Усний журнал "Жінки в історії України"

Усний журнал на тему: «Жінки в історії України»

Мета: познайомити учнів з долею видатних жінок України, їхнім вкладом в нашу історію; виховувати почуття патріотизму, національної гордості.

Обладнання: мультимедійна презентація «Славетні жінки України», музичні записи.

 

Учень: Жіноче серце!

Чи ти лід студений,

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти,

Як тихі сни невинності?...

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш?

Чого бажаєш?

В чім змінне ти, а в чім постійне?

 

Вчитель: Чи замислювались ви коли не-будь, кому найважче існувати у неспокійному сьогоднішньому світі? Мабуть, жінці, якій доводиться грати безліч своїх ролей: лагідної матері, ніжної коханої, відповідального керівника, мужнього захисника свого домашнього вогнища від усіх злих вітрів нашої епохи. І при цьому їй вдається залишатися самою собою – сильною слабкою жінкою.

 

Учень: Є слова солодкі, є гіркі, як трунок.

Є слова ласкаві, теплі, як листи.

Найсолодше слово, найніжніші струни –

То про тебе, жінко, бо ж богиня – ти!

 

Ти – чарівна, світла, ти в житті не зблудиш,

І краплини сонця у твоїх очах.

Ти теплом зігрієш і кокетством збудиш,

Без твоєї посмішки світ би вже загас.

 

Слів не полічити, щоб тебе звеличить,

Цю красу земную славить кожну мить.

Ти вродлива й гарна, завжди тобі личить

Бути і коханою, і уміть любить.

 

Вчитель: Самою долею жінці покладено було на віку бути щасливою, засівати свою ниву, колисати своїх дітей, продовжувати рід і берегти правічні заповіді. Але цей жорстокий світ часто розпоряджався по-іншому. Лиха історична доля впродовж століть вимагала в української жінки мужності за право жити. І наші жінки знаходили в собі цю мужність, чимало з них не тільки не поступались перед чоловіками, а й перевершували їх – розумом, талантом.

Усний журнал, на який ми вас запросили, присвячений українській жінці. Героями нашої розповіді будуть княгиня і козачка, шляхтянка, письменниця, співачка. У їхніх долях віддзеркалюється доля всіх наших жінок на протязі славної і багатостраждальної історії України.

 

Учень: Україно – мамо, сестро, жінко,

В’ється блискавицею твій стан.

Ти ж бо, Україно, українка,

Склала серденьком свої вуста.

Ти ж бо українка, Україно,

Стрічкою в косах твоїх – Дніпро,

Ти моє безсмертя солов’їне,

Плоть моя калинова і кров.

Україно – жінко, мамо, сестро!

Сонце – мов дитя біля грудей –

Ти несеш і завжди будеш нести,

Вірячи у свій грядущий день.

Україно – жінко, сестро, мамо

У блакитному вінку небес,

Так, як сина обійми руками,

Так, як матір, обійму тебе.

Ти ж бо українка, Україно,

Як твої лелеки й журавлі,

У твоїх очах співа барвінок,

І калини гілка на чолі…

 

Вчитель: Через віки наш народ проніс глибоко шанобливе ставлення до матері-українки. Своє уявлення про жінку-русинку, яка тисячі років творить життя зуміли передати в образі Богоматері давньоруські майстри іконопису. В культурі українського народу найбільш розповсюдженими були два мотиви: Богоматір Милування – мати, яка пестить дитину, і Оранта або Панагія, Заступниця, Покровителька.

Звеличення Божої Матері як покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів до сьогодні. Покровителькою нашого народу Пресвята Богородиця стає у 1037 році, коли Ярослав Мудрий, розбивши печенігів, з вдячності до Божої Матері будує в Києві собор св. Софії. Всю верхню частину головного вівтаря займає 6-метрове мозаїчне зображення Божої Матері – Оранти, або, як її ще називали в народі, «Нерушимої стіни». В уявленні киянина ХІ ст. Оранта була захисницею міста і Русі від ворогів. Згодом запорізькі козаки перебрали від своїх предків культ Покрови Богоматері і побудували на Січі Свято-Покровську церкву. Перед походами і після них усі запорожці ставали навколішки і молилися до Божої Матері. УПА в 1947 році проголосила свято Покрови своїм офіційним святом.

Отже, протягом всього свого історичного шляху наш народ завжди свою долю молитовно віддавав під заступництво і покров Божої Матері. Божа Мати для українців – символ найвищого, найсвітлішого.

Шанує наш народ і земну жінку, яка уособлює мужність,

працелюбність, високу культуру, безмежну сердечність, вірність.

 

«Рівноапостольна Ольга»

 

Учениця: Нехай мені доля

Вготовила муки.

Не камінь на плечі, а цілий обвал.

Я – буду щаслива.

І в смутку розлуки

Я буду молитись на свій ідеал.

Накотяться біди –

Повинна здолати,

Підкрадеться туга –

Повинна змовчать.

Немеркнуче світло:

Я – жінка, я – мати!

Запалена Богом одвічна свіча.

І хто мене кине – покинутий буде.

Хто словом осудить – осудиться сам.

Земна і небесна.

Такою пребуду, такою зостанусь грядущим вікам.

 

Учениця: Віками ткалось мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу як про діяльну, мудру правительку і захисницю землі руської. Ольга була дружиною великого князя Ігоря. Восени 945 року, коли князь з військом пішли в Деревлянську землю за даниною, там вибухнуло повстання. Князя Ігоря було страчено.

 

Учениця: Чолом…

Шаліють гнів і муки…

Пекучі сльози, вам – чолом!

В розпуці заломила руки

Ти над захмареним чолом…

Як уявити дійсність втрати? Роздерли Ігоря раби…

О, помсто над зухвалим катом, нехай палає облік твій!

О, груди тверді і широкі,

Хвилини пестощів і мрій…

Вітай, мій ладо синьоокий…

Роздертий…мертвий ладо мій…

Конає день в кривавих плямах, як князь, зшматований в лісах.

Осель намисто у нестямі – шаліють полум’я і жах.

Учениця: Після смерті чоловіка Ольга стала повновладною правителькою землі руської. Вона зрозуміла, що старий спосіб збору данини міг привести до загрозливих наслідків. Тому вона провела першу в історії Київської держави фінансову реформу: обійшла всі свої землі, встановила норми данини, спеціальні місця – погости для збирання податків. Вона їздила з візитом у Візантію, де прийняла християнство. Діяльність Ольги зміцнила державу. Не меч, а розум служив їй знаряддям. За князювання Ольги Русь-Україна вперше вийшла на світову арену.

 Висока оцінка діяльності Ольги у середньовічному світі перетворилась не просто на її вшанування, а на обожнювання, прилучення її до лику святих. ЇЇ стали називати «рівноапостольною», тобто рівною іншим апостолам, які навернули свої країни до християнства.

 

«Козачки»

 

Учениця: І в пору козацтва жінка не втратила свого авторитету. Постійна відсутність чоловіка–козака, що пішов на Січ, в похід або загинув, сприяла формуванню в української жінки стійкості, незалежного характеру. Без чоловіка треба було виховувати дітей, сіяти й жати хліб, самій вирішувати важливі і важкі справи. Треба було вижити, не схибити. Все це підносило її гідність і авторитет, сприяло формуванню самостійності й волелюбства.

Хоч жінкам не було доступу на Січ, але коли козак повертався додому, йому й на думку не спадало верховодити в сім’ї. Там порядкувала дружина, за нею було й останнє слово. Історик Орест Левицький писав: «Незалежності української жінки-шляхтянки могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Бо вона була рівноправною з чоловіком, мала такі самі громадянські права, особисту незалежність, як її чоловік». Пісенна душа української жінки в поєднанні з її працелюбністю вилилися в чарівні вишивки, розписи, затишок у хаті і біля неї. Через красу своєї душі у вишивці, у розписах писанок, домашніх речей українка висвітлила красу своєї рідної землі.

 

Учениця: Арабський мандрівник Павло Алепський в середині 17 ст. двічі побував в Україні. Він писав про українських жінок, що вони гарно одягнені, зайняті своїми справами, ніхто не кидає на них нахабним оком. «По всій козацькій землі дивний факт спостерігали ми - пише Алепський -всі вони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх дочок уміють читати й знають порядок служб церковних та церковні співи». Слід відзначити, що це явище було абсолютно невідоме як на Сході, так і на Заході, де освічена жінка була скоріше винятком, ніж правилом.

Юридичні документи доносять до нас відомості про те, що за відсутності своїх можновладних чоловіків гетьманші іноді брали на себе всю повноту влади і підписували універсали, які набували сили законів. Збереглися документи з підписами дружини Б. Хмельницького Ганни Золотаренко, дружин Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Скоропадського.

Подвижництво, працелюбство й охайність, душевна краса – ці риси з давніх-давен вважали головним достоїнством української жінки.

 

«Славна меценатка»

 

Учениця: Навряд , чи потрібно нагадувати про ту велику роль, яку відіграла в розвитку культури і освіти Києво- Могилянська академія – перший і, довгий час, єдиний вищий навчальний заклад на території України, Росії та Білорусії. А біля витоків нашої національної гордості стояла жінка.

 

Учениця: Єлизавета Василівна Лозка-Гулевич народилась в 1575 році в сім’ї шляхтича Василя Гулевича – на Волині, в с. Затурці. У 20 років вийшла заміж за уніатського єпископа. На весь Київ славилась Єлизавета красою і розумом. Вона знала латинь, старогрецьку, польську, литовську, французьку мови. Католичкою не стала. Але не довго тривало її сімейне щастя. Помер чоловік, залишивши Єлизавету з малолітньою дитиною. Другий чоловік – Стефан Лозка був старший від неї на 24 роки. Він любив називати її по-польському – Гальшка. Крім розумної голови, Єлизавета мала ще й талант уміло управляти господарством і сім’я їхня багатшала з кожним днем.

 

Учениця: Але її більше хвилювали ті події, якими жила Україна. Це був тривожний час – польські магнати намагались насильно окатоличити українське населення. Щоб зберегти українську мову і культуру, українці створюють братства. В 1615 році Гальшка дає гроші на будівництво Братської школи в Києві, готелю для бідних і церкви і на Подолі. Потім оформляє дарчу на свою землю на Подолі – ця земля переходить у власність Київського братства. Ось на чиїй землі знаходиться і по цей день Києво-Могилянська академія. І сьогодні стоїть на Контрактовій площі невеликий білий будинок. Будинок, в якому була сформована українська літературна мова, створено перший вітчизняний театр. Будинок, який дав Україні – і не тільки їй – багато відомих політичних, державних діячів, вчених, письменників, композиторів.

 

Учениця: Коли помер другий чоловік, вдова перебралась в Луцьк, де померла 1645 року у 70-річному віці. За народними переказами, похована в ограді Хрестовоздвиженської церкви. Перед смертю заповіла 200 злотих Луцькому братству, 200 – на монастир, 50 – на шпиталь.

 

«Роксолана»

 

Учениця: 16 століття… Південь української землі горів від навальних нападів орд Кримського ханства. Серед невільників – тисячі українських жінок. Їх чекала тяжка виснажлива праця, а наймолодші та найгарніші потрапляли до гаремів. В 1520 році під час нападу татар на прикарпатське місто Рогатин була захоплена в полон і продана в султанський гарем 15-річна Настя Лісовська, донька місцевого священика. Незабаром вона стала улюбленою дружиною Сулеймана ІІ Пишного – одного з наймогутніших султанів грізної Османської імперії.

 

Учениця: А якою ж вона була, та, котру сучасники називали сонцем його володінь? Була вона невелика на зріст, граціозна, з одухотвореним поглядом карих очей. Полонила султана своїм розумом, духовним багатством, незалежним характером, вмінням дати добру і мудру пораду.

Звичайно, Настя не забувала про рідний край. Це він, султан, поклавши руку до грудей, дав слово своїй Роксолані не грабувати більше Україну. 41 рік войовнича Порта не чинила нападів на її Батьківщину.

Після її смерті для неї був збудований мавзолей – такий, як всім султанам. Їх, султанів, було 36, але жодна з безлічі султанських жінок за всю тисячолітню історію Порти не була похована так пишно, як ця 54-річна українка.

 

«Українська Сафо»

 

Учениця: Українською Сафо називають Марусю Чурай, бо вважають її автором багатьох народних пісень: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю!», «В кінці греблі шумлять верби» та ін..

За народними переказами, народна поетеса і співачка народилась в 1625 році у Полтаві у козацькій родині. Її батько, Гордій Чурай брав участь у селянсько-козацькому повстанні 1637 року проти шляхетської Польщі. Після смерті Чурая його дружина залишилась удвох з донькою. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які сама складала.

Навесні 1648 року почалась визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і Полтавський полк, в якому був і коханий Марусі- Грицько Бобренко. Саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену болю і страху перед невідомим. Ця пісня в наші дні співається в маршовому темпі.

 

(Виконується пісня «Засвіт встали козаченьки»)

 

Учениця: Зовсім не так співала цю пісню Маруся. Вона співала її повільно, виповнюючи кожне слово глибоким сумом і печаллю. Скориставшись перемир’ям між Україною і Польщею, козаки почали повертатися додому. Маруся чекає Гриця, але він не приходить. Будучи людиною безвольною, безхарактерною, він одружується з Галиною Вишняк, донькою заможних батьків. Про дальший хід подій ми дізнаємось з Марусиної пісні, в якій вона розповідає, як вирішила помститися Грицеві.

 

Учениця: Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, бо на вечорницях дівки-чарівниці. Коли отруєного нею Гриця принесли до церкви, Маруся впала на труну, цілувала мертвого й розповіла людям про те, що вона його вбивця. Незабаром вона постала перед судом. На суді один з свідків виступив на захист Марусі:

Учень: Я прошу, люди, вислухать мене.

Багато слів страшних тут наговорено.

Ніхто не говорив про головне.

Я, може, божевільним тут здаюся,

Ми з вами люди різного коша.

Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,

ЇЇ піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була, як голос України,

Що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй пару.

Вона ж стоїть німа од самоти.

Людей такого рідкісного дару

Хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон, і я його не зрушу.

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам.

 

Учениця: Але вирок суду – смертна кара. І ось день страти. Велелюдний майдан Полтави. Заковану в кайдани Чураївну виводять на поміст. Та в цей час на майдан вилітає вершник. Він привіз універсал гетьмана Б. Хмельницького – гетьман дарував поетесі життя. Їй зберегли життя на віддяку за пісні, які вже тоді співала вся Україна. Недовго прожила на світі Маруся після помилування. А пісні її лишилися жити в народі.

 

«Дочка Прометея»

 

Учениця: Що простішого – звати матір’ю

Рідну матір?

Це так природно.

Та як в матері – доля маками,

Не якась сирота безродна.

Та як в матері сила й слава є,

І рідня, і багаті шати.

Ах, як просто тоді

І славити, і гордитися, і пишатися.

А твою ж розп’яли по-новому,

Щоб, бува, не воскресла сила,

А твоя у вінку терновому

Попідтинню старчат водила.

Ось тоді ти назвалась донею,

Й коли доля їй саван шила,

Ти беззахисною долонею

Свічку імені захистила.

Щоб не кануло між руїнами,

Щоб не змило холодні зливи.

Доню, донечко Українина,

Соловейку наш незрадливий!

 

Учениця: Ці слова – про нашу землячку, поетесу, про яку Іван Франко писав: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте», Україна не чула такого сильного гарячого поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини…Україна нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою».

 

Учениця: Як виклик імперським шовіністам, які гнобили її материнську землю, вона взяла собі літературний псевдонім Леся Українка. Ця мужня жінка мовила своєму народу правду, на яку не наважувались навіть чоловіки:

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,

Ніколи світа-сонця не видав,

За ворогів іде в огонь і в воду,

Катам своїх поводирів віддав…

Над цими словами був час задуматись нашим предкам, на жаль, буде час і нащадкам.

 

Учениця: З-поміж найвищих оцінок, якими означено талант і одержимість Лесі Українки, є й така – дочка Прометея. Бо вона була відважною, як той міфічний герой, що кинув виклик Зевсові. Бо її терзав орел – та ще й двоголовий. Вона – ця тендітна Лариса Косач, єдиний на всю тогочасну Україну мужчина, як сказав про неї Франко, зі славним ім’ям – Леся Українка.

 

«Касандри за колючим дротом»

 

Учитель: Свою наступну сторінку ми назвали «Касандри за колючим дротом». Касандрою звалась героїня стародавніх грецьких міфів. Вона була віщункою і намагалась своїми передбаченнями попереджувати людей про різні біди. Але Аполлон покарав її і зробив так, що люди не вірили в її віщування. Такими касандрами, які хотіли попередити, захистити свій народ від національного гніту, були українські жінки-дисидентки, які в 60-80-х рр. ХХ століття разом із чоловіками піднялись на протест проти існуючих в Радянському Союзі порядків. Це були мужні жінки: Надія Світлична, Ніна Караванська, Ірина Калинець, Ірина Сеник. Їх заарештовували, кидали за колючий дріт, у них відбирали дітей, про яких вони подовгу нічого не знали.

 

Учениця: Багато що в жінках-політв’язнях вражає. Всі вони були високоосвічені, спочатку мали хорошу роботу. Але, не задумуючись, пожертвували всім цим, включились у боротьбу за вільний розвиток української мови, культури, за право українців вільно жити на своїй землі.

 

Учениця: Атена Пашко, поетеса, дружина дисидента В’ячеслава Чорновола, була знайома з цими мужніми жінками. Коли вона дізналась про арешти, у неї народився вірш:

 

Учениця: Як же вам, жінко, на нарах спиться…

Ви ж не грабіжниця, ані не вбивця.

Як же вам, жінко, на нарах спиться…

Вам би купатись кожного ранку

У водах, що пахнуть зіллям рум’янку.

Вас на світанку будять конвої,

Ведуть, як бранку до водопою,

А за стіною – вогні-неони, у магазинах – ніжні нейлони.

Різні жіночі срібні брязкальця,

Персні на ваші тендітні пальці…

А чи вам, жінко, щастя насниться

В наш вік трагічний, що аж комічний?

Як же вам, жінко, на нарах спиться?

 

Учениця: Жінки-дисидентки добре розуміли, що, протиставляючи себе владі, прирікають себе на переслідування, табори, смерть. Вони були тими, хто наближав нашу незалежність. Їхня жертовність свідчить про незламність духу української нації.

 

«Жінка і війна»

 

Учениця: Війна! Скільки болю, гіркоти і смерті несе в собі це слово! Впродовж шести останніх років наша Україна переживає важкі випробування. Вона обливається кров’ю – на сході гинуть не лише мирні жителі, гинуть військові з усіх куточків України. Ця війна перевернула з ніг на голову життя багатьох українців. Чоловіки пішли на фронт захищати рідну землю. Не відстають від них і жінки – деякі воюють на лінії вогню, деякі працюють медиками, рятують життя пораненим. Не меншу хоробрість показують і жінки- волонтери. Вони не шкодують ані часу, ані сил, ані навіть життя: збирають кошти, купують все необхідне і відвозять на фронт. В листопаді 2014 року журнал «Фокус» опублікував щорічний рейтинг 100 найвпливовіших жінок України. Вперше за 9 років існування рейтингу найвпливовішими жінками назвали українських жінок-волонтерок. З початку Майдану і до сьогодні вони борються за свободу України, часто жертвуючи своїм здоров’ям і навіть своїм життям.

 

 

Учениця: В давнину печаль моя сягає

В час, коли ще дикі бусурмани

На землі моїй, як вовча зграя

Залишали кров і чорні рани.

Сина в яничари обертали,

Катували мужа на галерах,

Вродою моєю торгували

І топтали гідність у гаремах.

Я до дна спила отрути чашу,

Що відміряла лиха недоля,

Та не забувала пісню нашу

Й рідний запах батьківського поля.

А траплялось, вродою й терпінням

Підкоряла навіть і султана,

І тоді півсвіту з поклонінням

Вимовляло ймення «Роксолана».

 

Учениця: А як шляхта край мій плюндрувала,

В пеклі смерті, грабежу й розбою,

Проти сатанинської навали

Землю заслоняла я собою.

Лився з кров’ю при лихій годині

Плач і спів про долю України

А народ наспівує й понині

Ті пісні Марусі Чураївни.

 

Учениця: Часом помилялась я й грішила,

Москалеві вірила на слово.

Зраджена, осміяна й безсила

Йшла шукати правду знову й знову.

Вийшла з царством тьми до поєдинку

Мужньо, без меча і без забрала.

Йменням гордим Леся Українка

Про свій рід я світові сказала.

 

Учениця: Та від світла промінь лиш полинув

На мою кохану Україну.

Кат старий тоді безславно згинув,

Та нові кати прийшли на зміну.

Знов попала в найми я без строку,

Без свободи, навіть без надії.

І мотуз мені на довгі роки

Ще тугіше затягли на шиї.

Щоб терпіла мовчки біль у ранах,

Щоб навік лишалася рабою,

Щоб мене приспати у кайданах,

То назвали меншою сестрою.

 

Учениця: Гнали в шахти й на лісоповали,

Де сліди лишала я багряні,

І на Соловках мене вбивали,

І на Колимі, і в Магадані.

Так мене у безвість відправляли

Вороги, кати і просто хами.

І вмирала я і знову воскресала,

І живу, і житиму віками!

Я не та слабка, безвольна жінка,

Що запросить ласки в супостата.

Я по волі Божій – українка,

І мене не можна розтоптати.

 

Вчитель: Українська жінка споконвіку вміла гордо носити корону і гідно – кайдани. Поки залишається сповнена чарівності, жіночої гідності і національної гордості українка – доти буде наш український народ.