Початок історії прикрас було покладено ще в стародавні часи. При цьому цілком зрозуміло, що першими прикрасами були зовсім не коштовності, а подаровані природою черепашки, каміння, рослини, за допомогою яких виготовлялися стародавні аналоги сучасного намиста, браслетів і сережок. Навряд чи можна сказати, що в ті часи зародилася історія ювелірних прикрас, оскільки ювелірної обробці вихідні матеріали для прикрас не піддавалися. Але прагнення прикрасити себе і виділитися на тлі інших людей вже явно простежувалося, і саме воно в подальшому призвело до виникнення величезного числа найрізноманітніших прикрас, які радують людське око своєю вишуканістю і неповторністю.
Нами́сто, рідко мони́сто, буси — прикраса з перлів, коралів, камінців та ін., яке носять на шиї. Намист0 є однією з найдавніших прикрас, відомих з доби палеоліту. Зараз їх носять переважно жінки, але історично вони використовувалися як прикраси і чоловіками. Намисто може називатися також за матеріалом — «коралі», «бісері», «пацьорки». Один елемент намиста (перлина, камінець тощо) називається намисти́на (рідше буси́на). Слово «намисто» є результатом метатези ранішого «монисто» (прасл. *monisto), яке вважають спорідненим з давн.в-нім. mana («грива», «шия»), menni («намисто»), давн-англ. mene, англ. mane («грива»), санскр. मन्य («шия», «потилиця») і виводять від пра-і.є. *mono- («потилиця», «шия»).
Намисто — найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України.І. П. Котляревський «Енеїда»«Сестру Дідона мала Ганну,Насправді дівку, хоть куди,Проворну, чепурну і гарну;Приходила і ся сюди,В червоній юпочці баєвій,В запасці гарній фаналевій,В стьонжках, намисті і ковтках.»
Намисто було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів — коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське намисто з венеціанського різнокольорового скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії. На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто зі «щирого» бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом. На Східному Поділлі розповсюджене намисто з шліфованих річкових перлів, що мало назву «баламути». Штучне намисто називали дурним, дутим, несправедливим. Намисто з доброго натурального каміння на початку XX-го століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу («пацьорки»), що поширилося в Україні з середини XIX-го століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різнокольорові намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів. Дрібне скляне намисто використовувалося для силяння ґерданів на західній Україні.