Вечір-реквієм «Пам'ятаємо 1932-1933 роки»

Вечір-реквієм «Пам'ятаємо 1932-1933 роки» 

Мета:

освітня -  ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору, із спогадами свідків Голодомору на основі друкованих матеріалів;

розвиваюча – розвивати навики самостійного публічного виступу з доповіддю; формувати емпатійне мислення – співпереживання людям, що опинилися у вирі несприятливих історичних подій;

виховна – зберегти пам’ять про Голодомор, виховувати повагу до минулого українського народу і непримиренність до насилля, почуття патріотизму національної свідомості.

Обладнання: стіл, на ньому – розламана хлібина з незапаленою свічкою;  ікона Божої Матері; горить свічка; у вазі колоски, один зламаний і перев’язаний чорною стрічкою.

А он де, під тином, опухла дитина

Голоднеє мре…

І не в однім отім селі, а скрізь на славній Україні… 

(Т.Г.Шевченко)

Епіграф

… Несла свій хрест мовчазно Україна

     Але  не стала в скруті на коліна,

     Хоча  й звірячий був над нею суд.

                       М. Василенко

(Годинник відбиває секунди. По обидва боки зали до сцени виходять діти в білому одязі, ніби тіні заморених голодом, зупиняються біля стіни. В руках у них запалені свічки. Виходить жінка – Пам’ять, в руках у неї горить свічка. Звучить  «Реквієм» Моцарта. На фоні музики – слова)

Жінка – Пам’ять.

                              Не звільняється пам’ять,

                              Відлунює знов роками.

                                   Я зітхну, запалю обгорілу свічку.

                              Піднялись, озиваються в десятиліттях

                              З долини, аж немов з кам'яної гори надихали.

                              Придивляюсь: «Вкраїна, 20-те століття!»

                              І не рік, а крилате клеймо: «Тридцять три!»

Ведуча 1. 1933-й рік. Найчорніший час в історії України. Жахливо навіть через роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

Ведуча 2. 1932-1933 роки - в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей і ненароджених у лонах матерів.

Ведуча 1. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду заподіяну сталінським тоталітарним режимом у 1932-1933 роках, пам’яті українських сіл і куточків, які щезли з обличчя землі після найбільшої трагедії  20 століття присвячується наш вечір-реквієм.

Ведуча 2. Ворог не зламав Україну духовно, тому вдався до того, щоб зламати її фізично, вдався до такого хижого звірячого способу – організованого масового голоду.

Ведуча 1. Ось, що згадують свідки тих подій.

(Учні читають свідчення очевидців)

Свідок 1. «Я пішов у третій клас восени 1932 року, а вже зимою-весною 1933-го року клас розпався. Ми були опухлими, бродили по городах, шукали картопляні гнилючки, лободу, таку траву, а потім цвіт акації та інше, щоб з'їсти, щоб вижити.»

Свідок 2.  «У колгосп приймали сиріт, у яких уже не було батьків. І нас  чотирьох братів прийняли. Поставили мене копати ями для мерців. Приблизно з півсотні ям викопав!»

Ведуча 1.  А зараз вашій увазі фільм.

(Перегляд фільму «Голодомор мовою фактів»)

Ведуча 2. Це було не стихійне лихо. В селах зібрали великий урожай хліба. Але весь хліб з колгоспів було наказано здати і вивезти. Вивезли навіть той, що залишився на насіння! Потім почали забирати хліб і у селян.

Читець 1.  Зерно у крупах пріло під дощем,

                        Кудись у море в безвість, за кордон.

                       Щоб посадити скрізь цей наш Едем.

                        Немов потріскуючи з криці.

 Читець 2. Переливаючись рідким вогнем

                       Текло струмками золото пшениці.

                       Ми тільки бачили той тьманий блиск,

                       На горлі ж ми відчули пальців тиск.

Ведуча 1. На багатих чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді місяці не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Люди не плакали, вмирали мовчки. Хто рахував їх тоді? Скільки їх зникло з видноколу? Жили терпінням і з життя пішли.

Читець  3.  Пекельні цифри і слова

                       У серце б’ють неначе молот,

                      Немов прокляття ожива

                       Рік тридцять третій. Голод. Голод.

 Читець 4.  У люті сталінській страшній

                       Тінь смерті шастала по стінах.

                       Восьми мільйонів. Боже мій!

                       Не долічилась Україна.

Ведуча 2. Пам’ять нескінченна книга, в ній записано все – і життя людини, і життя країни.

Читець 5.  Час пройшов, проминули літа,

                       Вже зітерлись у пам’яті нашій

                      Тих жахливих часів гіркота

                      І обличчя від голоду павших.

Читець 6.  Але пам’ять не вмерла, жива.

                       Хоч всі ми й заслуговуєм докір.

                       Ось дідусь промовляє слова:

                       «Все згадав, а пройшло вже скільки років.»

Ведуча 1.  У скорбну хвилину задумаймося над нашою долею, долею наших дітей, нашої України і зрозуміємо: ані на крок не просунемося ми на шляху духовного відродження, якщо ступатимемо по рідних могилах, топтатимемо свою історичну пам’ять, а з нею і гідність свою. Бо все так просто – щоб нас шанував світ, варто самим себе шанувати.

Читець 7.  Навіть на останнім рубежі.

Промінь віри в нас ще не погас

Боже, Україну збережи,

Господи помилуй нас!

Читець 8.  В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас.

           Ведуча 2.   Хай зал наш стане сьогодні Храмом Духовності, Храмом Скорботи і Пам’яті. Сьогодні в пам’ять жертв Голодомору просимо вшанувати їх світлу пам’ять хвилиною мовчання.