчуваєте, як вас оповиває ласкавий вітерець, а сонячне тепло сповнює енергію. Ви повністю заспокоїтесь і згадуєте найприємніші хвилини свого життя, рідних вам людей. На вашому обличчі з’являється щаслива посмішка, ви повільно розплющуєте очі.

 

Виступ історика. Про євшан-зілля йдеться також у «Пісні дервіша про трьох доблесних мамлюків» в іранській літературі і у кримських татар. Це епос тюркських народів, в ньому розповідається про те, як три рідних брата, які служили найманцями у трьох різних арміях, залишають службу, почувши плач Золотої Пісенної Колиски. Це колиска їхньої матері, їхньої цивілізації, культури. В колисці було євшан-зілля - полин.

 

Ведучий 1. Про такий символ, про людську пам’ять, про людську душу поема М.Вороного „Євшан-зілля” написана у Полтаві у 1899 р., навіяна легендою з  Іпатського літопису про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам'ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння.

Рідний степ — широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима,

З ним і батенько нещасний!..

 

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Все це разом промайнуло,

Стисло серце, сперло груди.

 

Учитель. Інтерв’ю «Чи знаєте ви?»

    1) Звідки автор взяв історичний факт про полоненого сина

 половецького хана? ( з літопису)

    2) Як малий половчанин потрапив до князя Володимира?

 ( був узятий у полон)

     3)  Як жилося хлопчикові у князя? (дуже добре)

     4) Як почував себе старий хан, батько хлопчика? (страждав на самоті)

     5) Кого хан вирішив послати по сина? ( співця, гудця)

     6) Що порадив хан посланцеві, щоб розбудити пам’ять юнака?

 (заспівати пісню, понюхати євшан-зілля)

     7) Як поставився хлопчик до слів посланця? (залишився байдужим)

     8 ) Які пісні співав посланець юнакові? (бойових та колискових)

     9) Кого, що саме побачив юнак під впливом пахощів євшан-зілля?

 (рідний край ,батька)

    10)  Яке почуття “стисло горло ,сперло груди” юнакові - половчанину?

 (почуття волі)

    11)  Що зробив юнак під впливом спогадів? ( вирушив додому)

    12)  До кого автор звертається із заключним словом? (до українців)

    13) Якою вважається назва твору М. Вороного «Євшан-зілля»? (символічною)

    14)  Кого половецький юнак назвав коханою? (волю)

Ведучий 1.

Та не так жилося хану

Без коханої дитини.

Тяжко віку доживати

Під вагою самотини.

Зажурився, засмутився...

Вдень не їсть, а серед ночі

Плаче, бідний, та зітхає,

Сну не знають його очі.

Ні від кого він не має

Ні утіхи, ні поради.

Світ увесь йому здається

Без краси і без принади.

Такими яскравими словами автор поеми змальовує не просто страждання батька, а почуття людини, яка втрачає майбутнє, якій немає кому передати власну життєву мудрість, традиції та звичаї роду. Відчуває хан, що в неволі замовкли струни серця його сина, забув він дорогу до рідного дому.

Ведучий 2. Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька: «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають».

Учитель: Куди б ти не їхав і де б ти не був, завжди пам`ятай і знай: тебе люблять. Чекає твого повернення рідна земля, батьківська хата, мама і тато. Тобі не потрібно євшан-зілля,бо в твоєму серці живе пошана до історії і національних традицій,почуття особливої гордості українця…

Читання вірша «Коли ти любиш рідний край».