Вечір літературних таємниць для учнів 6 класу на тему:"Теплота родинного інтиму:в гості до бабусі".

«Теплота родинного інтиму: в гості до бабусі»

Вечір літературних таємниць для шестикласників

Робота вчителя української мови та літератури Дирдинського ЗЗСО І – ІІ ступенів Городищенської міської ради Черкаської області Підпалько Валентини Олександрівни

Мета: виховувати в учнів найкращі якості: добро, милосердя, любов до ближнього, почуття дружби, використовуючи фрагменти інсценізацій творів української літератури.

Хід заходу

Виходять двоє ведучих:

Ведучий 1.  Невичерпна мудрості чаша

У згорьованих предків наших, -

З неї сонце щедротне сія:

Найдорожче у світі – сім'я.

   Тлінне все у житті земному – зрад,

Пияцтва, ревнощів тиф,

Та на віки весниться в ньому

Лиш сім'я – найсвятіше святих.

Ведучий 2.  Кожен має належне право

Знати істини прописні,

Що не буде міцною держава,

Коли сім'ї у ній неміцні.

У добу вирішально-гласну

Є задача у нас непроста:

Треба кожному стати прекрасним,

Щоб і рід наш прекрасним став.

А від роду – плоди дорідні

Прикрашатимуть наші літа,

Батьківщині так необхідні

Добрість, ніжність і чистота.

Ведучий 1. Сьогодні на нашому імпровізованому літературному вечорі ми будемо говорити з вами про найсвятіше – про родину. Адже  

Родина – це мамині ніжні руки,

Родина – це татові сильні плечі,

Родина – це дідусеві очі молоді,

Родина – це сонячна усмішка бабусі. Ми поринемо у світ  творів відомих українських авторів, мистецькі шедеври яких вивчалися у 6 класі і досліджуватимемо роль найрідніших людей у житті кожної людини.

Учень.  ( читає поезію )Станіслав Чернілевський. «Теплота родинного інтиму»

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати. Мотузочком диму

Хату прив’язала до небес.

Весело із ляском серед печі

Полум’я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі,

Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я – малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив’язана до неба

Світанковим маминим вогнем.

Ведучий 2. Мати, мама, матуся, мамуля, матіночка, мамусенька… Скільки хороших слів ми можемо сказати про найріднішу людину в світі!

• А що відчуває ліричний герой даної поезії у материній хаті?
• Чому він говорить, що його душа світліє перед днем?
• Які почуття й думки могли оволодіти автором, коли він писав свій твір?
• Чому темою сьогоднішнього заняття ми взяли однойменний заголовок даного вірша?

Ведучий 1. Так, діти, вірно. Мати – берегиня родинного вогнища, вона є центром світу. Який знайомий кожному з перших днів життя на Землі. Тому бережімо матерів. Шануймо їхні натруджені руки і пам’ятаймо, що без мами на цьому світі людина нічого не варта!

(Виходять учні, декламують поезії про маму.)

1. Не печалься , мамо, що зозуля кличе

П’ятдесяту весну у твої літа,

Що навік відходить те, до серця ближче,

А що серцю ближче – жаль не поверта.

Вийдеш до схід сонця, сядем край порогу,

Хай буденна пісня нам не набрида.

Не нагірчуй душу полином тривоги,

Ти для мене будеш вічно молода.

Зацілую руки, що мене зростили.

О від них все більше струменить тепла.

Звідки в тебе скільки доброти і сили,

Підкажи, з якого, мамо, джерела?

Глянь-но, скільки цвіту світ тобі цей зичить!

Густо зеленіють на життя жита.

Не печалься, мамо, що зозуля кличе,

То кує зозуля молоді літа.

2. Мамо моя, чародійко моя кароока,

Ти для мене найперша, найсвітліша зоря.

Ти купала мене у ранкових золочених росах,

Загортала мене в рушники, щойно ткані із дня.

В мої коси ти, мамо, стрічки заплітала

Своїх радощів, успіхів, болей, турбот,

І долонею ніжно мене зігрівала,

Проводжаючи в даль, до щасливих висот.

3. Мати іде.

Всіх присутніх прошу я встати.

Тихо іде у величній своїй сивині.

Сонце палить слово ніжності й добрості – мати,

Світлом її усміхається поле весні.

Всі ми, усі невсипущої матері діти,

Хто б не були – хлібороб, космонавт чи поет.

Серце її наближає найдальші орбіти,

Що від землі простяглись до холодних планет.

Очі її нас ведуть наче вогники віщі

Через літа, котрі крутять дорогу не раз.

Шкода лише, наші мами на світі не вічні.

Часто вони дуже швидко відходять від нас.

Руки її, щоб добро голубіло в зеніті,

губи її, щоб не гасла розрада і сміх.

Всі ми, усі материнським теплом обігріті.

Мати іде, треба встать, це стосується всіх.

Ведучий 2. Звичайно, неоціненна і роль батька у вихованні дітей. Хто навчить терплячим бути, хто про біль навчить забути, хто сміливістю докаже, що все робити треба виважено? Хто в родині сильний, мужній, строгий і працелюдний? Таки він. Татусь!А в яких творах української літератури ви зустрічали образ батька? Так, це поема Миколи Вороного «Євшан-зілля».

Запитання для учнів:

• Чому, на ваш погляд, не мати посилає гудця в землю Руську по сина, а батько – хан ?
• Чому хан не визволив сина ще раніше, тільки-но довідавшись про ясир?
• Яким, на ваш погляд, постає перед нами батько?

Ведучий 1. Недаром у нас на Україні  безліч приказок та прислів’їв про батьків. Давайте їх пригадаємо.

• Яка хата, такий тин, який батько, такий син.
• Яблуко від яблуні недалеко падає.
• Батько краще догляне сім синів, ніж сім синів батька.
• Який дуб, такий тин, який батько, такий син.
• Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько.

Ведучий 2. Павло Глазовий, відомий письменник - гуморист, багато написав усмішок про відносини в родині, особливо, про різні кумедні ситуації, що з батьками трапляються. На позакласному читанні ми з вами їх озвучували. Давайте одну пригадаємо.

Пробний виїзд

Купив батько мотоцикла, хорошу машину.

Умостився на сидінні – Сідай ззаду, сину!

Доки – каже – навчимося як слід управляти,

Поїздимо потихеньку дома кругом хати.

Мотор димом попихкує, пасажирів носить.

• Голова вже макітриться, - синок плаче, - досить!

Бідний батько залізяки то ту, то цю смика,

Як машину зупинити? От де заковика!

• Стрибай, синку, на солому та біжи до мами,
• Нехай мене з мотоцикла стягує граблями!

Запитання до твору: - Які відносини були у даному творі між батьком і сином? А між мамою і татом? Чому ви так міркуєте, доведіть свою думку.

Учень  ( читає поезію). Мій отчий дім, де всі стежки мої

Веселками ясними перевиті,

Де у садах співають солов’ї,

Де шлях в світи проліг в високім житі.

Мій отчий дім, ти дав мені усе,

Моя маленька біла рідна хата,

Ввійшла у серце світом голосним

І словом тим, яке дарує мати.

Мій отчий дім, не перебудь в мені

Пристанищем дитинства тимчасовим,

Даруй мені легенди і пісні,

І мамине до болю рідне слово.

Ведучий 2. Але як же може бути отчий дім без бабусі? Ви тільки вслухайтесь у саме слово: бабуся, бабусенька, бабуня, бабусечка, бабусенція…Правда , воно ніжне, красиве, лагідне, пестливе і тепле? А чому?

Ведучий 1. А тому, що бабуся – це мамина або татова мама, отже, вона прожила на світі вдвічі більше за наших маму і тата, бачила вдвічі більше, і ми вдвічі дорожчі для неї, бо ми діти її дітей, бо ми – її онучатка, дівчатка та хлоп’ятка, бо ми – її пташенятка, ластів’ятка чи навіть поросятка.

Учень: І коли це бабуся називала мене поросятком?

Учениця: Напевно, коли ти був бруднулею.

Учень: Згадав! Це було тоді,

Коли я замурзав чоботята

І, щоб сховатися від тата –

До бабусі утікав!

А вона побурчить,

Поцілує та й мовчить.

Чи сюди, чи туди,

Чи то хліба, чи води,

Чи сорочку, чи штанята –

Все до бабці, не до тата:

Там безпечно від біди.

І щасливо той живе,

В кого бабця люба є.

Той біди вже не зазнає,

Бо бабусенька скрізь дбає.

Ведучий 1: А дбає бабусенька тому, що ти її дитиночка-кровиночка. Правду кажуть у народі: «Діти – це діти, а справжні діти – це онуки».І недаром у темі нашого вечора стоять слова «До бабусі у гості!» як ви думаєте, чому саме такі слова?

Відповіді учнів: - Тому, що вони невтомні трудівниці, берегині скарбниць мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів, цікаві казкарки.

• Тому, що ми завжди звертаємося до них за порадою в горі чи в радості.
• Тому, що бабця ніколи не нагримає, постійно дає нам гостинці-подарунки і завжди чекає в гості.
• У бабусі все таке незвичне, ніби дивовижне і чарівне. У бабусі сама обстановка не дозволяє робити неприємності.
• Тому, що світ бабусі – це світ вічного дитинства, ігор, розваг і обов’язково, казок.

Ведучий 2. Назвіть , будь ласка, твори, вивчені вами у 6 класі, де ми можемо побачити відносини між членами родини, коли серед літературних  героїв є бабуся.

Відповіді учнів: Станіслав Чернілевський «Забула внучка в баби черевички», Ярослав Стельмах «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера», Леся Воронина « Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9».

Ведучий 1. Як на вашу думку,чому творів, де з бабусею пов’язані певні події, у 6 класі аж три? З чим це пов’язано?

Підказка. Як відомо, у дитини тільки одна мама і один тато, а от зазвичай буває дві бабусі - мама мами і мама тата. І часто бабусі всіма силами борються за любов онука. Цей аспект, який може бути сформульовано словами "сильні почуття", має два вираження: негативне і позитивне. Позитивний аспект висловлює ідею тепла, любові та прихильності. Негативний аспект - це ревнощі і конкуренція. Бабусі можуть ревнувати один до одного настільки сильно, що іноді це доходить до абсурду. Наприклад, дві дами посперечалися між собою, кого з них онук любить більше. І кожна з пристрастю катувала онука питанням "хто тобі миліший: я чи інша бабуся?". Онук дипломатично відповідав обом одне й те саме. Але його наївне рішення було недалекоглядним. Тому що потім бабусі влаштували йому очну ставку, публічно звинувативши в нечесності. Краще всього, якщо є поділ ролей бабусь. Наприклад, одна бабуся безпосередньо бере участь у вихованні. Забирає зі школи або живе з ним на дачі . Друга бабуся час від часу робить серйозні інвестиції на зразок великих подарунків або приносить щось смачне для онука.

Ведучий 2. За даними американської дослідниці П. Робертсон виділяються типи бабусь:

• Гармонійні – поєднують високі ідеальні уявлення про роль бабусі та реальну сильну залученість в життя онуків.
• Далекі – мають занижені соціальні  та особистісні уявлення про соціальну роль бабусь і займають виокремлену позицію по відношенню до проблем онуків.
• Символічні - мають високий соціально-нормативний образ бабусі при нерозвернутості реальних взаємин  з онуками.
• Індивідуальні –акцентовані особистісні аспекти поведінки.

На підставі думок самих бабусь нею сформульовані чотири функції прабатьків у сім'ї, що мають характер загальної важливої ідеї для самого прародителя або інших членів сім'ї.

1. Присутність – як символ стабільності, як інтегруючий центр, як стримуючий фактор при загрозі розпаду сім'ї.
2. Сімейна «національна гвардія» - покликані бути поруч у важкий момент, надати підтримку в кризовій ситуації.
3. Арбітри – узгодження сімейних цінностей, дозвіл внутрішньо сімейних конфліктів.
4. Збереження сімейної історії – відчуття спадкоємності і єдності сім'ї.

Ведучий 1. Давайте залежно від класифікації бабусь за критеріями виконуваної ними внутрішньо родинної ролі визначимо їхню належність у даних художніх творах. Отже

1 група: формальні – будують відносини відповідно до соціальних приписів про роль старшого в сім'ї.

2 група: сурогатні батьки – беруть на себе відповідальність і турботу про онуків.

3 група: джерело сімейної мудрості – здійснюють зв'язок із сімейними коріннями.

4 група: витівники – організовують відпочинок і дозвілля онуків.

5 група: відсторонені – рідко включені в реальну життєдіяльність сім'ї дітей і онуків.

Ведучий 2. Отже, у Ярослава Стельмаха бабуся Дмитра Омельчука на період канікул була і сурогатними батьками, і джерелом сімейної мудрості, і формально бабусею та ще й витівницею! А у Клима Джури – навіть «арбітром» і сімейною «національною гвардією»! Молодці, чудово розібралися як психологи із бабусями наших головних героїв.

- А чи легко бути бабусею?

Відповіді учнів.- Ні. Нелегко, особливо, коли живе бабуся далеко, рідко бачить внуків. Вона тоді дуже сумує, постійно згадуючи їх. Як у вірші С.Чернілевського «Забула внучка в баби черевички» ( Читають)

Забула внучка в баби черевички…

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученятко в бензовозі

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном –

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

Ведучий 1. - Який епізод із життя бабусі зображено у вірші?

• Що відчуває бабуся після розставання з онукою?
• Чому у вірші згадано декілька раз про черевички, що вони символізують?
• Звичайно, бабуся сумує, але сьогодні є альтернативний вихід з даної ситуації – мобільний телефон! Тому сучасним бабусям краще живеться, вони можуть почути голос улюблених онуків, поспілкуватися з ними по Скайпу.

Учениця.: Бабусю моя дорогенька,

Матуся моєї матусі.

Присядь біля мене близенько,

Я ніжно отак пригорнуся.

Накину тобі я на плечі

Хустинку тепленьку, пухову.

Як добре з тобою малечі!

Бабусю, завжди будь здорова!

Учень: На  руки твої подивлюся,

Що пестили ніжно голівку.

Ці руки моєї бабусі

Гойдали маленьку колиску.

Вони хоч старенькі, та вправні,

Все вміють ці руки зробити:

Сорочечки вишити гарні,

Сніданки й обіди зварити.

Учениця: Свою  бабусю знаю з давніх-давніх пір,

Її обличчя любе, її ласкавий зір.

Замислиться бабуся, зажуриться на мить,

І знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.

Та над усе найбільше сподобались мені

Її ласкаві руки, умілі та міцні.

Оцій руці хорошій робота не важка,

Бо шиє, варить, пише бабусина рука.

Буває, щось пошиє – ви скажете: краса!

Вона робити вміє, ну просто чудеса.

І я бабусі руки цілую залюбки,

Вони немов співають, розказують казки.

Я слухаю бабусю, я вся, мов уві сні,

Розумні, ніжні руки, умілі та міцні.

Учень: Пахнуть руки її паляницями,

Кропом, борщиком і пшеницею.

 Пахнуть рученьки м’ятою-рутою,

Пахнуть хатою незабутою.

 Пахнуть рученьки огірочками,

Свіжовипраними  сорочками.

 Пахнуть  рученьки ніжною ласкою,

Онучат маленьких колискою.

Ведучий 2: Багато є дітей, для яких саме бабуся – найбільший авторитет. Вони дуже її люблять і завжди говорять, що ходять у школу і вчаться тільки для неї.Так і у творах Ярослава Стельмаха «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» та  Лесі Воронини « Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9».Давайте послухаємо героїв цих творів про своїх бабусь.

Митько: Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка вона ніжна і щира! А які гарні бабусині очі! Це погляд добра і любові. Коли бабуся вдома, нам завжди добре живеться. Вона – найкращий друг!Якби я не поїхав до бабусі зі своїм другом Сергієм Стеценком, то і не дізнався б стільки всього цікавого про природу! Спасибі бабусі, що з розумінням поставилася до нас, не набридала опікуванням, не занадто втручалася в наші справи. Дякуємо за розуміння!

Клим: Бабуся – невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою крихтою поділиться. Кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей. Вони з любов’ю  передають нам свої уміння.А особливо, пиріжки!Якби не бабуся, то я б не врятував би планету від нашестя синьомордів, не дізнався б про свого видатного прадіда, і взагалі, був би боягузом на все життя! Тож низький уклін тобі, люба моя бабусю!

Ведучий 1: Кожна бабуся особлива. А щоб дізнатися, як і за що ви любите їх, ми проведемо інтерв’ю «За що я люблю свою бабусю».

 Учень.: Я люблю свою бабусю за те…

 Учениця. : Я люблю бабусю за те….

Ведучий 2: ( Зачитує листа від Федька-халамидника)  Доброго дня всім присутнім у цьому залі! Я довго милувався вами, як ви славно розповідали про прочитані твори, про родину, про бабусь. Якби ж і у мене була бабуся!... Може, і я б тоді трішки змінився, і вона б мене пестила й жаліла, поїла б теплим чаєм, давала мені пігулки від кашлю і температури, і я  виздоровів би. Але я радий за вас, що ви всі так любите своїх бабусь, бережіть їх. Адже бабуся – завжди добра, милосердна, ніжна і ласкава. За мене не хвилюйтесь, я не помер, мій образ - вічний, бо я завжди живу у ваших серцях. Оберігаю вас від таких друзів як Толя, і нагадую вам, що не завжди треба не слухати батьків. Шануйтеся, живіть по правді і пам’ятайте, що найголовніше в житті – здоров’я, любов, доброта і людяність! Герой твору В.Винниченка Федько.»

Ведучий 1.

Так, добро і милосердя – багатоликі. Потреба у них є завжди. Вони як два крила, на яких тримається людство. Чуйність , співпереживання, уміння підтримати, розділити людський біль, розрадити у горі – саме таким є безкорисливий порив мільйонів людей, котрі приходять на допомогу іншим у скрутну хвилину. І серед них на першому місці – наші найрідніші люди:тато, мама, дідусь та бабуся. Бережімо їх, шануймо, і будемо певні – щастя нас не обмине! Бо:

Ми всі з українського поля,

З блакиті його висоти.

Тому то нам випала доля

Не гнутись, до сонця рости.

Тож будемо вищими, віщими,

Нехай нам загубиться лік.

Якщо ми себе не понищемо,

Ніхто нас не знищить повік!

Ведучий 2.

Творіть добро, щоб кращим  став цей світ,

Не знали б горя щоб старі й малі.

Страждання нищіть нанівець,

Свій слід залиште на землі.

Теплом своїм ви серце обігрійте

Тому, хто вже наругу притерпів.

Тому, кому терпіть не сила,

Хто горе побороти не зумів.

Байдужими не станьте тільки

І пам’ятайте,що ми –люди.

Творіть добро, піклуйтеся про інших-

І посвітлішає усюди.

Ведучий 1. Скінчився наш вечір

Прощатися нам слід.

Роде наш красний!

Роде наш прекрасний!

Будьте здорові

Щодня і щоночі

Хай світяться щастям

Завжди ваші очі!