Відображення історичного минулого в творах Т.Г.Шевченка

Якимів Галина Василівна

учитель історії та правознавства

Яремчанської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Івано-Франківської області,

спеціаліст вищої категорії, «учитель-методист»

 

Відображення історичного минулого в творах Т.Г.Шевченка

 

У всякого своя доля

І свій шлях широкий.

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком –

За край зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

              «Сон»

У 1846р. Шевченко увійшов до складу першої української  політичної таємної організації — Кирило-Мефодіївського товариства. Він приймав  участь у розробці програми товариства та відстоював ідеї ска-сування кріпацтва, захисту селянства, боротьби з царським самодержавством та встановлення союзу слов’янських республік.

Щоб усі слов’яни стали

Добрими братами,

І синами сонця правди,

І єретиками

Отакими, як Констанцький

Єретик великий!

Мир мирові подарують

І славу вовіки!

        «Єретик»

Твори Т. Шевченка «Кавказ», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт» найрадикальніше відображали засади Кирило-Мефодіївського братства. Вони категорично заперечували самодержавство й закликали до негайного скасування кріпацтва. Під час обшуку всі ці твори були знайдені. Після слідства Шевченка було взято в солдати в Оренбурзький окремий корпус на 10 років. За особистим розпорядженням Миколи І за ним був установлений суворий нагляд із забороною писати й малювати.

    Поет відкинув ідеологію «малоросійства», основою якої були ідеї нероздільності Малої та Великої Русі, визнання та схиляння перед владою імператора. Найбільшу вину за поневолення України Т. Шевченко покладав на Росію та російських імператорів.

Це той перший, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая – доконала

Вдову сиротину.

 «Сон»

 І ми сковані з тобою,

  Людоїде, змію!

  На страшному на судищі

  Ми бога закриєм

  Од очей твоїх неситих.

  Ти нас з України

  Загнав, голих і голодних,

   У сніг на чужину

   Та й порізав; а з шкур наших

   Собі багряницю

   Пошив жилами твердими

    І заклав столицю

    В новій рясі.

          «Сон»

     Його твори захоплено читали і селяни, і дворяни, оскільки вони знаходили в поезіях Т. Шевченка відображення своїх інтересів.

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

… а онде під тином

Опухла дитина – голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

            «Сон»

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

     «І мертвим, і живим…»

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю.

     Великий Кобзар зумів визначити українську національну ідею як потребу одночасно і національного, і соціального визволення.

Якби ви вчились так, як треба

То й мудрість би була своя.

      «І мертвим, і живим…»         

Церков-домовина

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

Коли

Ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!

         «Юродивий»

Поезія Шевченкова з’явилась на гребені віку як бунтівний голос найбільш покривджених соціальних низів

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі , а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

        «І мертвим, і живим…»

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

     «В казематі»

Свою Україну любіть,

Любіть її . Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо! .. Дуріть дітей

І брата сліпого,

Дуріть себе, чужих людей,

Та не дуріть бога.

Бо в день радості над вами

Розпадеться кара.

І повіє огонь новий

З Холодного Яру

      «Холодний Яр»

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

       «І мертвим, і живим…»

Борітеся – поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

        «Кавказ»

Прозріте, люди, день настав!

Розправте руки, змийте луду.

       «Єретик

 Улюблений герой Шевченкових поезій – витязь народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонником рідного краю, носієм народної правди й честі.

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили по полю.

                      «Іван Підкова»

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко,бо ви  б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

                  «Гайдамаки»

Літа орел, літа сизий

Попід небесами,

Гуля Максим, гуля батько

Степами, лісами.

                 «Гайдамаки»

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких  вольних трупах,

Окрадених трупах!

        «І мертвим, і живим…»

Як став місяць серед неба,

Ревнула гармата;

Прокинулись ляшки-панки,

Нікуди втікати!

Прокинулись ляшки-панки,

Та й не повставали:

Зійшло сонце -  ляшки-панки

Покотом лежали

      «Тарасова ніч»

У поемі «Гайдамаки» поет описав події гайдамацького руху та повстання 1768р. (Коліївщину), не виправдовуючи гайдамацьку різанину невинних.

… а хто скаже,

Де Гонти могила,-

Мученика праведного

Де похоронили?

Де Залізняк, душа щира,

Де одпочиває?

Тяжко! Важко! Кат панує,

А їх не згадають.

     «Гайдамаки»

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго-довго кров степами

Текла-червоніла.

     «Гайдамаки»

Наш отаман Гамалія,

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав

По морю гуляти;

По морю гуляти,

Слави добувати,

Із турецької неволі

Братів визволяти.

             «Гамалія»

Гине шляхта, гине!

Розібрали, заблищали

По всій Україні.

     «Гайдамаки»

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили.

Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки:

Йде Залізняк Чорним шляхом,

За ним гайдамаки.

              «Гайдамаки»

Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться,

Було колись – панували

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

      «Тарасова ніч»

Поезія Т.Шевченка не втратила актуальності й сьогодні. Його твори -  невичерпне джерело  у вивченні історії українського народу.