Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин

Версальсько-вашингтонська система повоєнного облаштування світу

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 18.01.1919-21.01.1920, ЇЇ РІШЕННЯ І НАСЛІДКИРада чотирьох. Девід Ллойд Джордж. Вітторіо Орландо. Жорж Клемансо. Вудро Вільсон

ПІДПИСАННЯ МИРНОГО ДОГОВОРУ З НІМЕЧЧИНОЮВ роботі мирної конференції прийняли участь 27 держав (не були запрошені Радянська Росія і Німеччина), але вирішальну роль відграли 5 країн: Велика Британія, Франція, США, Японія, Італія – «Рада десяти»«НАРОДЖЕНА В НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ, ВОНА ЗАКІНЧИЛА СВОЄ ІСНУВАННЯ В БЕЗЧЕСТІ»Конференція розпочала свою роботу в той же день і там же, де в 1871 р. була проголошена Німецька імперія (Зеркальний зал Версальського палацу)Фактично всі головні питання вирішувались: президентом США Вудро Вільсоном, прем’єр-міністрами : Франції – Жоржем Клемансо (голова конференції) і Великобританії – Девідом Ллойд Джорджем (всього в Париж з’їхалось більше тисячі делегатів) Раймон Пуанкаре – президент Франції. Ці слова він сказав, коли відкривав Паризьку конференцію 18 січня 1919 року

Жорж Клемансо. Девід Ллойд Джордж. Томас Вудроу Вілсон«Велика трійка»

ПЛАНИ І НАМІРИ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}США«14 пунктів» Вудро Вільсона: відмова від таємної дипломатії; забезпечення свободи торгівлі і мореплавання; здійснення роззброєння; визнання права народів на самовизначення; створення міджержавної організації для підтримки миру в усьому світіВеликобританія. Позбавити Німеччини флоту; отримати її колонії; зберегти Німеччину як єдину державу для балансу сил в Європі; скорочення озброєнь; створення Ліги Націй як інструменту мируІталія. Отримати частину території Туреччини на Балканах; приєднання порту Рієкка і півострова Істрії{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Франція. Ослабити Німеччину будь-яким способом (репарації, захват колоній Німеччини в Африці, розчленування її територій і т.п.); повернення Ельзасу та Лотарингії. Встановлення гегемонії в ЄвропіЯпонія. Захопити Шаньдунь (Сх. Китай) і колоній Німеччини на Тихому океані, протидіяти американським планам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні Між лідерами Західних країн йшли гострі суперечки майже по всім питанням, які обговорювались, з яких головними були питання розробки умов мирного договору з Німеччиною

Тільки в питанні про відношення до Росії спостерігалась одностайність – в день відкриття конференції союзники схвалили документ «Про необхідність інтервенції союзників в Росії» В квітні 1919 року текст Версальського договору був узгоджений і німецьку делегацію викликали в Париж для ознайомлення з ним28 червня 1919 року (5 річниця сараєвського вбивства) в Зеркальному залі Версальського палацу був підписаний мирний договір з Німеччиною (9 липня був ратифікований Німеччиною, вступив в силу 10 січня 1920 року)Версальський договір – головний документ повоєнного урегулювання. Потім були підписані договори з союзниками Німеччини. Кожен з договорів починався з Уставу Ліги Націй. Сенат США в листопаді 1919 р. відмовився ратифікувати Версальський договір через позицію «ізоляціоністів», які не бажали втручатися в європейську смуту. США підписали договір з Німеччиною 25 серпня 1921 р., включивши в нього статті Версальського миру, в яких ішлося про «права США»

Версальський мир –головні умови 28.06.1919 Німеччина повертала Франції Ельзас і Лотарингію, Саарська область передавалась на 15 років під управління Ліги Націй, а Саарський вугільний басейн - ФранціїНімецькі землі по берегам Рейну стали демілітаризованою зоною (50 км.), де заборонялось тримати війська і будувати укріплення. Німеччина втрачала всі свої колонії, привілеї в Китаї, а також права на міста Данциг (Гданськ) – був проголошений вільним містом і Мемель (Клайпеда) – переходив під управління Ліги Націй. Німеччина визнавала незалежність Люксембурга, Польщі і Чехословаччини Частина німецьких земель передавалась Польщі (в тому числі вихід до Балтійського моря, т.зв. «польський коридор з портом Гдиня»)Армія Німеччина не повинна перевищувати 100 тис.чоловік; їй заборонялось мати танки, флот, авіацію, підводний флот

Німецькі колонії були поділені (в формі мандатів Ліги Націй – повноважень на управління) між Францією, Бельгією, Португалією, Японією, Великобританією і її домініонами. Німеччина оголошувалась винною в розв’язуванні війни, що створило правову основу для вилучення з неї репарацій для відшкодування збитків і втрат противників. В окремих статтях проголошувалась відкритість німецьких річок і Кільського каналу для іноземних суден; повітряного простору для авіації країн-переможниць і ряд інших принизливих для Німеччини умов Фердинанд Фош«Це – не мир. Це перемир’я на 20 років»

Після підписання Версальського миру

Тигр :«Цікаво! Здається, я чую плач». А там, за столпом, плаче дитина; з написом «1940 Class». Уілл Дайсон, 1919рік, карикатура на Версальський мир «Мир і майбутнє гарматне м’ясо»художник зобразив лідерів держав-переможниць, що йдуть з кімнати, де уклали Версальський договір на їхню користь. Але маленька дитина плаче в кутку кімнати, яка називається клас 1940. Художник в малюнку припустив: світ є зараз, але в майбутньому буде війна, і що вона почнеться в 1940 році. Він виявився провидцем, так як багато істориків вважають результат Версальського договору однією з головних причин початку Другої світової війни.

Карикатура Вільяма Дайсона «Мир і майбутнє гарматне м’ясо» , опублікована в британській газеті «Daily Herald» від 13 травня 1919 р., стала пророчим зображенням, яке мало дуже велику популярність серед видавців. Карикатура тиражувалася безліч разів у різних періодичних виданнях і зображувала чотирьох чоловіків, які, виходячи з приміщення, звернули увагу на маленького оголеного хлопчика, що плакав, відвернувшись обличчям до стіни і ховаючись за колоною. Зображені постаті чоловіків мали портретну схожість з Девідом Ллойд Джоржем, Вітторіо Орландом, Вудро Вільсоном і Жоржем Клемансо. Колона на передньому плані давала змогу реципієнту зробити висновок, що події відбувалися на порозі Версальського палацу, де було підписано мирний договір. Жоржа. Клемансо автор зобразив на передньому плані і завдяки вдалому художньому прийому виокремив його серед інших постатей, зобразивши в білому костюмі, в той час, як інші постаті — у чорному вбранні. Це виокремлювало Клемансо з композиції зображення і створювало враження лідируючого персонажу. Хлопчик, який плакав, символізував. Німеччину, змушену підписати мирний договір. Автор умістив біля ніг хлопця цей документ задля того, аби показати, що Німеччина не згодна з умовами договору, оскільки вони виявилися суворими і неприйнятними для німців. Алегоричне зображення Німеччини в образі оголеної постаті дало змогу карикатуристу показати глядачам втрати німців після Версаля. Невинність і беззахисність плачучої дитини провокували симпатію до Німеччини. Також автор емоційно підсилив зображення за допомогою підтекстовки, що, за задумом Вільяма Дайсона, належала Клемансо, який через плече кинув: «Цікаво! Я, здається, чую дитячий плач!». Ця підтекстовка мала формувати в глядацькій аудиторії уявлення про Клемансо, як про черству і безжальну людину, яка не помічає і не переймаєтьсястановищем, приниженого суперника. Автор влучно обрав для текстуального супроводу не ім’я прем’єр-міністра Франції, а його прізвисько «Тигр», яке мало підкреслювати жорстоку і різку позицію щодо Німеччини на Паризькій мирній конференції. Сама назва карикатури відповідала ідеї автора, яку він намагався донести: Версальський договірзаради миру від самого початку формував підґрунтя для війни і перетворення людей на «гарматне м’ясо». Цим зображенням автор показав свою позицію і бачення подальшого перебігу подій, які справдилися, і той факт, що мир після Версалю лише розпалював у німців реваншистські настрої, які в кінцевому результаті призвели до розв’язання війни

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА ПАРИЗЬКІЙ МИРНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇГрудень 1917 р.- Англія і Франція визнали уряд УНР, АЛЕ РЕАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ УНР ВІД АНТАНТИ НЕ ОТРИМАЛА , бо АНТАНТА підтримувала «білих»9 лютого 1918 р.-УНР і Німеччина(з союзниками) підписали Берестейський мирний договір, за яким Україна, повністю відокремившись від Росії, визнавалась державами Четвірного союзу Після поразки країн Четвірного союзу і падіння режиму гетьмана Скоропадського в Україні, Антанта спробувала взяти під контроль території, залишені німецько-австрійськими військами , але висадка десантів Антанти в Чорноморських портах до весни 1919 р. завершилась безрезультатно. Англія і Франція зробили ставку в антибільшовицькій боротьбі на відтворення сильної Польщі і білі армії (Колчака, Денікіна і ін.). В цих планах місця незалежній Україні не було. В січні 1919 р. в Париж прибула об’єднана делегація УНР і ЗУНР, вона не змогла заручитися підтримкою країн Антанти. Переможці надали Польщі право на окупацію Східної Галичини – території ЗУНР. Поляки зобов’язались надати краю автономію

Українська делегація отримала інструкції домагатися: визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти), надання допомоги Антантою в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої Армії ген. А. Денікіна. Весною 1919 в Париж прибула спеціальна делегація на чолі з Д. Вітовським та М. Лозинським, яка за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР мала домагатися припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки. Важливе місце в роботі конференції займали питання визнання держав, які перебували в процесі утворення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможиць, у Париж приїхали делегації з країн Балтії, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 — граф М. Тишкевич). Заступником голови призначено В. Панейка — державного секретаря закордонних справ ЗО УНР. До складу делегації входили Д. Ісаєвич, О. Шульгин, А. Марголін, С. Шелухін, Б. Матюшенко, А. Галіп, М. Кушнір, С. Томашівський, Е. Петрушевич, О. Кульчицький, П. Дідушок, В. Прокопович, В. Тимошенко, В. Колосовський, М. Левитський, О. Севрюк, Ф. Савченко, Е. Каплан. В Парижі підтримку українській делегації надавали представники українців США та Канади — сенатор Д. Гаміл, І. Петрушевич, І. Кушнір, К. Білик, 0. Мегас. Територія, на яку претендувала УНР

Від самого початку роботи конференції впливові російські кола в особі окремих міністрів колишнього Тимчасового Уряду, польська делегація провели антиукраїнську компанію, зображуючи представників України як колишніх австрійських союзників або пробільшовицьки настроєних політиків. Після виступу керівника польської делегації, який вимагав відновити кордони Польщі в межах 1772 року, і протестів української делегації було вислано до Варшави і Львова спеціальні місії для вивчення питання і припинення українсько-польської війни 1918-1919. У Парижі одночасно було створено міжнародну комісію на чолі з генералом Л. Ботою для опрацювання умов перемир'я. Уряд ЗО УНР прийняв запропоновані умови перемир'я (13 травня 1919), які, однак, були відкинуті польською стороною. Найбільш непримиренну позицію щодо визначення української державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. Його плани про створення в післявоєнній Європі держав, які б були складовою частиною «санітарного кордону» проти більшовизму і одночасно під егідою Французької республіки стали майбутніми союзниками проти Німеччини, збігалися з намаганнями польської, чехо-словацької і румунської делегацій включити якнайбільше територій у склад своїх країн. Більш виважений підхід до вирішення українського питання, займала англійська делегація очолювана Ллойд Джорджем, який різко виступав проти анексії українських земель Польщею. В дискусії з Клемансо про визначення кордонів Польської республіки він висунув принцип: «не віддавати Польщі непольські території». Щодо намагання включити Галичину в склад Польської республіки Ллойд Джордж заявив: «Польща не повинна поглинати населення, яке не є і не хоче бути польським». За ініціативою британської делегації 8 грудня 1919 було прийнято «Декларацію Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу тимчасового кордону Польщі», яка залишала Польській респубіліці, землі населені переважно поляками (за винятком частини українських етнічних територій — Лемківщини, Посяння, Підляшшя, Холмщини; див. «Лінія Керзона»). Американська делегація формально виступала за надання автономії українському народові у складі новоутворених держав. Для самостійного опрацювання

Незважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення українського питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. На їхню думку, протистояти цьому могли великі територіальні держави. Це привело до прийняття 25 червня 1919 рішення, згідно з яким Антанта визнавала за Польською республікою право окупувати Галичину, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». Проте Рада Послів Антанти не погодилась на включення Галичини в склад Польської республіки. Поразка українських армій у війні з поляками і більшовиками в 1919-1920 привела до ще більшого послаблення позицій української делегації в Парижі. З грудня 1919 делегація ЗУНР самостійно вела переговори на П.м.к. Члени делегації В. Панейко, М. Лозинський, В. Темницький, С. Томашівський та ін. намагалися порушувати питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на західноукраїнських землях і визнання незалежности ЗУНР. Після укладення Ризького договору 1921 між Польською республікою і Радянською Росією, за яким західноукраїнські землі включались в склад Польської держави, український еміграційний уряд висловив протест у Лізі Націй. На неодноразові вимоги польського уряду Рада послів Антанти 14 березня 1923 прийняла остаточне рішення про приєднання Галичини до Польщі з умовою надання українському населенню автономії. Умова країн Антанти була чисто декларативною і її ніколи не виконувала польська влада. За Сан-Жерменським мирним договором Буковина залишалась у складі Королівства Румунія, а Закарпаття за Тріанонським договором передавалося Чехословацькій республіці. Всупереч запевнень переможців про справедливе вирішення міжнародних проблем в ім'я розвитку післявоєнного співробітництва, започаткована П.м.к. Версальська система договорів носила тенденційний і суперечливий характер, внаслідок чого українські землі на довгі роки були розділені кордонами чотирьох держав.

Президент США В. Вільсон відповідно до своїх «14 пунктів» одразу після початку роботи Паризької конференції став наполягати на розробці Статуту Ліги Націй, який мав стати складовою всіх мирних договорів. Велика Британія, Франція, Італія і Японія виступили проти, оскільки боялися, що це зашкодить їм реалізувати свої територіальні та фінансові претензії до переможених країн. Д. Ллойд Джордж за підтримки французької, італійської, японської та деяких інших делегацій запропонував спочатку вирішити долю німецьких колоній і територій, що раніше належали Османській імперії. В. Вільсон категорично заперечив негайний перерозподіл колоній, заявивши: «Світ скаже, що великі держави спочатку поділили беззахисні частини світу, а потім створили союз народів». Це викликало роздратування його опонентів. Однак В. Вільсон, який очолював комісію з розробки Статуту Ліги Націй, через декілька днів подав його на затвердження учасникам конференції. СТВОРЕННЯ ЛІГИ НАЦІЙДля самостійного опрацювання

СТВОРЕННЯ ЛІГИ НАЦІЙСтатут Ліги Націй (26 статей)Статут було розробленоспеціальною комісією, яку очолив Вудро Вільсон (Нобелівська премія миру, 1920р.) на Паризькій мирній конференції- Розвиток співпраці між країнами, забезпечення гарантій миру і безпеки. Відмова від війни як засобу вирішення міжнародних суперечок. Порушників Уставу (агресорів) чекали санкції – колективні заходи, особлива форма міжнародно-правової відповідальностіВищі органи Ліги Націй: Асамблея,яка скликалась щорічно, Рада (виконувала функції стража світового порядку). Базувались в Женеві Засновники – Англія, Франція, Італія, США, Японія (вийде в 1933р.). З 1926р. В Лігу Націй ввійшла Німеччина (вийшла в 1934р.). Всього 42 держави, але США не входили. В 1934-1939рр. входив СРСРЛідерами організації були Великобританія і Франція, але розвинені країни мало рахувались з їх рішеннями. Власних збройних сил не було, коштів не вистачало. Тому реального впливу на світові події не мала. В 1946 році було прийнято рішення про припинення діяльності Ліги Націй

За допомогою Ліги Націй країни-переможниці здійснили перерозподіл колоній. Було запроваджено так звану мандатну систему. За нею окремим державам надавалося право на управління територіями, які були колоніями держав, що зазнали поразки у війні. Так, колишні німецькі колонії в Тихому океані, Південно-Західній і Південно-Східній Африці фактично стали власністю країн — власників мандатів — Японії, Австралії, Нової Зеландії і Південноафриканського союзу. Велика Британія і Франція, отримавши мандати на колишні території Османської імперії (Сирія, Ірак, Палестина тощо), мали право самостійно визначити, коли вони стануть здатними до самоврядування, і надати їм у зв’язку із цим незалежність.«Цей міст Ліги Націй спроектовано президентом США». Американська карикатура. Рада мала складатися з п’яти постійних членів (США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія) і п’яти непостійних членів. Однак американський Сенат не ратифікував Версальський мирний договір із Німеччиною і включений до нього Статут Ліги Націй. Тому США як ініціатор створення цієї організації не увійшли до неї. Текст Статуту Ліги Націй був складовою всіх договорів із переможеними країнами. Проте самі вони, а також радянська Росія не увійшли до цієї міжнародної організації.

Вступ до Статуту Ліги Націй (діяв із 10 січня 1920 р.)Високі Договірні Сторони, беручи до уваги, що для розвитку співпраці між народами і для гаранти їхнього миру й безпеки важливо прийняти деякі зобов’язання: не вдаватися до війни, підтримувати в повній гласності міжнародні відносини, засновані на справедливості й честі, суворо дотримуватися настанов міжнародного права, визнаних відтепер дійсним правилом поведінки урядів, встановити панування справедливості й сумлінно дотримуватися всіх зобов'язань, що накладають ці договори у взаємних відносинах організованих народів, які приймають цей Статут, який засновує Лігу Націй. Чи стали реальністю ідеї, які були закладені в Статуті Ліги Націй?Ліга Націй — перша міжнародна міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення безпеки і миру між народами на Паризькій конференції 1919—1920 рр

Карикатура зі львівського журналу «Зиз». 1924—1933 рр. Н. Чемберлен: «Дуже мені мило привітати вас, достойні гості, у сім'ї культурних народів». Українець (із-за дверей): «Добре, що я не потрапив до такого чесного товариства, а то заїли б із кістками». Як карикатура відображає ставлення українців до Ліги Націй? Чим було зумовлене таке ставлення?