В.О. Сухомлинський "Серце віддаю дітям..."

Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.“Серце віддаю дітям...”Сьогодні Ви вивчаєте букву “Ь” та читаєте розповідь про мильну бульбашку, автором якого є В. О. Сухомлинського. Вам сподобалося? Пропоную прочитати інші оповідання автора (або одне на вибір) та відповісти на питання.

БУДЕШ ІЗ ГНІЗДА ВИПАДАТИ?У дятлихи в гнізді було четверо пташенят. Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом. Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче. Прилетіла мати до малого.— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно. Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:— Будеш із гнізда випадати?— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда. Чому пташеня випало з гнізда? Чому потрібно слухати батьків?

ДИВНИЙ МИСЛИВЕЦЬ Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері. Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле. Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям. Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець. Чому дід Максим дивний мисливець? Що таке доброта?

БО Я — ЛЮДИНАВечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу. Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?— Я прибрав його з дороги.— Ви також спіткнулися й забили ногу?— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.— Чому ж ви прибрали камінь?— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина? Чому дідусь прийняв каменя з дороги? Про що задумався хлопчик?