В степах моє рідне село

Кравцова Надія Миколаївна,                                                                                              вчитель української мови та літератури                                                         Кінецьпільської гімназії

 Первомайської міської ради,                                                                                      Миколаївська область , Україна

Літературно-мистецьке свято «У степах наше рідне село»

       Вчитель. Села, як і люди, мають свої біографії. І у кожного вона своя — неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою.Наше рідне село є для нас маленькою Батьківщиною. В кожного є своя хата, стежина від якої скоро поведе вас в далекий непізнаний світ.

Ми горді тим, що народилися і виросли у селі. Я коли читаю слова — село, рідна домівка, Батьківська хата - у мене з'являється щемний біль у серці, а перед очима постає картина далекої юності: День Святої Трійці. Я вертаюсь з далеких доріг до отчого дому, по отій, єдиній у світі, стежині. Біля хати різнобарвні квіти, на порозі усміхнена мама, а в хаті стіни заквітчані гілками клена та ясена і стоїть неповторний запах м'яти, любистку, васильків та свіжоскошеної трави, якою застелена долівка. Таку красу можна побачити тільки в селі - і вона нікого не залишить байдужим. .

(Звучить пісня «Хата моя, біла хата»).

     Ведучий.

Із маківки степу так видно далеко,

Тополі взяли у обійми село.

З далеких країв прилетіли лелеки,

 Щоб далі нести в Україну тепло.

Серед степів село моє чудове —

 Там на світанні запахи медові, —

 Теплом долонь зелених обійми,

Бо в цьому краї виростали ми.

Стоїш, заціловане всіми вітрами,

Колиска любові і пісня душі.

 Тут стелиться легко дорога до мами,

 Стежина дитинства веде в спориші.

Пісенний мій краю, любов моя вічна,

Тут пам 'ять козацька і слава батьків

. Так хочеться довше дивитись у вікна,

 Вдивлятися в очі своїх земляків.

С поклоном синівським тобі побажаю

 Селянського щастя не втратити суть,

Хорошої пісні, рясного врожаю,

Лелеки ж побільше хай діток несуть.

 Цими прекрасними словами ми починаємо свято, яке називається «У степах моє рідне село».

     Ведуча.

Як душа заболіє думками,

Про усе, що давно відцвіло,

Я вернусь польовими стежками

Пригорнутись до тебе, село.

Ми тут виростали

І помисли чисті

Несли у життя від землі.

Ми так і не стали своїми у місті,

Серця залишили в селі.

Не знайшли ані щастя, ні слави,

Лиш тривоги, розлуки й жалі.

Часом хочеться впасти у трави

Та босоніж пройти по ріллі.

(Звучить пісня «                                      »).

    Ведучий.

У дитинстві колись

Ми із рідного дому

Все думками тяглись

В далину невідому.

Бо манила краса,

Де хмарки чередою,

Де злились небеса

З весняною водою.

Ще непізнаний світ

І рожеві надії,

За селом горицвіт

Закривав наші мрії.

    Ведуча.

Де в просторах без меж

Сто доріг простяглися...

Хай по різному — все ж

Наші мрії збулися.

Вже не має земля

Світового огрому,

І гукають здаля .

Вікна отчого дому.     

 Журавлині клини

Радо поле стрічає,

Бо комусь далини

Знову не вистачає.

 

    Ведучий.  Любов до України починається з любові до місця, де народився, зробив перші кроки. Рідний край завжди буде символом материнської любові, батьківського захисту, незламної української душі та ніжним співом солов’їв.  Ще з сивої давнини наші предки войовничо, мужньо та впевнено боролися за вільні безкраї землі для того, щоб ми зараз могли гордитися ними і нести їм подяку із роду в рід. Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.  Саме знання історії рідного краю є тим місточком, що єднає покоління минулі з поколіннями прийдешніми, давнину з сучасністю.

    

    Ведуча.    Село Кінецьпіль вперше згадується в документах історії 1634-го року як фортеця для захисту від нападів татар . Щодо назви села, то існує дві версії, причому обидві мають право на існування. Перша походить від того, що це були кінцеві польські землі (кінець польського поля), друга - від прізвища гетьмана Конецьпольського (1591 -1646) - відомого військового та політичного діяча, польського магната. Зростання його земельних володінь почалося з надання йому Савранського ґрунту. Ці землі знаходилися між річками Савранка, Кодима та Південний Буг і входили до Брацлавського староства. Напередодні визвольної війни 1648 - 1654 pp. родині Конецьпольських належали ще понад 740 сіл і 170 містечок на Брацлавщині та Київщині. Для захисту своїх маєтків цей магнат будував військові укріплення.

    Ведучий.  Ці відомості ми взяли з книги «Ім’я твоє – Кінецьпіль». Сьогодні ми на наше свято запросили автора даної книги Романюк Любов Петрівну. Вона проробила колосальну роботу, по крупинках збирала  відомості про історію нашого села, за власний кошт видала книгу, щоб ми з вами та майбутні покоління знали історію нашого рідного села Кінецьпіль. 

   Ведуча.  Любов Петрівна – талановита особистість. Вона гарно співає, разом з однодумцями створила самодіяльний колектив – ансамбль «Світанок», який  уже більше 15 років радує співом не тільки мешканців села, а й жителів району, області.

   Ведучий.  Любов Петрівна – поетеса, вона написала багато прекрасних віршів, деякі з них покладені на музику і стали піснями.  В її поетичному доробку є вірші про наше рідне село Кінецьпіль. Отже, ми запрошуємо до слова Романюк Любов Петрівну.   

   Ведуча.  Шановна Любов Петрівна ! Наступну пісню «_________________» ми даруємо Вам.

 

   Ведучий.      

На сивих буграх зацвіла материнка,

Де юність далека піснями гула.

Чого зажурилася, мила глибинко,

Моя Батьківщина мала?

Сумую того, що серцями убогі,

 Сини не вертають з далеких світів —

Забули стежини до отчих порогів

 І до почорнілих хрестів.

Все менше довкруг несподіваних звуків,

Все більше міліє життя джерело.

 А старість уже виглядати онуків

З надією йде за село.

Нехай у містах почастіше вам сниться,

Як докір землі, як рідні голоси,

Поміж споришів постаріла криниця

 В сльозах чи краплинах роси.

    Ведуча.

Умивалися рано з криниці,

Вас вітали дзвінкі солов’ї

 Трудівниці мої й чарівниці,

 Степовички хороші мої.

В жилах кожної кров половчанки,

Ви коралами сиплете сміх,

Незрівнянні дружини й коханки,

 Матері, найніжніші з усіх.

Гордовиті, стрункі і бадьорі, ~

 У роботі й піснях запальні.

 Полюбили вас Місяць і зорі

 Як же не закохатись мені?

Задивитись на вас — насолода!

Хай повториться в дітях краса.

Доброта українська і врода

Під вітрами в степах не згаса.

   Вірш  «Люблю  село « читає Вдов Анастасія

Спитаєте за що?

 Й сама не знаю.

 Люблю його я дуже, та й усе.

Можливо, що над ним веселка грає,

 Що квітнуть вишні.

 Й лан дзвінкий росте.

 Люблю, напевне, за солодку воду,

За спів пташок, за голубу блакить,

 За простоту і доброту народу,

 Що без труда і дня не може жить.

За радість спілкування із землею,

За день погожий й весняну грозу,

За вранішнєє сонце над ріллею,

За кришталеву на траві росу.

 Люблю його й це серцем відчуваю,

 Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

 І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його ще можна не любить?

    Ведучий.        Всім нам добре відомо, що звичаї свого села, свого роду, свого народу - це ті прикмети, за якими ми розпізнаємо народ не лише в сучасному, а і в його історичному минулому. В усіх народів існує повір'я, що той, хто забуває звичаї батьків, карається людьми і Богом.

 Ведуча.  В час духовного відродження нашого народу все уважніше вдивляємося в його історію, все частіше звертаємося до нашого минулого.

Кожна людина з великою любов'ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де пройшло її дитинство з дивоцвітом-казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, що шанувались із діда-прадіда.

Та ніщо так не залишається в глибинах пам'яті, а потім згадується протягом усього життя, як безпосередня участь у традиційних народних святах: колядки, великодні крашанки, гілочки святої верби у Вербну неділю, купальські вінки, жіночі хустини та вишиванки, що вбирають очі своїм різнобарв'ям - найдорожчі спогади людини.

    Ведучий. Вишитий рушник - саме він пробуджує в нашій душі теплі спогади дитинства. Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому підносили давню слов'янську святиню - хліб і сіль.

   Ведуча.

 Ще один гарний український звичай - довга коса в дівчини. Дівоча коса була  і є своєрідною візиткою охайності.

   Вірш «Доні»( читають учениці  5 класу)

Я тобі у коси заплету калину

 Ту, що розцвітає на краю села,

Рано, до схід сонця, промету стежину,

Щоб у тебе доля світлою була.

А іще я стрічку сонячно-рожеву

 Відтепер назавжди подарую я,

Щоб ти пам'ятала, люба моя доню,

Що ти - українка, донечко моя.

Ти в найкращі свята заплети косички,

Вгадуй мене часто, дім, товаришів...

Хай твоя дорога буде рівна й чиста.

 Хай у тебе радість світиться в душі.

 Не забудь, дитино, рідного подвір'я,

Хоч покличе серце у далеку даль.

 Пам'ятай, що правда і людське довір'я

Іноді цінніше навіть за медаль.

Ще тобі сьогодні, скільки в серці маю,

І тепла і ласки подарую я.

Так, як вміє мати, я благословляю

 І прошу - ніколи не відрізуй косу,

Донечко рідненька, то - краса твоя.

   Пісня

   Ведучий.    Є школа найкраща за всі на землі,

 Одна у селі і у мене єдина.

 Над нею у вирій летять журавлі.

За ними — дитинства щасливі години.

   Ведуча.  Школа, школа — наша берегиня.

Найрідніша стежка до мети.

Там, де двір широкий,

Там, де небо синє.

Час веселим дзвоником летить.

    Вірш про школу читають учні 5 класу

Вузенька стежечка до рідної школи

 Мене над ставками шоранку веде.

І я цю дорогу, цю стежку ніколи

Повік не забуду й не зраджу ніде.

Дитинство і радість, палкі сподівання,

 Улюблена школа, під дахом твоїм!

 Ти віра й надія, ти дружба й кохання!

 Натхнення і мрії юнацькі мої!

До тебе колись я знов повернуся

У дітях своїх, у онуках своїх.

 Ти вічна і юна — мов серце матусі.

 Мов небо і сонце — одна на усіх.

Спасибі тобі! Моя рідная школа!

 І дай тобі Боже на тисячу літ!

Ти юність моя у цвіті бузковім!

 Ти стежка моя, що прямує у світ!

    Ведучий. Багато гарних сіл на світі,

Але мені миліш за все наше  село Кінецьпіль.

У цім селі я народився, У цім селі живуть мої батьки.

 Куди не глянь — дерева й квіти.

 І в їх вінку блищать ставки.

    Ведуча. Прекрасне наше село в усі пори року. Цю чарівну красу відтворює в своїх світлинах майстер своєї справи Касімов Сергій Миколайович. До вашої уваги його шедеври з краєвидами нашого села.

    Презентація фотографій Касімова С.М.

Пісня_____________

    Вірш  «Рідне село» ( читають учні 6 класу)

Пахне рідне село тишиною лугів,

І роздоллям небес, і піснями гаїв,

І полями, де сонячне світить чоло.

І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом

Пахне рідне село, моє рідне село.

Будить рідне село і зорю,  і росу.

Я любов до землі все життя пронесу,

 Все, що бачу навкруг, все в мені проросло.

 І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом

Пахне рідне село, моє рідне село.

Ведучий. Знов вернулось літо сонечком зігріте,

У село вишневе з обрію зійшло.

 Думами-шляхами я спішу до мами

 У моє вишневе, степове село.

Стежкою колишньою за бузком під вишнею

Підійду до хати — стріне мене мати

 І голівку сиву схилить на плече.

 Серце біллю кається, що було — згадається.

Пиріжків із вишнями мама напече.

 Посідаєм рядом, замилуюсь садом.

Тут моє дитинство і вишневі сни.

Роки відлетіли, тут на вишні сіли,

Може ще весною зацвітуть вони.

     Ведуча.

Тут побачила вперше я небо,

В ньому — сонце ясне й голубів.

 Батьківщини другої не треба!

Хто казати про кращу посмів?!

Тут побігла до школи стежина

Й повернулась на рідний поріг.

Тут росте коло хати калина,

Тут мене виглядають з доріг!

Тут я вишню в саду обіймала,

 Серед темних блукала гаїв,

Тут я вперше любов зустрічала,

Тут я слухала спів солов’їв!

І сюди повертаються знову

Із далеких країв журавлі.

Де ви знайдете кращу діброву?!

 Де ви знайдете кращі гаї

Пригадаймо ми  рідний поріг,

Ясени на подвір’ї  шкільному.

Хай багато на світі доріг,

Та одна лиш — до рідного дому.

 

    Пісня

    Танець

    Ведуча     Дякуємо за увагу!

    Ведучий     До нових зустрічей!