Вечір - спомин людині - легенді, людині - епосі - Соколенку О.Д.

Вед.  Так було і того весняного дня , у  родині Соколенків народився хлопчик. Мабуть небо було відкрите в той час, а може материні щиросердні молитви… Так чи інакше, а хлопчик народився надзвичайний, бо подарував йому Всевишній талант до музики. Вона жила в його душі і чарувала краян своєю простотою і відвертістю.

 28 березня 2023 року Олексій Соколенко святкував би свій 73-літній ювілей. Та на превеликий жаль, 27 червня 2010року перестало битися його добре серце, у котрому вистачало тепла для всіх. І сьогодні минає 13 роковина   тяжкої скорботи і печалі, як пішов  у той незнаний, невідомий нікому світ, з якого ніхто не вертається добрий, чуйний, життєрадісний ,творчий, люблячий сім*янин, дорогий батько та улюблений дідусь Соколенко Олексій Дорофійович.

В цей день ми вас не привітаєм

Не побажаєм щастя і добра,

І многа літа вже не заспіваєм

Бо у вічність відійшла душа.

Ми прийдемо до Вас на могилу,

А в подарунок квіти і свіча,

За упокій і пам*ять вічну,

Молитва щира лине в небеса.

Нехай Господь почує цю молитву,

Нехай простить він вам  провини всі,

В небеснім царстві упокоїть душу,

Хай вічна буде пам*ять на землі.

Якщо порівняти життя з вічністю, то це лише мить від крику немовляти до скорбної утрати. У Олексія Дорофійовича  ця мить була яскрава, творча, присвячена служінню людям. Прошу увічнити пам’ять маестро хвилиною мовчання.

(Всі встають – хвилина мовчання)

 Він був щасливим чоловіком, батьком, дідусем. Розуміємо гіркоту втрати усіх, хто знав, любив і поважав Олексія Дорофійовича.

Ніщо не важать у житті людини гроші і достатки, якщо не має вона багатства духовного. А духовне багатство – це музика, це пісня, це слово, це витвір людської думки – помножений на любов до свого народу, до своєї матінки-землі.

Усе його життя – то мелодія радості і болю, щастя і горя, то його барвистий килим, тканий струнами серця. Пісня чистого поля то, образно кажучи, нинішнє обличчя розвесненого краю, замаєного золотим цвітом колосків. Мабуть, саме звідси і слід шукати витоки величезної популярності пісні в яку закохалися всі хто її чув, виконував, завдячуючи майстерності оранжування талоновитого хормейстера, заслуженого працівника культури України, почесного громадянина міста Новоукраїнка.  Олексій Дорофійович Соколенко –це те  ім’я ,яке занесено, до енциклопедії «Кращі люди України» поряд з іншими видатними діячами культурно-мистецької ниви.

 (Звучить пісня)

Олексій Дорофійович  був великим життєлюбом, жив ентузіазмом, дарував людям невичерпне джерело енергії і добра. Двері його будинку були завжди відчинені для друзів і  для усіх людей, які прагнули потрапити у пісенне царство.

Про ці теплі і незабутні зустрічі, життєвий і творчий шлях свого земляка писали місцеві поети Станіслав Коляда, Олександр Антоненко, Петро Аношкін та Володимир Фулга.

Вірші

  Пісні Олексія Соколенка  будуть поруч з нами у радісний час і у хвилини печалі, бо вони – сама ніжність, краса, неповторність, символ вічного кохання, нев’янучого, чистого, як гірський кришталь.

Він був закоханим у свою працю. В 1974 році  прийшовши на посаду керівника хорових  колективів «Хлібодари» та «Заспів» , він зумів за 6 років піднести ці колективи  до вершини слави. Вже більше  40 років  носять високе , почесне звання «народний», хорові колективи. В цьому велика заслуга Олексія Дорофійовича. З великим натхненням працював із чоловічим та змішаним квартетом «Сузір*я

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А  підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить…

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,

держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна Костенко.

Олексій Соколенко  був енергійною, сповненою життя людиною, багатогранною особистістю. Він пропагував нові ідеї, невтомно й самовіддано працював, прожив насичене творче життя і вписав не одну

яскраву сторінку в історію музичного мистецтва. Впродовж усього життя  працював із молоддю. 10 років трудового свого життя відав керівництву дитячої музичної школи. Багато його учнів пішли мистецькими стежками, якими учив їх прекрасний педагог. Є учні, які продовжують справу Майстра і не дають їй згаснути віру в українську пісню, за надію в її мистецьке продовження і любов до непростого виду мистецтва – її величності ПІСНІ!

Ти не помер: тебе не стало,

Тебе забрав до себе Бог.

У цьому світі був так мало –

І не пізнав ще всіх тривог…

Ти не відчув ще щастя всього,

Не виплакав всіх сліз своїх,

Не доказав ти рідним того,

Що було у думках… Затих.

Не всі сходив свої дороги,

Не показав усіх чеснот,

Не всі здобув ти перемоги,

Не досягнув ще всіх висот…

Ти не помер: тебе не стало –

Та в серці житимеш завжди.

У цьому світі був так мало –

Та залишив навік сліди.

Я.Довга і складна дорога вчителя – віддати дітям своє серце,закінчилася…Олексій Дорофійович Соколенко – це людина-легенда, це людина-епоха. Він у всьому був великим. Слово «був» - дуже болюче, дуже гірке, бо за ним ще болючіше - «пішов». Пішов за межу. За ту незнану, за ту невідому нікому межу, з-поза якої не повертаються...

…Яким збереже Олексія Дорофійовича наша Пам'ять..? У кожного – свій Соколенко. Будівничий -  у найширшому розумінні цього слова. Добрий наставник.Мудрий керівник. Сильна людина. Твердий у своїх переконаннях. Сміливий у своїх намірах… Він все встигав, він скрізь встигав. Говорив небагато, повільно, виразно, але кожне його слово мало особливу вагу, особливу значимість і для всього колективу, і для кожного учня та викладача. Спасибі Вам, що в долі Новоукраїнської музичної культури є вписані Вами золоті нотки історії. Вписані красиво,велично , гідно. Вписані навіки.

Минуть роки, спливуть тумани,

На землю знов зійде зоря,

Та не загоїть тої рани,

Що ваша смерть нам принесла.

Новоукраїнщина  втратила серце свого великого земляка, але вічною про нього буде Пам'ять.

«Я України син»

Не заросте ніколи та стежина, що провела  в останню путь.

 Похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть.

Лебединим пухом земля і Царство Небесне.

Погасли сонце і зірки,

Ніхто вам вже не всміхнеться,

Пішли від нас ви назавжди,

А пам*ять вічна збережеться.

Ще жити на думці довго було,

І може прожив би…….

Так сонце зайшло.

Сумує родина, дружина, онучка  і діти,

І скотиться гірка сльоза ще не раз,

Останній дарунок, на пам*ятник квіти,

З скорботою й шаною,Олексію Дорофійовичу,від нас!.