Види булінгу. Ініціація, процес і наслідки булінгу

Булінг, згідно визначення CDC (Centers for Disease Control and Prevention) – це будь-яка агресивна поведінка однієї людини чи групи людей, які не є родичами жертви, що повторюється неодноразово або має очевидні передумови для повторення. Психотерапевт І.Бердишев визначає булінг як свідоме, тривале насильство, що не носить характеру самозахисту і виходить від однієї або декількох осіб; на думку соціолога І.М. Кона, булінг– це залякування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі. Т.Фалд, автор Інтернет ресурсу BullyOnLine (www.bullyonline.org) вважає булінгом регулярну негативну поведінку одного працівника по відношенню до іншого або до цілої групи його колег, включає різні прискіпування через дрібниці, часто зовсім необґрунтовані, негативну оцінку роботи або відмова від будь-якої оцінки, прагнення ізолювати працівника або групи працівників від інших, розпускання брудних чуток і пліток. На наш погляд, всі ці визначення у повному обсязі виражають сутність булінгу, а висвітлюють лише деякі його аспекти. Ми прийшли до висновку, що булінгом можна вважати умисне, що не спрямоване на самозахист і не санкціоноване нормативно-правовими актами держави, тривале (або таке, що повторюється) фізичне або психологічне насильство з боку індивіда або групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) до індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у деяких осіб).

Булінг (bullying, від анг. Bully– хуліган, забіяка, задира, грубіян) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Девід Лейн і Ендрю Міллер визначають булінг як тривалий процес свідомого фізичного і /або психологічного жорстокого ставлення, з боку одної особи або окремої групи до інших.

Близько 80% дітей в Україні до 15-річного віку в тій чи іншій формі стають учасниками булінгу (Martsenkovskyi, 2014 р.). Вони можуть бути жертвами, булерами або сторонніми спостерігачами. У той час коли більша частина дітей зустрічаються з булінгом одноразово, близько 8% дітей шкільного віку є хронічними жертвами і піддаються булінгу декілька разів на тиждень. Наші дані узгоджуються зі статистичними даними PACER Національного центру превенції булінгу США, відповідно до яких від 6 до 8% дітей регулярно потерпають від насильства у навчальному закладі.

У літературі виділяють різні види булінгу. Такі явища трапляється у дитячому й молодіжному колективах, панує у тюремному середовищі і в дорослих соціальних групах, зокрема у трудових колективах. Булінг у залежності від специфіки групи, відбувається у дуже різних формах. Але основними ми вважаємо такі: фізичний, вербальний, прихований і кібербулінг.

Фізичний булінг проявляється у вигляді таких дій, як удари, підніжки, щипки, а також псування майна. Цей вид шкільного насильства більш характерний для хлопчиків, які частіше схильні до прояву фізичної агресії. До фізичного відносять і сексуальний булінг (дії сексуального характеру).

Вербальний (психологічний): образи, погрози, непристойні епітети соціального, расистського, релігійного характеру або інші принизливі висловлювання щодо жертви.

Прихований булінг не завжди легко розпізнати. Це поширення пліток, брехня або звинувачення, спрямовані на те, щоб зруйнувати або похитнути соціальні зв’язки людини. Цей вид булінгу більш характерний для дівчат. Вважається, що вони оцінюють соціальні взаємини як пріоритетні, тому їх агресія більше спрямована на соціальне ізолювання жертви.

До кібербулінгу відносяться зображення, аудіо- чи відеозаписи, розміщені у різних інформаційних мережах Інтернет і спрямовані на приниження жертви. До кібербулінгу можна віднести імітування чужих профілів у соціальних мережах, що псує репутацію жертви та шкодить її соціальному статусу. Новий різновид шкільного кібербулінгу–жертва отримує образи на телефон, електронну адресу або через інші електронні пристрої.

Незважаючи на різноманітність форм булінгу, всі вони мають загальні характерні риси:

– упередженість і агресивність дій, спрямованих проти жертви;

– дисбаланс статусів кривдника і жертви, який може проявлятися у різному соціальному становищі, фізичних, фізіологічних, фінансових можливостях, культурній, релігійній або расовій належності;

– розуміння ймовірності повторення таких ситуацій;

– гостра емоційна реакція жертви на прояви булінгу.

Типи булінгу пов’язані з соціальним статусом жертви: аутсайдерство учня у навчальному закладі проявляється актами насильства або цькування, а також її неприйняттям та ігноруванням. Неприйняття може бути пасивним або активним. Ігнорування і неприйняття показує дитині, що вона зайва у цьому колективі, а якщо потрібна, то тільки для ролі «цапа-відбувайла».

Втягування дитини у роль жертви відбувається шляхом провокації (Roland, 1999). Провокуючі буллі (переслідувач) робить якусь дію по відношенню до іншої дитини, щоб викликати її реакцію, звинуватити її у чому-небудь, скоєному раніше або тому, що здійснюється зараз. Інший спосіб – негативні висловлювання, що вказують на недоліки жертви, наприклад, щодо суджень, поведінки, зовнішності або одягу. В обох випадках провокатор шукає щось негативне і хапається за це. Ще один прийом, щоб викликати у людини невдоволення – фізичний вплив або перешкоджання її діяльності, для того, щоб потім використовувати негативну реакцію. Головне – знайти привід для звинувачення. У будь-якому випадку людина потрапляє в ситуацію, коли вона змушена реагувати. Умілий провокатор постарається інтерпретувати негативно будь-яку реакцію. Якщо жертва залишиться пасивною, то буде звинувачена в небажанні відповідати. Якщо жертва відповість, то відповідь буде перекривлено і оголошено хамством або брехнею. Таким чином, створюється привід для нового обвинувачення. Наступного разу, під час зустрічі з жертвою, провокатор використовує привід знову, і жертва опиняється у пастці. Отже, механізмом втягування є провокація, особливо, якщо йдеться про фізичну форму цькування і вербальних переслідувань. Цей прийом може використовуватись і для обґрунтування ізоляції людини.

Ще один елемент всіх основних форм булінгу – погрози. Нерідко черговий епізод цькування закінчується тим, що переслідувачі обіцяють жертві і один одному, що «обов’язково повернуться». Переслідувачі можуть просто погрожувати жертві або передавати свої погрози через інших, що є одним з елементів залякування.

Учасники булінгу: булер, жертва, спостерігачі, захисники, співчуваючі. Особистісні якості учасників, зміна та змішування ролей.

Попри наявність чітких критеріїв, діагностика та виявлення булінгу досі залишається значною проблемою в усьому світі. Активно ведуться наукові і медійні дискусії щодо найкращого методу для оцінювання булінгу і віктимізації (жертовності). Більшість дослідників (Cornell і ін., 2006) погоджуються, що методи оцінювання недостатньо розроблені. Комплексне оцінювання за допомогою опитування свідків, батьків і вчителів завдяки впливу безлічі факторів не може бути взірцем точності оцінювання булінгу. Тому в більшості випадків покладаються на дані самозвітів жертв та булерів, незважаючи на ймовірність їх упередженості, що пов’язана з фактором соціальної самопрезентації або страхом помсти (Пеллегріні, 2001).

Соціальна структура булінгу складається з трьох елементів: переслідувача (булера), жертви і спостерігача. Щодо спостерігачів (ким би вони не були), вчені відзначають такі їх типові емоції як інтерес, почуття провини і відчуття власного безсилля.

За даними норвезького психолога Дана Ольвеуса, автора книги «Булінг в школі: що ми знаємо і що можемо зробити» діти, які стають булерами-переслідувачами мають такі риси:

– впевненість, що «домінуючи» і підпорядковуючи собі інших, набагато легше досягати своїх цілей;

– не вміють співчувати своїм жертвам;

– фізично сильні хлопчики;

– легко збудливі та дуже імпульсивні діти, з агресивною поведінкою.

Ініціаторами цькування також можуть бути такі діти, які:

– мріють бути лідерами у навчальній групі;

– бажають перебувати у центрі уваги;

– мають високий рівень домагань;

– впевнені у своїй перевазі над жертвою;

– не визнають компромісів;

– агресивні, які самостверджується у цькуванні жертви;

– інтуїтивно відчувають, що однокласники не зможуть чинити опір;

– мають слабкий рівень самоконтролю.

У навчальному закладі в булінгу найчастіше бере участь ціла група учнів. Якщо лідер групи – буллі (булер), то інші наслідують його поведінку і беруть участь у цькуванні однокласників. Це дає групі внутрішній імпульс, з одного боку, створює ефект причетності, згуртування. Інший результат спільного цькування – послаблення почуття відповідальності за свої дії. «Там був не тільки я», – кажуть, щоб виправдати себе і дорослі, і діти. Коли усвідомлення особистісна відповідальність слабшає, гальмують і стримуючі механізми.

«Спільники» булерів найчастіше такі діти, які:

– бояться бути на місці жертви;

– не бажають виділятися з-поміж однокласників;

– цінують свої відносини з лідером;

– піддаються впливу «сильних світу цього» у класі або навчальній групі;

– не вміють співпереживати і співчувати іншим;

– не мають власної ініціативи;

– сприймають цькування як розвагу;

– мають жорстоких батьків;

– озлоблені однолітки, які мріють взяти реванш за свої приниження;

– виховуються у неблагополучних сім’ях й відчули насильство від старших членів родини.

Необхідно підкреслити, що будь-яка дитина може стати об’єктом для насильницьких дій.

На думку психолога Дана Ольвеуса найчастіше жертвами булінгу стають діти, які:

– тривожні, нещасні, з низькою самооцінкою, невпевнені в собі;

– не мають жодного близького друга серед дітей, і вважають за краще спілкування з дорослими людьми;

– лякливі, чутливі, замкнуті й сором’язливі;

– схильні до депресії і меланхолії;

– фізично слабші хлопчики, ніж ровесники.

Також жертвами булінгу можуть стати діти, які:

– вірять, що заслуговують ролі жертви, і пасивно очікують насильства від переслідувачів;

– страждають від самотності;

– мають негативний досвід життя;

– походять із соціально-неблагополучних сімей;

– зазнають фізичного насильства вдома;

– страждають від комплексу неповноцінності;

– не вірять, що педагоги їх захистять;

– віддають перевагу замовчуванню про насильство і цькування;

– не вважають себе значущою частиною свого колективу;

– змирилися з цим насильством, як зі своєю долею;

– вірять, що заслуговують ролі жертви, і пасивно очікують знущань.

Особливості дітей, які можуть провокувати до цькування, поведінка яких викликає роздратування у однокласників і вчителів:

– гіперактивність і підвищена збудливість;

– погана успішність;

– більш матеріально забезпечені;

– мають синдром дефіциту уваги;

– улюбленці вчителів, ябеди;

– знаходяться під гіперопікою або гіпоопікою батьків;

• мають підвищене почуття власної гідності;

– «білі ворони» у зовнішності (наприклад, заяча губа, незвичайна форма вух, сколіоз, шрами, окуляри, нервові тики, косоокість, …)

– неохайно одягнені або ж одягнені занадто яскраво;

– обдаровані, вундеркінди;

– ті, що хваляться досягненнями своїх батьків;

– не мають електронних новинок або ж мають найдорожчі з них, не доступні іншим дітям;

– інтроверти з утрудненою комунікацією;

– часто хворіють і пропускають через це уроки в навчальному закладі;

– мають незвичайну манера мови або щось інше «незвичайне» з точки зору його товаришів по навчанню (а це може бути що завгодно);

– діти, які не вміють захистити власні інтереси через свою делікатність або психологічні особливості;

– діти іншої національності, непопулярної на даний час у країні.

Мультфільм «Про пташок»

Історія про зграю горобчиків, які спілкуються між собою, сидячи на дротах. До них прилетіла доброзичлива чуднувата пташка, зовсім не схожа на них, тому горобці не прийняли її до гурту, хоча вона цього хотіла.

Щоб позбутися настирної гості, спільнота горобців спочатку її ігнорує. Потім закльовує, намагаючися зігнати зі спільного дроту, не розуміючи, які саме наслідки це може мати для них самих.

Анімацію створено компанією Pixar у 2000 році. У 2002 році мультфільм було відзначено премією «Оскар» у номінації «Найкращий анімаційний короткометражний фільм».

Цей мультфільм демонструє, що будь-які конфлікти впливають на кожного, незалежно від того, гурт це чи одна особа.

Список використаних джерел

1. http://xn--d1acjtrgde.kiev.ua/2017/08/24/profilaktika-ta-podolannya-bulingu-u-zakladah-osviti/
2. https://naurok.com.ua/prezentaciya-shkilniy-buling-51731.html
3. http://www.rambler.ru/ dict/new-enru/00/55/78.shtml.
4. Ніколаєнко С.М. Виступ Міністра освіти і науки України на спільній колегії МОН, МВС, Мінсім’ямолодьспорт [Електронний ресурс] / С.М. Ніколаєнко // Департамент зв’язків з громадськістю Міністерства внутрішніх справ України. – 2007. – 27 квіт. – Режим доступу: http://mvsinfo.gov.ua/ official/2007/04/270407_3.html. – Заголовок з екрану.
5. Бердышев И. Лекарство против ненависти / Илья Бердышев; семинар записала Е. Куценко // Первое сент.– 2005. – 15 марта (№ 18). – С. 3.