Поет став відомим, але потерпав від бідності. Тому один з його учнів, син багатого торговця, умовив батька подарувати вчителеві невелику хатинку біля озера в передмісті Едо-Фукаґава. Посадивши біля хижки бананові дерева, назвавши її Басьо-ан („Бананова хатинка“) й узявши собі відповідний псевдонім — Басьо (дослівно означає „бананова пальма“ чи „бананове дерево“), письменник відчував себе щасливим, бо мав змогу творити.
Мацуо Басьо помер у мандрах. 1694 р. він вирушив у подорож до м. Осаки, але в дорозі йому стало зле, і згодом він помер в оточенні своїх учнів. Його поховали в храмі Йошінака (нині префектура Шіґа). У самому центрі Токіо в районі Кото створено музей Мацуо Басьо. Довкола вирує сучасне місто, а тут – тиша й поезія.
Юґен (словами сказати мало, а змісту виcловити багато). Те, про що європеєць скаже відверто (шо він любить і відчуває, чого прагне і т. д., у японських віршах буде висловлено через підтекст, тобто не прямо, а через образи природи, зовнішні деталі тощо. А ще в Японії існують особливі поняття для позначення того, що ми називаємо красивим.