Вечір-реквієм "Герої не вмирають"

Якимів Галина Василівна

учитель історії та правознавства

Яремчанської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Івано-Франківської області,

спеціаліст вищої категорії, «учитель-методист»

 

                                 Вечір-реквієм «Герої не вмирають»

(пам’яті загиблих на майдані під час Революції гідності)

 

Свято відбувається в актовій залі школи. На сцені – фотовиставка «Наші земляки-учасники Революції гідності», портрети героїв Небесної Сотні, обрамлені чорною стрічкою.

Вчитель

«… Мені не болить… Я – живий… Не болить… Мамо…» Він такий юний. Ще зовсім дитина. Сорочина стала червоною. Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров, що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже, а очі. Ті голубі очі вже ясніли щасливо – він йшов ангелом до неба.

Ведучий 1

Не плачте , мамо, ваш син у Небесній сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли ви спатимете, і розкаже, як любить вас.

Ведучий 2

Не плачте, мамо. Дайте нам поплакати. Бо син Ваш своєю кров’ю змив наш гріх. Тяжкий такий. Гріх тих довгих років, коли очі були сліпі, а серця – незрячі, від байдужості.

Вчитель

Сьогодні в Україні неспокійно. Болить серце за долю народу… Хочеться кричати, коли думаєш про цвіт нації - молодих хлопців, які  загинули  в  Києві. Ці героїчні люди не побоялися вмерти  за свою  країну, за її майбутнє…Усі небайдужі люди оплакують Героїв Небесної Сотні…Молитвою, серцем, словом..

                    Пам’яті героїв Небесної сотні присвячується

Пісня «Гей пливе кача по тисині…»

Ведучий 1

          Нігоян Сергій, 20 років, с. Березнуватівка, Дніпропетровська область

У кишені куртки він носив аркуш паперу зі словами молитви «Отче наш…» вірменською. Хлопець розповідав друзям, що хоче вкласти цей аркуш у рамку  і повісити на тому посту, який охороняє.

  «Коли буде небезпека, я стоятиму в перших рядах»,- казав Сергій Нігоян. Так і зробив. Як тільки на вулиці Грушевського 22 січня почалося протистояння, він попрямував туди.

Вчитель

22 січня на Грушевського в Сергія Нігояна вистрелили свинцевою картеччю…

Читець

Мам, сьогодні їду на Майдан,

Якщо не повернуся, мене вбили,

Та знаєш, мам, я буду там не сам,

Там люди, у яких багато сили,

Не плач, я мушу бути там де всі,

Грудьми стояти перед лютим звіром,

 А знаєш мам, я вдячний є тобі,

 І ти пишайся завжди своїм сином.

Відео «Сергій Нігоян читає «Кобзар» Т. Шевченка

Ведучий 2

Жизневський Михайло Михайлович

Білорус, громадянин Білорусі, виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Був задіяний в охороні Євромайдану

Вчитель

Загинув  22 лютого під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

Читець

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий 1

Гурик Роман, 19 років, Івано-Франківськ

До Києва студент психологічного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника їздив кілька разів – із батьком і сам. Роман мав хист конструктора. Хотів створити вічний двигун, щоб полегшити життя людства. Захоплювався астрономією, вірив, що десь у всесвіті є планети з розумними істотами.

Вчитель

19 лютого  він закрив собою  дівчину-медика, що тягнула пораненого. Куля снайпера влучила у скроню.

Читець

Візьму щита, піду поміж людей,

І я прикрию їх, від куль отих проклятих,

 Вже знаєш мам, дістало до грудей,

Як з вилами там брат іде на брата.

Я їду, бо це є моя земля,

Я народився тут, і тут я і загину,

Ми вільні, і ми любимо життя,

Та віддамо його за вільну Україну

Відео «Небесна сотня. Роман Гурик »

Ведучий 2

Дмитрів Ігор, 30 років, с. Копанки, Івано-Франківська область

Закінчив Одеську юридичну академію, шукав роботу за спеціальністю  - хотів бути корисним людям. Мріяв про щасливу родину. Власноруч збудував будинок в селі Копанки. «Гордився, що народився у тому краї, де й великий Провідник Степан Бандера. Мав  величезну жагу до життя. Про таких людей кажуть, що вони здатні  змінити не лише людей навколо себе, а й увесь світ»

Вчитель

Загинув 20 лютого

Читець

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

 Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягли,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Хвилина мовчання

Ведучий 1

Михайло Костишин  33 роки, с.Нижній Струтин, Рожнятівського р-ну, Івано-Франківська обл.
    Михайло був на Майдані відразу після побиття студентів.  Сам також був жорстоко побитий. 27 січня його, пораненого, доставили з Києва до   комунальної міської клінічної лікарні м. Львова, бо у Львові було безпечно лікувати. Відразу почали приходити слідчі і допитувати де був, що робив. Міліціонери навіть їздили в село, де він проживав, допитували його матір. Багато небайдужих людей долучилися до лікування Михайла, максимально оберігали його від міліції. Він прожив в лікарні майже місяць, але травми виявились несумісними з життям.

Він проживав з мамою та був не одруженим, є ще два молодші брати, Роман та Василь. Він постійно наголошував, "я не одружений, мені немає чого втрачати, тому я повинен бути на Майдані!".
Коли тіло Михайла привезли додому, не витримало серце  94-річного дідуся Михайла і він теж помер... Він був боєць УПА!

Читець

Палає в серці полум'я свободи,
Ніщо не в змозі його в тобі згасити.
Духовний спадок предка-воєводи
Знайди в душі й зумій його збудити.
Бо ти боєць, солдат, поборник волі,
Душею й тілом сильний, наче дуб,
І кожен нелюдь в лихий час недолі
Об твою силу свій зламає зуб.
Рука стискає зброю свого часу.
Чи то рушниця, шабля чи перо...
І ворогу не буде доти спасу,
Доки останнього з них військо не змело.
Ведучий 2

Ткачук Ігор, 39 років, с.Велика Кам’янка, Івано-Франківська область

Поїхав на Майдан, як сам казав, аби відбулися зміни на краще. Він знав, що його місія — стояти на передовій. Не міг спокійно спостерігати за безчинством влади, не сиділося йому перед телевізором, не стримали ні дружина, ні діти — поїхав. Мати просила бути обережним, і проводжати до фіртки не вийшла, аби швидше повернувся... Не пробув там і доби...

Читець

Простіть мене, хлоп’яточка, простіть!

Я не змогла вас рідні захистити,

І тілом, кулі, що летіли в вас, спинить…

Душа ридає, очі гірко плачуть,

І серце рветься навпіл від думок…

Я не змогла вас, рідні, захистити

А вас на небі, певно, вже прийняв Пророк

Ведучий 1

Дідич Сергій, 44 роки, с. Стрільче, Івано-Франківська область

У юності доля закинула його в Хабаровськ, де Сергій служив у десантних військах. Там, у далеких північних краях, він здійснив десятки стрибків з парашутом. Там, у голубому береті, що носив так гордо і гідно, навчився бути обережним і відповідальним за життя та безпеку інших.

 «Сергій був душею компанії, легко спілкувався з людьми із різних країн. Він зачаровував своїми розповідями про природу Дністровського каньйону. Завдяки йому про Прикарпаття знають у багатьох куточках не лише України, а й світу».
Вчитель
18 лютого граната вибухнула у повітрі перед обличчям Сергія.

Читець

Не плач за мною, мамо, не ридай,

 Я не хотів війни, я боронив свій край…

Не плач за мною, мамо, я – герой.

 Стояв я гордо, коли снайпер той,

 стріляв у голову й таранив груди –

Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...

Не плач за мною, рідна, не лий сліз,

Пишайся мною, бо я патріотом виріс,

Ти, мамо, лиш за мене помолись,

 І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..

Я винен, що любив свою країну,

Я винен, що хотів здобути волю…

 Але я не хотів стояти на колінах,

Пробач за стільки завданого болю…

Ведучий 2

Калиняк Богдан Михайлович,  53 роки, м. Коломия Івано-Франківська область

Чому Богдан Михайлович, будучи успішним бізнесменом, щасливим сім'янином, поїхав на Майдан, де самовіддано дні і ночі працював, непокладаючи рук, де, ризикуючи життям, стояв на передовій на Грушевського, коли обливали з водометів і калічили мирних демонстрантів? Рідні й не очікували іншого, адже, кажуть, це в крові.

Читець

Віддав життя…

А ми стояли з миром.

Віддав життя, не вчувши смак його.

І для одних, можливо, став кумиром,

Для інших… Господи, не дай цього!

Не будуть ваші смерті призабуті,

Народ казав: не має вороття.

І хай лиш правдою озброєні по суті,

Та йдем вперед, бо в тій ціні – життя.

Ведучий 1

Василь Шеремет, 64 роки, село Ланчин, що на Надвірнянщині. 
Народився у багатодітній сім’ї, в якій було дев’ятеро дітей.  Не було грошей на їжу. По черзі доводилося ходити до школи, бо взуття на всіх не вистачало За все своє життя Василь натерпівся різних бід. Але він ніколи не скаржився. «У Василя був сумний та вдумливий погляд. Він старався не показувати, як йому бувало тяжко, – пригадує сестра Галина. – Я не була здивована, що Василь, попри свій вік, поїхав на Майдан. Він завжди казав: «Тільки Україною ми живемо». Так вийшло, що за неї він і помер.

Вчитель

Помер у столичній лікарні від ран, отриманих під час сутичок з беркутівцями 18 лютого. Також стан його здоров’я різко погіршився й від отриманого переохолодження: чоловіка облили крижаною водою з водомета.

Ведучий 2

Войтович Назар, 17 років, с. Травневе , Тернопільська область

Єдина дитина в сім’ї. Він навчався на третьому курсі Тернопільського кооперативного коледжу, мріяв стати дизайнером, любив малювати. «Дуже цікавився  природознавством, носив до школи енциклопедії, любив їздити на екскурсії. Мріяв мандрувати, пізнавати, завжди бути в центрі всіх подій»

 Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, що їхав на Київ, речі для друзів і троюрідного брата, які в цей час перебували на столичному Майдані.

Вчитель

20 лютого Назар загинув на барикадах від снайперського пострілу. Куля влучила в щоку.

Відео «Небесна сотня. Юні ангели»

Читець

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

 Що в Вічність у Славі до Бога летить.

 Матусі гордіться своїми Синами –

 Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

 Бо Слава козацького роду живе!

Своє життя ви мужньо віддали, 
за наше щастя, й волю України.
І не страшні вам були вороги,
у ці жахливі для усіх хвилини.
Читець
Свистіли снайперські набої,
та навіть їх ви не боялися.
Ви йшли вперед ціною крові,
і ні від кого не ховалися.
Читець
Ми дякуємо вам за подвиг,
ваші життя нам не байдужі.
Ми затамуємо на мить свій подих,
й помолимось за ваші душі.

Молитва за загиблих героїв