Життєпис поета Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939 р. в м. Ходорові на Львівщині в сім'ї службовця. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету ім. І. Франка. 1962 р., закінчивши українське відділення філологічного факультету Львівського університету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом — старшим науковим співробітником. Творчий доробок І. Калинця становить 17 поетичних збірок, що згруповані у двох циклах: „Пробуджена муза” (9 збірок) і „Невольнича муза” (8 збірок). Перша збірка віршів поета „Вогонь Купала” побачила світ у видавництві „Молодь” 1966 року і була прихильно зустрінута критикою.
За громадянську непокору в тематиці віршів разом із дружиною був репресований радянською владою: отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі та в Забайкаллі. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу „Пробуджена муза”, а в США — другий том „Невольнича муза”. Ігор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені І. Франка (Чикаго, США, 1979). У 1992 році отримав премію імені В. Стуса, а за книжку вибраних поезій „Тринадцять аналогій” був удостоєний Національної премії України імені Т. Шевченка. Книжка „Слово триваюче” вийшла друком у Харкові в 1997 р. До 1980-х років Ігоря Калинця як поета мало хто знав в Україні. Суворі пермські концтабори та забайкальське заслання надовго відірвали його од рідної землі.
Особливість поезій Ігоря Калинця Довірливий, емоційний тон поезій створюється автором завдяки персоніфікації, пестливим словам та особливої віршової форми – верлібру. Теорія літератури Персоніфікація (уособлення) – це різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття чи тварини набувають людських рис). Наприклад: «Чистенькі віконця всміхаються до сонця» (М. Підгірянка); «В хустках всміхаються личка жоржин» (О. Олесь). Верлібр (вільний вірш) – це неримований вірш, в якому рядки можуть мати різну довжину. Ритмічна єдність такого вірша ґрунтується на синтаксичній завершеності речень.