Відкрита виховна година не тему: «Герої не вмирають. Віктор Сергійович Ковальчук»

 

 

 

Тема: Герої не вмирають

Мета : вчити дітей любити і ненавидіти, співпереживати, бути добрими,  людяними, памʼятати своїх героїв; виховувати в учнів почуття патріотизму, навчати любити свою сімʼю, родину, рідний край, Україну, берегти національні святині й символи.

Обладнання: ноутбук, ролик фільму про Віктора Ковальчука, про героїв «Небесної сотні», портрет Віктора, фотографії, вишиті рушники, іконки, поминальна свічка памʼяті, квіти, дипломи, Державний Прапор України, Герб, грамоти, аудіо або відеозаписи пісень Іво Бобула «Берег любові», Ірини Шведової «Возвращайся», Пікардійська терція «Пливе кача», оОлексій Матіас «Ангелы не умирают».

Епіграф до уроку:      Я хочу тут жити,

         А не вмирати.

          Кузьма Скрябін

1 ведуча: - Доброго дня, шановні гості, вчителі, учні. Вітаємо вас сьогодні у цьому залі і продовжуємо цикл уроків «Герої не вмирають». Про кого йшла мова на минулому уроці?

-Про героїв «небесної сотні». – Дякую.

 - Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати памʼять  нашого героя – земляка.

 Віктора Сергійовича Ковальчука

2 ведуча :- Все починається з любові:

  І  день, і щастя,

  І життя, й сама любов…

  Все починається з любові,

  І як любов, усе повторюється знов.

1 ведуча:- Кожна людина потребує любові, мріє про неї, чекає її, прагне.      Любов – найбільша цінність життя. І коли зустрічаються двоє, це – найсвятіше, найтаємніше, найпрекрасніше почуття, яке є початком нового життя. Отже, життя починається з любові.

Звучить пісня Іво Бобула «Берег любові».

1 учениця: У маленькому таврійському селі Дубівка на Херсонщині зустрілися двоє гарних, молодих, щасливих людей – Світлана і Сергій.

2 учениця: Покохали один одного з першого погляду і на все життя. Зустрілися, щоб бути разом і у горі і в радості,одружитися,завести щасливу сімʼю, народити дітей, плекати і ростити їх, а потім чекати онуків і правнуків.

3 учениця:  Зустрілися і зрозуміли, що це назавжди .А від великого кохання народжуються особливі діти. Чекало молоде подружжя свого первісточка.

4 учениця: І послав їм Господь радість – принесли лелеки синочка – гарного, як сонечко, якого назвали Віктором, що означає «переможець». Любили понад усе на світі!

5 учениця: Росли в родині ще троє синів, але  старшенький був несхожим на інших  - виростав добрим мрійником, турботливим «помагайком».

1 учениця: Любив матусю,татуся, рідних, дідуся і бабусю, завжди був усміхненим і веселим. Справжня відрада батьків!

2 учениця: Коли підріс, став першокласником, із задоволенням ходив до школи, любив братиків, шанував дідуся і бабусю, цінував батьківську любов, дарував подарунки і квіти матусі, подобався дівчатам, однокласницям.

3 учениця: А ще завжди помічав добро і зло. Захищав менших, ніколи нікого не ображав, бо вважав, що життя – це найвища цінність. Його треба берегти, воно дається лише раз…Життя кожної людини – унікальне й неповторне.

4 учениця: А роки летіли…Ось Вітя і випускник. І коли постало питання життєвого вибору, довго не роздумував. Вірив, що головне в житті- бути Людиною, робити добро іншим.

5 учениця: Віктор закінчує технікум, стає ветеринаром, рятує життя тварин, працює, радіючи кожному прожитому дню, весняному ранку, ніжному паростку травички, першій бруньці, квіточці,пташині.

1 Ведуча: Яка ж то радість –

 Дочекатися весни,

 І після довгої холодної завії

 Зустріти сонце, ніжне, золоте,

 Яке не тільки світить, а ще й гріє.

 Побачить, як цвітуть сади

На нашій рідній Україні.

Це таке щастя, це така краса,

І так потрібно це усе людині!

А народився хлопець саме навесні – 28 квітня.

1 учень: А життя йшло вперед. Бачив хлопець, скільки навколо зла, розумів, що хтось мусить стати на захист миру на землі, хтось мусить оберігати людей від лиха. 

2 учень:І тоді Віктор стає миротворцем. У складі Миколаївської 79 окремої аеромобільної бригади вирішує боронити людство від неправди, зла, війни.

2 Ведуча: Якщо не я, то хто врятує Землю?

  Красу, добро, людей, дітей – усе,

  Хто подарує щастя, сонце, тишу,

  Хто мир і спокій людям принесе?

3 учень: Віктор Ковальчук виконує миротворчу місію ООН у «гарячих точках» планети: Косово, Македонії, Хорватії, республіці Ліберії,на території інших країн.

4 учень: грамоти,подяки, листи, дипломи отримують батьки від командування, а в селі цього майже ніхто не знає. Наскільки скромною і благородною людиною виріс син!

1 ведуча: І, мабуть, як вдячність за такі чесноти нагороджує хлопця Господь найпрекраснішим почуттям – коханням. Зустрічає він ту дівчину, заради якої готовий дістати зірку з неба, літати вище хмар, яка зробила його щасливим і крилатим.

   (продовження пісні «Берег любові»)

2 ведуча: Кохання… Як його збагнути,

 Як зрозуміти сенс його і суть?

 Але воно приходить неодмінно,

 Його на крилах лебеді несуть.

 Оті, від кого вірність лебедина,

 Які красиві, як сама любов.

 Тоді крилатою стає людина

 І хочеться літати знов і знов.

 Сміятись, вірити, добро творити,

 Чекати здійснення юнацьких мрій,

 Кохану більше ніж життя любити

 І бути вірним тільки їй одній.

1 ведуча: Любов батьків народила іншу. Любов вічно жива. А там, де любов, там щастя, радість, надії. Від кохання у Віті виросли крила. Так би жити і жити, зустрічати щасливі світанки, радіти сонячним дням, обіймати кохану дружину тихими вечорами, ніжно пригортати її до свого серденька. Від великої любові зародилося ще одне життя. Як чекав Вітя донечку, як хотів обійняти своє янголятко, бо і сам був янголом – охоронцем. Недаремно улюбленим кольором його був білий колір. Колір миру, добра і спокою.

1 учениця: Та не так сталось, як гадалось. Там, де живе добро, завжди зʼявляється зло. Чому? Бо поряд існують день і ніч, біле і чорне, мир і війна…

2 учениця: Загрожує ворог рідній Україні. Чи може він, той, хто взяв на себе місію миротворця, стояти осторонь у таку важку годину?

3 учениця: Залишає хлопець кохану дружину, яка носить під серцем його кровиночку, краплинку його доброти  і стає на захист рідного народу.

2 ведуча: Нависли чорні хмари

       Над моєю долею.

  Прилетіли чорні круки

  І грозять неволею.

  Хто ж на захист стане

  Рідної землі?

  Хто врятує матір, тата,

  Спокій, мир, добро,

  Хто кохання порятує

  І зупинить зло?

4 учениця: А ворог лютує. Запалали села і міста, гинуть мирні люди, стогне й плаче рідна українська земля.

5 учениця: Віктор Ковальчук, як справжній патріот рідного народу, йде на захист Вітчизни, мужньо боронить Донецький аеропорт. «Кіборги» не бояться ні мін, ні «градів», ні автоматів, бо за ними правда, бо за ними рідний край і вони не мають права відступати.

1 учениця: Бо така їхня місія на цій землі. У кожного за плечима рідна сімʼя, матуся, діти, бо за ними – доля України, її народу.

2 ведуча:  Вони могли обрати інший шлях –

  Тихенько жити, як багато хто,

  Та як дивитись в очі побратимам?

  Як зрадити тих хлопців, із якими

  Разом пройшли ну майже пів планети,

  Щоб жило кохання на землі?

1 ведуча: У такі хвилини, мабуть, перевіряється сутність людини, її совість, вірність обовʼязку.  І тоді цінність життя однієї людини тихенько відходить на задній план. А наперед виходять Честь, совість, обовʼязок. І тоді, як підтримка, як розрада, прийшла до Віті звістка про те, що у далекому Миколаєві народжується довгождана донечка. (на фоні пісні «Берег Любові»)

2 ведуча: Молодий татусь мліє від щастя. А друзі – справжні бойові побратими, так хочуть, щоб він побачив немовлятко. Командування відпускає Вітю додому. Радість не знає меж. Обіймав дружину, цілував, тулив до серця маленьку крихітку. І обіцяв, що скоро повернеться…

 Виходять хлопці.

1 учень: Не міг не повернутися, адже чекало його уже двоє найрідніших людей – кохана дружина і маленька доня.

2 учень: Ось воно, щастя, ось вона, любов, ось вона – вічність життя.

1 ведуча: А в далекій Дубівці довгими ночами молилася матуся, мочки просив бога тато. Вуста шептали єдине слово «Збережи…»

(звучить пісня «Повертайся живим»)

 

2 ведуча:  Збережи синочка, Отче наш,

  Вбережи від смерті і від куль.

  Щоб живим вернувся він до нас.

  Щоб із нами завжди поряд був.

1 ведуча:  У серці жила надія.

  А війна робила свою чорну справу.

  Гострою косою косила вона молоді життя,

  Не маючи нічого святого за душею.

2 ведуча:  І настав той чорний – чорний день .

  День скорботи, суму і печалі.

  Над осінньою землею, ніби тінь,

  Журавлі тривожно проячали.

1 ведуча:  Хто ж покликав вас в тривожні сни?

  Хто той смуток по землі розносить?

  Це тривожна осінь, як сновида,

  У домівки жаль і біль приносить.

1 ведуча: Нині уже покійна бабуся Віктора – Сінчук Віра, місцева майстриня дуже любила шити і вишивати. Шила сукні, костюми для дитячого танцювального колективу, а ще вишивала рушники, серветки, картини. Хіба ж могла вона знати, що оті червоні і чорні кольори її вишивок так трагічно поєднаються у долі її доньки. Що принесе щастя червоний колір любові, а чорний колір журби чорним круком принесе у родину чорну – чорну звістку?                           

(Пісня «Два кольори» Д.Павличко(Д.Гнатюк))

Чорна журба чорною звісткою постукала у двері.

2 ведуча: Осіннього дня 30 жовтня в одному з боїв захистив своїх солдат, прикривши їх власним тілом такий молодий, повний надій на щастя командир. Обірвалося трагічно ще одне життя.

1 ведуча: так загинув добрий, ніжний хлопець, герой – захисник, патріот України Віктор Сергійович Ковальчук.

Виходять діти (дівчата і хлопці).

1 дівчинка: Пройшовши півсвіту, вистоявши в Іловайському котлі і залишившись живим, загинув у рідному краю, захищаючи свій народ від колишнього братнього народу.

1 хлопчик: Як же так? Іронія долі? Чи жорстокий страшний оскал смерті?

1 дівчинка: А людина народжується для життя. І матері народжують дітей не для війни. Не для війни!

2 хлопчик: Віктор був великим життєлюбом, мав багато друзів, дуже любив рідних,а з яким азартом ходив на стадіон, любив футбол, волейбол, вивчився на вчителя фізкультури, мріяв стати тренером.

3 дівчинка: Чому жорстока доля – злодійка завжди забирає найкращих? Віктор так хотів жити! І дуже сумно від того, що нічого уже не повернеш.

3 хлопчик: Ніколи більше не дочекаються свого охоронця ні маленька донечка, ні молода дружина, ні батьки, ні рідні брати, ні родичі.

4 дівчинка: Осиротіло велике сімейство. Плакала – ридала рідна хата воском свічок, на подвірʼї стояла німа мертва тиша, бо в такі хвилини немає слів. Тільки сльози і смуток.

4 хлопець: Так загинів герой – миротворець, герой – оборонець ставши ангелом – охоронцем відтоді і назавжди. А ангели не помирають. Вони живі!

(Пісня «Мамо,не плач»)

1 ведуча: Загинув герой. Але ж герої не вмирають. Сивими журавлями їхні душі відлітають у вічність, а памʼять залишається назавжди, і живе в серцях батьків, рідних, земляків, бойових побратимів. Вони житимуть вічно. А ви, розкажете про Вітю своїм друзям і знайомим, а як станете дорослими, своїм дітям і онукам. Герої не вмирають.

2 ведуча:  Життя тобі, безсмертний наш герою,

  Життя, яке ти власним тілом захистив,

  Бо понад все любив ти правду, волю

  Життя любив і все живе любив.

  Любив весняні світлі ранки,

  Коли витьохкують щасливі соловʼї,

  Любив і літні росяні світанки,

  Мабуть, найкраще в рідній стороні.

  Любив осінню тиху насолоду,

  Коли в садах панує листопад,

  Любив життя, любив дівочу вроду,

  Зірки збирати, як на небі зорепад.

  Загадував бажання, прагнув долі,

  Любив сміятись, був таким ясним.

  Любив засніжене зимою поле.

  І залишився вічно молодим.

  Життя не може так от обірватись,

  Не треба вічно жити у журбі.

  А треба вірити, любити і сміятись:

  Життя – Тобі!